Сучасна дипломатія як засіб регулювання міжнародних відносин (97136)

Посмотреть архив целиком

Сучасна дипломатія як засіб регулювання міжнародних відносин


Проблеми міжнародних відносин і зовнішньої політики або того, що відбувається на міжнародній арені, і того, що необхідно зробити в цій області, завжди перебували в центрі уваги політиків, аналітиків, журналістів. А питання про те, як реалізувати зовнішньополітичні рішення, іншими словами, питання дипломатії, становили інтерес скоріше для більше вузького кола фахівців. Причини такого відношення зрозумілі: насамперед необхідно усвідомити що відбувається, намітити основні зовнішньополітичні пріоритети й підходи. Однак у практичному плані не менш важливим є визначення шляхів реалізації наміченого курсу. У противному випадку зовнішня політика виявляється паралізованою.

Особливо варто виділити дипломатію, що покликана своїми методами й засобами не тільки реалізовувати зовнішньополітичні рішення, але й активно формувати їх. Тут варто згадати слова одного із класиків теорії дипломатії Г. Нікольсона, що писав: "Всі, хто вивчають дипломатію, погодяться із мною, що дипломати часто йшли поперед політиків у поглядах на міжнародні відносини й що слуга неодноразово робив доброчинний і вирішальний вплив на свого пана".

Існує безліч визначень дипломатії. Так, Г. Нікольсон, ґрунтуючись на визначенні, даному в Оксфордському словнику, пише, що дипломатія - це "ведення міжнародних відносин за допомогою переговорів; метод, за допомогою якого ці відносини регулюються й ведуться послами й посланниками; робота або мистецтво дипломата". Дане визначення лягло потім в основу багатьох досліджень по дипломатії й теорії переговорів. Однак відразу варто зробити застереження про те, що було б невірним зводити дипломатію лише до переговорів. Досить широке визначення наведене в книзі англійського дослідника Дж. Берриджа, який пише, що "дипломатія являє собою ведення міжнародних справ скоріше за допомогою переговорів, а також за допомогою інших мирних засобів (таких, як збір інформації, прояв доброї волі), які прямо або побічно припускають проведення переговорів, ніж шляхом застосування чинності, використання пропаганди або звертання до законодавства.

Переговори є діючим інструментом побудови й регулювання міжнародних відносин, що з особливою очевидністю виявилося в другій половині XX сторіччя. Це обумовлено цілим рядом причин, головна з яких - різко зросла взаємозалежність миру, а також поява в ньому глобальних проблем. "Комплексна взаємозалежність" (визначення Р. Кохэна й Дж. Ная), що припускає множинність параметрів, а також наявність глобальних проблем, обумовила необхідність погодженості дій різних учасників на міжнародній арені для врегулювання конфліктних ситуацій і здійснення співробітництва, внаслідок чого в другій половині XX ст. рішення міжнародних проблем об'єктивно стало головною функцією дипломатії.

Однак слід зазначити, що дана функція, на жаль, не завжди реалізується на практиці. У результаті дипломатичні рішення підмінюються силовими, з усіма наступними наслідками, пов'язаними з погрозами світовому розвитку. Одним з таких прикладів з'явилися бомбардування Югославії НАТО в 1999 р.

Проте дійсна необхідність вирішувати сучасні проблеми дипломатичними засобами внесла в процес міжнародних переговорів цілий ряд нових моментів. Насамперед у зв'язку з ростом кількості глобальних проблем і їхньої актуальності в другій половині XX сторіччя у світі в цілому зросло значення міжнародних переговорів як засобу рішення міжнародних проблем, а також збільшилося число переговорів, що ведуться у світі. Розширилася проблематика міжнародних переговорів, у них стало утягуватися велика кількість людей, що як безпосередньо беруть участь у переговорах, так і виконують функції експертів; ускладнилися й обговорювана тематика й структура переговірних форумів. Все це дало підставу вітчизняному дослідникові В.А. Кременюку ще в 80-х роках зробити висновок про формування системи міжнародних переговорів, значимими характеристиками якої є об'єднання формальних і неформальних процедур вирішення конфліктів, орієнтація на спільний пошук рішення, співробітництво.

Говорячи про значення переговорів наприкінці XX ст., слід зазначити їхню особливу роль при врегулюванні конфліктів. Найбільшою мірою ця роль переговорів виявилася відразу після закінчення холодної війни. За допомогою переговірного механізму на певному етапі були врегульовані багато регіональних конфліктів, що мали давню історію (наприклад, намібійська проблема), а також ряд знову спаленілих конфліктів у тому числі в колишній Югославії, Молдові, Північній й Південній Осетії, Абхазії, у Сомалі, Руанді, на Близькому Сході й інших точках земної кулі.

