Давні поселення на території України (69986)

Посмотреть архив целиком

1. Дайте визначення понять:

Цивілізація; поліс; гуманізм (2 знач.).


Гуманізм (від лат. humanusлюдяний, людський) – 1. Прогресивний напрям культури і суспільної думки, що виник в Італії за доби Відродження і потім поширився в багатьох країнах Європи. Представники Г. боролися за утвердження поваги до гідності й розуму людини, її право на земне щастя, вільний вияв природних почуттів і здібностей. 2. Система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність, захист її права, свободи і щастя, створення необхідних умов для всебічного розвитку кожної особистості і найширшого вияву її здібностей.

Поліс (грец. polis) – місто-держава, а також особливий тип соціально-економічного й політичного устрою, що склався в Давній Греції. П. становив об'єднання приватних землевласників і громадян, які займалися різноманітними промислами і ремеслами і як повноправні його члени мали право на власність.

Передумовою виникнення полісів були сільські поселення селян і ремісників, економічна і політична залежність яких від великих землевласників була скасована внаслідок переселення у XIIX ст. до н.е. дорійців, а родові зв'язки посилилися через приплив нових племен. Переселення дорійців і необхідність захисту від загарбників зумовлює об'єднання кількох родових центрів в один. Уся орна земля була поділена між членами цього об'єднання. Маючи більшу частину землі й худоби, родова знать намагалася уярмити своїх земляків і зробити їх залежними. Соціальні суперечності набули форми боротьби за землю і владу, внаслідок цієї боротьби в VIIIVI ст. до н.е. родова знать зазнала поразки і оформився суспільний устрій у вигляді П., однією з підвалин якого було рабство. П. мав різні форми організації: аристократичну, демократичну, олігархічну. Були й такі поліси, в яких племена-завойовники підкоряли місцеве населення і робили з нього залежних землеробів на зразок спартанських ілотів. Це були поліси Спарти, Фессалії, Беотії. Інший тип П. передбачав панування середніх прошарків міських власників і землевласників. Така ситуація існувала в Афінах, Коринфі, Ефесі, Мілеті.

Полісна організація спиралася на економічний і політичний суверенітет громади вільних власників і виробників – громадян П. Цей суверенітет передбачав для кожного громадянина можливість і навіть обов'язок, насамперед шляхом голосування на народних зборах, брати участь у вирішенні державних питань, у визначенні долі своєї батьківщини. В П. діяли різні органи управління, але верховним завжди були народні збори, яким належало право остаточного розв'язання найважливіших проблем. Цим визначається демократична тенденція в розвитку давньогрецького суспільства. Ще однією вагомою особливістю П. була збіжність політичної та військової організацій. Громадянин-власник водночас був і воїном, який забезпечував недоторканність П. та своєї власності. П. постає як реальна єдність політичної структури й громадянського суспільства, що сприяло розвиткові полісного патріотизму, духу рівноправності та свідомому виконанню законів, що закріплювалися здебільшого у вигляді записаної конституції. Економіка П. базувалася насамперед на сільському господарстві, яке було основним заняттям громадян. Економічний суверенітет П. став гарантією приватної власності його громадян, передусім власності на землю. П. мав свою систему цінностей. Найважливішою її складовою була впевненість у тому, що П. – найвище благо, що існування людини поза його межами неможливе, а добробут окремої особи залежить від благополуччя П.

Цивілізація (від лат. civilis – гідний, вихований) – 1. Форма існування живих істот, наділених розумом. 2. Синонім культури, сукупність духовних і матеріальних здобутків суспільства. 3. Ступінь розвитку матеріальної й духовної культури, суспільного розвитку загалом. 4. Процес становлення громадянського суспільства. 5. Відносно самостійне цілісне соціально-історичне утворення, локалізоване у просторі й часі, що може мати ієрархічні рівні (напр., антична Ц., елліністична Ц., афінська Ц.). Термін «Ц.» запроваджений В. Мірабо (1757 р.) і використаний Д. Фергюсоном, а пізніше – Л.Г. Морганом та Ф. Енгельсом у періодизації історії для позначення вищої, після дикості й варварства, епохи. На різних історичних етапах термін «Ц.» зазнав у своєму тлумаченні багатьох змін. У мислителів, що його запровадили, і протягом наступного досить тривалого відтинку часу поняття «Ц.» вживалося для характеристики не стану суспільства, а певного соціального процесу (В. Мірабо, А. Фергюсон, А. Сміт). Пізніше, з першої пол. XIX і до XX ст., цей термін вживається переважно для позначення вже не процесу зміни, а певного стану суспільства. Функціонує в цьому значенні (за поодинокими винятками) в однині, оскільки йдеться тут про Ц. з універсалістських позицій, як про етап (стан) поступу людства, що йде на зміну дикості й варварству. Як перше, «процесуальне», так і друге, «системне», тлумачення поняття «Ц.» здійснювалося з погляду класичного, лінійно-прогресистського, моністичного, який до серед. XIX ст. був у царині філософії історії визначальним.

