Різновиди українських народних пісень (64691)

Посмотреть архив целиком















Контрольна робота

По дисципліні Українське народознавство

Тема

Різновиди українських народних пісень



Студентки Микульските С.И.







г. Симферополь

2008 – 2009 уч. год.


План


Вступ

    1. Календарно-обрядові пісні. Народні пісні про природу

    2. Трудові пісні

    3. Пісні-игри

Висновок

Література



Вступ


Українська народна пісенність – дорогоцінне надбання народу, нев'януча окраса його духовної культури.

Українська народна пісня – знана й шанована в усьому світі. Один з перших збирачів народної пісні М. Максимович зазначав, що в українських піснях звучить душа українського народу і нерідко – його істинна історія. Високу оцінку нашій пісенності дали сотні діячів культури різних народів. Наприклад, Лев Толстой таку глибоку й містку оцінку нашій національній скарбниці: „Ніякий інший народ не виявив себе в піснях так яскраво й гарно, як народ український". „Щасливі ви, народилися серед народу з багатою душею, народу, що вміє так відчувати свої радощі і так чудово виливати свої думи, свої мрії, свої чуття заповітні. Хто має таку пісню, тому нічого жахатись за свою будучність. Його час не за горами. Вірите чи ні, що ні одного народу простих пісень я не люблю так, як вашого. Під їх музику я душею спочиваю. Стільки в них краси і грації, стільки дужого, молодого чуття й сили".

Увесь вік людину супроводять пісні – „від колиски до могили, бо нема такої значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотом грому", - говорив М. Стельмах. Народні пісні є вагомим внеском країни в загальнослов'янську й світову художню творчість. Незліченне й різноманітне їхнє багатство. Вважають, що тільки цих творів записано понад дві тисячі.

Пісні породжувались подіями та явищами суспільного життя, громадського й родинного побуту, трудовою діяльністю, боротьбою проти іноземних загарбників, національного та соціального гноблення і палкою любов'ю до Вітчизни. У народній пісні майже немає розповідної основи, уся увага зосереджена на відтворенні внутрішнього світу людини (психічного стану, думок, бажань, надій, страждань і т. ін.).

  1. Календарно-обрядові пісні. Народні пісні про природу


Календарно-обрядові пісні — це пісні, які виконувались під час різних народних свят та обрядів. Ці пісні тісно зв'язані з язичницькими віруваннями. Слов'яни вірили в сили природи, в духів природи та вважали, що обрядовими піснями можуть вплинути на них та примусити їх діяти в бажаному напрямку.

Обрядова поезія дуже тісно зв'язана з працею людини, з родинним побутом та з народним календарем. У різні пори року виконувались різні обрядові (календарно-обрядові пісні). Ці пісні повинні були забезпечити успіхи в господарюванні, добрий урожай, щастя в родинному житті.

До цих пісень можна віднести:

  • веснянки й гаївки;

  • русальні пісні;

  • купальські пісні;

  • жниварські пісні;

  • колядки;

  • щедрівки.

Веснянки (гаївки, гагілки, ягілки, риндзівки) — назва старовинних слов'янських обрядових пісень, пов'язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт. Веснянки співаються майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати» весну та добрий урожай. У західних регіонах України веснянки називають гагілками, гаївками, а на Яворівщині — риндзівками. Мелодії веснянок побудовані на багаторазовому повторенні однієї-двох поспівок у межах невеликого діапазону.

Класифікація

1. Розвійні веснянки.

2. Любовно-еротичні веснянки

3. Шлюбні веснянки

4. Сатиричні веснянки

А вже ж весна воскресла!

А що ж вона винесла? –

Весняную росу,

Дівоцькую красу...

Прийшла до нас весна красна,

Гаївочку нам принесла,

Для панянок гаївочку,

Для парубків вандрівочку.

Станьте, панянки, в коло,

Заспівайте си весоло


Русальні пісні — окремий рід української народної обрядової пісенності з частими згадками про русалок, зустрічі з ними і їх «проводи», подекуди з мотивами веснянок: про ворожіння з голосу зозулі, звивання вінків, про милих і нелюбів тощо.

Русальні пісні виконуються під час Зелених свят на початку або в середині травня, в час найбільшого замаювання землі зелами, квітами й травами (впродовж Русального тижня). У християнстві це свято відоме як Трійця і відбувається із значним запізненням через відставання ортодоксального календаря (зміщується від початку до кінця червня, 50-й день після Пасхи. У русальських піснях помітні сліди культу русалок і «приносів» на полі, влаштовуваних для приєднання душ померлих.


Проведу я русалочки до бору,

Сама вернуся додому!

Проводили русалочки, проводили,

Щоб до нас вже русалочки не ходили,

Да нашого житечка не ламали,

Да наших дівочок не лоскотали,

Бо наше житечко в колосочку,

А наші дівочки у віночку.


Купальські пісні - обрядові пісні, які співали в час літнього сонцестояння, на Івана Купала,біля ритуального вогнища.

