Китаївська пустинь – історико-культурна пам’ятка міста Києва (71720)

Посмотреть архив целиком
















КИТАЇВСЬКА ПУСТИНЬ – ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА ПАМ’ЯТКА МІСТА КИЄВА












Київ 2008


ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО МІСЦЕВІСТЬ КИТАЄВО

РОЗДІЛ ІІ. МОНАСТИРСЬКИЙ АРХІТЕКТУРНО-ЛАНДШАФТНИЙ КОМПЛЕКС КИТАЇВСЬКОЇ ПУСТИНІ

2.1 Могильник

2.2 Печерний комплекс

2.3 Монастир

РОЗДІЛ ІІІ. ТАЄМНИЦЯ ПРЕПОДОБНОГО ДОСИФІЯ

ВІСНОВКИ

СПИСОК ВІКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП


Актуальність теми. Бажання подорожувати у наш час стає рисою, притаманною дедалі більшій кількості людей. Туризм із привілеїв «класу, що відпочиває» стає нормою життя більшості населення. Все більше іноземців відвідують Київ. Збереглися писемні свідчення тих, хто побував у Києві в середні віки і їх незабутні враження від його краси. Київ ХІІ-ХІІІ сторіч за часів Київської Русі був одним з головних центрів Європейської цивілізації. Київ приваблював до себе багато паломників, які сходилися сюди, щоб помолитися в церквах та монастирях, відомих у всьому православному світі.

Серед численних пам’яток історії та культури, що доцільно включати як об’єкти до екскурсій по Києву, є Китаївська пустинь (городище ІХ-ХІІІ ст., печерний лабіринт, монастир). З давньої давнини входила вона до переліку особливо значимих святинь Києва. Величчю, таємничістю та красою підкорювала вона численних відвідувачів – київських князів і московських царів (тут побували Єлизавета Петрівна та Олександр ІІ), визначних вчених і світочів культури (Т. Шевченка (див. додат. № 4), М. Гоголя, Якопа де ла Флиза), прихожан з усіх кінців світу. Китаєве називали «Київський Афон». Але, на жаль, за роки Радянського союзу святиня втратила свою велич та відомість. Отож питання популяризації Китаївської пустині як туристичного об’єкту є актуальним і потребує уваги.

Об’єкт дослідження: історико-культурні пам’ятки міста Києва.

Предмет дослідження: монастирський архітектурно-ландшафтний комплекс Китаївської пустині.

Мета дослідження. Враховуючи практичну значимість теми ми поставили собі за мету на основі аналізу та узагальнення опублікованих джерел дослідити процес архітектурного і культурного розвитку Китаївської пустині, та визначити тенденції розвитку її як туристичного об’єкту.

На всіх етапах написання роботи застосовувалися універсальні методи дослідження. Метод дедукції дозволив визначити предмет дослідження, метод індукції використано у висновках. З числа загальнонаукових методів автор роботи використовував описовий, порівняння та термінологічний аналіз.

Що стосується літератури, то були використані матеріали ІІ Всеукраїнської науково практичної конференції «Туризм в Україні: економіка та культура», зокрема результати наукового дослідження Китаївської пустині А.М. Іщенка. Праця українського мистецтвознавця Анатолія Ізотова, присвячена ролі київських зодчих у формуванні Китаївського монастирського комплексу XVIII-початку ХХ ст. Також були використані статті з періодичних видань та інтернет-ресурсів.



РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО МІСЦЕВІСТЬ КИТАЄВЕ


Китаєве розташовано на правому березі Дніпра південної околиці м. Києва за 12 км від Старокиївської гори, за 10 км від Києво-Печерської лаври та 2,5 км від Дніпра. Назва пустині походить, вірогідно, від тюркського «Китай» (укріплення, фортеця на горі), хоча існує ще одна версія, за якою назва походить від прізвиська князя Андрія Боголюбського – «Китай», даного йому народом, він мав тут дім для відпочинку та землі. Але вчені більше схильні до першої версії.

Люди селилися в Китаєве ще за часів трипільської культури, а також поселення існувало за доби міді-бронзи та раннього залізного віку.

У IX-X ст. на лівому березі струмка (нині тут озера), що протікав поряд з Китаєве, розташовувалось селище. З середини Х ст. поблизу селища виникає укріплене городище – це один з найважливіших оборонних пунктів на півдні Києва. Дослідження Китаєве показують, що це була не звичайна фортеця. За розмірами дитинця та посаду його можна віднести до значних для свого часу міських утворень. Планування Китаївського городища досить своєрідне й належить до так званих складних городищ, оскільки його територію розчленовано балками, ярами, штучними валами та ровами на п’ять укріплених майданчиків. В’їзд до городища знаходився з північного боку. Через долину Дніпра, що пролягала поблизу Китаєве, попід високими дніпровськими кручами стелився старий шлях від Києва через Китаєве і Пирогів до Трипілля, вітачево й далі на південь.

М.О. Максимович отожнював Китаївське городище з літописним містом Пересічин, що згадується у Київському літописі під 1154 р., цю ж думку підтримав і В.Б. Антонович.

