Глобалізація як об’єктивна тенденція розвитку світової економіки (95869)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ

ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ




Кафедра економіки та фінансів








Контрольна робота

з дисципліни «Міжнародна економіка»

Глобалізація як об’єктивна тенденція розвитку світової економіки




Студента

Стригуна Миколи Вікторовича








Київ- 2008


Зміст


Вступ

Розділ І. Глобалізація як об’єктивна тенденція розвитку світової економіки

Висновки

Список використаних джерел


Вступ


Найбільш досконалим як з теоретичної, так і з практичної точки зору є ліберальний підхід західної демократії. Західні пропозиції з глобальної модернізації можна звести до трьох узагальнених позицій:

  1. ринкове господарювання; 2)раціональне знання в повному обсязі його ідей, дисциплін, інститутів і технологічного оснащення в їх історичній трансформації; 3) принцип правозахисної гідності людини.

Це є альтернатива традиційним принципам:

  1. влада власності; 2)медитативно-сакральне знання; 3)затверджений ззовні статус людської особистості.

Якими ж вбачаються найбільш загальні напрямки глобальних змін у зв'язку із запропонованими принципами?

Реалізуючи ці принципи, треба, звичайно, виходити з таких реалій. Сьогодні існують національно-економічні комплекси з різними якісними характеристиками, дуже відмінними соціальними і культурно-психологічними надбудовами. Крім того, є ще силове порубіжжя між національним і глобальним — це національні держави, які здійснюють економічно-соціальні перетворення на свій лад. Владні структури ще не звільнились від традиційного бачення влади власності. Тому вони претендують на всеохоплюючий контроль суспільного життя і намагаються сконцентрувати прийняття рішень у руках небагатьох. Це призводить до бюрократизації, корупції, обмежень громадянського суспільства тощо. Результатом є деформація ринкових відносин, непрозорість і звуження можливостей для участі народних мас у перетвореннях. В основу західної ліберальної концепції глобалізації покладено принцип субсидіарності (доповнюваності), який передбачає багаторівневу систему прийняття рішень. Всього виділяють чотири рівні: комунальний, регіональний, національний і наднаціональний. Виходячи з цього, рішення кожного конкретного питання належить до компетенції тієї гілки влади, яка забезпечує її оптимальне вирішення. Інтеграція узгоджується з федералізацією. Тут маємо тенденцію до делегування частини державних функцій іншим структурам. На наддержавний рівень виносяться проблеми регулювання фінансової й інформаційної сфер, екології, боротьби з тероризмом, наркобізнесом і злочинністю. Така координація, не принижуючи зовнішньоекономічну і політичну владу держави, покликана підсилити ті функції державних інституцій, які пов'язані з міжнародним розвитком. В умовах глобалізації суспільство відчуває перенавантаження, викликане послабленням або розривом традиційних зв'язків, соціальною диференціацією, міжетнічними і міжконфесійними конфліктами. Отже, роль держави в певному напрямку має підсилюватись. Вона повинна стати гарантом соціальної стабільності, захисником бідних і знедолених, фортечним муром від міжнародної злочинності й терору. Крім того, держава повинна надавати необхідну правову та фінансову підтримку малому і середньому бізнесу, створенню інституціональної основи для інноваційного розвитку своїх регіонів, їх успіху на світовому ринку. І ще один напрямок діяльності держави. Процеси глобалізації в економічній, інформаційній та культурній сферах тісно пов'язані з процесами національної само ідентифікації. Прагнення до національного самовираження є могутнім стимулом соціального, економічного і політичного розвитку в умовах інформаційної відкритості та інтенсифікації загального процесу в світі. Водночас відродження національної свідомості є захисною реакцією суспільства проти деструктивного впливу доцентрових, глобальних сил. Деградація традиційних виробництв, проникнення чужих культурних елементів, поява нових моделей поведінки все це викликає потрясіння суспільства, інколи шок. Відповідна реакція на ці явища — войовничий націоналізм і релігійний фундаменталізм. Звідси випливає нова і складна місія держави з урегулювання національних конфліктів і, звичайно, не шляхом збройного, військового втручання. Етноси і нації — річ делікатна. За М. Гумільовим, етноси існують близько 1500 років. Біопсихологи стверджують, що цей цикл має генетичну основу. А це означає, що проблема національного стійка і її вирішення потребує багато часу. Тому можна стверджувати, що глобалістський підхід з позицій доцільності, а не природності цього явища, однобічний. Його позитив у тому, що він дає змогу розглядати етнічну проблему комплексно. Особливо це стосується міграційних процесів у розвинені країни з Латинської Америки, Африки, Азії та Східної Європи. Хоча частка мігрантів у загальній масі населення західних країн незначна, наприклад, в Європі вона не перевищує 3,8 %2, однак це створює певний дискомфорт для корінного населення. Тому Захід сьогодні підходить дуже прагматично до своєї імміграційної політики, прагнучи зберегти самоідентифікацію суспільств у національному, культурному, історичному і політичному аспектах. До певного часу західні й незахідні цивілізації будувались на схожій ідейно-ціннісній основі — традиційному типі свідомості з його опорними константами у вигляді певних об'єктів шанування (релігія, націоналізм, соціалізм, популізм, наука тощо). Традиційна мудрість як джерело формування свідомості фіксувала й обґрунтовувала духовні та космічні сутності у вигляді певних імперативів — догматів. Вони консервували пізнавальний процес. У XVIII ст. з'являється новий тип знання, зосереджений на собі на своїх власних процесів самоаналізу, самокритиці, внутрішніх перетвореннях. Ця пізнавальна перспектива відкривала можливості могутніх зрушень у технології, економіці, соціумі та культурі. Відбулась секуляризація знання на сферу теоретичного і практичного (за Кантом) розуму. Це стало першопричиною небувалого інтелектуального прориву. Сьогодні у зв'язку з глобалізацією, яка висвітлює нову роль знання, з одного боку, та зачіпає старі парадигми цінностей, — з іншого, проблема загострилась. Це особливо характерно для такого виду новітніх технологій, як інформаційні. Поряд зі світом реальних людських відносин, почуттів, світом реальної природи і рукотворним світом з'являється і стає все більш самостійним і привабливим для людини віртуальний світ. У ньому відбувається підготовка її до "збагачених дій" у світі реальному. Міць і динамізм посередника в образі віртуального світу настільки значна, що у людей, які втягуються в його орбіту, відбувається кардинальний переворот у свідомості. Для них реальністю, сенсом і метою життя стає ось цей збагачений світ. Це робить життя людини у суспільстві, громаді, родині, колективі лише тимчасовим відображенням, що опосередковує віртуальний світ. Відбувається зміна полюсів. З'являється людина-фетиш. Позитивним тут є те, що формується нова індивідуальність, схильна до небувалого розкриття своїх творчих потенціалів. Але при цьому виникає ряд негативних моментів. По-перше, відбувається підміна реальних цінностей, попередньої ідеї, блага, заперечення існуючого виробничого процесу та ін. їм протистоїть ідеальна модель кращого, яка породжує невдоволення існуючим, відчужує існуючі форми організації, діяльності, продукції. По-друге, втілення у віртуальній реальності професійних знань викликає почуття переваження над реальною дійсністю і руйнує, дезінтегрує цю дійсність. По-третє, віртуальна реальність породжує нову сферу і новий потік людської діяльності щоденне творення нового, "піонерського". Але щоб породжувати не потворне, а гарне, треба бути шляхетною особистістю. З цього боку традиційна система цінностей мала значну перевагу. В свій час підтверджуючи цінність традиційної моралі як автономної сили у цивілізаційному творенні,

