Польща в післявоєнний період (60914)

Посмотреть архив целиком

ПЛАН


Встановлення прорадянського режиму 2

Безперервні кризи комуністичного ладу 4

Крах комуністичного ладу й відновлення демократії 7

Українське населення в Польщі 11



ВСТАНОВЛЕННЯ ПРО РАДЯНСЬКОГО РЕЖИМУ


Війна й німецька окупація завдали Польщі незліченних втрат. Загинули понад 6 млн її громадян, країна втратила близько 40 % свого національного багатства.

У липні 1944 р. Червона армія в ході боїв з німецькими військами ступила на польські землі. Щоб не допустити еміграційний уряд Польщі, який перебував у Лондоні, прибрати владу в країні до своїх рук, з комуністів та інших прорадянських елементів було створено альтернативний уряд. Він спочатку називався Польським комітетом національного визволення (ПКНВ), а згодом - Тимчасовим урядом Польської Республіки. На зайнятій радянською армією польській території ПКНВ у вересні 1944 р. оголосив про проведення земельної реформи, за якою поміщицькі землі конфісковувалися для розподілу більшої їх частини між малоземельними та безземельними селянами. Тоді ж було здійснено фактичну націоналізацію великої та середньої промисловості, банків і транспорту.

Значний вплив на долю Польщі мали рішення Ялтинської конференції (лютий 1945 p.). Справжній їх сенс полягав у мовчазному визнанні Сполученими Штатами Америки та Великою Британією Польщі як сфери впливу Радянського Союзу. Міжнародно-правовому закріпленню цього факту мав служити укладений у квітні 1945 р. між СРСР і Тимчасовим урядом Польщі договір «про дружбу, взаємну допомогу й післявоєнне співробітництво», який мав на меті прив'язати Польщу до радянської колісниці. На Потсдамській конференції (липень-сер-пень 1945 р.) західні держави погодилися на пропозицію Радянського Союзу про передання Польщі обширних територій, що доти входили до складу Німеччини, аж до річок Одри та Ниси.

Внутрішнє становище в Польщі після очищення її від німецьких військ було надзвичайно напруженим. Частини радянської армії, «визволивши» країну, так у ній і залишилися. Переважна більшість польського народу вороже ставилася до комуністичної влади. Підпільні структури, які боролися проти німецьких окупантів, повернули тепер зброю проти варшавського уряду та його установ. Боротьба була кривавою, з обох боків гинули тисячі й тисячі людей. Це була, по суті, громадянська війна.

Однак комуністичний лад, спираючись на радянську підтримку, крок за кроком зміцнював свої позиції. У січні 1947 р. відбулися вибори до сейму. Комуністи (Польська робітнича партія, ППР) використали державний апарат для масової фальсифікації результатів виборів, забезпечивши собі і своїм прихильникам 80 % голосів.

Здобувши уявну перемогу, комуністи поспішили завершити розгром опозиції й прибрати всю повноту влади в країні до своїх рук. Новообраний сейм обрав одного з керівних діячів ППР Болеслава Берута президентом Польської Республіки. Було сформовано новий уряд, в який увійшли комуністи та їхні прибічники. Внаслідок політичного терору з боку властей розпались опозиційні партії. Були розгромлені основні осередки збройного опору. В країні залишалася єдина організована опозиційна сила, з якою комуністи були неспроможні справитися, - католицька церква, хоч і її жорстоко переслідували.

За наполяганням комуністів ППР і Польська соціалістична партія (ППС) 1948 р. злилися в одну партію. Фактично відбулося поглинення попередньо очищеної від «опортуністичних елементів» ППС Робітничою партією, тобто комуністами. З'єднана партія стала називатися Польською об'єднаною робітничою партією (ПОРП). Це був завершальний акт у процесі створення і зміцнення тоталітарного режиму в Польщі. Щоб створити видимість функціонування в країні багатопартійної системи, залишили два «союзні» угруповання: Об'єднану селянську партію (ОСП) і Демократичну партію (ДП) - фасадові, декораційні організації, що прикривали фактичне всевладдя ПОРП.

Було оголошено, що партія приступає до будівництва «основ соціалізму» в Польщі. Його головні завдання втілились у шестирічному плані розвитку народного господарства, розрахованого на 1950-1955 pp. Основу плану становила розбудова важкої індустрії. В результаті його виконання промисловість, за офіційними даними, стала виробляти продукції майже втричі більше, ніж у 1949 р. Разом з тим відставало сільське господарство, відчувалася гостра нестача товарів масового вжитку. Матеріальний рівень життя народу зростав дуже повільно. Одночасно розпочалася колективізація сільського господарства: селян силою заганяли до виробничих кооперативів.

У 1952 р. було прийнято нову конституцію країни, яка законодавче закріпила проведені комуністичним режимом перетворення. Держава набула назву - Польська Народна Республіка (ПНР).


