Розвиток регіональної та соціальної політики ЄС (96449)

Посмотреть архив целиком

План


Розвиток регіональної та соціальної політики ЄС 2

Європейський соціальний фонд: мета створення та діяльність 5

Список використаної літератури 14


Розвиток регіональної та соціальної політики ЄС


Можна знайти кілька варіантів періодизації регіональної політики ЄС, залежно від аспектів, які визначаються пріоритетними в тій чи іншій роботі (пріоритетність галузей, вступ кожної нової країни-члена ЄС тощо). Тут подається періодизація, що базується на формуванні самої політики ЄС, і кожен новий етап — це поштовх, що дає новий виток у визначення нових ідей і нових принципів регіональної політики. Як на мене, саме це є визначальним у даній роботі.

Ще у Римському договорі 1957 року у преамбулі згадувалося про "необхідність зменшення суттєвих відмінностей у соціально-економічному житті різних регіонів держав ЄС". І хоча дану фразу не можна вважати початком формування регіональної політики, все ж варто наголосити на тому, що вже тоді згадували про регіони як про важливий аспект формування відносин між країнами-членами ЄС.

І. Початком формування регіональної політики можна вважати 1967 рік, коли в рамках Єврокомісії було створено Генеральну дирекцію з регіональної політики фактично перший орган, який почав займатися суто регіонами. У 1971 р. активізує свою роботу Європейський соціальний фонд перший структурний фонд, що виділяв кошти на реалізації проектів з регіональної політики ЄС.

Тут варто зазначити, що на той час регіональній політиці ЄС не приділялося стільки уваги, скільки приділяється сьогодні, і у 70-х роках термін "регіональна політика" цілком логічно поєднувався з терміном "соціальна політика", що часто дозволяло не виокремлювати у різні проекти ці два напрями.

70-ті роки також позначилися великою економічною кризою у світі зріс дефіцит торгівельного балансу, зросло безробіття. Крім того, вступ у 1973 році Ірландії та Великобританії до Європейського Союзу змусило керівництво переглянути ставлення до регіональної політики і посилити увагу до її реалізації. Як наслідок, для допомоги регіонам, що були проблемними у своєму розвитку (нині для цього позначається термін "депресивний регіон"), 18 березня 1975 році було створено Європейський фонд регіонального розвитку.

На даному етапі регіональна політика полягала в тому, що кожна держава мала право на заздалегідь установлену квоту фінансових засобів, що виділяються Співтовариством.

ІІ. Початком другого етапу формування регіональної політики є 1981 рік рік вступу Греції до ЄС. Греція, як відомо, на той час була бідною аграрною державою, і внаслідок її вступу співвідношення 10 найбагатших регіонів та 10 найбідніших регіонів по ВВП на душу населення збільшилося з 4:1 до 5,1:1. У 1985 році на членство в ЄС почали претендувати Португалія та Іспанія країни, економічний стан яких теж міг спричинити кризу всередині співтовариства. Нові аграрні регіони Португалії, наприклад, виробляли ВВП на душу населення близько 40% від середнього показника по ЄС, що збільшувало диспропорції між регіонами. Для попередження цього було створено у 1985 році Середземноморські інтегровані програми (РІМ), які надавали допомогу Франції, Італії і Греції в адаптації до вступу Іспанії і Португалії в ЄС. Крім того, програми об'єднали різні Фонди у єдину програму допомоги конкретним регіонам терміном на декілька років.

Планування створення Єдиного Ринку вимагало нових змін у пріоритетах регіональної політики. Тому протягом 80-х років було розроблено "Нову філософію" нову стратегію регіональної політики ЄС, яку можна сформулювати наступними принципами:

1). Пріоритет надається відтепер економічному розвитку, а не соціальному (варто нагадати, що регіональна політика до того дуже тісно прив'язувалась до соціальної політики);

2). Стимулювання приватного підприємництва, малого та середнього бізнесу;

3). Реалізація не великомасштабних проектів, а дрібних - відтепер наголос все більше переміщувався саме на регіон, ніж на державу. Планування проектів переходило до дрібніших структур, ніж загальнодержавний рівень;

4). Посилення інноваційної спроможності самих регіонів;

5). Вироблення нових механізмів щодо регулювання економіки відсталих територій (депресивних регіонів).

Крім згаданих принципів, більшу увагу почали приділяти скороченню диспропорцій між регіонами. Натхненником цього курсу став Жак Делор, голова Євро комісії з 1985 по 1995 роки. У 1986 році у Єдиному Європейському Акті було зазначено, що "з метою гармонійного розвитку в цілому, Співтовариство продовжує поширювати діяльність, спрямовану на закріплення свого соціального та політичного єднання. Зокрема, Співтовариство намагається скоротити диспропорції між різними регіонами та ліквідувати відсталість регіонів, які знаходяться у несприятливих умовах".

