Сучасні особливості розвитку міжнародних економічних відносин (97142)

Посмотреть архив целиком


Міністерство освіти і науки України

Київський економічний інститут менеджменту










Реферат

На тему: "Сучасні особливості розвитку міжнародних економічних відносин"




Виконала:

студентка 3-го курсу

МО-1-05

Довгополюк Ліна









Київ-2007


План


Вступ

1. Зовнішньоекономічна діяльність в сфері науково-технічних відносин

1.1 Характерні риси НТР

1.2 Форми реалізації науково-технічних зв’язків на світовому ринку

2. Іноземне інвестування в системі МЕВ

3. З історії міжнародних економічних відносин

4. Види та характерні особливості сучасних міжнародних економічних відносин

4.1 Міжнародні економічні відносини та їх розвиток в Україні

Висновок

Література



Вступ


Зовнішньоекономічна діяльність є одним із найважливіших напрямків розвитку підприємництва. Завдяки їй забезпечується покриття потреб країн світового співтовариства у сировині, матеріалах, паливі, енергоносіях, машинах, обладнанні та устаткуванні, товарах широкого вжитку, послугах. Разом з тим ЗЕД є суттєвим джерелом валютних надходжень до державного бюджету. В умовах переходу до ринку ЗЕД виступає невід’ємним напрямком підприємництва багатьох великих, середніх та малих фірм, які функціонують у промисловості, сільському господарстві, будівництві, зв’язку, на транспорті, у фінансовій сфері тощо. Цим обумовлено помітний інтерес до питань, пов’язаних із здійсненням ЗЕД.

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) є одним із важливих чинників стабільного розвитку національного господарства країн світу. В сучасних умовах жодна країна не може самостійно ефективно розвивати виробничі процеси на рівні вимог НТР. Тільки використовуючи переваги сукупного міжнародного науково-технічного потенціалу, переваг міжнародного поділу праці, країни світового співтовариства, в тому числі і наша держава, можуть вирішувати господарські завдання, що забезпечують економічне зростання та піднесення добробуту населення. В цьому зв’язку, вивчення змісту та особливостей зовнішньоекономічних зв’язків, що існують між державами в сучасних умовах, є суттєвим напрямом оптимального використання в національних межах економічних, науково-технічних, фінансових можливостей світового співтовариства.


1. Зовнішньоекономічна діяльність в сфері науково-технічних відносин


Сучасна науково-технічна революція обумовлює розвиток зв’язків між суб’єктами МЕВ в сфері науки і техніки.

Вперше термін науково-технічна революція (НТР) був запропонований англійським вченим Джоном Берналом для визначення сучасного науково-технічного перевороту.


1.1 Характерні риси НТР


На кінець 20-го століття склалася наступна структура зайнятості населення:

5% - сільське господарство;

10% - промисловість;

85% -наука, освіта, управління, транспорт, послуги, торгівля.

Основні капіталовкладення сьогодні здійснюються в науку, в людину.

Зростання продуктивності праці (ПТ): в кам’яному віці - більше2-2,5%

за кожні 10 тис. років;

в період рабовласництва - 4%в кожні 100 років;

за останні 100 років - зростання в декілька разів.

Суть НТР - злиття революцій у науці та техніці.

Напрями досягнень, що відкривають конкретний зміст НТР:

автономна енергія, термоядерна енергія;

матеріали із заданими характеристиками (для освоєння космосу, землі тощо);

нові способи одержання, перетворення, збереження інформації;

глобальні засоби зв’язку;

глобальне освоєння землі.

Механізм здійснення науково-технічних зв’язків

Механізм МНТЗ - це сукупність принципів, форм, методів, за допомогою яких здійснюється міжнародне науково-технічне співробітництво суб’єктів

МЕВ.