БЕЗПЕРЕРВНІ КРИЗИ КОМУНІСТИЧНОГО ЛАДУ


Різкий поворот у житті країни намітився в 1956 p., після XX з'їзду КПРС і раптової смерті першого секретаря ЦК ПОРП, фактичного диктатора Польщі Б. Берута. Яскравим проявом незадоволення народу низьким рівнем життя, політичними репресіями, відсутністю елементарних людських прав були робітничі заворушення в Познані наприкінці червня 1956 р. Налякані власті кинули проти народу, що вирував на вулицях міста, військо та міліцію, які силою зброї придушили повстання. Це ще більше розпалило атмосферу в країні, політична криза загострювалася.

Під тиском мас на терміново скликаному пленумі ЦК ПОРП у жовтні 1956 р. було здійснено серйозні кадрові зміни: першим секретарем ЦК обрано Владислава Гомулку (до 1948 р. він очолював ППР; будучи усунутим за наполяганням Москви від керівництва, зазнав переслідувань). Нове керівництво провело низку перетворень. Припинилися політичні репресії. Внесено суттєві зміни в економічну політику: більше уваги стали приділяти галузям економіки, що забезпечували безпосередні потреби людей. Ширших можливостей набула приватна ініціатива в галузі виробництва товарів масового споживання, торгівлі й послуг. У сільському господарстві припинено практику насильницької колективізації. Переважна більшість створених у попередні роки виробничих кооперативів відразу ж розпалася. Уряд вжив заходів щодо нормалізації відносин з церквою. Однак ці реформи з боку партійного керівництва здебільшого були вимушеними і вже незабаром, після того як хвиля національного піднесення почала спадати, їх стали потроху згортати.

Багатолітня політична стагнація, що запанувала після 1956-1957 pp., згодом поєдналась із застійними явищами в галузі економіки. Знову поступово наростала соціальна напруженість, невдоволення народних мас. Проти комуністичного режиму особливо різко виступили інтелігенція й молодь, які вимагали здійснення дальшої демократизації у країні. В березні 1968 р. дійшло до серйозних студентських заворушень у Варшаві та інших містах. Однак режимові вдалось опанувати ситуацію.

Грудень 1970 р. приніс вибух нової, цього разу грізної політичної кризи. У зв'язку з підвищенням цін на продукти й товари у Гданську та інших приморських містах спалахнули страйки й демонстрації. Для їх розгону кинули не тільки міліцію, але й військові частини. Зав'язалися вуличні побоїща. По юрбі було відкрито вогонь, загинуло, як припускають, кількасот чоловік. Ця подія викликала хвилю обурення в країні. Остаточно скомпрометованому лідерові режиму В. Гомулці довелося піти у відставку. Партійне керівництво очолив Едвард Герек.

Нові лідери намагалося вивести економіку з застою. З цією метою широко залучалися кредити від західних країн. Однак раціонально використати їх в умовах анемічної «соціалістичної» господарської структури виявилося неможливим. У країні наростала економічна криза. У другій половині 70-х років спостерігалось абсолютне падіння основних показників соціально-економічного розвитку країни. Як сніговий ком, росла зовнішня заборгованість Польщі.

Величезний резонанс у країні мало обрання в 1978 р. Папою Римським поляка, архієпископа краківського, кардинала Кароля Войтили, що одержав ім'я Іоанна Павла II.

Влітку 1980 р. внаслідок чергового підвищення цін по всій країні спалахнули страйки. Створювалися міжзаводські страйкові комітети. Тоді ж виникла незалежна самоврядна профспілка «Солідарність». її очолив електрик гданської корабельні, активний учасник робітничих виступів Лех Валенса. За короткий строк з 14 млн членів офіційних профспілок понад 9 млн перейшли в «Солідарність». Це дало змогу їй стати не тільки найбільшим профспілковим центром, але й водночас могутнім демократичним суспільно-політичним рухом, який активно протистояв комуністичному режимові. Протягом другої половини 1980-го і майже до кінця 1981 р. хвилі страйкового руху дедалі ширше охоплювали країну. Уряд під їх тиском змушений був іти на чимраз більші соціально-політичні поступки трудящим.

Тим часом польська правляча верхівка при активній співучасті Кремля збирала сили й опрацьовувала концепцію розгрому опозиції. Враховуючи, що «наведення порядку» в Польщі шляхом чергової інтервенції радянських військ могло б викликати непередбачувані наслідки як у самій Польщі, так і на міжнародній арені, було вирішено провести операцію придушення опозиції, спираючись на «внутрішні ресурси», - насамперед на армію та міліцію.

У ніч на 13 грудня 1981 р. генерал Войцех Ярузельський, невдовзі перед тим призначений главою уряду і першим секретарем ЦК ПОРП, запровадив у країні воєнний стан. Було заборонено діяльність усіх політичних та громадських організацій, профспілок і насамперед «Солідарності». У спеціально створені концтабори інтерновано лідерів і активістів опозиційних організацій. Опозиції завдали найсильнішого удару, проте повністю розгромити її не вдалося. Вона пішла у підпілля.


Случайные файлы

Файл
151341.rtf
94682.rtf
92999.rtf
36919.rtf
24357-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.