За археологічними розкопками відомо, що з середин ХІІ ст. і до 1240 р. Китаївське городище було у розквіті, мало торговельні зв’язки з Києвом. У 1240 р. Під час монголо-татарської навали городище та селище було зруйновано й тимчасово припинили своє існування. Це підтверджують й археологічні розкопки цього періоду. За археологічними даними відомо, що найдавнішу територію селища (мис, утворений вигином струмка) було заселено в після монгольську добу – друга половина ХІІІ-XV ст.



РОЗДІЛ ІІ. МОНАСТИРСЬКИЙ АРХІТЕКТУРНО-ЛАНДШАФТНИЙ КОМПЛЕКС КИТАЇВСЬКОЇ ПУСТИНІ


2.1 Могильник


До складу археологічного комплексу в Китаєве входить і найбільший з тих, що існують в околицях Києва, давньоруський могильник, що датується X-XIII ст. – понад 400 насипів Він складається з трьох окремих курганних груп, розділених між собою валами. На думку археологів, одна група поховань – це могили воїнів-захисників поселення, дві інші – це, швидше за все, поховання мирних жителів. Перша з них розташована на вершині та схилах Китаївських висот і прилягає безпосередньо до південної околиці городища. Друга – за 700-800 м на південний захід від першої, праворуч від шляху, що пролягає в глибокому яру й веде від монастиря через пагорб до с. Пирогів. Третя, найменша за кількістю курганів, – на схід від другої, з протилежного боку згаданого шляху. Китаївський могильник досліджували Д.Я. Самоквасов (1874 р.), В.Н. Науменко (1876 р.), В.В. Хвойко (1886 р.), В.А. Городцов (1899 р.), О.Д. Ертель (1911-1914 рр.), А.І. Куйбищев (1961 р.), В.І. Бідзіль (1963 р.), а у 1973, 1984 та 1987-1988 рр. – І.І. Мовчан та ін. Було встановлено три основних обряду поховань: тілоспалення, тілопокладання та кенотаф. Також встановлено, що Китаївський могильник належить до типу міських могильників за знайденим у ньому інвентарем, виготовленим міськими ремісниками.

Нині кургани поросли віковим лісом. Археологами досліджена лише четверта частина курганів; Китаївські печери, при неослабному інтересі до них, ставали тільки об'єктами “розвідок” – в основному, візуальних спостережень. Таким чином, відносні до ранньої історії Китаєве дати достатньо приблизні. І затверджувати можна лише те, що події тут розгорталися не пізніше за вказані сторіччя, але наскільки раніше, поки невідомо.

2.2 Печерний комплекс


Крім могильника, до Китаївського історико-археологічного комплексу входять і печерні лабіринти (див. додат № 5). Це найбільш загадковий об’єкт. Рукотворні печери в Китаївському урочищі могли з'явитися в дохристиянські часи, що служили житлом і притулком стародавнім людям, і судити про їх первинне планування не представляється можливим. Деякі дослідники пов'язують виникнення печер з городищем і припускають, що захисники цитаделі могли використовувати підземні лабіринти як потайний вихід до посаду. Дослідження Китаївських печерних лабіринтів проводилось у 1858 р. (Д.Я. Самоквасов), 1910-1912 рр. (О.Д. Ертель), 1970-1980-х рр. Перший лабіринт розташований безпосередньо під городищем, а другий – приблизно за 1 км на південний захід від фортеці. Вхід до останнього врізаний у південному схилі глибокої балки, що спускається у долину Дніпра. У наш час схили та дно балки, як і могильник, густо поросли лісом, а колись на південному схилі до самих печер ріс виноградник.

Результати дослідницьких робіт, що проводив О.Д. Ертель, на жаль, не збереглися. У ЦДІА України в Києві є лише текст доповідної записки, в якій дослідник висвітлив результати своїх пошуків перед членами Товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва. Відомості дають досить поверхневе уявлення відносно характеру лабіринтів. Подальше заглиблення показало, що хід поділявся на три самостійні галереї, але склепіння проходу було у загрозливому стані. З іншого входу дослідники потрапили до камери, стеля та частини стін якої завалилися. З цієї камери йшла галерея, що вела ліворуч, далі (по обидва боки) знову дві камери. За цими камерами галерея продовжувалась, але попереду був завал. Він стався у місці перетину галереї з поперечним ходом, один кінець якого виходив під гору в сад, а другий повертав ліворуч.

На склепінні були виявлені випалені хрести старовинної форма, в одній з бокових камер у стіні знайдено невелику нішу для ікони, на стінах та склепінні – написи старослов’янськими літерами. Далі при дослідженні було виявлено залишки вогнищ (XVII ст.) та побутові речі, знайдено залишки опалювальної печі, прикрашеної полив’яним кахелем, а біля неї виявлено написи старослов’янськими літерами. Цей лабіринт схожий за структурою на печери Києво-Печерської лаври. О.Д. Ерель був переконаний, що печери в районі винограднику було викопано у глибоку давнину, це він зафіксував у своїй доповіді 4 серпня 1912 р. Але ми не маємо жодних доказів, що давали б можливість датувати печери давньоруським часом. Наймовірш за все, підземелля можна датувати XVII ст., виходячи з вищесказаних фактів.


Случайные файлы

Файл
10551.rtf
5-mathmod-shpora.doc
22214-1.rtf
47312.rtf
18398.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.