Художні форми модернізму, їх особливості (71279)

Посмотреть архив целиком

Українська та зарубіжна культура

Художні форми модернізму, їх особливості.


Зміст


Вступ

Художні форми модернізму

Особливості модернізму

Висновок

Література


Вступ


Модернізм або стиль модерн за короткий термін захопив мистецтво усіх ци­вілізованих країн та залишив по собі помітний слід у кожній на­ціональній культурі. Епоха модерну проіснувала недовго: 20—30 ро­ків у різних країнах, але вплив модерну на всі види мистецтва вра­жаючий. Сліди модерну ми знаходимо в усьому: в архітектурі й живописі, в монументальному мистецтві, книжковій графіці, плакаті, рекламі, дизайні та одязі.

Появу модернізму пояснюють різними причинами. Наприклад, стомленістю XIX сторіччя та загальним декадансом європейської культури. "Кінець сторіччя" — ці слова вживаються не лише на позначення хронологічного відрізку: вони мають певний сенс і містять в собі визначену оцінку. Кінець століття ототожнюється з декадан­сом, занепадом, духовним розкладом, з втратою моральних критеріїв, розгубленістю інтелігенції перед лицем соціальних негараздів і су­перечностей, що посилюються. У цілому стиль модернізм має ознаки втомленості, виснаженості. Він знесилений тим, що зародилося раніше й видозмінювалося на своєму шляху — романтизмом, панестетизмом, пошуками краси. Ця стомленість виявилася не стільки в загальних програмах чи маніфестах модернізму, що, навпаки, сповнені натиску, життєстверджуючої енергії, скільки у внутрішніх формальних вла­стивостях: в системі лінійної ритміки, в зумисному орієнтуванні на уповільнене сприйняття, що передбачає милування, іноді смакування художнього засобу, витонченого артистизму. Тут дається взнаки втом­леність мистецтва ніби самим собою. Саме мистецтво, а не лише його окремі майстри, ніби потерпає від суб'єктивізму. Воно все більше відривається від реального життя, цікавиться скоріше собою, ніж навколишньою реальністю.

Іншою причиною появи модернізму називають демократизацію суспільного життя наприкінці століття. Бурхливе зростання міст за рахунок сільського населення призводить до появи в містах масово­го споживача, який хоче оволодіти вищими досягненнями мистецт­ва, але в освітньому, духовному плані не готовий до цього. З'являєть­ся також потреба у зведенні будівель, архітектурних споруд у містах, що розраховані на обслуговування широкого кола споживачів: доходні будинки, вокзали, банки, театри тощо. Доступність краси для загалу стає гаслом часу. Виникає "краса для бідних", що несе в собі багато ознак великої краси стилю.

У модернізмі виняткове і масове не співпадали, але масове схиляло­ся до унікально-особистісного, в результаті чого індивідуальне відра­зу ж ставало надбанням загалу. Стиль приватного будинку, що, зда­валося б, враховує усі вишукані примхи замовника, його індивіду­альність, що одночасно дозволяє виявити своєрідну манеру архітектора, стає стилем доходного будинку. Майстри модернізму, наполегливо на­магаючись зробити побут мистецтвом, а мистецтво побутом, створи­ли певну універсальну пластичну систему, виразні засоби якої харак­терні й для монументального панно й для фасону плаття, для живо­писного полотна і ложки чи виделки на столі. Майстри модернізму намагалися задовольнити масову художню свідомість. Склалася ілю­зія все загальності художніх інтересів та смаків всього суспільства. У цій ситуації виникла проблема масової культури. Немалу роль в цьому відіграло зближення мистецтва і промисловості, що забезпе­чувало виготовлення художніх виробів у нечувано великому обсязі, невідомому попереднім епохам.

На виникнення модернізму вплинув також конфлікт між піднесеними ідеалами (неоромантизм) та буржуазною прозою життя, який надзви­чайно загострився наприкінці століття. Модернізм шукав вирішення цього конфлікту в зовнішніх контактах між мистецтвом і життям з неминучим наголосом на утилітарно-прикладній, декоративній функції творчості.

