Методи обстеження в спортивній медицині та фізичній реабілітації (92163)

Посмотреть архив целиком

Мiнiстерство освіти та науки України

Вищий навчальний заклад “Відкритий міжнародний університет

розвитку людини “Україна”

Горлiвський регіональний інститут


Кафедра фізичної реабілітації





КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: Спортивна медицина


На тему: Методи обстеження в спортивній медицині та фізичній

реабілітації




студентки 2-го курсу денної форми навчання

напряму підготовки 0102 – фізичне виховання і спорт

спеціальності 6.010200 – фізична реабілітація

Авраменко Людмили Олександрівни


Викладач: Кирилов О.А.






Горлівка 2009


Питання


1. Особливості організації та методики обстежень у фізичній реабілітації.

2. Загальний спортивний анамнез.

3. Дослідження фізичного розвитку та опорно-рухового апарату.

4. Оцінка фізичного розвитку.


1. Особливості організації та методики обстежень у фізичній реабілітації


Для найбільш ефективного оздоровчого використання засобів фізичної культури і спорту необхідне спеціальне обстеження організму тих, хто починає займатися, і тих, хто вже займається фізичними вправами. Метою цього обстеження є індивідуалізація рекомендацій щодо конкретних засобів і методів оздоровлення. Важливо мати на увазі, що саме досягнення оздоровчого ефекту, його посилення і збереження на тривалий час є найголовнішим у діяльності як лікаря, так і тренера. На жаль, не всі тренери усвідомлюють, що саме здоров'я спортсмена є основою його довготривалих спортивних успіхів. Ніякі методи тренування, які можуть піднести спортивні досягнення, не зміцнюючи разом з тим здоров'я не здатні забезпечити на довгий час прогрес рухових можливостей спортсмена. Лише на основі поліпшення здоров'я можна без шкоди для здоров'я витримати зростаючі під час напружених тренувань та змагань фізичні навантаження. Ось чому так важливо знати про зміни морфо-функціонального стану організму фізкультурників і спортсменів у процесі тренування.

Ці зміни виявляє комплексне обстеження, що складається з таких розділів: анамнез (загальний та спортивний), загальний лікарський огляд і фізичне обстеження, дослідження й оцінка фізичного розвитку (соматоскопія та антропометрія), аналіз крові та сечі, функціональні дослідження. Крім цих обов'язкових розділів обстеження у разі необхідності (наприклад, за наявності симптому, що вказує на можливу неповноцінність якоїсь із систем організму) проводять додаткові обстеження: рентгеноскопію або флюорографію, спеціальні лабораторні дослідження. За своїми завданнями й організацією обстеження поділяють на первинні, повторні та додаткові. Первинне обстеження проводять перед початком занять, а в подальшому — на початку кожного спортивного сезону. Завдання цього обстеження — це поглиблена оцінка Функціонального стану організму, здоров'я людини. Саме під час первинного обстеження лікар мусить виявити всі недоліки в стані здоров'я та резервні можливості організму, що необхідно для вирішення питання щодо конкретних методів занять. Повторні обстеження проводять періодично (2—5 разів на рік) залежно від стану здоров'я і спортивної кваліфікації. Їх мета — внести корективи у тренувальний процес у зв'язку з конкретними педагогічними завданнями (перехід до іншого стану підготовки спортсмена; оцінка стану тренованості, необхідна для вирішення питань щодо змін навантаження тощо). Додаткове лікарське обстеження проводять у зв'язку з обставинами, які виникли у стані здоров'я або спортивної працездатності (перенесена хвороба, підозра на перетренування тощо) Зміст і застосовані при цьому методи визначаються конкретними завданнями, які постають перед лікарем. Цими трьома видами спортивно-медичних обстежень не обмежується робота лікаря з фізкультурниками і спортсменами. В інтервалах між ними лікар здійснює поточний контроль і дослідження в умовах тренування (лікарсько-педагогічний контроль, у якому бере участь педагог або тренер).


2. Загальний спортивний анамнез


З нього розпочинають обстеження тих, хто приступає до занять фізичними вправами і спортом. Лікар дізнається про заняття фізичними вправами і спортом протягом усього попереднього періоду життя (які заняття, їх об'єм та інтенсивність, самостійні чи разом з батьками або під керівництвом викладача у школі, вузі тощо). Важливо дізнатись, яка була результативність цих занять (спортивний розряд, перемоги в змаганнях і т. ін.), а також чи виробили ці заняття смак до систематичного тренування. Обов'язково слід з'ясувати, чи не завдали попередні заняття шкоди здоров'ю, адже надмірні навантаження у дитинстві нерідко призводять до ушкодження серця чи опорно-рухового апарату.