Міжнародні науково - технічні зв’язки (МНТЗ) - це відносини між суб’єктами світового господарства з приводу використання досягнення сучасної науки та техніки. Основною концентрованою формою міжнародних науково-технічних відносин (МНТВ) виступає науково-технічний та технологічний обмін між країнами-партерами. Цілі МНТВ полягають в:

прискорення технічного переозброєння господарських суб’єктів економіки;

підвищення конкурентоспроможності продукції;

збільшення експорту та зменшення імпорту;

розвиток МНТЗ на основі спеціалізації та кооперації виробництва;

отримання прибутку.

Види МНТО

чистий вигляд (знання, досвід, інформація);

уречевлений вигляд (матеріали, машини, обладнання).

Сфера МНТЗ включає науку, техніку, виробництво, управління.


1.2 Форми реалізації науково-технічних зв’язків на світовому ринку


1. Передача, продаж, надання по ліцензії промислової власності. Ліцензійна угода-зовнішньоторговельна угода, за якою одна із сторін (ліцензіар) пропонує іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта ліцензії.

2. Надання ноу-хау, тобто технологічного досвіду. Це передача повністю або частково конфіденційних знань технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру. Різниця між ліцензією та ноу-хау полягає в тому, що перша - патентується, а остання - ні.

3. Надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу та використання машин, обладнання, напівфабрикатів та матеріалів, отриманих шляхом купівлі, оренди, лізингу тощо.

4. Науково-технологічне промислове співробітництво у зв’язку з експлуатацією машин, обладнання, напівфабрикатів, матеріалів.

5. Надання інжинірингових послуг, а саме:

Консультації, послуги.

Технічний контроль.

Консультації, технологічно визначені у часі.

Проектування нової технології.

Технічне сприяння при проведенні спеціальних робіт.

Проведення випробувань та перевірка обладнання:

переробка сировини замовника із використанням оригінальної технології;

передача технології в межах науково-технічної та виробничої кооперації.

Передача технології в межах інвестиційного співробітництва (машини, обладнання, монтажні роботи, консультації навчання спеціалістів, технологічні лінії).

Науково-технічна кооперація.

Спільна розробка науково-технічних тем.

Виконання науково-технічних робіт на замовлення.

Міжнародні науково-виробничі об’єднання.

Міжнародні лабораторії та центри.

Міжнародні науково-технічні інститути.

Передача науково-технічної інформації (конференції, симпозіуми, виставки, ярмарки).

Підготовка кадрів.

Найм вчених, спеціалістів.


2. Іноземне інвестування в системі МЕВ


Залучення та використання іноземних інвестицій є одним із основних напрямів господарської діяльності суб’єктів МЕВ в умовах переходу нашої країни до ринкової економіки.

Здійснення процесу інвестування в Україні відбувається на основі відповідного національного законодавства. Головним нормативно-правовим документом за допомогою якого здійснюється регулювання іноземних інвестицій на території нашої країни є закон України " Про режим іноземного інвестування", який був прийнятий 19 березня 1996 року. Цей закон визначає основний зміст, напрямок, використання іноземних інвестицій в Україні.

Головне місце у законі відводиться аналізу іноземних інвестицій.

Іноземні інвестиції - це цінності, які мають бути вкладені іноземним інвестором в об’єкти інвестиційної діяльності з метою отримання прибутку.

Суб’єктами іноземного інвестування є:

Юридичні особи іншої держави.

Фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання в Україні.

Іноземні держави, групи країн.

Міжнародні, урядові і не урядові організації.

Види іноземних інвестицій:

Іноземна валюта - яка визначається конвертованою НБУ (ВКВ).

Валюта України - яка використовується при реінвестиціях в об’єкти первісного інвестування та інші об’єкти інвестування при умові сплати податку на прибуток. Це означає, що іноземний інвестор отримує прибуток в національній валюті (гривні) (від своєї іноземної інвестиційної діяльності), може його використовувати для розширення підприємства, куди він вклав капітал, і в інші господарські суб’єкти.

Рухоме і нерухоме майно.

Цінні папери (акції, облігації та інше).

