Україна та інтеграційні процеси (96687)

Посмотреть архив целиком



Теоретичні основи геополітичних досліджень


Поява на політичній карті Європи суверенної України – політична подія в розвитку сучасної міжнародної системи. Йдеться про державу,яка за розмірами своєї території, кількістю населення, економічними можливостями, інтелектуальним та науково-технічним потенціалом належить до розвинутих, найбільших європейських країн, що робить нашу державу відчутним фактором міжнародного життя. Сьогодні Україна шукає своє місце в багаторівневій ієрархічній будові міжнародної системи. Позиція України є вирішальною для формування архітектури цієї системи не тільки на регіональному, а й на глобальному рівнях.

Слід зазначити, що активні геополітичні дослідження є дуже важливими, так як ігнорування ними призводить до того,що при досить сильному потенціалі, держава перетворюється в об’єкт маніпуляції сильнішими державами,тобто, втрачає суверенітет. Закон геополітики застосовується до всіх держав без виключення, незалежно від їх статусу і місця в міжнародній системі. В сучасних умовах значно збільшилась широта вибору зовнішньополітичних рішень, але незбагненно збільшилась і відповідальність за правильність вибору, який би відповідав стратегічним національним інтересам. Виробити правильний зовнішньополітичний курс неможливо без широкого геополітичного аналізу і врахування особливостей геополітичного положення(ГПП),так як в процесі його формулюються загальні закони функціонування та визначаються особливості міжнародної системи.

В основу свого дослідження я поклала класичну працю Хелфорда Джорджа Маккіндера «Географічна вісь історії»(1904р.), в якій він поділив всю земну кулю на кілька зон.

Перша - Heartland - “Серце світу» - це серцевина євразійського континенту,яка географічно майже точно співпадає з територією колишньої Російської імперії. Далі йде Rimland, або внутрішній півмісяць. Це – Західна Європа(ключову позицію в якій займає Німеччина), Середземномор’я, Близький Схід, Індія,Китай та Корея- зона найбільш інтенсивного розвитку людської цивілізації, зона, де стикаються стихії Суші й Моря. Географічно - це узбережжя Євразії. І ,на кінець, World Island- Світовий Острів, або Зовнішній півмісяць-який охоплює Британію, Америку, Африку, Австралію та Японію.

А геополітичний закон, який сформулював Маккіндер в роботі «Демократичні ідеали та реальність», надрукованої у 1919р., коли ще не було ані НАТО, ані Варшавського блоку,говорить,що: «Той,хто контролює Східну Європу - домінує над Heartland’oм, той, хто домінує над Heartlfnd’ом, домінує над Світовим Островом, той,хто домінує над світовим Островом- домінує над світом». У 1942 році американець Ніколас Спікмен уточнив цей закон,зробивши головний акцент на Rimland, береговій зоні Євразії: «Той,хто домінує над Rimland’ом- домінує над Євразією; той,хто домінує над Євразією - той тримає долю світу у власних руках». Але й тут важлива роль відводиться Східній Європі, яка виступила, як своєрідна «передова лінія», територія,де стикаються Rimland та Hertland, і контроль над якою мав вирішальне значення для контролю над самим Rimland’ом.

Отже, пам’ятаючи про геополітичні відкриття Маккіндера та Спікмена,які вважали, що контроль над Східною Європою - це шлях до домінування у світі, поглянемо на ситуацію у цьому регіоні. У східній Європі можна виділити три ключові точки. Перша - це країни Вишеградської групи - Польща,Угорщина, Чехія. З ними,на думку багатьох дослідників, все ясно - вони будуть прийняті в НАТО, а потім - в ЄС, отже, поповнять ряди атлантичної цивілізації. Друга ключова точка у Східній Європі - це Прибалтійські держави - Литва, Латвія та Естонія. Вектор їхнього руху теж не викликає ні у кого жодних сумнівів. І протидія Росії лише розпалює бажання цих країн інтегруватися до західних структур. І це лише справа часу. Залишається третя ключова точка - це Україна. Перехід України до лав сил Моря мав би і справді епохальне значення. Це була б остаточна перемога над Росією(Сушею), після якої навряд коли втіляться в життя плани не лише відродження СРСР чи Російської Імперії. Всі євразійські проекти втрачають після цього будь який сенс. Це чудово розуміє і російська, і західна політична еліта. Виникає у зв’язку з цим лише одне запитання - чи розуміє це українське керівництво?

