Культурний простір (70363)

Посмотреть архив целиком

















Контрольна робота


На тему: «Культурний простір»


Зміст



Вступ 3

І. Культурні форми та їх основні властивості 4

ІІ. Структура культурного простору. 13

Висновок 19

Використана література 20


Вступ

Культура, як спосіб організації суспільного, групового та індивідуального життя, припускає можливість найрізноманітніших вирішень людських проблем, пристосування до умов соціального часу і простору. Які ж функції повинна виконувати культура, щоб забезпечити, з одного боку, стабільність суспільного буття людей, а з іншого - нові підходи до мінливого світу?

Культура відіграє все більшу роль у формуванні та зміцненні громадянського суспільства, розвитку творчих здібностей людини, побудові правового суспільства. Культура впливає на всі сфери суспільної та індивідуальної життєдіяльності - труд, побут, дозвілля, мислення, спосіб життя суспільства й особистості. Значення її у формуванні та розвитку способу життя людини виявляється у дії особисто-суб'єктивних факторів (настанови свідомості, духовні потреби, цінності та ін.), що впливають на характер поведінки, форми та стиль спілкування людей. Цінності, зразки й норми поведінки, що виникають в результаті діяльності з освоєння світу, виступають одночасно як елементи складного механізму регулювання соціального життя, всіх форм життєдіяльності суспільства. Спосіб життя, орієнтований не на пристосування до тих умов життя, що існують, а на їх перетворення, передбачає високий рівень свідомості та культури, підвищує їх роль як регуляторів поведінки людей, їх способу мислення.

Соціального впливу культура набуває насамперед у якості необхідного аспекту діяльності людини, котра в силу свого громадського характеру передбачає організацію спільної діяльності суспільства, отже регулювання її певними правилами, акумульованими в знакових та символічних системах, традиціях. Цей процес вимагає звернення до колосального культурного потенціалу, нагромадженого людством за час його існування. Ні соціальний прогрес, ні самовдосконалення особистості неможливі без освоєння духовних скарбниць народів світу.

І. Культурні форми та їх основні властивості

Поняття культурної форми використовується в культурологічній літературі неоднозначно. Його визначення кінцевого завершення не отримало і смисл його залежить від контексту, в якому воно застосовується. З інформаційно-семіотичної точки зору форми культури – це форми, в яких існує, зберігається і розвивається інформаційно-знаковий зміст суспільного життя. Вони виступають як засоби, за допомогою яких визначаються умови, необхідні для задоволення й розвитку людських потреб і здійснюється "програмне забезпечення" життєдіяльності. Культурні форми досить різноманітні й численні. Розглядаючи культурний простір у масштабі всього людства, можна виділити в ньому відносно автономні галузі:

  • національні культури;

  • регіональні культури;

  • цивілізації.

Це найбільші типи культурних форм. Всередині їх історично утворюються різноманітні культурні форми меншого "ранку", які займають окремі підгалузі їх простору. У складі національних культур, наприклад зберігається "підгалузь" етнічної культури. На сучасному етапі в кожній достатньо розвинутій культурі видається як її особлива форма масова і елітарна культура.

У різних народів, в різні історичні періоди їх існування складалися різні культурні форми, в яких люди віднаходили засоби для задоволення своїх потреб. До них належать релігійні уявлення і обряди, філософія, мистецтво, спортивні ігри тощо. Окремі з них замкнуті і не виходять за межі вузької племінної та етнічної спільності (форми побуту, місцеві обряди і звичаї, святкові ритуали), інші набувають інтернаціональних особливостей і стають формами загальнолюдської культури (філософія, наука, мистецтво).

Протиставлення культури і цивілізації виникло в Німеччині в XVIIIXIX ст. Соціально історичним підґрунтям цих понять було соціально-економічне становище Німеччини того часу. Німеччина складалась із багатьох карликових феодальних держав і не мала національної політичної самосвідомості, проте єдність національної культури була яскраво вираженою.

Протиставлення культури і цивілізації стало можливим внаслідок осмислення німецькою наукою стану культурної єдності в межах одночасної політичної роздробленості. Німецький соціолог Фердінанд Тенніс в кінці XIX ст. сформував уявлення про напрям еволюції соціальної організації від общини до суспільства і виділив два типи соціальних відношень: общинні і суспільні.

Общинні відношення ґрунтуються на емоціях, симпатіях, душевних уподобаннях, зберігають власну самоідентичність ( у міру наслідування традиціям), в міру емоційних зв’язків, характерних для спільнот ( сім’я, сусіди, родина, етнос, нація).

