Імунітет та вакцини проти пухлин (91648)

Посмотреть архив целиком













КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: Імунологія

На тему: «Імунітет та вакцини проти пухлин»














Донецьк 2009


План


1. Теоретичні основи імунопатології пухлин

2. Сучасні данні по використанню протипухлинних вакцин

3. Протипухлинні вакцини на Україні



1. Теоретичні основи імунопатології пухлин


Протипухлинний імунітет представляє собою систему, яка включає в себе дві лінії захисту з різними характеристиками і функціями. Перша з них – природний (неспецифічний) імунітет – реагує на присутність в організмі чужорідного початку, у тому числі змінних (мутованих) клітин, які могуть бути потенціальними джерелами розвитку пухлин. Друга – адоптивний (специфічний) імунітет – служить для реалізації імунної відповіді шляхом формування популяції (клона) лимфоїдних клітин, призваних вести боротьбу з пухлиною, яка розвивається. Для цього адоптивний імунітет, на відміну від природного, має характерні якості – імунологічну пам'ять по відношенню до конкретного пухлинного фактора (антигену) і здатністю розпізнавати цей фактор (специфічністю), в результаті чого формується і підтримується імунна відповідь, а наприкінці руйнуються ати пічні для організму пухлинні клітини. Саме на основі специфічності і імунологічної пам’яті створюються різні вакцини.

Природний імунітет реалізується за рахунок деяких типів клітин:

великих гранулярних лімфоцитів – NK-клітин (natural killers), природних кіллерів;

мононуклеарних клітин (моноцитів циркулюючої крові і тканинних макрофагів);

нейтрофільних гранулоцитів.

Функція природного імунітету складається, по-перше, у розпізнаванні і руйнуванні мікробних, інфікованих вірусом, злоякісних клітин шляхом фагоцитозу (лейкоцити, мононуклеари) або цитотоксичного ефекту (NK-лимфоцити) і, по-друге, в представленні (презентації) чужорідного матеріалу системі адоптивного імунітету. Для презентації формується структура, яка складається з фрагментованого при фагоцитозі антигену і елементів моноцитарно-макрофагальної клітини – головного комплексу гистосумісності (МНС – major histocompatibility complex). Міжклітинна взаємодія за участю МНС визначає подальший розвиток відповіді в системі адоптивного імунітету: формування цитотоксичної клітинної реакції і продукцію специфічних протипухлинних антитіл. Лімфоцити, які беруть участь в реакціях адоптованого імунітету, мають різні функції: так, хелпери виробляють фактори, які стимулюють функцію кіллерів; кіллери продукують токсичні фактори, які руйнують пухлинні клітини. Різні типи клітин, які беруть участь в імунологічних реакціях, взаємодіють між собою за допомогою секреції відповідних факторів (тканинних медіаторів) – цитокінів (лимфокінів – для лімфоцитів, монокінів – для моноцитів і макрофагів). Природний і адоптивний імунітет – це, як вже вказувалося, ланки єдиного механізму імунологічного захисту, реалізація якого направлена на підтримку постійності внутрішньої середи організму і знешкодження чужорідних субстанцій, у тому числі і трансформованих клітин.

Сучасна наука має у своєму розпорядженні данні о природі комплексу, який розпізнає пухлинний антиген і може викликати розвиток ефективної імунної реакції. Цей комплекс об’єднує декілька факторів. Пухлинний антиген, який може бути фагоцитований і перероблений клітками природного імунітету, представляє собою пептидну молекулу, яка зв’язана з різними молекулами гістосумісності, представленими на моноцитах або тканинних макрофагах класи молекул носять назву МНС-1 або МНС-2). В такому вигляді (пухлинний пептид + молекули гістосумісності + допоміжні фактори) антиген взаємодіє з відповідними рецепторами лімфоцитів – Т-хелперів і Т-клітин, які є попередниками цитотоксичних клітин. Для кожного типа клітин необхідний зв'язок пухлинного антигену зі своєю молекулою гістосумісності: ля Т-цитотоксичних клітин – з МНС-1, для хелперів – з МНС-2.

Всі необхідні фактори протипухлинного захисту закладені в природі імунітету здорової людини і однак пухлині, яка розвивається, вдається перейти цей бар’єр. Чому так відбувається? Проблема замикається на природі самої пухлини і закономірностях злоякісного зросту.

По-перше, пухлина виникає з тканин організму її відмінність (ступінь чужорідністі, антигенність) від здорових клітин не на стільки значна, щоб визвати розвиток вираженої імунної відповіді. Антигени пухлини (ПАА – пухлиноасоційовани антигени) – це слабі антигени на відміну віл антигенів бактерій або вірусів, які виявляють більш виражені відмінності, більш сильні антигенні якості, які використовують при створюванні ефективних (антибактеріальних, противірусних) вакцин.

По-друге, зі сторони формуючої пухлини діє свій захисний механізм відбору клітин, який може найбільш ефективно протидіяти системі імунного надзору. Цей механізм включає в себе активну антиоксидантну систему і синтез простагландина Е2. Вказані фактори протистоять механізмам антиканцерогенозу (у тому числі імунітету), підтримують виживання транформуючихся клітин і таким чином сприяють формуванню їх клону, який створює пухлину.