Фактично, весь час після 1985 року регіональна політика була покликана створити максимально комфортні умови для введення Єдиного Європейського Ринку.

ІІІ. Створення Єдиного Європейського Ринку стало також новим етапом для розвитку регіональної політики. У 1988 році вона визнається пріоритетним напрямом ЄС, і кошти, що виділялися на її реалізацію з бюджету ЄС, подвоюються. Реалізація регіональної політики Співтовариство з 1989 року вимірюється фінансовими періодами, після яких підводиться підсумок зробленого і формулюються завдання на майбутнє. Так, на сьогодні пройшли фінансові періоди 1889-1994, 1994-1999, 2000-2006 рр. Починаючи з 1994 р., фінансування регіональних програм ще раз було збільшено в 2 рази. Так, наприклад, якщо в 1989-93 р. Франція одержала дотацій на 50 млрд. франків, то в 1994-99 роках ця сума досягла 100 млрд. франків. Загальна сума фінансових засобів, якими виділяло Співтовариство, виросла з 3,7 млрд. екю в 1983 р., до 18,3 млрд. екю в 1992 р. і досягла 32,7 млрд. екю в 1999 р.

Протягом 1989 року відбулися також реформи структурних фондів (див. далі), а також сформульовані чотири базові принципи регіональної політики, які, хоч і не суперечили попередній "новій філософії", але вливали новий сенс у напрями реалізації регіональної політики ЄС. Ці принципи формулюють по-різному, варто згадати наступні дефініції:

  • Програмний, а не проектний підхід. Відтепер наголос ставиться не просто на факті досягнення певної мети, а й на ході її реалізації, процесі та змінах, що відбувалися в ході реалізації (у деякій літературі це згадується як "програмність");

  • Концентрація засобів у найвідсталіших регіонах (можна помітити, що протягом всієї історії формування регіональної політики усе більша увага приділялась саме цьому аспекту — іншими словами це називається "субсидіарність");


Європейський соціальний фонд: мета створення та діяльність


Спільне виділення засобів з наднаціональних та національних бюджетів (кошти, виділені на реалізацію певної програми в регіоні структурними фондами ЄС, повинні бути еквівалентними коштам, виділених з бюджету держави, що містить даний регіон "концентрація"). У 1992 році Маастрихтським договором було передбачено створення Комітету регіонів — дорадчого органу, що покликаний забезпечити представництво регіональних та місцевих спільнот у процесі прийняття рішень Європейським Союзом. Комітет регіонів складається з 222 членів та 222 альтернатів, призначених Європейською Радою. Розклад по країнах є наступним:

  • Франція, Німеччина, Італія, Великобританія кожна по 24 члени;

  • Іспанія - 21 член;

  • Австрія, Бельгія, Греція, Нідерланди, Португалія, Швеція — по 12 членів;

  • Данія, Фінляндія, Ірландія - по 9 членів;

  • Люксембург - 6 членів.

Бюро комітету складає 40 членів, включаючи президента та першого віце-президента, які обираються строком на два роки членами Комітету. Крім того, члени комітету поділяються на 6 внутрішніх підструктур, що працюють над різними сферами реалізації регіональної політики.

Комітет консультує комісію з наступних питань:

  • економічні на соціальні питання;

  • трансєвропейська співпраця у сферах транспорту, телекомунікації та енергетики;

  • громадського здоров'я;

  • освіти та культури.

У 1994 році регіональна політика ЄС була ще раз переглянута, і відтоді суттєво не змінилась. Саме тому варто зупинитися на принципах та напрямах саме того часу, з продовженням до сьогодні, щоб показати обличчя регіональної політики нині в комплексі. Але перед цим варто розглянути також перелік структурних фондів, що існують сьогодні, та їх призначення. Адже саме від структурних фондів залежить виділення коштів на ту чи іншу програму тому чи іншому регіону.

Європейський соціальний фонд — фонд Європейського Співтовариства, що бере участь у розв'язанні проблем зайнятості. Заснований у 1959р.; реформою 1971 р. чіткіше визначені пріоритети його діяльності. Фонд надає субсидії для розвитку професійної освіти, галузей, які переживають спад, допомогу в працевлаштуванні іммігрантам і жінкам. Велику увагу приділяє фінансуванню програм із працевлаштування молоді.

Структурні фонди та Фонд гуртування — фінансові інструменти структурної політики Спільноти, спрямованої на зменшення розриву в розвитку між різними регіонами та країнами Європейського Союзу і досягнення економічної та соціальної згуртованості. Протягом 2000-2006 років фінансування регіональної політики передбачено в розмірі €213 млрд., зокрема €195 млрд. через структурні фонди та €18 млрд. – через Фонд гуртування. Це становить 35% всього бюджету; отже регіональна політика – друга за обсягом витратна стаття бюджету Спільноти.


Случайные файлы

Файл
36584.rtf
93009.rtf
29786.rtf
pn_ae_g-7-019-89.doc
144956.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.