Просвітництво. Культурна характеристика (70801)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

КАНІВСЬКИЙ ННВК









Контрольна робота

з дисципліни культурологія

на тему

« Просвітництво. Культурна характеристика»












Канів – 2008 р



ЗМІСТ


Вступ

1.Зарубіжна культура епохи Просвітництва

2. Українська культура в умовах національного відродження

Висновки

Література


ВСТУП


Культурний рух Просвітництва був започаткований в Англії у другій половині XVII ст., де під впливом буржуазної революції зародилось багато ідей, характерних для всієї "епохи Просвітництва". В усіх країнах Європи розвиток культури у XVIII ст. тією чи іншою мірою проходив під знаком ідей Просвітництва. Проте найчисленніший, осяяний талантами загін просвітителів сформувався у Франції у XVIII ст. Саме звідси, несучи на собі відбиток французького генія, ідеї Просвітництва поширились по всій Європі.

Під їх впливом розвинувся революційний рух в Західній Європі, що залишило величезний слід у світовій культурі. В історичній зміні культурних епох Просвітництво привертає увагу напруженою концентрацією ідей у занадто стислому часовому просторі, в основному XVIII ст. Панівною ідеєю Просвітництва є розум, його здатність пізнати сутність речей і явищ. Мислячий розум став єдиним мірилом усього сущого на землі.

Ідеї, народжені європейською культурою епохи Просвітництва, поширилися у світі, стали частиною його надбання. Під їх впливом в Україні епоха Просвітництва припадає на XVIII ст., середину XIX століття. У цей період розвиток української культури, її стан та головні культуротворчі завдання багато в чому зумовлені соціально-політичними подіями другої половини XVIII ст. Втрачалися рештки української державності. Україна перетворювалася в провінцію з деякими етнографічними особливостями двох великих імперій. Це призвело до занепаду ренесансно-барокової (козацької) культури, породивши барокове розмаїття та перехід до рококових і класичних форм.


Зарубіжна культура епохи Просвітництва


Соціально-економічний розвиток європейських країн набув напередодні епохи Просвітництва досить нерівномірного характеру: якщо в Голландії буржуазні відносини вже повністю сформувалися, а Англія рішуче рухалася до антифеодальної революції, то Франція переживала в ХУІІ-ХУІПст. розквіт абсолютизму; Італія в результаті перемоги Контрреформації виявилася надовго відкинутою з переднього краю суспільного розвитку. Таке розмаїття загальної серцевини філософських і соціально-політичних роздумів просвітителів є також проблема виховання, їхня безмежна віра у розум надає вихованню функцій основного орієнтиру людини. Таким чином, найістотнішою рисою Просвітництва с "поворот" до людини. Мислителі-просвітники головну увагу звертають на людське суспільство, історію, біди та страждання людей. У зв'язку з цим основний акцент робиться на розум, шляхи й засоби приведення суспільства відповідно до вимог розуму, насамперед таких, як рівність, справедливість, свобода, братство тощо.

Отже, Просвітництво повертається до людини. Але чи є це повернення справді гуманістичним? На відміну від періоду Відродження, коли були висунуті гуманістичні ідеали творчої і неповторної людської особистості, Просвітництво формує своєрідний "спільний знаменник", під який підводяться індивіди і який виявляє себе як абстрактна ознака, що є "значущою" не з точки зору особистісно-людського (справді гуманістичного) змісту, а з позицій "вузькотехнологічних" (виробничих, управлінських тощо). Саме таку людину - "усереднену особистість", представника "сурогатної спільності", "машину з кісток і м'яса" - і ставить на передній план Просвітництво.

Однак спільна позиція представників різних філософських шкіл, течій і напрямків епохи Просвітництва не виключала різноманітності підходів до розв'язання ними як світоглядних питань, так і конкретних соціально-політичних проблем. Крім того, у кожній країні просвітницький рух мав відбиток національної самобутності.

Вже у XVII ст. соціально-економічний і політичний розвиток європейських держав, незважаючи на своєрідність шляху обраного кожною, набув характеру загального процесу, єдиного за своїми тенденціями й спрямуванням. Процес генезису продуктивних сил в Англії та Голландії внаслідок успішних буржуазних революцій набуває незворотного характеру. Він стає визначальним чинником у подальшому розвитку Європи. Ознаками останньої фази загальної кризи феодалізму стали глибока повага досвіду і людської думки та раціоналістичне світобачення, що прийшло на зміну теологічному. Раціоналізм як філософський напрям, згідно з яким розум вважали основою пізнання й поведінки людини, став чи не головним джерелом ідеології Просвітництва.