На сьогодні позитивним є те, що євроінтеграційна стратегія нашої держави є визначена. Зараз перед Україною стоїть завдання накреслити тактику подальших дій, яка має врахувати складний комплекс геополітичних інтересів, посилення міжнародних суперництв за сфери впливу на нашу країну. Йдеться про трикутник інтересів : Росія – ЄС – США і місце у цьому трикутнику України. Взагалі, напрям майбутнього цивілізаційного руху можна визначити як взаємодію трьох векторів - політичного, економічного та культурного. Найбільш гнучким є політичний вектор. В принципі, ніщо, крім власного бажання, не заважає Україні увійти до політичних структур атлантичної цивілізації. Хоча вступ до ЄС та НАТО не є справою майбутнього, проте чітке визначення напряму майбутнього руху потрібне вже сьогодні. Пріоритетним тут є перехід від Heartland до Rimland.

Більш консервативним є економічний вектор. Тут ми маємо справу з економічними реаліями, які змінюються набагато повільніше.

І, нарешті, найбільш консервативним є культурний вектор. Адже культурні та релігійні стереотипи найбільш довгоживучі, вони взагалі визначають самоідентифікацію нації. У нашого парламенту та уряду є достатні важелі впливу на формування культурно-мовного середовища в державі, проте вже більше 10 років блокується прийняття законів про захист української книжки, пісні, українського кіно.

Проведений короткий аналіз свідчить про те, що Україна, так як і всі держави світу, вступила в епоху глобалізації. А збереження її політичної, економічної та культурної ідентичності у великій мірі залежить від вироблення правильного зовнішньополітичного курсу - орієнтації на Європу. Європейський вибір України є природнім наслідком здобуття країною державної незалежності,попереднього етапу здійснюваних реформ. Такий вибір викристалізувався з історії українського народу, його етнічних коренів та ментальності, глибоких демократичних традицій, ґрунтується на законному прагненні громадян України бачити свою державу невід*ємним складником єдиної Європи.


Тенденції розширення Європейського Союзу на схід


Одним із найбільш значущих трансформаційних процесів після розпаду Радянського Союзу є розширення Європейського Союзу на схід. Цей процес створює абсолютно нову ситуацію на європейському континенті та наближує кордони ЄС безпосередньо до України. Водночас він був складним та громіздким, оскільки остання хвиля охоплювала велику кількість держав. Отже, розглянемо основні аспекти та проблеми розширення ЄС на схід.

Спочатку (1952р.) до Європейських Співтовариств входило шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція. Економічне піднесення Співтовариств, а разом з тим і зростання політичної ваги держав-членів підтвердили успішність інтеграційних процесів. Виходячи із геополітичних і геоекономічних інтересів, прагнучи зміцнити свої позиції в епоху, коли світова економічна система почала набувати нових ознак, які тепер прийнято називати глобалізацією та не допустити поширення впливу Радянського Союзу на захід, на саміті в Гаазі (грудень 1969) лідер держав членів Співтовариств приймають рішення про приєднання нових членів.

За своє існування Європейські Співтовариства пережили чотири хвилі розширення. В 1973 році до них приєдналася Великобританія, Ірландія, Данія, 1981 році – Греція, 1986-Іспанія та Португалія, 1995 році – Швеція, Фінляндія та Австрія.

Після розпуску Варшавського договору та Ради економічної взаємодопомоги Європейський Союз вирішив переглянути та інтенсифікувати свої відносини з країнами Центрально-Східної Європи. Головну фінансово-технічну вирішено надати Польщі та Угорщині, оскільки саме в цих державах найшвидше проводились економічні та політичні реформи, створювалося відкрите, ринково орієнтоване суспільство. Цим самим ЄС розпочав підготовку до п’ятої хвилі розширення.