Права на частку власності (пай) в статутний фонд підприємства, що знаходить свій вираз у вільноконвертованій валюті.

Грошові вимоги і права гарантовані банками, які мають вартість у ВКВ.

Права інтелектуальної власності - це:

авторські;

права на винаходи;

корисні моделі виробництва;

промислові зразки;

товарні знаки;

"ноу-хау",

вартість яких має вираз у ВКВ,

Права на здійснення господарської діяльності, в тому числі:

права на використання інвестицій;

використання природних ресурсів, вартість яких має вираз (відображення) у ВКВ.

Інші цінності, які підтверджуються законодавством України.

Форми здійснення іноземних інвестицій;

1. Часткова участь у підприємствах, які створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами.

2. Придбання частки діючих підприємств на території України.

3. Створення підприємств, філіалів, відокремлених відділів, які повністю належать іноземним інвесторам.

4. Придбання іноземними інвесторами в повну власність діючих підприємств.

5. Придбання рухомого і нерухомого майна (будинків, обладнання, тощо) -

Матеріальна форма або право власності на них через купівлю акцій, облігацій, інших паперів.

6. Придбання іноземними інвесторами самостійно з допомогою українських фізичних чи юридичних осіб право на використання землі та природних ресурсів на території України.

7. Придбання іноземними інвесторами інших майнових прав.

В цілому іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які господарські

об’єкти інвестування, які не заборонені законодавством України.

При здійсненні іноземного інвестування згідно Закону України повинна проводитися оцінка іноземних інвестицій. Це означає;

1. Іноземні інвестиції та інвестиції оцінюються у ВКВ і валюті України (гривні), згідно угоди сторін на основі цін світового ринку.

2. Перерахунок сум інвестицій з ВКВ в валюту України здійснюється за офіційним курсом національної валюти, який визначається НБУ.

3. При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів у валюті України, внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування інвестиційних сум проводиться за офіційним курсом валюти України, визначеним національним банком України на дату фактичного здійснення реінвестицій.

Державні гарантії захисту іноземних інвестицій:

1. Для всіх іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної діяльності. Це означає, що до всіх іноземних інвесторів застосовується національне законодавство в повному обсязі.

2. Для окремих суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюю інвестиційні проекти із залученням іноземного капіталу відповідно до державних програм можуть встановлювати пільговий режим. Проте треба відзначити, що в 1991 р. введено певне обмеження пільг, що надаються іноземним інвесторам. Зокрема, це торкається оподаткування їх діяльності на території України. Іноземні інвестори платять податки в повному обсязі, як і всі суб’єкти МЕВ України.

3. При зміні законодавства України про іноземні інвестиції змінюються і гарантії їх захисту. Разом з тим за вимогою іноземного інвестора на протязі 10 років можуть застосовуватися гарантії захисту іноземних інвестицій, які зафіксовані у Законі України: " Про режим іноземного інвестування".

4. Іноземні інвестиції України не підлягають націоналізації.

5. Іноземні інвестиції не можуть бути вилученими державними органами, за винятком форс-мажорних умов.

6. Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, нанесену внаслідок дії державних органів.

7. Відшкодування нанесених збитків іноземним інвесторам здійснюється на основі використання поточних ринкових цін.

8. Сума компенсації іноземним інвесторам виплачується у валюті, які були здійснені дані інвестиції або в іншій валюті по бажанню інвестора.

9. У випадку припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення своїх інвестицій не пізніше шести місяців з дня його діяльності.

10. Іноземним інвесторам гарантується перевезення їх доходів за кордон, після сплати відповідних податків.

Гарантіями захисту користуються ті іноземні інвестори, які зареєстровані державою. Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється місцевими державними адміністраціями на протязі 3-х робочих днів. Не реєструються ті іноземні інвестиції, власники яких порушують відповідне законодавство.