Коли мова йде про глобальну перебудову цієї сфери суспільного буття, не треба забувати про синтез традиційного і нового. Істина знаходиться посередині. Наступна проблема у західній ліберальній глобалістській концепції — це реалізація ідеї право-громадянської гідності, що базується на змагальному соціальному процесі. Ця егалітарно-правова ідея також зі значними труднощами впроваджується в незахідних цивілізаціях. Вона завжди зустрічає опір з боку традиційного корпоративізму та колективізму. Якщо починалось її втілення, за деякими позитивними виключеннями (наприклад, Японія), це згодом переростало у "зрівнялівку" і правовий нігілізм, які виявлялись у різних формах тоталітаризму й авторитаризму.

Крім того, сьогодні є деякі підстави вважати, що Захід інколи відступає від свого цивілізаційного базису — принципів рівності, демократії, свободи, "християнської толерантності" тощо, які довго йому забезпечували зростання. Приклад тому експансіоністські дії на Середньому та Близькому Сході, в Африці.

Якщо брати до уваги практичний аспект цієї концепції, то вона пропонує впроваджувати такі глобальні фактори зростання, як-то:

  1. гнучкі валютні курси;

  2. зниження торговельних бар'єрів;

  1. заохочення транснаціональних корпорацій до організації виробництва в країнах із мінімальними витратами;


Случайные файлы

Файл
19333.rtf
26519.rtf
25284.rtf
Fridman.doc
MEXICO.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.