Отже, панівною ідеєю Просвітництва був розум. Відповідно до цього змінився традиційний погляд на людину. На думку просвітителів, всесвітній розум накреслив параметри людського існування. Людина кваліфікувалася як істота політична, а суспільство як співтовариство таких істот. Добробут людства просвітителі ставили в пряму залежність від розуміння й виконання вимог закону, намагаючись спрямувати інтелектуальні зусилля у відповідному напрямі. В основних рисах політична програма англійського Просвітництва була сформована філософом Локком (1632 - 1704). Найвідоміший його твір "Досвід про людське розуміння" (1690) містив позитивну програму, сприйняту не тільки англійськими, а й французькими просвітителями. До невід'ємних прав людини, за Локком, належать три основні права: на життя, свободу і власність. Правова рівність індивідів -необхідний результат прийняття трьох невід'ємних прав. Згідно з його трактуванням "природного стану" людини і "природного" закону, надані людині від природи життя та свобода й набута працею власність потребують постійного захисту. Подбати про нього людина добровільно й свідомо доручає державній владі. Якщо остання не спроможна створити нормальні умови для існування й саморозвитку особи, люди змушені замінити політичний устрій. Так обгрунтовувалась потреба буржуазних революцій.

У XVIII ст. етику самолюбства, або розумного егоїзму, розвинув англійський філософ Ієремія Бентам (1748 - 1832). Він вважав, що за допомогою моралі та законодавства можна регулювати людські вчинки так, щоб вони приносили якомога більше щастя.

Таким чином, за знищення кріпосництва і духовного рабства. З його філософських творів найвидатнішими є "Філософські листи", "Основи філософії Ньютона", "Філософський словник", "Метафізичний трактат". Як історик він найбільше відомий своїми працями "Доба Людовіка XIV', "Досвід про нрави і дух народів".

Остання праця є справжнім маніфестом просвітницької історіографії XVIII ст. Як і іншим просвітителям, Вольтеру притаманний ідеалізм у розумінні історії. Вбачаючи основний зміст історичного процесу в боротьбі з невіглаством і фанатизмом, він відводить значну роль поширенню освіти.

Новий етап у розвитку французького Просвітництва XVIII ст. знаменував своєю творчістю Жан Жак Руссо (1712 - 1778), ідеолог революційної дрібної буржуазії. Його ідеї, висловлені у творах "Юлія, або Нова Елоїза", "Сповідь", "Мрії любителя самотніх прогулянок", "Міркування про походження й причини нерівності між людьми", "Про суспільний договір, або Принципи політичного права", забезпечили йому особливе місце серед ідеологів Просвітництва. Виступаючи проти соціальної нерівності, деспотизму і рабства, визнаючи законною боротьбу народних мас проти монархії, Руссо спростовує як злочинне будь-яке насильство над природою і особою. У своєму романі - трактаті "Еміль", присвяченому проблемам виховання, Руссо визначає останнє як спосіб розвинути в людині надані їй природою основи здоров'я і моральності. Отже, одним з основних напрямів філософських і соціально-політичних шукань просвітителів стає проблема виховання, їхній громадський пафос реалізується у заклику до створення в суспільстві умов, сприятливих для формування цілісної, не роздертої суперечностями істоти.

Цьому присвячено зусилля найвидатніших представників Просвітництва, їхні твори стають програмою соціальних перетворень, знаряддям формування нового типу особи, іншого способу мислення, сприяють радикальній зміні світоглядної парадигми у реалістичному універсалізмі, нових уявленнях про сутність держави і розумінні способу її устрою, у політизації правової свідомості, виробленні концепції громадянської рівності, реальній секуляризації суспільної свідомості, бурхливому розвитку природознавства.

Яскраве свідчення того "Словник, або Енциклопедія наук, мистецтв і ремесел" у 28 томах, що видавався у Франції за редакцією Дідро з 1751 по 1772 р. і був подією загальноєвропейського масштабу. Відображаючи тогочасний рівень знань, "Енциклопедія" об'єднала навколо себе опозицію феодальному режимові, захисників суверенної людської особи, її свобод: д'Аламбера, Монтеск'є, Вольтера, Руссо, Гольбаха, Тюрго, Кене, Кондорсе, Бюффена та ін. Переконливо й авторитетно проникаючи в усі сфери соціальної дійсності Франції, "Енциклопедія" закликала до об'єктивного дослідження природи й суспільства всупереч релігійному ставленню до реального світу. "Енциклопедія" так чи інакше підтримувала нові принципи, що вносились у педагогічну науку з позицій просвітницького погляду на формування людини: ідеї вирішального впливу середовища, природної рівності здібностей, вимоги реальної освіти. 26 серпня 1789 р. Установчі збори Франції ухвалили "Декларацію прав людини і громадянина", яка, грунтуючись на ідеях просвітителів, виголошувала, що люди народжуються і залишаються вільними та рівними у правах, що природними і незаперечними правами людини є "свобода, власність, безпека і опір гнобленню", що верховну владу санкціонує народ, що всім громадянам незалежно від походження має бути доступною будь-яка посада.


Случайные файлы

Файл
182533.rtf
162691.rtf
60547.rtf
rasxod.doc
sredn_vozvrast.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.