Характеристика головних рис літературного імпресіонізму на прикладі творчості Поля Верлена (71238)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

Розділ І. Загальна характеристика імпресіонізму як художньо – стильового напряму

Розділ ІІ. Імпресіонізм в мистецтві і літературі

Заключна частина



Вступ


Тема роботи: Особливості імпресіонізму (на прикладі ліричного твору).

Мета: Розкрити особливості імпресіонізму як художньо – стильового напряму в різних галузях культури. Детальніше розглянути особливості літературного імпресіонізму. Проаналізувати ліричний твір Поля Верлена «Так тихо серце плаче…»…

Щоб досягти поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

  • дати визначення імпресіонізму як художньо – стильового напряму;

  • визначити особливості методів і прийомів імпресіоністів, ознайомитись з деякими принципами напряму;

  • розглянути риси імпресіонізму в живописі, музиці;

  • детальніше зупинитись на особливостях імпресіонізму в літературі;

  • охарактеризувати головні риси літературного імпресіонізму на прикладі творчості Поля Верлена;

  • розкрити значення імпресіонізму в світовій культурі.

Тема актуальна особливо в наші дні. Імпресіонізм сформувався як художній напрям на зламі століть (ХІХ – ХХ), коли соціальні негаразди викликають у митців розчарування, меланхолію, що приводить до мистецької кризи. Характеризуючи літературний процес ХІХ століття російський філософ М. Бердяєв писав: «…Почали прагнути не стільки краси, скільки правдивості… зблід ідеал краси. Зрештою, мистецтво почало цуратися краси… Це породжує глибоку кризу мистецтва.» [10,c.218] На зламі ХХ – ХХІ ст. спостерігаємо подібні процеси, що викликають песимістичні настрої в сучасній культурі, звучать нотки імпресіонізму.

Методи і прийоми: аналіз, синтез, дослідження, порівняння, співставлення, опис, метод історизму.

Новизна роботи полягає в тому, що паралельно відбувається аналіз і виділення характерних особливостей імпресіонізму в різних культурних галузях. Використовувались літературні джерела з естетики, культурології, теорії літератури, збірки літературних творів, поєднується художній і науковий стиль.


Розділ І


Сучасна культура є синтезом двох варіантів протестантського світогляду: північного ірраціоналізму і французького позитивізму. Якщо перший в образах дійсності прагне розгледіти ознаки потойбічного світу, то другий вагається в самій можливості побачити щось інше, крім власних відчуттів. З науковою точністю намагаються відновити свої чуттєві враження імпресіоністи.

Імпресіонізм – це художньо-стильовий напрям в мистецтві і літературі, що ннародився на зламі ХІХ – ХХ ст.. Імпресіонізм походить від французького слова impression – враження. Його народження і розквіт відбулися у Франції в 1860-ті – поч.1880-х років.[10, c.35] Термін з’явився в пресі в 1874р. в критичній статті – огляді першої виставки групи художників – однодумців, які відстоювали новий погляд на природу і способи її бачення і відображення. Він походить від назви картини французького художника Клода Моне «Враження. Сонце, що сходить.» (“Impression Levant soleil”) Іноді виникнення терміну «імпресіонізм» пов’язують з новаторськими пошуками іншого французького художника Едуарда Мане. В передмові до каталогу своїх картин він так висловив власне естетичне кредо: «Митець прагне лише до того, щоб передати свої враження (impression)». [9, c.219]

Теоретично обґрунтовуючи імпресіонізм, Еміль Золя після довгих дискусій з Полем Сезанном прийшов до висновку: предмет або людина, яких зображують, є лише приводом. Геніальність полягає в тому, щоб показати цей предмет або людину в новому вигляді, більш правдивому або більш величному. «Мене, - писав він, - зачіпають не дерево, не обличчя, а художник, якого я бачу в цьому творі, могутній індивідуум, який опинився в стані створення поряд з божим світом свій власний світ, який очі мої не зможуть забути». [9, c.219]

Більшість дослідників вважає, що народження імпресіонізму ніяк не пов’язане з появою нових теорій, програм або поетичних маніфестів. Швидше можна говорити про співпадіння художніх задумів, що сталось в певний історичний момент в певному культурному середовищі – французькому.[1, c.45]

Письменники брати Гонкури запевняли суспільство в тому, що «сучасна меланхолія походить через збільшення кількості книг, тобто через примноження ідей. Ідея – це старість душі й хвороба розуму…; бачити, відчувати, виражати – в цьому все мистецтво.» [1, c.45]

«Я пишу те, що зараз відчуваю,» - зізнався один з провідних імпресіоністів Каміль Піссарро. Він же в 1883 році писав: «Імпресіонізм повинен бути теорією чистого споглядання» [1, c.45] Творчість імпресіоністів визначила межу між новим і новітнім мистецтвом. Імпресіонізм прагнув відтворити найточніші суб’єктивні відчуття та переживання, настрій та швидкоплинне враження автора від реального світу в його русі та мінливості. Важливим принципом імпресіонізму був відхід від типовості. В мистецтво ввійшла миттєвість, фрагментарність композиції, випадковий погляд, несподівані ракурси і точки зору, свіжість та безпосередність сприйняття. Головні риси імпресіонізму дістали свій розвиток в постімпресіонізмі.[8, c.219]