Особливу увагу треба приділити наявному руховому режиму, що пов'язаний із професійною діяльністю, а також побутовими потребами. Важливо дізнатися, як переносить обстежуваний ці навантаження, чи відчуває втому (після чого, її тривалість), чи супроводжується вона неприємними відчуттями, болем (у м'язах, ділянці серця тощо). Окреме питання стосується поточних занять фізичними вправами і спортом. З'ясовують характер цих занять, їх систематичність, а також суб'єктивну оцінку їх впливу на самопочуття та стан здоров'я обстежуваного. Відповіді на ці запитання дозволяють оцінити у суб'єктивних (самопочуття у процесі занять фізичними вправами та міра зусиль, яких докладає спортсмен, щоб досягти певних результатів) та об'єктивних (динаміка спортивних результатів) показниках пристосованість обстежуваного до фізичних навантажень.


3. Дослідження фізичного розвитку та опорно-рухового апарату


Систематичні заняття фізичними вправами, особливо із застосуванням значних фізичних навантажень, якими характеризується сучасний спорт, призводять до істотних змін фізичного розвитку і стану опорно-рухового апарату. Саме рухова активність, яка здійснюється відповідно до можливостей організму, є найголовнішим чинником фізичного розвитку. Навіть перебіг вікових змін в організмі, що росте і розвивається, багато в чому визначається рівнем та якісними особливостями рухового режиму. Ці чинники також значною мірою формують тип старіння (нормальне, фізіологічне, або передчасне, пов'язане з хворобами, патологічне). Ось чому на сучасному етапі розвитку СМ (спортивна медицина) різні види атлетичного спорту, я також певні системи оздоровчої фізкультури (наприклад, хатха-йога, у-шу, тай-цзи-цюань тощо) можна розглядати як емпірично знайдені специфічні інструменти, за допомогою яких можна істотно і в різних напрямах поліпшити фізичний розвиток і стан опорно-рухового апарату.

Особливого значення сприятливі впливи рухової активності на кістково-м'язовий апарат набувають тоді, коли їх застосовують з метою профілактики або усунення початкових стадій формування вад постави. Варто, проте, мати на увазі, що рухова активність у формі занять певними видами спорту може, — якщо ці заняття не поєднують з елементами загальної фізичної підготовки або навіть з елементами коригуючої гімнастики, — призводити до порушень постави. Саме тому в практиці СМ треба приділяти увагу дослідженню постави та будови тіла, оцінюючи зміни, що відбуваються протягом занять. Для цього застосовують методи соматоскопії (зовнішнього огляду тіла) і антропометрії (виміру певних розмірів тіла). За допомогою соматоскопії, яку проводять на тілі антропометричної сітки за умов добре освітленого тіла досліджуваної особи (при цьому дослідник перебуває на відстані 2-2,5 м), оцінюють стан шкіри, товщину підшкірної жирової клітковини, ступінь розвитку м'язів, форму грудної клітки, спини та ніг, а також наявність і вираженість порушень постави — сколіозу і надмірно розвинутого лордозу.

Шкіру визначають як гладеньку, чисту, суху, вологу, еластичну, в'ялу тощо.

Товщину підшкірної жирової клітковини, яка залежить від конституції людини, її статі та віку, а також від особливостей харчування, оцінюють як слабку, помірну або значну. Кількість відкладеного жиру та топографію (розподіл) його визначають спеціальним циркулем-каліпером.

Розвиток м'язів оцінюють як слабкий (рельєф їх не помітний, під час скорочення м'язів їх опір знижений), середній (рельєф великих м'язів виражений і його спостерігають навіть у спокої, під час пальпації відчувається помірний опір) і значний (об'єм м'язів великий, під час пальпації їх у стані скорочення відчувається великий опір).

Форму грудної клітки описують як циліндричну, конічну або плоску. Між цими крайніми варіантами розрізняють перехідні форми: циліндро-конічну, циліндро-плоску тощо. Бувають також патологічні форми грудної клітки: лійкоподібна, запала, куряча — вони є наслідком перенесеної хвороби або травми. Однією з ознак, які характеризують нормальну форму грудної клітки, є надчеревний кут. Його утворюють нижні ребра з обох боків. Розрізняють прямий надчеревний кут (він притаманний найчастіше циліндричній формі грудної клітки), гострий (притаманний астенічній формі грудної клітки) та тупий кут (найчастіше кін зустрічається за наявності циліндричної та запалої або лійкоподібної форми грудної клітки).

Форму спини оцінюють як нормальну, круглу, плоску, круглозапалу. Особливості форми спини великою мірою залежать від стану хребта, його нормальних або патологічних викривлень. Стан хребта відіграє істотну роль у формуванні постави. Нормальна постава характеризується 3 ознаками:

1) симетричним положенням надпліч, плечей, лопаток;


Случайные файлы

Файл
109047.rtf
2858.rtf
11080-1.rtf
69635.rtf
186974.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.