3. З історії міжнародних економічних відносин


Коріння сучасних міжнародних економічних відносин сягають у глибоку давнину. Вони почалися з елементарних форм "міжнародної" торгівлі на базі натурального обміну між окремими особами, сім’ями і племенами. Об’єктами обміну були, як правило, надлишки окремих товарів та знаряддя виробництва.

Міжнародна торгівля як торгівля між країнами виникла в епоху рабовласницького ладу. Для обміну переважно призначалися предмети розкоші, окремі види сировини та раби.

Значно більшого розвитку набула міжнародна торгівля з виникненням капіталу, тобто з переходом від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Поява великого машинного виробництва, поліпшення умов транспортування, всебічний розвиток ринкових відносин утворили можливість і необхідність поширення зовнішньої торгівлі. У торгівлю були залучені практично всі країни світу. Виник світовий ринок, а з переходом в кінці XIX ст. до монополістичного капіталізму утворилася світова система господарства. Об’єктом міжнародних відносин стала не лише торгівля, а й фактори виробництва. Великий монополістичний капітал в погоні за надприбутками все частіше почав перетинати кордони країн, розширюючи міжнародний обмін. Почалася інтернаціоналізація господарських відносин, що разом з інтернаціональним капіталом сприяло виникненню монополій. Між ними зав’язалася гостра боротьба за ринки збуту, джерела сировини, галузі вкладання капіталу. Результатом цієї боротьби став економічний поділ світу.

Могутній монополістичний капітал економічно розвинутих країн, проникаючи на територію менш розвинутих країн, закріплювався там, забезпечуючи собі й політико-адміністративне планування, все більше беручи участь у їх політичному житті. Це призвело до завершення територіального поділу світу між великими країнами й утворення колоній. Почався специфічний колоніальний міжнародний поділ праці, особливістю якого є нав’язування колоніям тієї спеціалізації, яка вигідна капіталу монополій. В результаті колоніальні країни змушені були підпорядковувати своє господарство експортному виробництву окремих видів сировини, потрапляючи у кабальну залежність від могутніх країн, оскільки все інше вони повинні були ввозити в країну ззовні.

Руйнування колоніальної системи світового господарства почалося після Першої світової війни і закінчилося в 60-х роках XX ст. її крахом. В результаті світове господарство набуло сучасного вигляду і являє собою глобальний економічний організм, побудований на взаємозв’язку і взаємозалежності всіх країн і народів.

Його особливістю є взаємопроникнення економічних систем, яке визначається взаємозалежністю національних господарств. Національне виробництво стало інтернаціональним і набуло багатьох міжнаціональних і міжнародних ознак. Характерною для нього є активізація спільної підприємницької діяльності з широким залученням до країни іноземного капіталу, формування міжнародних господарських комплексів та виникнення міжнародної власності. Економічні відносини між країнами набули глобального характеру, стали міжнародними.


4. Види та характерні особливості сучасних міжнародних економічних відносин


У другій половині XX ст. міжнародні економічні відносини у світовому господарстві набули надзвичайного значення. Цьому сприяло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, конкретними фірмами та організаціями. Посилюється міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя, збільшується відкритість національних економік, розвиваються та укріплюються регіональні міжнародні структури. Міжнародні зв’язки пронизують більшість національних економік, спричиняючи значний вплив на світову економіку. Базуючись на економіці окремих держав та світовій економіці, міжнародні економічні відносини залежать від них. Але вони є самостійним явищем, формою існування і розвитку світового господарства, його внутрішнім механізмом.

МЕВ відображають господарські зв’язки між державами, регіональними об`єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну товарів і послуг, матеріальних та фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи та механізми.

Міжнародні економічні відносини проявляються на різних рівнях економіки - на макрорівні, мікрорівні, наднаціональному рівні. На кожному з рівнів діють різні суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності: на мікрорівні - окремі громадяни, підприємства і фірми, які проводять зовнішньоекономічні операції; на макрорівні - національні господарства, які безпосередньо здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність; на наднаціональному рівні - міжнародні організації та наднаціональні інститути.