Наступним етапом було укладення угод про асоційоване членство між ЄС та державами-кандидатами: 1991рік – з Польщею, Угорщиною та Чехословаччиною; 1993 рік – з Болгарією, Румунією та Словаччиною; 1995 рік – з державами Прибалтики і 1996 рік - зі Словенією. Хоча ці угоди надають можливість у майбутньому у майбутньому стати повноправним членом ЄС, проте не гарантують його.

Враховуючи складну політичну обстановку в регіоні (війна в колишній Югославії, загострення політичної ситуацій в Росії тощо), Європейська Рада на засіданні у Копенгагені (червень 1993року) прийняла рішення про розширення членства. Також, було затверджено критерії, яким повинна відповідати держава, щоб стати повноправним членом ЄС.

У 1997 році на засіданні Європейської Ради в Люксембурзі прийнято рішення розпочати переговори про вступ з Польщею, Угорщиною, Естонією, Чехією, Словенією та Кіпром. На засіданні Європейської Ради в Гельсінкі (1999)подібне рішення прийняте стосовно Болгарії, балтійських держав, Румунії, Словаччини, Мальти та Туреччини.

9 жовтня 2002 року Європейська комісія оголошує про завершення переговорів про вступ з Кіпром, Чеською Республікою, Естонією, Угорщиною, Латвією, Литвою, Мальтою, Польщею, Словацькою Республікою та Словенією і зазначає, що ці країни будуть готові стати членами ЄС на початку 2004 року.

На референдумах, які проходили в державах-кандидатах населення підтримало входження їх до Європейського Союзу. Договір про вступ був ратифікований всіма державами-кандидатами Євросоюзу протягом березня 2003 року –лютого 2004року до Євросоюзу вступило 10 нових членів.

Політики та дослідники вважають, що «ЄС ще ніколи не стояв перед перспективою такого вражаючого розширення...». Унікальність подій полягає в тому,що при зростанні чисельності населення майже на чверть, ВВП зростає лише на 5%, а дохід у розрахунку на душу населення становить 43% середнього рівня ЄС. При відносно низькому рівні економічного розвитку країн ЄС-10 залишається недосконалою структура виробництва та зайнятості. Це вказує на додаткове навантаження на бюджет ЄС. Трансформація Економік країн центральної Європи, формування ринкових відносин та структур, подібних до європейських, дозволило забезпечити країнам стабільно високі темпи зростання макроекономічних показників. За оцінками Європейської комісії темпи зростання ВВП у 2003 році очікувались у 3.2%,а у 2004 році-4.1%

Особливістю цього розширення стало те, що в ЄС ввійшли країни, які мають вдвічі - втричі нижчий рівень економічного розвитку, зате відносно дешеві природні і трудові ресурси. Лише так старі члени Євросоюзу можуть витримати конкуренцію з боку нових динамічних регіонів світу.

Проте площа всіх країн нової «дванадцятки» (у 2007 до ЄС ввійшли ще Болгарія та Румунія) ЄС складає лише 10881.1 тис.км, а населення близько 105 мільйонів осіб, причому найменш розвинуті Болгарія та Румунія майже третину приросту площі і населення. Якщо порівняти ці показники з параметрами України, то стає зрозумілим, що наша держава просто необхідна для формування повноцінної європейської інтеграційної системи.

Отже підводячи підсумки, можна зауважити, що оцінити наслідки розширення ЄС для країн центральної Європи досить важко. Фахівці центра досліджень ім.. О. Разумкова вказують, що значних змін у східноєвропейських країнах унаслідок вступу до ЄС не варто очікувати, оскільки очевидні економічні вигоди вже досягнені. За попередніми оцінками вступ до ЄС принесе додатково країнам 5-9%до темпу росту



Проблеми та перспективи входження України до ЄС


1 грудня 1991 року Україна постала перед світовою спільнотою як незалежна держава. «Повернення до Європи» було проголошено ключовим напрямом політики України. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі стали стратегічною метою України як найкращий спосіб реалізації національних інтересів – побудови економічно розвиненої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.