Пояснюють виникнення модернізму й "вольовими зусиллями декіль­кох художників", які сумували "за стилем" і створили його (А. Гауді, X. ван де Вельде, Ф. Шехтель, О. Бердслі, Г. Клімт та інші). Вони мріяли зробити побут людини красивим та стильним. Вони намага­лися вийти на вулиці, звести нові будівлі, розписати стіни небачени­ми до цього часу фресками, прикрасити мозаїкою. І це їм вдалося.

Модернізм набуває поширення в усіх країнах Європи, але в різних країнах він має свою назву. На Україні та в Росії — "стиль модерн" (Ф. Шехтель, В. Городецький, М. Врубель, М. Нестеров, М. Бенуа, Г. Нарбут, М. Жук та інші); у Франції та Бельгії — "Ар-Нуво(Моріс Дені, П'єр Боннар, П. Серюз'є, Е. Вюйар, П. Рансон та інші); в Німеччині — "Югенд-Штиль" (А. Бьоклін, Ф. Штук, А. Хофман та інші); в Австрії — "Сецесіон" (Г. Клімт та інші); в Італії — "стиль Ліберті"; в Англії — "модерн стайл"; в СІЛА — "стиль Тіффані". Представники цього стилю вважали, що вони спрямовані в майбутнє і ніби поривають з традиціями XIX сторіччя, а передусім — з побу­товим реалізмом і салонним класицизмом.[ 5, с. 249]


Художні форми модернізму.


Своєрідність стилю модерн багато в чому зумовила зацікавленість Сходом, що знов активізується в Європі наприкінці XIX століття. В цей час Європа "відкриває" Схід набагато глибше, ніж романтики. З'являються перші наукові переклади східних філософських та релі­гійних трактатів. Вівекананда на початку століття провадив коло­сальну роботу в Америці та Європі з метою, щоб зняти з йоги місти­фікацію, якою її оточили англійці. Таким чином він дав імпульс реальній йогічній традиції в Європі.

На межі східних і західних вчень виникають езотеричні та тео­софські системи. Європейські філософи починають вживати такі поняття, як нірвана, карма, йога тощо. Багато поетів і прозаїків бе­руть теми для своїх творів "з життя Сходу". К. Станіславський після знайомства з принципами Раджа-Йоги зрозумів, що це саме та кон­структивна психологічна основа, що необхідна для поновлення актор­ського фаху. Більшу частину вправ у книзі "Робота актора над со­бою" К. Станіславський взяв з відомої праці "Раджа-Йога" у викладі Рамачаракі.[5, с.251]

Справжній переворот у свідомості деяких молодих художників спричинили японські гравюри, що вперше з'явилися в Парижі у вигляді обгорткового паперу для східних дрібничок. Вони навіть почали дивитися на світ крізь призму цих гравюр. Наприклад, відома "Хвиля" Хокусая просто перекочувала до графічних листів деяких європейських художників (Білібіна). Г. Клімт для своїх творів брав готові орнаменти з японських шаблонів для тканин.

Але головне не в прямих цитатах, а в тому, що було зрозуміло й прийнято сам принцип східного живопису і графіки: площин­ність, декоративність, орна ментальність.

Площинна декоративність є відображенням внутрішньої будови буття. Не зважаючи на те, що усі речі об'ємні, ми не бачимо цей об'єм, бо не можемо дивитися на предмет одразу з усіх боків. Ми можемо лише "розпізнавати" об'єм за допомогою світла і тіні, тобто за допо­могою якогось джерела світла. Але з точки зору східного художни­ка світло й тіні є випадковими явищами, що не відображують сутність речей, а навіть затемнюють її, бо джерело світла непостійне. Дерево, що його освітлює сонце вранці, вдень і ввечері, виглядає по-різному: то темним, то світлим, то напівтемним чи напівсвітлим (об'ємним). В основі будь-якої речі лежить щось, що не залежить від зовнішніх умов — будова цієї речі. В основі ж будови лежить ритмічність і симетричність, тобто декоративність. У цьому розумінні все навколо декоративне і орнаментальне. Усе є лише грою ліній, площин, кольорів, але воно не матеріальне в розумінні об'ємної наповненості. Декора­тивність — це ритмічне чергування структур, ліній, кольорів, в основі якого лежить принцип гармонії (симетрії, що врешті-решт містить в собі й асиметрію). Всі ці арабески, візерунки, взаємо переплетені лінії та форми не є вираженням простого потягу до абстрактної формаль­ної краси, а становлять собою відображення життя як на макро-, так і на мікрорівні. Художники модернізму нічого не знали про глибинну сутність східного мистецтва, але вони якимось інтуїтивним чином відчули його сутність саме як митці.

