Утворення скіфської державі та її політична історія (60928)

Посмотреть архив целиком









Контрольна робота

З дисципліни « Історія України»

Тема: «Утворення скіфської державі та її політична історія»






Студента 1 курсу заочної форми навчання

Спеціальність: « Економіка і підприємство»

Спеціалізація: «Менеджмент організацій»

Міжрегіональної Академії Управління

персоналом Нікопольська філія.

Олексюк Світлани.


Викладач: Закревський М.І.





2005 р.


Скіфи, які на початку VII ст.. до н. е. з'явилися в українському степу, не лишилися поза увагою більш розвиненої Середземноморської цивілізації, про що свідчать такі слова із Старого заповіту: «Ось іде народ із північної країни… держить лук і короткий спис, жорстокий він! Вони не зжаляться! Голос їх реве, як море, скачуть на конях, вишикувалися, як одна людина... Народ здалеку… народ давній… мови якого ти не знаєш… сагайдак його, як відкрита домовина, всі вони люди хоробрі… він зжере твоє жниво і твій хліб, знищить синів і дочок твоїх, зжере овець і корів твоїх, зжере виноград твій і смокви твої і зруйнує мечем міста твої, на які ти покладаєш надію.» Розоривши багато країн Близького Сходу, скіфи нарешті осіли у степах Північного Причорномор'я, створивши перше на терені України велике політичне об'єднання.

З VII ст.. по III ст. до н. е. жах на племена Східної Європи та Близького Сходу наганяли племена скіфів, які прийшли з глибин Азії і вторглись в Північне Причорномор’я. Скіфи завоювали величезну для тих часів територію між Доном, Дунаєм і Дніпром, частину Криму(Територію сучасної Південної і Південно-Східної України), утворивши там державу Скіфію.

Найгрунтовнішу характеристику та опис життя і побуту скіфів залишив Геродот. У V ст.. до н. е. він особисто відвідав Скіфію і описав її населення як своєрідний «караючий меч» для тодішнього світу. Водночас віддавав їм належне як мудрому, працьовитому, лицарському народу, що прийшов у Північне Причорномор’я з неозорих просторів Азії. Скіфи були нащадками давніх цивілізацій, індоєвропейськими племенами. Вони мали свою міфологію, обрядовість, поклонялися богам і горам, приносили їм кровну жертву.

Античні письменники , і насамперед грецький історик Геротод, залишили опис земель і складу населення Скіфії. Сучасники сприймали Скіфію як країну з чіткими географічними кордонами, на територію якої поширювалася влада скіфів. Відповідно до цього скіфськими називалися земля, ріки, що протікали по ній, та племена, які жили в межах цієї території, незалежно від того, чи вони були справді скіфськими, чи тільки залежними від них.

Уздовж морського узбережжя Скіфія займала простір від Танаїсу (Дону) до Істру (Дунаю) і приблизно мала протяжність в глиб країни 600-700км. Найважливішою рікою Скіфів був Борісфен (Дніпро). На захист від нього через землі Скіфії протікали Гіпаніс (Південний Буг), Тірас (Дністр); Істр був межею , що відокремлювала Скіфію від Фракії.

Кочовий спосіб життя та військова організація суспільства позначалися на всіх сторонах життя та ідеології скіфів. « Кожен з них – кінний стрілець»,- ця коротка й виразна характеристика найповніше відображає образ скіфів. Зброя була обов'язковою належністю кожного чоловіка, а іноді й жінок. Вона присутня на всіх зображеннях скіфів, навіть у сценах побуту та мирної праці. Незмінним супутником кочовика з дитинства служив верховий кінь. Екіпіровка скіфських воїнів була складною, різноманітною й залежала від їхнього майнового стану, соціального рангу й віку.

У скіфів найбільше цінувалися воїнська доблесть, хоробрість і мужність у бою, відданість своєму народу і друзям. Залежно від кількості вбитих ворогів скіф отримував частку воєнної здобичі і почесний келих вина. Дружба у скіфів скріплювалась особливим звичаєм побратимства. Суть його полягала в тому, що в посудину з вином і кров'ю тих, хто давав клятву, занурювалася зброя – меч, стріли, сокири і дротик, після чого обидва побратими одночасно пили цей напій. Скріплена у такий спосіб дружба вважалась міцнішою від родинних зв'язків.

Значення війни у житті суспільства й шанування воїнської доблесті спричинилися до виникнення культу бога війни, що його символізував старовинний залізний меч. З цим культом пов'язане існування у скіфів ряду жорстоких звичаїв, спрямованих на виховання нещадності до ворогів.(вони пили кров першого вбитого ними ворога, знімали скальпи з ворогів.)

Уявлення про безсмертя душі й існування потойбічного світу, поширене у скіфів, як і в багатьох стародавніх народів, породило складний поховальний ритуал, добре відомий за численними розкопками скіфських курганів.

