Історія створення кінотехніки (71912)

Посмотреть архив целиком

План


"Історія Ernemann в макетах"

"Еволюція звуку в кіно"

"Дивовижний шлях розвитку формату"

Фільми Люмьер (Lumiere)


"Історія Ernemann в макетах"


У 1889 році Генріх Ернеман заснував в Дрездені фабрику по виробництву фотоапаратів. У 1903 році він представив апаратуру Kino Model-1. Перший кіноапарат Ернемана був універсальний і використовувався як знімальна камера і проектор.

У 1904 р. був виготовлений апарат Kino (проектор)

"Ernemann-Imperator" був виготовлений в 1909 р.

"Ernemann-President" - 1914 р.

"Ernemann II" - 1929 р.





Зацікавившись кілька років тому історією кіномистецтва Німеччини, Сергій Гавриленко, український кінознавець, історик кіномистецтва, кандидат мистецтвознавства, в липні 2004 року приступив до здійснення проекту, пов'язаного з відтворенням в металевих мініатюрних моделях, кінопроекційної техніки європейських країн.

Основною метою цього проекту стала ідея проведення виставок переїздів, які могли б розповісти і показати унікальні сторіночки з історії кінопроекційної техніки Європи минулих років. За основу експозиції було вирішено узяти технікові ERNEMANN.

Створювати муляжі, тобто моделі які відтворювали б тільки один зовнішній вигляд техніки було нецікавий, що і підштовхнуло до думки створити робочі моделі проекторів, які могли б демонструвати фільми перенесені на спеціально підготовлену плівку розміром 3,5 мм., на екран 3х4 див.

Всі моделі були виконані в матеріалі - жерсть, латунь, при створенні механічних частин і блоків використовувалися окремі частини годинникових механізмів, за винятком "мальтійського хреста", який спеціально виточувався під 20-кратним збільшенням. Всі моделі мають мікродвигуни примусового ходу, які здійснюють обертання всіх рухомих частин проекторів. Всі моделі зібрані уручну, без використання складних верстатів і устаткування!

Перша колекція експозиції складається з 10 моделей виконаних в масштабі 1х10: "NORMAL" (1905), "IMPERATOR" (1909), "PRESIDENT" (1914), "ERNEMANN-II" (1929) - в двох варіантах виконання та інші.

Завдяки інформаційній підтримці сайту - www.kinotehnik.net, Представництва фірми ERNEMANN в Російській Федерації і спонсорській допомозі Народного артиста України, режисера анімаційного кіно В.А. Дахно, на сьогоднішній день стало можливим проведення виставок в Україні і РФ.

Так, перша виставка з історії розвитку кінопроекційної техніки Європи в мініатюрних моделях пройшла в Києві; її відкриття відбулося 25 березня 2005 р., в 17.00, в Музеї М. Заньковецької, за адресою: м. Київ, вул. В. Васильківська (Червоноармійська), 121.


"Еволюція звуку в кіно"


У сучасної людини вже не викликає здивування наявність в кіно - і відеофільмах багатоканального звуку; він сприймає це як само собою зрозуміле. Він із задоволенням відвідує кінотеатри з новітнім устаткуванням, а якщо є бажання подивитися кінокартину в затишній обстановці і у сімейному колі - включає свій DVD-програвач і насолоджується об'ємним звуковим супроводом. Але якщо в думках повернутися на десятиліття назад і простежити за розвитком кінозвукотехніки, залишається тільки вражатися тому, як за порівняно короткий в історичних масштабах час в цьому напрямі були досягнуті нинішні висоти. Знадобилася праця безлічі учених і інженерів, що займалися розробкою звукового устаткування і технологій запису і відтворення звуку. Змінилося декілька поколінь апаратури, перш ніж з'явилися звукотехнічні комплекси, здатні реалізувати якісну багатоканальну звукопередачу. А починалося все із звичайної грамплатівки.

Коли прийшов час звукового кіно і професія тапера пішла в історію, багато режисерів заявили про те, що кіно як мистецтво відсунулося в своєму розвитку далеко назад, оскільки втратило свій зоровий вираз, образність. Частково ці думки були вірні, та зате з'явився новий спосіб виразності - звуковою.

Спочатку робилися спроби ввести звук в кіно із застосуванням механічного запису, але із-за багатьох недоліків, зокрема, неможливості забезпечити повну синхронність звуку із зображенням, ця система не прижилася.

Першим фільмом, створеним таким чином (метод "Вайтафон" - поєднання зображення з грамзаписом музики), була повнометражна кінокартина братів Уорнер "Дон Жуан".

В кінці 20-х років з'явилася система фотографічного запису звуку. У чому ж полягали переваги даного способу перед механічною системою? По-перше, оскільки фонограма знаходилася прямо на кіноплівці, то була забезпечена жорстка прив'язка звуку до зображення, тобто синхронність. А по-друге, спрощувався технологічний процес. Пізніше був прийнятий єдиний стандарт розташування фонограми на кіноплівці шириною 35 мм - "Academia" - для забезпечення сумісності різних фотографічних фонограм.

У 1927 р. виходить наступний фільм братів Уорнер - "Співак джазу", на якому кінокомпанія "Уорнер Бразерс" заробила 3.5 млн. доларів - величезний на ті часи дохід. У Голівуді почався ажіотаж у зв'язку з придбанням апаратів для запису/відтворення фонограм до кінофільмів.