У світовому господарстві розвиваються усі найважливіші форми міжнародних економічних відносин:

1) міжнародна торгівля товарами та послугами;

2) міжнародна міграція капіталу;

3) міжнародна міграція робочої сили;

4) міжнародна передача технології;

5) міжнародні валютно - фінансові та кредитні відносини;

6) міжнародна економічна інтеграція;

7) міжнародні зусилля у вирішенні глобальних економічних проблем.

Усі форми міжнародних економічних відносин взаємопов’язані й взаємозалежні. Для них на сучасному етапі характерне:

1) зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі готовою продукцією - із суто комерційної вона значною мірою перетворилась у засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів;

2) інтенсифікація міграції капіталу в різних формах;

3) зростання масштабів міграції робочої сили;

4) прискорення і розширення інтеграції економік країн регіонів;

5) швидкий обмін науково-технічними знаннями;

6) розвиток сфери послуг;

7) об’єднання зусиль у вирішенні глобальних економічних проблем.

Світова економіка - це сукупність національних господарств і економічних зв’язків між ними. У сучасних умовах до світової економіки входить 231 країна і територія, які мають державну символіку.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) - це відносини, які складаються між суб’єктами світового господарства з приводу виробництва, обміну, споживання та розподілу матеріальних благ і надання послуг.

Міжнародні економічні відносини щодо виробництва проявляються у формі функціонування спільних підприємств, згідно з розподілом - розподілу валютної виручки, доходів між суб`єктами світового господарства. МЕВ відносно обміну - міжнародні торговельні відносини, а з приводу споживання - відносини між суб’єктами суспільного виробництва щодо задоволення їхніх потреб у матеріальних благах і послугах.

Світова економіка та міжнародні економічні відносини досліджуються за допомогою наступних методів. Основними серед них є такі:

1. Системний метод, що розглядає елементи світового господарства у їх взаємозв’язку. У рамках цього методу виділяють такі підвиди:

а) системно-структурний, призначення якого полягають у виділенні окремих структурних одиниці світової економіки за певними спільними ознаками. Такий підхід дозволяє помітити індивідуальні характеристики елементів системи та чинники, що на них впливають, полегшити аналіз економічних процесів, які відбуваються у світі;

б) системно - функціональний стосується вивчення функцій, які виконуються кожним із елементів світової економіки, їх призначення та впливу на існування системи в цілому;

в) системно - генетичний метод досліджує джерело виникнення і генетичний розвиток кожного з елементів окремо та вплив цього процесу на історичний розвиток системи.

2. Економіко - статистичний метод використовує статистичні методи дослідження для опису економічних процесів. Він узагальнює емпіричні дані для відокремлення закономірностей цих процесів, доведення їх не випадковості.

3. Економіко - математичний метод дає змогу визначити ефективність функціонування МЕВ.

4. Метод економічного моделювання передбачає розробку програм, моделей розвитку світової економіки.

5. Діалектичний метод означає дослідження діалектичних протиріч, притаманних системі МЕВ та її структурним складовим.

Структура світової економіки

Оскільки світова економіка являє собою сукупність багатьох національних господарств, що пов’язані між собою численними економічними, політичними, суспільними відносинами, то структурувати світову економіку можна за різними критеріями. Причому кожен з цих критеріїв є значним у якомусь певному випадку і дозволяє проаналізувати ті чи інші процеси світового господарства. Отже, наведу найпоширеніші концепції структурування світової економіки.

1. Концепція центру та периферії.

Країни світової економіки поділяються на більш впливові, які створюють так званий "центр", та залежні від них країни - "периферію".

2. Розподіл країн за економічною ознакою.