З другої пол. XIX ст. Ц. стає наріжним поняттям низки концепцій некласичної філософії історії (М. Данилевський, О. Шпенглер, А.Дж. Тойнбі), в яких історичний процес розглядається вже не як монолінійний, а як поліцентричний нелінійний рух набагато складнішої конфігурації. При цьому у Данилевського і Шпенглера Ц. тлумачиться як завершальний етап існування великих живих історичних індивідів (якими, за Данилевським, постають культурно-історичні типи, за Шпенглером, культури); у Тойнбі вже як основна складова одиниця історичного процесу. Неоднозначно поціновується роль Ц. в історії. М. Данилевський розглядає Ц. як апофеоз розвитку відповідного культурно-історичного типу, відносно короткий (400–600 pp.) бурхливий період творчого плодоношення, який призводить, однак, до необоротної втрати творчого потенціалу народу (народів), що утворює цей тип. О. Шпенглер, як і М. Данилевський, вважають Ц. стадією існування культури, однак стадією не розвитку, а скам'яніння, занепаду й вмирання. За Тойнбі, кожна з цивілізацій, які складають всесвітню історію, є суб'єктом культуро-творчої діяльності, даючи відповіді на дедалі нові виклики довкілля. Поняття «ІД.» Тойнбі вживає й у вужчому, близькому до Шпенглера, розумінні – як етап регресу. Попри всі розбіжності між його прибічниками, цивілізаційний підхід у дослідженні історичного процесу посідає одне з чільних місць у сучасній філософії історії. З його позицій історичний процес постає передусім не як лінійна послідовність, а як розмаїття таких культурно-історичних форм, як Ц. При цьому кожна Ц. розглядається як нелінійне утворення монадного характеру, тобто таке, в якому відтворюється і уособлюється всесвітньо-історичний процес у цілому. Відповідно до цивілізаційного підходу докорінно переосмислюється й поняття історичного прогресу. Останній вбачається тут не лише у висхідному русі, поступальний характер якого визначається опозиціями «вище – нижче», «гірше – краще», а насамперед у тому, щоб кожна Ц. в ході самовизначення і самореалізації відтворила, відкрила для себе заново і збагатила своїм, тільки їй притаманним екзистенційним досвідом, інваріантні структури і неминущі загальнолюдські цінності.


2. Виберіть з даного переліку народи, які жили на території сучасної У країн и і внесли свій доробок в її культуру:

1. кіммерійці; 2. італійці; 3. скіфи; 4. сармати; 5. гали; 6. анти.


У І тис до н.е. на сучасних українських землях відбувалися бурхливі події. З'являються нові етнічні спільноти, про які вже є згадки в письмових джерелах. Про перше з цих племен «людей кіммерійських» дізнаємося з «Одіссеї»» Гомера. Видатний поет розміщує їх землі поблизу входу до потойбічного світу царство Аїда.

Займалися ці племена кочовим скотарством. Провідне місце в ньому посідало конярство, що забезпечувало верховими кіньми воїнів та чабанів, давало значну частину продуктів харчування.

До нас дійшли не дуже численні зразки кіммерійської монументальної скульптури статуї, що досить умовно зображували воїнів. Вони мали вигляд кам'яних стовпів заввишки близько 1,5 м, на яких рельєфно зображені предмети військового обладунку й деталі одягу пояси, кинджали, бойові циліндричні молотки та ін. Такі статуї встановлювалися над похованнями знатних кочовиків.

Взагалі кіммерійське мистецтво мало прикладний характер – складні орнаменти прикрашали руків'я кинджалів і деталі вузди, наносилися на посуд. Основу декору становили різноманітні геометричні фігури – спіралі, ромби, квадрати, що комбінувалися одна з однією в багатьох варіантах. Найкращими зразками кіммерійського геометричного стилю є, мабуть, різьблені кістяні прикраси кінської вузди з кургану поблизу с. Зольня в Криму.

Кіммерійські поховання, як правило, кургани. Поширені вони від Дунаю до Волги. Ховали в простих прямокутних та овальних ямах, іноді з дерев'яним перекриттям, у скорченому на боці положенні. Чоловіків супроводжували зброя (стріли з бронзовими та кістяними наконечниками, кинджали з бронзовою рукояткою та залізним лезом), збруя (часто стременноподібні вудила), а жінок – золоті та бронзові пронизки, намистини, посуд: лощені кубки.

Життя й еволюція самобутньої культури кіммерійців були перервані на початку У1І ст. до н.е. новою хвилею кочовиків зі Сходу – скіфів, із якими пов'язаний наступний етап у давній історії нашої країни.

Конкретні форми і прояви культури скіфів вироблялися поступово. Найдавніша скіфська культура склалася внаслідок завоювання кіммерійців власне скіфськими племенами й увібрала в себе як місцеві, так і привнесені елементи. Пізніше вона зазнала впливу передньоазіатської цивілізації, а потім постійно взаємодіяла з античною культурою, що особливо позначилось на розвитку мистецтва.


Случайные файлы

Файл
128943.rtf
72507-1.rtf
CURSLAZ.DOC
183445.rtf
7970-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.