Україна на шляху до незалежності (1985-1991рр.) (60636)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Кафедра історії

Історія України











КОНТРОЛЬНА РОБОТА

На тему: Україна на шляху до незалежності (1985-1991рр.)




Зміст:


Вступ

1. Національне пробудження українського народу в другій половині 80-х рр.. та початок формування опозиційних до КПРС організацій

2. Програмові засади національно-демократичних сил та їх боротьба за українську державність. Декларація про державний суверенітет (16 липня 1990р.)

3. Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991р.) та його історичне значення

Висновки.

Література:



Вступ


Рідна мова й рідна історія це ті головні компоненти, без яких повноцінне існування нації неможливе. Ось чому тоталітарна система, глибоко антинародна своєю суттю, докладала стільки зусиль, щоб відібрати в нас мову, позбавити наш народ історичної пам'яті, бо лише той, хто безпам'ятний, хто без'язикий, хто втратив свою національну духовність і гідність, буде беззахисним перед диктатурою, стане підданим для найпотворніших соціальних експериментів.

Упродовж десятиріч Україні відводилась роль своєрідного полігону, де безборонно чинився й навіть заохочувався державний розбій, спрямований на те, щоб знищити нас як націю, дощенту розруйнувати багатовікову українську культуру, віру, народні звичаї, послідовно викорінюючи зі свідомості людей найменші ознаки їхнього національного буття. Сили зла посягали на саму душу людини, намагаючись на свій лад здеформувати і спустошити її. Тож чи дивно, що цілі покоління молодих людей виростали без знання власної історії, без правдивих, не сфальсифікованих уявлень про минувшину свого народу.

Сьогодні Україна відроджується. Повернулися до нас із диявольських «спецхранів» невмирущі козацькі літописи, зірвано тавро заборон із класичних праць Грушевського, Яворницького та інших славетних наших істориків.

В цій роботі розповідається про ті роки нашої історії, коли відбувалось національне пробудження українського народу, коли наша держава нарешті здобула свою незалежність.



1. Національне пробудження українського народу в другій половині 80-х рр.. та початок формування опозиційних до КПРС організацій


Розв'язанню національних проблем у реформаторській програмі М. Горбачова відводилося останнє місце. Мабуть, реформатори потрапили в полон десятиліттями нав’язуваних радянськими пропагандистами положень про остаточне і цілковите розв'язання національного питання в СРСР.

Нерозуміння потреб і прагнень народів СРСР виявляв навіть сам Генеральний секретар ЦК КПРС. Під час першого офіційного візиту до Києва у червні 1985 р. він кілька разів назвав Радянський Союз Росією. Перебуваючи у Харкові, він назвав це місто російським. М. Горбачов знаходив у своєму родоводі українські корені, із задоволенням розповідав про них, але був щиро переконаний у тому, що в Україні не існує національного питання, оскільки український народ невіддільний від російського.

Однак уже на початку перебудовної доби громадяни України особливо гостро відчули принизливість і небезпеку цілковитої залежності від московського центру. Це пов'язувалося з наслідками вибуху енергоблоку на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р.

Завдяки гласності масштаби Чорнобильської катастрофи стали відомі широкому загалу. Громадяни України відчули небезпеку прийняття за межами республіки доленосних для них політичних, економічних й екологічних рішень. Чорнобиль відіграв роль каталізатора суспільно-політичних процесів, які привели до розуміння необхідності здобуття незалежності України.

Для опозиційних Москві сил в Україні Чорнобиль став своєрідним символом. Все наполегливіше і відвертіше вони порушували питання про «мовний Чорнобиль», «духовний Чорнобиль» — русифікацію. У червні 1987 р. Спілка письменників України висловила глибоку стурбованість тим, що в Україні з повсякденного ужитку зникає українська мова, і дійшла висновку про необхідність її конституційного захисту. За дорученням Спілки Ю. Мушкетик, Б. Олійник і Д. Павличко підготували відповідного листа, адресованого Верховній Раді УРСР. О. Гончар та інші письменники звернулися до своїх російських колег з проханням підтримати їхні вимоги про встановлення обов'язкового вивчення рідної та російської мов у школах національних республік. «Що це значить — вибір вивчення мови за бажанням батьків? — обурювався Гончар. — Ставити таке питання — це йти на ліквідацію мови нашого народу».

Невдоволення громадськості становищем української мови змусило політбюро ЦК Компартії України розглянути у липні 1987 р. питання «Про посилення інтернаціонального і патріотичного виховання населення». Було визнано, що громадськість правомірно порушує проблему національно-культурного характеру, звертає увагу на звуження сфери застосування української мови, низький рівень мовної культури багатьох теле- та радіопередач, газет і журналів. Водночас висловлювалося застереження щодо вимог «оголосити українську мову державною та відмовитися у школах республіки від принципу вільного вибору мови навчання».