Це розподіл країн світу на чотири групи за ознакою структури їх економіки:

а) промислові країни - це країни, обсяг промислового продукту яких перевищує 50% валового внутрішнього продукту (ВВП),

б) аграрні країни - країни, в яких обсяг сільськогосподарського виробництва понад 50% ВВП,

в) промислово - аграрні країни, де обсяг промислового виробництва перевищує обсяг сільськогосподарського виробництва,

г) аграрно - промислові країни - країни, в яких обсяг сільськогосподарського виробництва більший від обсягу промислового виробництва.

3. За критерієм технологічного розвитку (тобто за рівнем використання НТП):

а) країни, які вступили в постіндустріальний етап економічного розвитку або наукову епоху - високий рівень продуктивності праці. Вони характеризуються досягненням етапу задоволення споживача, індивідуального поряд із масовим виробництвом (Франція, США, Японія, ФРН, Канада, Південна Корея, Гонконг, Тайвань). Головне тут - інформація та інновація;

б) країни, які вступили в технічний етап розвитку - вони перебувають на етапі індустріального розвитку (СНД, Східна Європа);

в) країни, які перебувають на промисловому етапі економічної еволюції - досягнення НТП тут використовується дуже рідко.

4. За ступенем розвитку ринку виділяють:

а) країни з розвиненою ринковою економікою;

б) країни з ринковою економікою;

в) країни з перехідною економікою, із зрушеннями до ринку;

г) країни з командною, централізовано-керованою економікою;

5. За рівнем економічного розвитку:

а) економічно розвинені країни;

б) нові індустріальні країни, різкий розвиток яких відбувався двома хвилями:

до першої хвилі відносять такі країни, як Південна Корея, Тайвань, Сінгапур;

до другої хвилі належать Індонезія, Філіппіни, Малайзія, Таїланд, Мексика, Чілі;

в) країни, які розвиваються (частина Латинської Америки, Азії).

6. За рівнем доходів на душу населення існує такий розподіл:

а) країни, де дохід на душу населення перевищує 11 тис. доларів на рік (Норвегія, Канада, ОАЕ);

б) країни, де дохід на душу населення дорівнює 2,5 - 11 тис. доларів на рік (США, Німеччина, Франція);

в) країни, де дохід на душу населення дорівнює 0,7 - 2,5 тис. доларів на рік;

г) країни, де дохід на душу населення менше, ніж 700 доларів на рік.

7. Розподіл світової економіки за регіональною ознакою, основним критерієм якого є географічне місцезнаходження країни: європейські, азіатські і т.д.

8. Розгляд світової економіки за регіонально -економічною ознакою, коли розподіл здійснюється не лише за географічною, але й за економічною ознакою:

країни Західної Європи,

країни Східної Європи,

країни Центральної Європи,

країни Близького Сходу.

Формування світової економіки та поява міжнародних економічних відносин, як і будь-які процеси, що відбуваються у світі, мають свої причини та чинники; їх вивчення дає розуміння історичної необхідності цих процесів та їх призначення для сучасного розвитку людства.

Найголовніші чинники розвитку міжнародних економічних відносин

Нерівномірність забезпечення різних країн економічними ресурсами: жодна з країн світу не в змозі забезпечити виробництво всіх видів продукції і послуг, необхідних для нормальної життєдіяльності країни, потрібних для нормального рівня розвитку виробничих сил. Це зумовлено нерівномірним розподілом природних, кліматичних, трудових ресурсів і технологічних можливостей їх використання. Тому між країнами відбувається так званий поділ праці, тобто кожна країна виробляє те, що воно може створити з мінімальними витратами, а потім виробники обмінюються своєю продукцією на взаємовигідній основі. Теоретичне доведення причин міжнародного поділу праці містить "Теорія порівняльних конкурентних переваг країн світу".

Науково - технічний прогрес є однією з причин об’єднання зусиль багатьох країн, бо в межах однієї держави не можна здійснити весь шлях НТП - від ідеї до кінцевого результату, оскільки це дуже дорого, технологічно складно та ризиковано для окремої країни.