По-третє, пухлина, яка росте, пригноблюючи діє на імунітет масою своїх клітин і продуктами їх життєдіяльності, включаючи ті, які пригнічують імунітет і роблять загальний токсичний вплив на організм хворого.

В-четвертих, добавляється імунодепресивний ефект протипухлинної хіміотерапії і опромінювання.

Таким чином, причинами недостатньої ефективності імунологічних механізмів захисту в ході розвитку пухлинної хвороби являються:

слабка антигенність ПАА;

відбір пухлинних клітин по мірі підсилення злоякісності;

продукція пухлиною імунодепресивних факторів;

загальний токсичний вплив пухлинного процесу на організм хворого;

побічний імунодепресивний ефект терапії.

Перераховані фактори, які проявляють свою дію на різних стадіях онкологічного процесу, вказують на особливості, які визначають недостатність протипухлинного імунітету: вислизання злоякісних клітин від імунного надзору і підвищення їх стійкості до дії механізмів імунітету по мірі збільшення пухлини. Як показують розрахунки, при кількості пухлинних клітин на рівні 109 імунологічні захисні механізми оказуються недостатніми. Між тім ця кількість являється близьким до мінімуму для прояву перших симптомів пухлини. При масі клітин 108 пухлина клінічно себе ще не виявляє, хоча і доступна для діагностики за допомогою відповідних маркерів – ракового ембріонального антигену (РЕА), СА-125 (при раці яєчників) та ін. Зрозуміння цих закономірностей дозволяє зробити важливий висновок про те, що принципіально можливо використовувати імунотерапію як метод проти рецидивного і анти метастатичного лікування, коли головна маса пухлини віддалена і прогноз захворювання залежить від ефективного пригноблювання збережених злоякісних пухлин. Звідси логічно слід заключити о можливостях використання протипухлинних вакцин.

Система протипухлинного імунітету працює по типу замка і ключа, при цьому механізм розпізнавання від макрофагів до лімфоцитів пов'язаний з ізоантигенами (клітинними факторами одного генотипу). Це означає, що всі клітини, які беруть участь в реалізації адоптивного імунітету, повинні належати одному організму (або одно яйцевим близнюкам). В результаті взаємодії Т-хелпери звільняють фактор IL-2, який стимулює диференціацію і розмноження Т-цитотоксичних клітин-попередників і трансформацію їх у зрілі клітини, які атакують пухлину.

Дійсність цього механізму доказана у багатьох експериментах, які можна получити відповідними методами молекулярної біології і генної інженерії. Здається, що відкрито шлях до цілонаправленого підсилення антигенності пухлинних клітин, стимуляції адоптивного імунітету і, як результат, розвитку цитотоксичної протипухлинної реакції. Саме цим вимогам повинні відповідати ефективні протипухлинні вакцини. Однак підсилення антигенності являється лише частиною рішення; існують і інші проблеми. Пухлина характеризується не тільки множинністю своїх (пухлино асоційованих) антигенів, але і підвищеною мутаційною активністю (нестабільністю геному) в напрямку подальшого підсилення якостей злоякісності. Цей процес супроводжується постійною зміною антигенного спектру, і можна зробити припущення появи в цьому спектрі нових, недостатньо вивчених антигенів. Наприклад, підраховано, що при злоякісної пухлині кишечнику спостерігається приблизно 11 тис. порушень геному, які можуть служити причиною експресії аномальних або зверхекспресії індивідуальних клітинних антигенів.

У таких умовах остається відкритим важливе питання – оптимального відбору антигену (або групи антигенів), які призначені для утворення штучної вакцини. Чи можливо це взагалі, або протипухлинний імунітет індивідуальний, як індивідуальна ДНК? Надзвичайна варіабельність антигенного набору пухлини, яка росте, призводить до невдачі сам процес створення протипухлинної вакцини по типу антиінфекційних вакцин, які розраховані на усі випадки, які пов’язані з тим чи іншим збудником хвороби. Створення ідеальної вакцини на прикладі вакцин проти поліомієліту, туберкульозу та багатьох інших хвороб у випадках онкологічних захворювань є малоефективним.

Альтернативний погляд на проблему вважає закидання великої сітки, яка включає використання всього антигенного набору пухлини. Але здійснити це можливо лише використовуючи матеріал пухлини самого хворого. Тут є одна особливість: комплекс гістосумісності, який представляє пухлинний антиген Т-лимфоцитам, взаємодіє лише з рецепторами власних (аутологічних) клітин. Теоретично все це можна подолати – так, сумісність між деякими елементами комплексу можна перемогти культуруванням пухлинних антигенів разом з дендритними клітинами хворого. За допомогою нових технологій це можливо зробити, але створення єдиної вакцини ще неможливо (їх називають ще вакцинами майбутнього).


Случайные файлы

Файл
128614.doc
97167.rtf
176239.rtf
69007.rtf
InternCourt.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.