Перш за все я розгляну проблеми та перспективи входження України до ЄС в контексті розвитку сучасних економічних тенденцій.

Україна, успадкувавши від комуністичного режиму неефективну ресурсомістку економіку, вкрай занедбане довкілля та індустріально-суспільну свідомість, за минулі роки не змогла подолати негативні тенденції свого попереднього розвитку в СРСР. Про це красномовно свідчать такі факти:

  • За даними світового банку енергоефективність економіки України, тобто виробництво ВВП (виражено через паритети купівельної спроможності), на одиницю спожитої енергії в 2004 році була нижча за відповідний показник в Польщі – в 2,5 рази, США та Китаю – в 3рази, а в Японії в 5 разів.

  • В Україні різко зросла частка сировинно- та енергомістких й водночас найбільш забруднюючих довкілля галузей промисловості: гірничої, металургійної, паливно-енергетичної, хімічної та нафтохімічної- з23 % у1991 році до близько 60% у 2003 році.

  • Сформувалась яскраво виражена сировинна і низько технологічна спрямованість експорту. Частка матеріало- та енергомістких галузей в українському експорті сягнула понад 60%, причому понад 40% від усього експорту припадає на продукцію однієї галузі – чорної металургії. І це ще далеко не повний перелік факторів, які сповільнюють економічне зростання.

На противагу цьому ЄС вже давно обрав стратегічним орієнтиром модель еколого-соціальної ринкової економіки. Ця модель економіки на забезпечення добробуту всіх членів суспільства при дотриманні балансу економічних, екологічних і соціальних чинників.

За оцінкою комісії ЄС (1998 р.), перехід до Європейських стандартів лише у сфері екологічної політики вимагають від десяти країн Ценральної та Східної Європи (ЦСЄ) до 2010 року витрат 120 мільярдів євро, що відповідає в середньому 2,5% ВВП щорічно. Але стимулом для України щодо прийняття відповідних вимог може слугувати той факт, що за індексом екологічної сталості країн (індекс, який дозволяє оцінити прогрес на шляху до сталого розвитку) Україна опустилась на 137 місце серед 142 країн. А за індексом LIVING PLANET REPORT(2002рік) наша держава посідає111 місце серед 146 країн. З огляду на це, прийняття Україною ідей сталого розвитку дозволить з одного боку впроваджувати нову модель еколого-соціальної ринкової економіки, як сучасну стратегію розвитку, що спрямована на всебічне покращення якості людського життя. А з іншого боку, вона слугуватиме надійною основою євроінтеграційного процесу та вступу України до ЄС на наступному етапі його розширення, оскільки критерій сталого розвитку безсумнівно виходить на перший план.

Продовжуючи ряд економічних переваг членства у ЄС варто також згадати, що ЄС є одним з трьох основних і найрозвиненіших угрупувань світу, на нього приходиться майже чверть усієї світової торгівлі. Закономірним є те, що після вступу до Євросоюзу слід очікувати передусім відкриття нових вітчизняних ринків збуту. Виникнення спільного ринку створить вигідні умови для розвитку торгівлі між Україною та країнами Євросоюзу, оскільки сприятиме значному зростанню конкуренції та виробництва. Завдяки чому на підприємствах відбувається модернізація та раціоналізація виробництва, що спричинить зниження цін на товари та зріст асортименту. Остаточний ефект від цих змін полягає у прискоренні економічного зростання.

Спільний ринок повинен диференційовано вплинути на окремі галузі економіки. Найбільших результатів слід очікувати в банківській справі та страхуванні, а потім в туризмі, зв’язку, торгівлі та інформаційних технологіях. Грунтуючись на досвіді Польщі, Чехії, Словаччини Спільний ринок принесе новим державам-членам не лише позитивні економічні ефекти, але й тимчасові негативні явища, як наслідок зростання конкуренції та необхідності реконструкторизації економіки. До них віднесено можливу ліквідацію деяких підприємств, та навіть занепад цілих галузей промисловості, а отже – тимчасове зростання безробіття.

