Культурні процеси в Україні у XX ст. Культура народів Закавказзя. Особливості театрального мистецтва (71622)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

Культурні процеси в Україні у XX ст.

Культура народів Закавказзя

Своєрідність театрального мистецтва

Висновок

Список використаної літератури






Вступ


Наприкінці ХХ ст. почалося розмежування, уточнення та поглиблення розуміння світоглядних дисциплін, а також виокремлення напрямків, що поєднують ознаки філософських , мистецтвознавчих, літературознавчих, театрознавчих та інших знань; на їх базі почала формуватися своєрідна галузь і напрямок наукових досліджень – культурологія. Вона узагальнює і зводить до спільного знаменника понятійний апарат, об’єднує культурно-мистецькі дисципліни, надає можливість цілісно осягнути культурологічне сприйняття світу і діяльності людства.

Культуру як окрему галузь вивчали ще з античних часів. Вона досліджує притаманну їй специфіку в різних галузях наук, зокрема археології, археографії, психології, історії, соціології, мистецтвознавства та ін. але лише на початку ХХ ст. почали робити спроби узагальнити ці дисципліни, наблизитися до синтетичного розуміння терміна «культурологія» і ввести його в науковий обіг.

Вивчення суспільства через культурологічні процеси особливо важливе сьогодні, адже сприйняття його лише через економічні та політичні процеси збіднює людство. Практицизм, технократія знеособлюють індивідуальність, негативно позначаються на ній помітно знижуючи рівень культури народів. Культурологічна база уможливлює розуміння важливості та значущості таких феноменів суспільної свідомості, як мистецтво, література, філософія, а також найвищого уособлення природи – людини. Аналіз духовних цінностей, їх проекція на процеси сьогодення допомагають визначити рівень розвитку, стан суспільства в конкретний історичний період, оцінити його з морально-якісного боку. Сприйняття і розуміння культури як суспільного явища допомагають кваліфіковано аналізувати, систематизувати, класифікувати та створювати оптимальні моделі процесів духовного, соціально-політичного й унормованого розмаїття форм людської діяльності.





  1. Культурні процеси в Україні у XX ст.


Розвиток української культури XX ст. можна характеризувати як період її національно-державного відродження, започаткований демократичними перетвореннями з 1917 р. українською революцією. Дійсно, повалення царизму, боротьба за незалежну українську державу, соціально-економічні зрушення, що відбулися в цей період, стимулювали піднесення духовного життя суспільства, його інтенсифікації, відкритості, дали могутній поштовх національно-культурному відродженню України. Цьому сприяла ліквідація численних заборон, що тяжіли над Україною вподовж століть і заважали її органічним контактам із Заходом.

Попри всі негаразди, зв'язані із зміною політичних режимів, які встановлювалися в Україні, культурне життя продовжувало розвиватись. Широкого розмаху набуло створення нових громадських культурно-творчих організацій та об'єднань, що згуртували навколо себе значні кадри української інтелігенції. В період Української Народної Республіки були спроби створити власну систему освіти, яка базувалася на принципі націоналізації, відповідно до якого кожна нація, яка жила в Україні, мала право навчати своїх дітей рідною мовою.

Відмітною ознакою того часу стало відкриття українських шкіл. Протягом 1917—1918 навчального року в Україні відкрилося 30 українських гімназій, переважна більшість яких діяла по селах. Вивчення української мови, літератури та історії було обов'язковим у всіх середніх школах і гімназіях.

Подальшого розвитку українська освіта, наука, культура набули при гетьмані П. Скоропадському. У сфері культури активно тоді працювали такі визначні особистості, як Микола Василенко, В. Науменко, В. Вернадський, І. Огієнко, П. Холодний, Б. Кістяківський, А. Кримський, Д. Граве, М. Туган-Барановський, Л. Курбас, С. Єфремов, П. Саксаганський.

Йшов процес українізації народної освіти, створення української національної школи, який започаткувала Центральна Рада.

За часів владування П. Скоропадського була створена мережа національної вищої школи. При міністерстві народної освіти під керівництвом академіка В. Вернадського виникла комісія у справі вищих шкіл та наукових інституцій.

Услід за відкриттям Київського і Кам'янець-Подільського державних українських університетів на черзі стояло заснування таких же університетів у Харкові, Катеринославі та Одесі. Готувалося відкриття університету в Полтаві.

На час гетьманату припадає створення Української Академії наук. Видатний вклад у справу створення Академії вніс академік В. І. Вернадський (1863—1945).

Значним здобутком у царині культури стало відкриття у серпні 1918 р. Національної (академічної) бібліотеки України. У ній збиралися всі пам'ятки духовного життя українського народу — як рукописні, так і друковані (всього понад 1 млн. томів). Були засновані також національний архів України, національна галерея мистецтв, український історичний музей.