Безпосередньо історія імпресіонізму охоплює лише 12 років: від першої виставки 1874 року до восьмої, останньої, в 1886 році. Все почалося з того, що в 1863 році художники, яких офіційне журі не прийняло на чергову виставку «Салонів», організували свій «Салон знехтування». На цій виставці була представлена робота Едуарда Мане «Сніданок на траві»(Париж, музей Орсе), що спричинила грандіозний скандал. Ще полемічнішою була наступна картина художника – «Олімпія», що відбивала його уявлення про ідеал жіночої краси. Мане стає головною фігурою всієї прогресивної художньої інтелігенції Парижа. Навколо нього об’єднуюся молоді художники: Клод Моне, Огюст Ренуар, Каміль Піссарро, Едгар Дега, Анрі Тулуз – Лотрек , Берта Морізо, Альфред Сіслей, Поль Сезанн та інші. Ці талановиті митці не визнавали офіційних канонів мистецтва, жадали знайти нові, свіжі форми, особистісне рішення живописних завдань, тому кожний із них обирав свій шлях. [6, c.61]



Розділ ІІ


У чому ж секрети художнього методу імпресіоністів? Художники прагнули передати у своїх творах безпосереднє враження від середовища, що їх оточувало,і передовсім від сучасного міста з його рухливим, імпульсивним, різноманітним життям; від пейзажу з його швидкоплинністю, мінливістю, барвистістю. Ці враження художники втілювали в картинах, створюючи засобами живопису ілюзію світла й повітря. Вони розклали основні кольори спектра і почали писати чистим кольором, не змішуючи його на палітрі, використовуючи оптичне прийняття ока, що на певній відстані зливає окремі мазки в єдиний живописний образ. Імпресіоністи намагалися бути максимально наближеними до того, як той чи інший предмет людина бачить у натурі – в усій складній взаємодії зі світлоповітряним середовищем. Розчинивши колір у світлі та повітрі, позбавивши предмети матеріальної форми, імпресіоністи тим самим фактично зруйнували матеріальність світу. [4, c.62]

Проте у гонитві за враженнями, короткими та гострими, вони природно дійшли того, що картину практично не можна було завершити: враження весь час змінювались, і зупинити цей процес було неможливо. Картину підмінили етюдом, типове – випадковим, соціальне – фізіологічним, навіть біологічним. У цьому дослідники вбачали слабкість імпресіоністів.

Однак слід нагадати, що саме імпресіоністи вперше вийшли на пленер (живопис на відкритому просторі), представили колір в усій його чистоті, в повній силі. Вони володіли високою, досконалою культурою етюду, в якому виражають надзвичайну влучність спостережень, сміливість і несподіваність композиційних рушень. Усе це надзвичайно збагатило мову мистецтва і справило величезній вплив на всі наступні течії, напрями та ідеологічні платформи. [4, c.62]

Музичний імпресіонізм – художній напрям, що сформувався на зламі століть (ХІХ і ХХ) під впливом літературного символізм, зокрема поезії П. Верлена, С. Маларме, П. Луїса, М. Метерлінка. Він мав спільне коріння з французьким живописом тієї бурхливої епохи художніх пошуків і відкриттів, хоча пряму аналогію між ними провести неможливо. В галузі симфонічної музики було створено програмні твори, образи яких зумовлювалися не конкретними сюжетами, а загальною атмосферою, колоритом гармонії й тембрів. Імпресіонізм у музиці отримав перше втілення в творчості Клода Дебюссі (1862 – 1918) – найяскравішої сторінки історії французької музики. [7, c.76]

Своєрідним маніфестом музичного імпресіонізму стала оркестрова прелюдія «Післяполуденний відпочинок Фавна.» В цьому ж стилі написано й оперу «Пелеос і Мелізанда» за драмою М. Метерлінка. Найточніші відтінки людських емоцій, психологізм, вишуканість мелодики і тембрів, виразність гармонії, примхлива ритміка – ось ті риси творчості композитора, які визначили новий напряму музиці.

К. Дебюссі збагатив фортепіанну палітру. Піаністи – сучасники називали його «аристократом звуку». 24 прелюдії для фортепіано – це своєрідна енциклопедія імпресіоністських образів. Вражає живописність і поетичність назв прелюдій: напівреальних пейзажів – «Сліди на снігу», «Тераса, яку відвідує місячне сяйво», портретів – «Дівчинка з волоссям, ніби льон», сценок – «Перервана серенада», художніх або літературних образів – «Дельфійські танцівниці» (грецька ваза), «Звуків і ароматів сповнене вечірнє повітря». [7,c.77]


Случайные файлы

Файл
176031.rtf
117228.rtf
115810.rtf
15072.rtf
145954.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.