Міжнародна торгівля товарами (96128)

Посмотреть архив целиком















Міжнародна торгівля товарами



План


  1. Суть, види та показники світової торгівлі

  2. Типи зовнішньоторговельної політики держав

  3. Інструменти регулювання міжнародної торгівлі товарами

  4. Теорії міжнародної торгівлі

  5. Особливості сучасної зовнішньої торгівлі України



1. Суть, види та показники світової торгівлі


Суть світової торгівлі товарами полягає в переміщенні товарів за межі митного кордону країни.

Визначимо ключові терміни, які описують зовнішньоторговельні потоки:

Експорт - це вивіз товарів за митний кордон держави.

Імпорт - це ввіз товарів за межі митного кордону .

Реекспорт - це вивіз за митний кордон товарів, раніше імпортованих і не перероблених в країні.

Реімпорт дозволяє придбати за кордоном раніше експортовані і не перероблені там товари, зокрема, повернення бракованої продукції.

Зовнішньоторговельний оборот – це сума зазначених чотирьох складових.

Зовнішньоторговельне сальдо – це різниця між сумою експорту і реекспорту, з одного боку, та сумою імпорту і реімпорту, з другого боку.

Міжнародна торговельна палата (МТП) розробила базисні умови торгівлі ІНКОТЕРМС, згідно з якими оцінюються особливості постачання товарів на зовнішніх ринках з розподілом обов’язків між продавцем і покупцем.

Остання редакція ІНКОТЕРМС –2000 виділяє 4 групи , які об’єднують 13 базисних умов згідно із зростанням відповідальності експортера за постачання .

Мінімальні обов’язки та мінімальна ціна характеризують групу E з умовами постачання EXW (“франко-завод”), коли відповідальність постачальника закінчується на власному складі при відвантаженні товару представнику покупця.

Група F об’єднує три базисні умови, які підкреслюють закінчення обов’язків продавця в порту або станції відвантаження власної країни. Найпопулярнішими є умови FOB (інколи пишуть кирилицею – ФОБ), тобто “франко-вздовж борту судна”, коли відповідальність продавця закінчується перед судном у порту країни експортера. Саме на умовах FOB оцінюється національний експорт.

Група C об’єднує чотири базисні умови, які підкреслюють закінчення обов’язків продавця в порту або на станції призначення в країні імпортера без перетину державного і митного кордонів. Найбільш відомими у зазначеній групі є умови CIF (інколи пишуть кирилицею - СІФ), тобто “вартість, страхування і фрахт”. Саме на умовах CIF оцінюється національний імпорт.

Група D об’єднує 5 умов, які описують поширення обов’язків продавця до перетину кордонів країни імпортера впритул до 13-их, останніх умов DDP (постачання здійснено, мито сплачено) з максимальною відповідальністю експортера і максимальною ціною.

Показники, що характеризують стан зовнішньої торгівлі, обєднують:

  • обсяг торгівлі у вартісних одиницях і одиницях фізичного обсягу;

  • динаміку експортно-імпортних операцій;

  • структуру торгівлі, зокрема:

    1. географічну з аналізом розподілу потоків по країнах, регіонах, континентах і т.д.;

    2. товарну з аналізом постачань по галузях, сферах, якісних характеристиках, співвідношенню сировини й кінцевої продукції і т.д.

Експортна квота Ке, або коефіцієнт експортної участі у міжнародній торгівлі, розраховується за формулою:


Ке = Е : ВВП,


де Е – обсяг національного експорту;

ВВП – валовий внутрішній продукт країни.

Імпортна квота Кі, або коефіцієнт імпортної участі в торгівлі, розраховується за формулою:


Кі = І : ВВП,


де І – обсяг національного імпорту.

Підсумковий коефіцієнт участі в міжнародній торгівлі


Кмт = Ке + Кі = (Е + І) : ВВП.


Коефіцієнт експортної спеціалізації країни Кес розраховують за формулою:


Кес = Ен : Ес,


де Ен – частка національного експорту даного товару в сумі національного експорту;

Ес – частка світового експорту даного товару в сумі світового експорту.

Якщо Кес > 1, то країна визнається експортно орієнтованою на даний товар.

Головними факторами сталості зовнішньої торгівлі країни є такі:

  • участь в еволюції досягнень сучасних технологій;

  • участь в діяльності транснаціональних корпорацій – ТНК;

  • участь у діяльності міжнародних організацій, які регламентують міжнародну торгівлю, насамперед, у Світовій організації торгівлі – СОТ;

  • послідовна лібералізація торгівлі, тобто скорочення тарифних і нетарифних обмежень у торгівлі;

  • участь в інтеграційних обєднаннях країн;

  • диверсифікація міжнародної торгівлі при поширенні відносин з більшістю держав світу.