В основі суспільних відносин лежить раціональний обмін, вони мають речову природу. Вони можуть існувати між розділеними і чужими один одному людьми, колективами, державами. Тут домінує раціоналізм, холодний розрахунок.

Якщо поняття "культура" складне на науковому рівні і добре окреслюється іншими поняттями на рівні буденному, то поняття "цивілізація" на тому й іншому рівнях є найбільш неоднозначне. Звичними для нас стали поняття: цивілізація майя, інків, ацтеків, антична, візантійська, західна.

"Цивілізація (лат.civilis – громадянський, державний) – це:

  • форма існування істот, наділених розумом;

  • синонім культури, сукупність духовних і матеріальних досягнень суспільства;

  • ступень розвитку матеріальної і духовної культури;

  • процес становлення громадянського суспільства;

  • відносно самостійне соціально-історичне утворення, локалізоване в просторі й часі, що може мати ієрархічні рівні"

Спочатку термін використовується для означення епохи, якій передавали дикунство і варварство. На побутовому рівні під терміном "цивілізація" розуміється найвищий ступінь у розвитку певної спільності.

Розмежування поняття культури і цивілізації можна відмітити деякі, характерні для них риси:

  • культура – внутрішнє надбання людини, що розкриває міру її духовного багатства. Цивілізація являє собою зовнішній по відношенню до людини світ;

  • культура тісно пов’язана з расовою й національною специфікою людських груп. У цивілізації переважають загальнолюдські глобальні масштаби;

  • культура передбачає наявність у ній релігії, без якої на можлива будь-яка духовність – рушійна сила будь-якої культури;

  • цивілізація безрелігійна.


"Культура має душу, цивілізація – тільки методи і способи" (М. Бердяєв)

У специфічних культурних формах вирішується завдання збереження, відтворення і примноження соціальної інформації. Виховання і навчання, звичаї і традиції, бібліотеки і музеї – це культурні форми, в яких здійснюється збереження і передача майбутнім поколінням людей досвіду попередніх поколінь.

У межах великих культурних форм існують менші культурні форми: субкультура, контркультура, елітарна культура.

Субкультура (від лат. Sub – під) – це цілісна культура відповідної соціальної групи всередині "великої національної культури", що складається із стійких форм, ритуалів, особливостей зовнішнього вигляду, мови, художньої творчості.

Диференціація суспільства, соціальна розрізненість в умовах існування людей приводить до виникнення субкультур, що являють собою культурні форми життя окремих прошарків населення, класів, соціальних груп. Так, у європейських країн в епоху Середньовіччя розрізняють чотири субкультури: "культура села і хутора", "культура середньовічного міста".

У сучасному світі розрізняють субкультури: підросткові-молодіжному (рокери, байкери, хіпі тощо), яка ламає традиційні механізми соціалізації і намагається створити специфічний спосіб життя і культивувати свою відокремленість; професійну (театрального світу, армійського, наукових робітників, медиків); кримінальні субкультури (хулігани, шахраї повії, наркомани та ін.), які створюють стандарти поведінки, типові тільки для даного кола людей; релігійні, авторитарні секти ("Свідки Ієгові", "Аум Сінріке" та ін.), які сповідують однодумство і сувору дисципліну. Йде процес формування специфічної "субкультури мільйонерів", характерні риси якої в перебільшеному вигляді відображаються у великій кількості анекдотів про "нових росіян", "нових українців".

Масова культура (від лат massa – грудка, частка і cultura – оброблення, виховання) являє собою сукупність явищ культури ХХ ст., характерних для економіки, управління, дозвілля, спілкування і особливо сфери художньої культури.

Ці явища:

  • включають у себе особливості виробництва культурних цінностей в індустріальному і постіндустріальному суспільстві;

  • розраховані на масове споживання цієї культури;

  • у них наголос робиться на "посередній" рівень розвитку наймасовіших споживачів даної продукції.

ХХ ст. – час становлення єдиної загальнолюдської культури, що розвивається засобами взаємозбагачення і взаємопроникнення її національних норм. Відбулася велика соціальна революція, причинами якої є колосальні зміни форм, способів і зразків життя людини. Індивід став отримувати велику кількість інформації засобами електронного зв’язку і масової комунікації, змінились кількість, форма і зміст соціальних контактів.


Случайные файлы

Файл
57.doc
178089.rtf
73602.rtf
8986-1.rtf
153561.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.