Розв’язання глобальних проблем є одним із найактуальніших питань сучасності, що обумовлює майбутнє існування людства. Очевидно, що для вирішення енергетичної, продовольчої, економічної, екологічної проблем необхідно докласти спільних зусиль усіх без винятку країн світу.

Вже було сказано, що світове господарство є сукупністю багатьох національних економік, тому в його рамках діє система тих самих економічних законів, притаманних економіці на національному рівні. При цьому прояв цих законів на міжнародному рівні модифікується.

До економічних законів, що діють у рамках світового економічного господарства, належать:

Закон вартості - коли виробництво і обмін товарами відбувається на основі суспільно необхідних витрат праці.

Закон попиту і пропозиції - зростання попиту зумовлює підвищення цін, а збільшення пропозиції веде до зниження цін.

Закон нагромадження передбачає, що світова економіка розвивається за рахунок капіталізації частини доходів країн світової спільноти.

Закон відповідності інтернаціональних виробничих сил рівню міжнародних економічних відносин знаходить свій прояв у тому, що вищому рівневі розвитку народного господарства притаманні глибокі та всебічні форми МЕВ.


4.1 Міжнародні економічні відносини та їх розвиток в Україні


Якщо проаналізувати сучасну економіку України, то можна виділити такі притаманні їй тенденції:

1. Зберігаються тенденції зниження рівня виробництва, посилюється соціальна нестабільність у країні, відбувається трансформація її соціальної структури, зберігається тенденція до зростання інфляції.

2. Руйнування науково - технічного потенціалу - тобто нездатність підприємств освоювати досягнення НТП.

3. Фінансова нестабільність, практика неплатежів і передоплат, високий рівень заборгованості підприємств, низька база для розвитку приватного сектору, висока норма оподаткування, неплатоспроможність підприємств.

Отже, бачимо, що стабільних тенденцій до поліпшення економіки України поки що не має, але вже в цій ситуації необхідно визначити першочергові цілі розвитку, його пріоритети, створити програму та політику економічної стабілізації. Проте, щоб визначити кінцеву мету розвитку, замало сказати, що ми знаходимося в процесі переходу до ринкової економіки, бо в світі вже існує багато моделей ринкової економіки, які значно відрізняються одна від одної.

Виділяють такі основні моделі світової ринкової економіки:

Ліберально - ринкова економіка (Німеччина) - основним елементом у системі господарства є ринок, який регулюється природними ринковими законами та важелями, найголовнішими з них є конкуренція. Діяльність держави обмежується лише виправленням таких недоліків ринку, як монополізм, соціальні та економічні проблеми.

Державно - регульована ринкова економіка (Японія) - держава активно втручається в розвиток економіки країни.

Соціально орієнтована ринкова економіка (Швеція, Норвегія) характеризується значною участю держави у перерозподілі доходів між суб’єктами економіки.

Соціально - екологічно орієнтована ринкова економіка близька до соціально орієнтованої економіки, за винятком того, що перерозподіл доходів у суспільстві використовується не тільки для збільшення соціального захисту громадян, але й для розвитку екологічно чистого виробництва, захисту природи.


Висновок


Формування системи сучасного ринкового господарства органічно пов’язане з розвитком його зовнішньоекономічних зв’язків. Останні є суттєвим чинником стабілізації національної економіки, зростання добробуту населення України, зміцнення позицій нашої держави у світовому господарстві.

Розвиток ЗЕД на макро-, мезо-, мікро-рівнях передбачає, насамперед, постійне корегування, уточнення, удосконалення відповідного національного законодавства. Йдеться також про розробку та прийняття нових законодавчих актів, норм, принципів, правил у міжнародному торговельному, галузевому, транспортному, валютному праві. Це повинне орієнтувати суб’єктів ЗЕД на постійне слідкування за новими положеннями національного законодавства та міжнародного права, що віддзеркалюють сучасні потреби розвитку міжнародних економічних відносин країн світу.