До розгляду цього питання політбюро ЦК Компартії України повернулося у грудні 1988 р. Було визнано, що відсутні належні умови для оволодіння українською мовою всіма громадянами, які мешкають у республіці, не набуло пріоритетного значення цілісне вивчення української культури. Політбюро схвалило план розширення сфери функціонування української мови і підтримало пропозицію письменників про створення товариства шанувальників рідної мови.

Наскільки далеко зайшов процес русифікації, свідчать дані 1988 р. Книги, видані в Україні українською мовою, становили лише 18 відсотків за назвами і 3 відсотки за тиражем. У вищих навчальних закладах українською мовою читалося не більше 5 відсотків лекцій. На 1988/89 навчальний рік не залишилося жодної школи з викладанням усіх предметів українською мовою в Донецьку, Луганську, Миколаєві, Одесі, Харкові, Чернігові. У школах республіки українською мовою навчалося менше половини загальної чисельності учнів.

Під тиском громадськості у жовтні 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про мови в Українській РСР». Цим документом юридично закріплювався державний статус української мови. Було гарантовано рівноправність мов усіх народів, які мешкали на території України, і створено умови для розширення сфери функціонування української мови як мови корінного населення. Відповідно до закону впродовж п'яти років українська мова мала замінити російську в державних установах.

Проте реальний механізм контролю за виконанням Закону «Про мови» не передбачався. Не враховувався також опір його запровадженню. Значні матеріальні витрати на впровадження української мови у діловодство не були передбачені в державному бюджеті. Тому закон в основному залишився на папері.

Завдяки гласності почали розкриватися «білі плями» в історії державної партії та радянського суспільства. Це мало велике значення у пробудженні українського суспільства від політичної летаргії. Відомості про трагічні сторінки історії України безпосередньо впливали на розгортання національно-визвольного руху. Найбільше вразила людей інформація про голодомор 1932—1933 рр. в УРСР і на Кубані.

Узимку 1982—1983 рр. українцям США і Канади вперше вдалося привернути увагу світової громадськості до розправи Сталіна з мільйонами українських селян, які були силою загнані до колгоспів, але саботували безрозмірну державну хлібозаготівлю. Вшанування пам'яті жертв голодомору дало поштовх дослідницькій роботі в цій галузі. У 1984 р. молодий американський вчений Л. Герец почав збирати свідчення людей, які пережили цю трагедію. Саме тоді в Канадському дослідницькому центрі з українського голоду (м. Торонто) було створено науково-популярний фільм «Жнива розпуки». Англійський історик Р. Конквест, автор книги «Великий терор» (про сталінські репресії 1937—1938 рр.), взявся на прохання української діаспори досліджувати тему радянської колективізації і терору голодом. Наприкінці 1986 р. книга «Жнива скорботи» була опублікована в Лондоні.

Увага громадськості Заходу до подій піввікової давності в СРСР набула значення гострополітичного чинника після того, як конгрес США у 1986 р. створив спеціальну комісію з голоду в Україні з метою порушення питання на спеціальних слуханнях. Виконавчим директором комісії став викладач Гарвардського університету Дж. Мейс. Конгресмени губилися у здогадках, чому тема терору голодом залишається в Радянському Союзі суворо забороненою. Тому в такий незвичний для законодавчого органу спосіб вони вирішили перевірити, наскільки щирими є запевнення М. Горбачова про гласність і нове мислення.

У відповідь ЦК Компартії України створив власну комісію, до складу якої увійшли видатні науковці, яка мала викрити «фальсифікації» американських вчених і політиків. Однак власті вже починали втрачати контроль над процесом «перебудови», і комісія не виконала партійного доручення. У московській і київській пресі промайнули перші глухі згадки про трагедію 1933 р.

Згадування голоду 1933 р. десятиліттями переслідувалося як антирадянська пропаганда. Визнання його в офіційній доповіді означало, що накладене Сталіним табу зняте. Вчені з ентузіазмом почали вивчати архівні документи. Українська компартійно-радянська номенклатура не гальмувала їхніх зусиль. Навпаки, у 1990 р. в центральному компартійному видавництві «Політвидав України» вийшов з друку збірник статей і документів «Голод 1932—1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів». Багато документів з партійних архівів виявилися сенсаційними, оскільки викривали механізм організованого Москвою терору, від якого загинули мільйони українських селян.


Случайные файлы

Файл
154203.rtf
58463.rtf
42198.rtf
70767-1.rtf
5223.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.