У модернізмі поєдналися європейські та східні традиції куль­тури — такі, як романтизм, почуттєвість, тверда лінійно-структурна основа, площинна декоративність. Перші три риси успадковані з традицій Європи, остання — з Азії. Але навіть європейські традиції (романтизм, почуттєвість) набувають у європейських художників орнаментального характеру, що ближче до східного еротизму.

Символізм дав стилю модерн ідеологічне обґрунтування і доплю-сував його пластичні властивості до сфери духовних пошуків епохи.

Виникши у 80-ті роки XIX століття як течія французької літе­ратури, символізм знайшов прихильників у багатьох країнах Євро­пи, розповсюдив при цьому свій вплив на живопис, театр, музику й диктував своїм прибічникам не лише певні творчі принципи, але й сам стиль життя.

Символізм первісно притаманний мистецтву. Художня свідомість розрізняє в речах внутрішній сенс і зовнішню оболонку, в якій про­свічує сенс потаємної сутності. У цьому розумінні "символізм" мі­ститься де завгодно. Наприклад, єгипетська піраміда — символ віч­ності і нетлінності. Христос, що його було розіп'ято на хресті, — символ страждань та спокутної жертви.[1, с 10]

Символізм як особлива течія кінця сторіччя закцентував увагу на невловимості, таємничості цього внутрішнього сенсу, завдяки чому відношення між зовнішнім і внутрішнім, чуттєвим і тим, що осягаєть­ся розумом, не тільки може, але й повинно бути туманним, загадко­вим — шифром, що не має ключа. Таким чином, доктрина символізму передбачала, що все видиме, існуюче — це знаки і шифри одвічних, позачасових ідей. За допомогою мистецтва відбувається їх інтуїтивне осягнення крізь зовнішні покрови. Форма художнього твору повин­на натякати на цю таємну метафізичну сутність речей, що її не мож­на осягнути розумом, навіювати її. Саме тому натуралістичні, при­землені зображення непридатні. У поезії, де символізм розвинувся раніше, "навіювання" здійснювалось саме музикою вірша, а також багатозначністю поетичного слова. В образотворчому мистецтві симво­лізм виявив себе примхливістю ліній та кольорів, що лише віддалено співвідносяться з контурами та кольором реальних предметів, а го­ловним чином — заміною реальних персонажів фантастичними, уявними істотами, пристрастю до інакомовності.[5, с.252] Наприклад, у тво­рах М. Врубеля — "Пан", "Царівна-Лебідь", "Демон". До того ж, кож­ному, хто дивився "Демона зверженого", кидалося в око його "павиче вбрання". Надзвичайно розповсюджений в іконографії модернізму мотив павича, павичого пір'я мав для глядача твору Врубеля досить стійке самостійне значення: ідею краху, загибелі пихатих людських задумів ("простертих крыльев блеск павлиний" — Брюсов). Вселенські образи природи в живописі М. Врубеля важко назвати пластичним втіленням певної "натурфілософської" системи. Вони — відверте творіння особистої фантазії художника, більш того — вони результат надвольових творчих зусиль Врубеля трансформувати світ за законами свого власного бачення. З точки зору символізму твори Врубеля містили в собі головне — вони збе­рігали вселенський масштаб цього світу, вони залучали глядача до всезагального царства людського духу.


Случайные файлы

Файл
142034.rtf
80206.doc
152411.doc
34965.rtf
7100-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.