До початку 90-х р.р. ХХ ст. міжнародна торгівля зростала і подвоїла обсяги протягом 15 років (1975-1990 р.р.). Протягом останнього десятиріччя ХХ століття торгівля значно скоротила середні темпи приросту, а на початку 90-х р. спостерігалися темпи приросту, які не перевищували 1-2 % на рік.

Початок ХХІ століття відзначився темпами приросту торгівлі у середньому на 2,5 %.

Першу трійку найбільших світових експортерів за абсолютними обсягами складали США, Німеччина і Японія. З регіонів перше місце займає Азійсько-Тихоокеанський (АТР), а з інтеграційних угруповань лідирує ЄС. Україна займає місце у четвертій десятці.

Найбільші світові імпортери – це США. Німеччина, Велика Британія. Україна є представником пятої десятки країн світу.

За товарною структурою протягом 1950-2000 рр. постачання сировини й палива скоротилося з 50 до 30 %, зокрема, у цієї цифрі частка паливно-енергетичного компонента складає приблизно 25%, а цифра постачань сировини дорівнюється 5%. Одночасно реалізація кінцевої продукції зросла у зазначений час з 50 до 70%.

Зростає відсоток взаємних кооперованих постачань між суб’єктами різних країн, насамперед, у межах ТНК або внутрішньо-фірмових відносин.

Помітно зростає інтелектуальна складова товарних потоків, насамперед, у розвинених країнах. Так, на початку ХХІ ст. в експорті США, Швейцарії та Японії продукція новітніх технологій перевищила 20%.


2. Типи зовнішньоторговельної політики держав


Визначають два типи зовнішньоекономічної політики:

  • політика вільної торгівлі (фритредерство);

  • протекціонізм.

Перший тип повязаний з мінімальним втручанням держави. Митні органи при цьому виконують реєстраційні функції. Така політика притаманна розвинутим країнам. Національні підприємці здатні підтримувати міжнародну конкуренцію.

Протекціонізм (другий тип) – це політика державного захисту національного ринку від іноземної конкуренції шляхом стимулювання національного виробництва і експорту, а також стримування імпорту.

Визначимо головні форми протекціонізму:

  • селективний, тобто спрямований проти окремих країн або товарів;

  • узгоджений (договірний), тобто такий, що використовується двома або більшою кількістю країн проти конкретних держав;

  • прихований, тобто з використанням неекономічних форм надання переваг власним економічним агентам;

  • традиційний, тобто з впливом на експорт і імпорт;

  • глобальний, тобто з використанням торговельних і неторговельних аспектів міжнародних відносин.

З курсу історії економічних учень Ви знаєте, що політика протекціонізму була вперше обґрунтована в роботах представників меркантилізму, а фритредерство – в роботах економістів-класиків.


3. Інструменти регулювання міжнародної торгівлі товарами


Спробуємо класифікувати всі методи й інструменти зовнішньоторговельного регулювання за певними критеріями:

1) за характером втручання:

  • прямі (адміністративні);

  • непрямі (економічні);

2) за рівнями втручання:

  • мікроекономічні, тобто на рівні окремого господарського субєкта (текст статуту, повноваження підрозділів, зокрема, закордонних і т.д.);

  • макроекономічні, тобто з боку державних органів і недержавних загальнонаціональних інститутів (профспілок, торговельно-промислових палат і т.д.);

  • мегаекономічні (наднаціональні), тобто з боку міжнародних організацій або органів інтеграційних угруповань;

    1. за характером впливу на умови конкуренції:

  • монополістичні;

  • конкурентні;

4) за кількістю сторін регулювання:

  • однобічні (автономні);

  • двосторонні;

  • багатосторонні (конференційні);

5) за офіційністю методів:

  • офіційні, або правові;

  • неофіційні, тобто звичаї, джентльменські угоди та ін.;

6) за характером інструментів:

  • тарифні;

  • нетарифні.

Тарифні засоби пов’язані з прямим підвищенням ціни завдяки використанню митних тарифів.

Нетарифні засоби прямо не підвищують ціни, але є заходами прихованого протекціонізму. Існують численні методи нетарифного регулювання як адміністративного, так і фінансового характеру. Їх можна згрупувати таким чином:

  1. Заборона експорту чи імпорту, тобто ембарго.

  2. Кількісні обмеження, зокрема:

  1. Квотування - визначення ліміту обсягу поставок у вартісному чи фізичному вираженні на період часу (квартал, рік та ін.) у таких формах:

  • глобальна квота без зазначення конкретної країни-партнера;

  • групова квота для окремих товарів для деяких конкретних країн;

  • індивідуальна квота при зазначенні однієї країни-партнера;


Случайные файлы

Файл
PLAN-KON.DOC
102498.rtf
28075.rtf
128883.rtf
117599.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.