У 1918 р. Панас Саксаганський організував у Києві Народний театр. На його основі 1922 р. було створено український драматичний театр ім. М. Заньковецької, у творчому житті якого П. Саксаганський брав найактивнішу участь.

В період національно-визвольних змагань виникали музичні, хорові колективи. В 1919 р. була створена Українська республіканська капела. Основи професійного хорового виконавства створила державна заслужена академічна хорова капела України.

Завданням держави було підкорення більшовиками освіти. Тут важливим напрямом ставала ліквідація неписьменності населення. В грудні 1919 р. у Росії з'явився декрет про ліквідацію неписьменності, в якому підкреслювалося, що все населення віком від 8 до 50 років, яке не вміє читати і писати, зобов'язане навчатися грамоті російською або рідною мовою — за бажанням. За десять пореволюційних років в Україні навчалися грамоті понад 2 мільйони дорослих. Набувала розвитку вища освіта. На кінець 1920 р. у вузах України навчалося 57 тисяч студентів.

Не втрачали своєї популярності серед сільського населення «Просвіти». В 1921 р. їх налічувалося 4003, а в 1922 р. — 4500 з читальнями і Народними домами. Вони зосереджували свою роботу на питаннях національної культури, освіти селянства рідною мовою, їхня діяльність мала яскраво виражений національний характер.

В цей час стала посилюватися тотальна ідеологізація культури, тобто підкорення її функцій потребам офіційної ідеології.

Ідеологізації культурного життя дійшла до крайніх і найбільш потворних форм. В 1923 р. в список книг, які підлягали вилученню, були включені твори Платона, Канта, деякі твори Л. Толстого, Кропоткіна. В перші роки радянської влади з репертуару театрів були вилучені опери «Життя за царя» Глинки і «Князь Ігор» Бородіна — через свої назви. Заборонялись також дитячі казки з царями і царицями, королями і принцами, в тому числі казки Пушкіна, заборонялось влаштовувати ялинки на Новий рік.

Як контрреволюційна сила розглядалася інтелігенція. «Полювання на відьом», яке почалося на початку 20-х років, за принципом класового походження виштовхнуло на чужину або примусило надовго замовкнути багатьох видатних представників української інтелігенції.

На шлях українізації Україна стала в 1923 р.: 17 липня був прийнятий декрет РНК УСРР «Про заходи у справі українізації шкільно-виховних та культурно-освітніх установ», а 1 серпня — постанова ВУЦВК і РНК УСРР «Про заходи забезпечення рівноправності мов та про допомогу розвиткові української мови».

Згідно з цими документами встановлювалося, що ніхто з громадян, які не володіють українською мовою, не може бути прийнятий на службу в державну установу; а ті, хто вже перебуває на державній службі і не вивчить українську мову за встановлений термін на організованих при установах курсах, звільнялися з державної служби.

Українізація торкнулася різних галузей культури. Протягом 1924—1927 рр. тираж українських газет збільшився в 5 разів. На початку 30-х рр. українськими була переважна більшість театрів.

Перепоною на шляху українізації була нерозробленість українського загального правопису. Нестача підручників і словників, відсутність термінології та інші мовні проблеми були болючими місцями впродовж усього українізаційного процесу 20-х років.

Політика українізації найбільш ефективно позначилася на сфері культурного будівництва. Вона сколихнула українське суспільство, дала свіжі сили культурним явищам, пробудила до життя нові реалії. Найпозитивнішою рисою радянського періоду є досягнення загальної грамотності, значний ріст освіченості народу.

20-ті роки характеризувалися бурхливим розвитком української літератури та мистецтва. Характерними рисами цього періоду був новаторський підхід митців до зображення дійсності, наявність великої кількості різноманітних течій, організацій та груп.

В 1922 р. з'явилась перша літературна організація «Плуг» — спілка селянських письменників. Активними членами «Плугу» були С. Пилипенко (голова), Д. Бедзик, А. Головко, Г. Епік, Н. Забіла, О. Копиленко, В. Минко, П. Панч та ін.

У 1923 р. засновано спілку пролетарських письменників України «Гарт», яку очолив Василь Еллан-Блакитний. Членами «Гарту» були І. Микитенко, В. Поліщук, В. Сосюра, І. Сенченко, П. Тичина, М. Хвильовий та інші. «Гарт» відстоював позиції пролетарської літератури.

В Україні у 1926—1930 рр. було видано 24 томи творів письменника Володимира Винниченка (1880—1951). Такої кількості видань своїх творів, такої читацької популярності не мав жоден український письменник першої третини XX ст.


Случайные файлы

Файл
28270.rtf
63839.rtf
178440.rtf
18965.rtf
179502.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.