Настають найкоротші літні ночі - свято Купайла, і звідусіль: лісів, гаїв, берегів річок линуть купальські співи. Через християнський вплив їх подекуди стали називати «петрівочними піснями». Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цих пісень язичницький, купальський.


Ой коли ми Петрівочки (Купайлочки) діждали,

То ми її русу косу заплітали.

Тепер же ми Петрівочку (Купайлочку) проведемо,

Ми ж її русу косу розплетемо.


Або:


Ой мала нічка-петрівочка (Купайлочка) —

Не виспалася наша Наталочка.

Не виспалася, не нагулялася

І з козаченьком не настоялася.

Коло Мареноньки ходили дівоньки,

Стороною дощик іде, стороною.

Що на морі хвиля, а в долині роса.

Стороною дощик іде, стороною,

Над нашею рожею червоною.

Ой на горі жито, а в долині просо,

Стороною дощик іде, ще й дрібненький,

Та на наш барвінок зелененький.

Коли дівчата ворожили на віночках, щоб дізнатися про свого судженого, співали:


Заплету віночок.

Заплету шовковий,

На щастя, на долю,

На чорні брови. (2)

Ой пущу віночок

На биструю воду

На щастя, на долю,

На милого вроду. (2)

Ой поплинь, віночку,

прудко за водою,

На щастя, на долю.

Милому зо мною. (2)


Жниварські пісні — музично-поетичні твори, що оспівують початок, хід та завершення жнив.

Жниварські пісні співали переважно жіночі гурти або окремі виконавці одноголосно без інструментального супроводу. Нині виходять навіть із пасивного репертуару співаків старшого покоління і незабаром стануть реліктовим календарним жанром.

За обставинами виконання поділяються на три групи:

    • зажинкові, що виконуються під час зжинання першого снопа;

    • жнивні — виконуються найчастіше під час ходьби в поле, повернення з нього й на перепочинку;

    • обжинкові — оспівують ритуал зжинання останнього снопа.


Зажинкові пісні


Зажинкові пісні — ритуально-принагідні й тому формульні за структурою. В їх основі — переважно дворядкові строфи семискладової будови зі структуротворчим повторенням першого речення, що змістом розкривають процес зажинання першого снопа. Мелодика переважно речитативна, вузького ладового амбітусу.


Жнивні пісні


Жнивні пісні здебільшого строфічної будови. У них поєднані заспів та приспівні елементи, що нагадують старовинний гуртовий спів. Мелодика, як правило, моторна, що відповідає обставинам виконання. В Жнивних піснях фігурують кілька мотивів — висміювання лінивих косарів чи женців, розкриття важкої фізичної праці під час жнив тощо. Тому вони мають багато спільних ознак із групою жартівливих і танцювальних пісень, особливо на рівні ритмічної та силабомелодичної будови.


Обжинкові пісні


Обжинкові пісні — близькі до колядкових, адже їхнє головне призначення — заворожувати щастя і багатство в родині. Серед мотивів — хвала ниві за щедрий врожай, величання господаря й господині, обжинкової «бороди», плетення вінка. За структурними компонентами обжинкові пісні близькі до весільних.


Там у полі криниченька,

Навколо пшениченька.

Там женчики жали,

Золоті серпи мали,

Срібнії юрочки,

Що в’язали снопочки.

Добрії були женці –

Дівчата й молодиці.

Дівчата — косаті,

А хлопці — вусаті,

Молодиці — білолиці.


Колядки— величальні обрядові пісні зимового циклу, які походять з глибокої давнини. Колядки приурочені до найголовнішого свята — Різдва Христового. З'явилися колядки, в яких архаїчні мотиви й образи перепліталися з біблійними (народження, життя, муки, смерть і воскресіння Христа). Окреме місце посідають церковні коляди авторського, книжного походження («Тиха ніч, свята ніч»; «Нова радість стала»; та інші).

Колядки з'явилися ще у язичницькі часи і пов'язані з днем зимового сонцестояння, яке називали святом Коляди, або Коротуна. Його святкували 25 грудня. Вважалося, що в цей день Сонце з'їдає змій Коротун. Всесильна богиня Коляда в Дніпровських водах народжувала нове сонце — маленького Божища. Язичники намагалися захистити новонародженого. Вони проганяли Коротуна, який намагався з'їсти нове Сонце, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця, і зображення цього сонця носили з собою. Ця традиція збереглася й до сьогодні. А тільки на небі сходила зоря, колядники заходили в двір, будили господаря і співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі. Ці пісні й стали називати колядами або колядками. Згодом, із появою християнської релігії обряд колядування був приурочений до Різдва Христового. Виникли нові релігійні колядки з біблійними образами, які також набули великої популярності в народі. За обробку та відновлення колядок бралися видатні композитори: Микола Лисенко, Станіслав Людкевич та ін. Колядки, за традицією вшановували всіх членів родини: господаря, господиню, хлопця, дівчину. Колядування поєднувалось із відповідними іграми, танцями, музикою. Колядували групами: «отаман», «звіздар», «міхоноша» та «ряжені».


Случайные файлы

Файл
8247-1.rtf
91260.rtf
35840.rtf
126040.rtf
91476.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.