Тіло померлого бальзамували так, щоб воно могло зберегтися на встановлений звичаєм строк прощання – протягом 40 днів. Небіжчика, одягнутого в розкішне вбрання, клали на візок і протягом цього строку возили по численних ( в умовах родоплемінної структури) родичах покійного, де йому віддавали належну шану і виявляли скорботу. Особливою пишністю відзначався похорон скіфських царів. У цьому випадку жалобний кортеж був особливо багатолюдний. Прах царя возили по всіх підвладних йому племенах, які приєднувалися до поховальної процесії. На знак скорботи скіфи обрізали волосся, дряпали обличчя, заподіювали собі каліцтво. У могили вищої скіфської знаті й царів клали багато зброї, коштовних прикрас, особистого вбрання. Разом з померлими ховали їхніх слуг і верхових коней, кількість яких іноді досягала десятків, а то й сотень голів. Розкіш та багатство поховання, розміри гробниці й висота кургану перебували у залежності від майнового і соціального стану померлого.

Найважливішою подією ранньої історії Скіфії було вторгнення на її територію військ персидського царя Дарія 1 у 513 р. до н. е. Формальним приводом для походу послужило намагання Дарія покарати скіфів за попередні вторгнення в Азію і за поразку, завдану ними мідійцям. Насправді, здійснюючи широку завойовницьку політику на Сході, Дарій мав намір підкорити скіфів, зробити їх своїми данниками і тим самим усунути небезпеку їхнього нового вторгнення.

З величезним військом Дарій вступив у межі Скіфії з Фракії, побудувавши мости через Босфор Фракійський та Істр. Перед лицем навислої загрози скіфи звернулися за допомогою до сусідніх народів, але тільки савромати, будини та гелони погодилися їх підтримати. Інші відмовилися допомогти, мотивуючи тим , що похід персів не спрямований проти них. Насправді вони були заінтересовані в послабленні скіфів – свого могутнього й агресивного сусіда.

Не маючі достатніх сил, щоб вступити у відкритий бій з персами, скіфи вдалися до тактики відступу й заманювання противника в глиб країни.

На своєму шляху вони засипали криниці, джерела, знищували трави. Своє майно та більшу частину худоби вони відправили разом з сім'ями на північ, у землеробські райони Лісостепової Скіфії.

Головним супротивником персів у цій боротьбі виступили царські скіфи. Вони розділили свої сили на три загони, відповідно до племінного поділу. Основні сили скіфів очолював цар Іданфірс; другий загін під началом царя Скопасиса включав союзні сили савроматів; третий загін, очолюваний Таксакисом, з'єднався з гелонами й будинами. Рухаючись слідом за ар'єргардом скіфів, військо Дарія переправилося за Дон і досягло Волги.

Далі скіфи рушили на північ та захід, через землі народів, які відмовили їм у допомозі, щоб втягнути їх у війну. Виснаживши сили у безплідних переслідуваннях, Дарій послав до Іданфірса гінця з пропозицією припинити відступ і або розпочати битву, або визнавши себе слабкішим , підкоритися і стати данником перського царя. На це скіфський цар Іданфірс гордо відповів: «…Знай, перс, який я: і раніш ніколи не тікав я зі страху ні від кого з людей, і тепер не тікаю від тебе, нині я не зробив нічого в порівнянні з тим, що, як правило, роблять в мирний час, а чому я не кваплюся з тобою, я й це тобі роз'ясню: у нас нема ні міст, ні засіяної землі, з-за якої ми поквапилися б битися з вами зі страху, аби вони не були захоплені й спустошені. Якби треба було щоб то не стало прискорити бій, то у нас є могили предків: ось спробуйте розшукати і зруйнувати їх, - тоді дізнаєтесь, чи будемо ми битися з вами заради могил, чи ні; раніше ми не поборемось, якщо нам не захочеться. Це відносно битви; господарям ж своїми я визнаю лише Зевса, мого предка, і Гестію, царицю скіфів. А тобі замість дарів землі й води, я посилаю такі дари, які належить тобі одержати; нарешті, за те, що ти називаєш себе моїм володарем, ти мені ще поплатишся».

Скіфи надіслали Дарію символічні образливі «дари» : птицю, мишу, жабу, і п'ять стріл. Значення цих дарів було таке : « Якщо ви, перси, не полетите на небеса, перетворившись на птахів, якщо не сховаєтесь у землю подібно до мишей чи не стрибнете в озера, перетворившись на жаб, то не повернетеся назад, вбиті цими стрілами».

Змушений визнати свою невдачу в боротьбі зі скіфами, Дарій поспішив залишити Скіфію.

У складному політичному об’єднанні, яким була Причорноморська Скіфія, панівне становище посідали племена царських скіфів. Саме ця частина населення становила основну силу під час скіфських походів у Передню Азію та боротьби з полчищами перського царя Дарія 1. На ранніх етапах своєї історії царські скіфи являли собою, мабуть, союз племен, котрий включав принаймні три племінних підрозділи, кожен з яких мав власну територію і перебував під владою свого вождя. Такий тричленний подій на племена відображений в розповіді про три загони скіфського війська під час війни з Дарієм. Причому ватажок найбільшого й найсильнішого загону скіфів – Іданфірс – вважався старшим.


Случайные файлы

Файл
162711.rtf
106781.rtf
49873.rtf
163450.rtf
88885.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.