Поряд з цим в умовах стрімкого розвитку НТР, глобалізації міжнародної економіки розширюються, інтенсифікуються та поглиблюються економічні зв’язки між суб’єктами світового господарства на галузевому, регіональному, організаційному рівнях. Значну роль тут має відігравати діяльність ГАТТ/СОТ, членом якої найближчим часом має стати і наша країна, розвиток регіональних інтеграційних об’єднань. Тут для України важливими векторами зовнішньоекономічної політики є співробітництво з ЄС, створення єдиного економічного простору з Росією, Білорусією, Казахстаном, розвиток взаємовигідної співпраці в межах ОЧЕС і ГУУАМ тощо.

Суттєвими напрямами подальшого розвитку ЗЕД і надалі залишається зовнішня торгівля, спільна підприємницька діяльність, в т. ч. міжнародна спеціалізація та кооперування виробництва, прямі виробничі зв’язки, функціонування спільних підприємств, міжнародних господарських товариств, об’єднань, організацій. Значні перспективи для інтенсифікації мають міжнародні валютні відносини, перш за все, між комерційними банками, міжнародні фондові та валютні біржі, іноземна інвестиційна діяльність, міжнародні кредитні операції.

В аспекті лібералізації ЗЕД суттєвим напрямом зовнішньоекономічної політики країн світового співтовариства є виважене використання можливостей офшорних територій, вільних (спеціальних) економічних зон, територій пріоритетного розвитку, стабілізація, корегування норм, принципів, правил вітчизняного законодавства про оподаткування ЗЕД, страхування зовнішньоекономічних операцій.

В межах інфраструктурного забезпечення ЗЕД залишається вкрай нагальним вирішення проблем модернізації та оптимального використання транзитних транспортних шляхів, зокрема, йдеться про нафто- і газотрубопроводи, морський, залізничний та автотранспорт, розвиток міжнародних комунікативних служб, інформаційної мережі.

Серед перспективних напрямів розвитку ЗЕД треба також відзначити подальшу розробку питань, пов’язаних з методикою розрахунку ефективності конкретних зовнішньоекономічних операцій, оптимізацію тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоторговельних відносин, досягнення чіткої регламентації діяльності резидентів і нерезидентів в сфері міжнародних фінансів, виробництва, послуг, науково-технічного співробітництва.

Послідовне вирішення окремих проблем розвитку ЗЕД, безумовно, буде сприяти розширенню міжнародного бізнесу, як на національному, так і на інтернаціональному рівнях. Саме в даному напрямі зараз має активно розвиватись вітчизняне підприємництво. До цього нашу країну спонукає можливість використання переваг міжнародного поділу праці, інвестиційного потенціалу країн, світової спільноти, запозичення досвіду ринкових перетворень та господарської діяльності економічно розвинутих держав, співпраці з міжнародними економічними та валютно-фінансовими організаціями. Проте реалізація перспективних напрямів розвитку ЗЕД в кінцевому підсумку залежить від конкретних учасників зовнішньоекономічних операцій. Від того, наскільки вони оволодіють професійними знаннями в цій сфері господарської діяльності, і буде залежати їх успіх у міжнародному бізнесі та в цілому вплив ЗЕД на економічне зростання національної економіки і задоволення всебічних потреб населення нашої країни на рівні світових стандартів.


Література


  1. Бабін З.П, Градобітова Л.Д. Нові тенденції в сучасних міжнародних економічних відносинах промислово розвинених країн. - К., 1994.

  2. Василик О.Д. Теорія фінансів. - К., 2001.

  3. Мочерний С.В., Устинко О.А., Чоботар С.І. Основи підприємницької діяльності. - К., 2005.

  4. Рум`янцев А.П., Рум`янцева Н.С. Зовнішньоекономічна діяльність. - К., 2004.

  5. Черевань В.П., Рум`янцев А.П., Романенко Л.Ф. Міжнародна економічна діяльність. - К., 2003



Случайные файлы

Файл
174948.rtf
344.doc
55426.rtf
118003.rtf
85946.rtf