Міжнародний поділ факторів виробництва (96144)

Посмотреть архив целиком

Кафедра міжнародної економіки




Контрольна робота


з дисципліни:

Міжнародна економіка


Міжнародний поділ факторів виробництва



План


1. Типи факторів виробництва

2. Міжнародний поділ праці.

3. Міжнародний поділ інших факторів виробництва (землі, капіталу, технології)

4. Мобільність факторів виробництва.

Практичне завдання

Список літератури



1. Типи факторів виробництва


Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови — фактори виробництва. Фактори виробництва — це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.

В економіці фактори виробництва - це все те, що, бере участь у виробничому процесі, створює товари та послуги. Економісти початку XIX в. говорили звичайно про три фактори виробництва - землю, працю і капітал. Помітимо, що серед факторів немає головних і другорядних. Участь кожного з них однаково необхідний, і усі вони доповнюють один одного у виробничому процесі. Зрозуміло, що земля, праця і капітал - це деякі узагальнення, агреговані фактори виробництва.

Під землею економісти розуміють і власне землю з властивою їй родючістю, і запаси мінеральної сировини, і ліс, і воду з усіма їх природними багатствами - словом, усе те нерукотворне середовище, у якій живе людина.

Праця містить у собі усі види людської діяльності, використовувані у виробництві.

Капітал - це, взагалі говорячи, усе, що використовується у виробництві, але не є ні землею, ні працею, тобто це створені людиною засоби виробництва, знаряддя праці, матеріали і т.д. Підкреслимо, що такий капітал часто називається реальним на відміну від капіталу фінансового (грошей і близьких до них фінансових інструментів - таких, як акції, облігації і т.д.).

Пізніше, наприкінці XIX в., економісти виділили четвертий фактор виробництва - підприємництво, тобто діяльність по організації роботи факторів у виробництві деякого товару, пов'язану з прийняттям на себе ризику і відповідальності за економічні результати виробництва. Поява в економічній літературі "четвертого" фактора виробництва була обумовлена реаліями того часу: у суспільстві зросла роль людей, що, часто не маючи у власності жодного з "трьох факторів", вміли "вгадувати", яке виробництво потрібно ринку в даний момент, і залучати в це виробництво всі необхідні фактори. Доход підприємців економісти назвали прибутком.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію (рис. 1).

Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.

В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція "людського капіталу", згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства.



Земля

Наука

Інформація

Капітал

Праця

Екологія

Підприємницькі здібності









Рис. 1 Фактори виробництва


Людський капітал — сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров'я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.

Капітал — це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг.

Земля як фактор виробництва включає в себе землю, лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.

Наука — це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.

Втілюючись у виробничій діяльності людей у вигляді створення нових засобів праці, впровадження прогресивних технологій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці тощо, наука перетворилась на головну продуктивну силу суспільства.

Інформація в сучасних умовах виступає найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах її життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.

Відбувається поступове скорочення матеріальних та зростання інформаційних джерел економічної життєдіяльності людини. Тому значно зростає інформаційномісткість виробництва, праці та продукту.

Екологічний фактор — це система спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення.

На мікроекономічному рівні господарювання екологічний фактор може або здешевлювати випуск конкретної продукції, або, навпаки, значно збільшувати витрати виробництва. На макроекономічному рівні зростання суспільних екологічних витрат суттєво впливає на динаміку продуктивності суспільної праці, обсягів ВНП та національного доходу.

Підприємницькі здібності — особливий, специфічний фактор виробництва, що відображає діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.

Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва й обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує виробничу функцію.

Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що висвітлює залежність між сукупними витратами факторів виробництва і максимальним обсягом випуску продукції.

Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею і капіталом) записується такою формулою:


Q = f(L,K)


де Q — обсяг випуску продукції; L — затрати праці; К — затрати капіталу; f — функція.

Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріали та інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд:


Q = f(L,К,С,..„Хn),


де С — витрати матеріалів; Хn — витрати інших ресурсів.

Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за яких різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції (рис. 2).



Рис. 2. Графік варіантів використання факторів виробництва


Лінія XI — Х4 характеризує рівень використання фактора А.

Лінія А — А — кількість продукту, який може бути отриманий при оптимальному використанні фактора А.

Лінія Q — Q характеризує реально вироблений продукт за наявності того чи іншого рівня використання фактора А.

Якщо процес виробництва постійно відображається лінією А — А, то це означає, що фактор виробництва використовується оптимально. Якщо лінія опускається нижче, значить, фактор недовикористовується, якщо вище — використовується з надлишком.


2. Міжнародний поділ праці


Найважливішою базовою категорією, що виражає сутність, зміст міжнародних економічних відносин, є міжнародний поділ праці (МРП). Усі країни світу так чи інакше включені в МРП, його поглиблення диктується розвитком продуктивних сил, що випробують вплив НТР. Участь у МРП дає країнам додатковий економічний ефект, дозволяючи повніше і з найменшими витратами задовольняти свої потреби.

Поділ праці — це історично визначена система суспільної праці. Вона складається в результаті якісної диференціації діяльності в процесі розвитку суспільства. Поділ праці існує в різних формах. МРП зародився в мануфактурний період розвитку капіталізму (ХVІІ – ХVІІІ вв.) і до промислового перевороту (кінець XVIII — перша половина XIX в.) базувався на природній основі: розходженнях у природнокліматичних, географічних умовах існування окремих країн, у запасах сировини і джерел енергії.

Сутність сучасного МРП виявляється в діалектичній єдності поділу й об'єднання процесу виробництва. Виробничий процес припускає відокремлення і спеціалізацію різних видів трудової діяльності, а також обмін ними, їхню взаємодію. Поділ праці виступає не тільки як процес розриву, але як спосіб об'єднання праці, особливо у світовому масштабі.

Підприємства багатьох країн, що беруть участь у МРП, виробляють значно більше продукції, ніж це необхідно для задоволення внутрішнього споживчого чи виробничого попиту. Господарюючі суб'єкти окремих країн, свідомо роблячи зайву продукцію, реалізують її на світовому ринку, здобуваючи необхідну для них продукцію, що є надлишковою для споживачів інших країн. Нарощуючи, зміцнюючи спеціалізацію на виробництві визначеної групи товарів, конкретні країни одержують необхідні їм товари на міжнародному ринку за рахунок обміну з іншими країнами, що спеціалізуються на інших групах товарів. У підсумку міжнародний поділ праці з'являється як спосіб організації світової економіки, при якому підприємства різних країн спеціалізуються на виготовленні визначених товарів і послуг, потім обмінюються ними.

Теорія МРП одержала своє обґрунтування і розвиток у роботах класиків політекономії А. Сміта і Д. Рікардо. Аналізуючи МРП, А. Сміт у роботі "Дослідження про природу і причини багатства народів" доводив необхідність свободи торгівлі і підприємництва, оскільки, на його думку, різні обмеження свободи торгівлі перешкоджають подальшому поглибленню поділу праці між окремими регіонами і цілими країнами.


Случайные файлы

Файл
4805.rtf
29014.rtf
168842.rtf
20049.doc
24012.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.