У зв'язку з тим, що до врегулювання внутрішніх конфліктів шляхом переговорів все частіше стали залучатися міжнародні посередники (наприклад, у Чечні, у колишній Югославії), границі між переговорами по внутрішньополітичних проблемах і міжнародних переговорах наприкінці XX сторіччя стали досить умовними. Крім того, переговори по врегулюванню внутрішніх проблем часом виявляються значимим фактором міжнародного життя. У цьому змісті відбувається розширення сфер дипломатичних переговорів.

Слід зазначити, що глобалізація сучасного світу змушує країни навіть при наявності ворожих відносин іти на переговори й обговорення тих або інших питань. У цьому плані становить інтерес робота Дж. Берриджа, що так і названа "Розмовляючи з ворогом: як країни під час відсутності дипломатичних відносин обговорюють проблеми". Дж. Берридж розглядає такі форми взаємодії на державному рівні в умовах відсутності дипломатичних відносин, як секції інтересів при іншому посольстві (наприклад, британські інтереси в Ірані в 1989 р. представляло шведське посольство); використання спеціального посланника (так, державний секретар США Г. Кіссінджер спеціально літав у Париж для зустрічі з в'єтнамським послом); створення спільних комісій (наприклад, Спільна комісія з урегулювання на південно-заході Африки наприкінці 80-х - початку 90-х років, до складу якої входили дипломати з Анголи, Куби, СРСР, США, ПАР; на заключному етапі до них приєдналися представники Намібії) і інші форми міждержавної взаємодії.

Політичний розвиток миру, як і взагалі будь-який розвиток далеко не завжди йде плавно. На певних етапах ми виявляємося свідками превалювання силових форм впливу (наприклад, в Іраку, у Косово) над переговірними процесами. Однак, якщо говорити про загальну історичну тенденцію, то вона в чинність росту взаємозалежності в сучасному світі робить міжнародні переговори головним механізмом урегулювання конфліктних відносин і здійснення співробітництва, "основною формою взаємодії держав" на міжнародній арені. У результаті самі міжнародні переговори виступають найважливішим фактором глобального розвитку миру. Не випадково тому сьогодні ставиться завдання навчити дипломатів, політичних і суспільних діячів технології ведення переговорів.

Взаємозалежність і глобалізація миру зачіпають інтереси відразу багатьох учасників. Якщо до Першої світової війни дипломатична діяльність здійснювалася головним чином на двосторонній основі шляхом обміну посольськими місіями, то сьогодні дипломатія в значній мірі носить багатобічний характер, що припускає участь більше двох сторін в обговоренні й рішенні проблем. У результаті в дипломатії сформувався самостійний напрямок - багатобічна дипломатія. Розвиток багатобічної дипломатії, зокрема багатобічних переговорів, обумовлений тим, що вона відкриває можливості для "колективного керування взаємозалежністю" (В. Б. Луків).

Як приклад можна привести форуми в рамках НБСЄ (згодом НБСЄ) після підписання Заключного акту в Хельсінкі в 1975 р. Кожна наступна зустріч (Белград, 1977 - 1978 р.; Мадрид, 1980 - 1983 р.; Відень, 1986 - 1989 р. і ін.) виконувала поряд з іншими й регуляційну функцію.

У другій половині XX ст. різноманітнішими стали форми багатобічної дипломатії. Якщо в минулому вона зводилися головним чином до переговірного процесу в рамках різних конгресів, то сьогодні багатобічна дипломатія проводиться в рамках: міжнародних універсальних (ООН) і регіональних (ОАЕ, ОБСЄ й ін.) організацій; конференцій, комісій і т.п., покликаних або створених для рішення якоїсь проблеми; багатобічних зустрічей у верхах; діяльності посольств.

Багатобічна дипломатія й багатобічні переговори породжують ряд нових моментів у дипломатичній практиці. Так, збільшення кількості сторін під час обговорення проблеми веде до ускладнення загальної структури інтересів, можливості створення коаліцій, а також появі країни-лідера на переговірних форумах.

Глобалізація й взаємозалежність світу привели також до збільшення значимості дипломатії, здійснюваної на високому й вищому Рівні. Цей вид дипломатії дозволив у другій половині ХХ ст. приймати дійсно кардинальні рішення по найбільш гострих міжнародних проблемах і тим самим різко змінювати міжнародну ситуацію. Крім того, дипломатія на високому й вищому рівні дає можливість обговорювати у взаємозв'язку широкий спектр питань, що утруднено при проведенні зустрічей на інших рівнях. Варто враховувати й той факт, що домовленості, скріплені підписами вищих посадових осіб держав забезпечують додаткові гарантії виконання досягти угод. Все це стає особливо важливим перед лицем серйозних погроз, з якими зіштовхнулося людство наприкінці нинішнього сторіччя. Можливість швидкого й принципового рішення проблеми являє собою головну причину інтенсивного розвитку сьогодні дипломатії на високому й вищому рівні, однак існують і інші причини. Зокрема, на таких зустрічах є можливість швидко одержувати необхідну інформацію "з перших рук", обмінятися думками й досягти важливих домовленостей.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.