На сьогодні позитивним є те, що Україна отримала статус країни з ринковою економікою. Вступивши до СОТ шанси України на вступ до ЄС помітно зросли. Адже принципи СОТ за своєю суттю збігаються з юридичними критеріями необхідними для членства в ЄС, тобто вони передбачають лібералізацію торгівельного режиму, поліпшення умов конкуренції, створення сприятливого інвестиційного клімату. Членство України у СОТ означає лібералізацію режиму торгівлі між Україною та ЄС і дає змогу реально розпочати роботу з укладення угоди про асоційоване членство України в Євросоюзі. За словами Пітте Мендельсона, комісара ЄС з питань торгівлі: «Вступ до СОТ започатковує новий етап у економічних відносинах України та Євросоюзу. Розпочатий процес стосується не лише торгових та інвестиційних потоків, він знаменує собою неухильну політичну та економічну інтеграцію до світової економіки та поглиблення партнерства між Україною та Євросоюзом»

На основі всього вищесказаного можна зробити такий підсумок: сам вступ України до ЄС не означатиме автоматичної ліквідації безробіття, гострих соціальних та економічних проблем. Але разом з тим наближення до ЄС дозволить залучити інвестиції потужних ТНК, що поряд з ефективним використанням коштів фінансово - промислових груп і населення, дозволить модернізувати українську економіку у найближчі 10 – 15 років. При цьому зміниться стан структури промисловості, у якій тепер переважають паливно-енергетичні та металургійні галузі, різко зменшиться використання сировини та енергії, ефективніше буде використовуватися трудоресурсний потенціал нашої держави, зменшаться екологічні проблеми. Водночас було б помилково замовчувати або применшувати складність європейської інтеграції. Зрозуміло, що він буде тривалим та непростим. Зокрема для України інтеграція в Європу означає зростання відкритості національної економіки та конкуренції з боку фірм – членів ЄС. Для окремих секторів виробництва, навіть регіонів, це може мати досить болючі наслідки, проте потенційні втрати та здобутки від зближення з Європою перевищують можливі витрати та ризики.

Для України основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і поваги до прав людини тощо.

Соціальні вигоди інтеграції полягають у підвищенні рівня життя і добробуту, наближенні до високих європейських стандартів особистої безпеки, освіти, охорони здоров’я, якості інформації, екології, вільного руху праці.

У культурно – цивілізаційному аспекті європейська інтеграція – це входження до єдиної сім*ї європейських народів, повернення до європейських культурних традицій. Орієнтація на Європу дозволить Україні вирішити також багато проблем культурного розвитку. Оскільки урядові кола Росії для збереження України у своїй зоні впливу, крім політичних та економічних засобів, активно використовують експансіоністську культурну політику. Російська музика, що абсолютно неконкурентноздатна на світовому ринку, активно поширюється на українських теренах. Вихід на краще захищений від не ліцензованих підробок світовий культурний ринок дозволить покращити матеріальний стан наших митців

Процес європейської інтеграції та розширення спроможний внутрішньо консолідувати країни, які бажають стати членами єдиної Європи, та сприяє зменшенню та ліквідації історичних суперечностей між сусідніми країнами. Так само перспектива членства в ЄС для України (навіть у далекому майбутньому повинна стати додатковим вагомим стимулом та мотиваційним фактором внутрішніх реформ, цивілізованого врегулювання всіх внутрішніх та зовнішніх неузгодженостей. Нарешті від інтеграції України до ЄС виграють не тільки ці дві сторони, але й уся центрально континентальна Європа, адже після розширення Європейського Союзу у 2004 році за рахунок країн Центрально-Східної Європи та держав Балтії, Європейський союз максимально наблизився до України, що надає особливого статусу їхнім стосункам і надає можливості для співпраці.




Случайные файлы

Файл
2144-1.rtf
25056-1.rtf
49819.rtf
13492.rtf
32678.rtf