У 1929 р. в США з'являється перший фільм "Вогні Нью-Йорка, що "говорить"". У Англії знімається "Шантаж" Хічкока.

У СРСР перші звукові фільми з'явилися в 1928-1929 роках. У 1926 р. в Москві колектив інженерів, очолюваний П. Тагером, приступив до роботи над записом звуку на кіноплівку. В той же час в Ленінграді А. Шорін приступає до створення свого звукового комплексу для кіно. Як підсумок в березні 1928 р. в Москві відбулася перша в СРСР демонстрація звуковідтворення з фотографічної фонограми, записаної за допомогою системи, створеної московським колективом. Система Шоріна була продемонстрована в Ленінграді в жовтні цього ж року.

22 березня 1929 р. відбувся перший перегляд звукових фільмів, зроблених ленінградським колективом, а 5 жовтня того ж року відкрився перший в СРСР звуковий кінотеатр - нинішній "Кристал Килим" на Невському проспекті.

У виробництво було запущено декілька фільмів: "План великих робіт" ("П'ятирічка") режисера А. Роома і "Симфонія Донбасу" Дзіги Вертова. У Москві на кінофабриці "Межрабпомфільм" над фільмом "Простій випадок" працювала група Всеволода Пудовкіна, а над кінокартиною "Путівка в життя" - група Миколи Екка. В середині 1930 р. почалася демонстрація першої звукової радянської кінопрограми, що складається з мови А.В. Луначарського про значення звукового кіно і повнометражного документального фільму "План великих робіт". Найяскравіші звукові кінокартини того часу - "Путівка в життя" (1931), "Одна" (1931), "Мертвий будинок" (1932), "Золоті гори" (1931). Нову сторінку в історії звуку в кіно відкрив фільм Ейзенштейна "Олександр Невській", де використовувалася чудова музика Сергія Прокоф'єва. Ентузіасти того часу постійно експериментували, відшукуючи нові форми і засоби здійснення звукового рішення фільмів. Ці піонери звуку - Е. Нестеров, І. Тімарцев, В. Лещев, А. Павлов, В. Попів, А. Шаргородский та інші - виконували одночасно функції інженерні і творчі.

Для запису і відтворення фотографічних фонограм були створені спеціальні звукотехнічні комплекси. Але велику проблему для відтворення звуку представляло те, що приміщення, в яких демонструвалися кінофільми, спотворювали звукопередачу. Приміщення ці доводилося сильно заглушати, щоб зменшити ревербераційні процеси, мови, що негативно відбивалися на розбірливості. Але при цьому погіршувалося відтворення музики.

З подальшим вдосконаленням звукотехнічних комплексів стали будуватися нові кінотеатри, кінозали в яких вже спеціально проектувалися для якісного кінопоказу. Були створені стандарти проектування кінозалів, в яких обмовлялися значення параметрів, необхідні для якісної звукопередачі, такі як частотна залежність часу реверберації, залежність часу реверберації від об'єму залу і т.д.

У 50-х роках з появою широкоекранних фільмів були зроблені спроби реалізувати стереофонічне кіно. Для цього був застосований магнітний запис звуку. На готову 35-мм фільмокопію наносилися чотири магнітні доріжки. На трьох з них фіксувався із швидкістю руху кіноплівки стереофонічний звук, а четверта, вузька, доріжка використовувалася для запису звукових ефектів, які відтворювалися групами гучномовців, розташованими по периметру залу. Сигнали, відтворні з трьох перших доріжок, поступали по окремих підсилювальних каналах на три позаекранних гучномовця (правий, лівий і центральний).

З 1955 р. почали випускати широкоформатні фільми на 70-мм кіноплівці, в яких була реалізована шестиканальна стереофонія з допомогою знову ж таки магнітного запису звуку. У 1959-1960 роках був знятий перший в СРСР фільм із записом подібної фонограми - "Повість полум'яних років".

У зв'язку з впровадженням цієї технології були розроблені нові комплекси звукозапису і звуковідтворення. Проте технологія створення фільмокопій з магнітними фонограмами у декілька разів дорожче, ніж технологія виробництва фільмокопій з фотографічними фонограмами. Крім того, магнітні доріжки схильні до впливу зовнішніх магнітних полів, а також з часом відшаровуються із-за теплової дії світла, що проходить через кінострічку під час проекції. Ці причини привели до відмови від магнітних фонограм на 35-мм фільмокопіях.

Окрім вищеперелічених систем, в Радянському Союзі і в США існувало панорамне кіно. Зображення в нім проектувалося на великий сильно зігнутий екран трьома проекційними апаратами. Стикуй між зображеннями були усунені за допомогою спеціальних пристроїв. При показі відтворювався звук з доріжок, що знаходилися на окремій магнітній стрічці. У радянській системі відтворювалися дев'ять каналів, а в американській - шість. Найпершим фільмом, знятим в СРСР спеціально для панорамного кіно, став "Широка країна моя рідна" (1958 р.). Із-за трудомісткості процесів зйомки і проекції цей вид кінематографа в середині 60-х років перестав існувати.


Случайные файлы

Файл
47Г записа.DOC
4363.rtf
96629.rtf
36696.rtf
92204.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.