Вивчення епіграфічних колекцій у музеях (60477)

Посмотреть архив целиком

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВА











РЕФЕРАТ





Тема:

«Вивчення епіграфічних колекцій у музеях»










Київ-2009


Вступ


Епіграфіка допоміжна історична дисципліна, що вивчає написи (переважно давні й середньовічні) на твердих матеріалах (камені, металі, глині й т.д.) Виникла в епоху Відродження. Методика епіграфіки як науки (про прийоми дешифрування, заповнення й датування написів) розроблена в 18–19 ст. Розшифровка єгипетських ієрогліфів, клинопису, микенскої писемності значно розширила в 19–20 ст. область епіграфіки. Епіграфічні тексти – важливе джерело по політичній, соціальній і економічній історії: написи звичайно сучасні відомостям, що втримується в них.

Найдавніші ієрогліфічні написи Єгипту відносяться до рубежу 4 – 3-го тис. до н.е. (деякі ідеограми – більше раннього часу): тексти на стінах пірамід і ін. культових споруджень, на стелах і ін. Серед піздньоієрогліфічних написів відомі білінгви, у тому числі Розеттский камінь, вивчення якого послужило початком розшифровки ієрогліфів.

Клинописні тексти Месопотамії, Сирії й Малій Азії датуються від кінця 4 тис. до н.е. і різняться по мовах: шумерські, аккадскі, хетські, хурритскі, эламскі, урартскі. До 6 – 4 ст. до н.е. вдносяться древньоіранскі клинописні написи на скелях, стінах палаців і ін. (особливо важливі написи Дарія І і Ксеркса). Епіграфіка Давнього Сходу має особливе значення для історичної науки в силу нечисленності інших письмових джерелом. Важливі для історії народів Индостана ідеограми на печатях хараппской цивілізації (3-е тис. до н.е.) тексти політичного, господарського, релігійного змісту часу царя Ашоки. Давньокитайскі написи на кості, бамбуку, бронзі датуються 14 ст. до н.е.

З кінця 2-го тис. до н.е. з'являються фінікійські епіграфічні пам'ятники релігійного, вчасності історичного змісту в Библе, Сидоне, фінікійських колоніях в Іспанії й ін.: карфагенские эпифафичні тексти називають пунічними. До фінікійської епіграфіки примикають (з 9 ст. до н.е.) арамейські й давньоєврейські тексти.

Давньогрецькі написи 11 ст. до н.е. написані тридцятимільйонним листом, походять переважно з Кіпру. Написи більше пізнього часу (з 7 ст. до н.е.) з материкової Греції, Південної Італії й з островів Середземного моря численні й різноманітні по змісту: зводи законів, декрети, міжнародні договори, списки посадових осіб і т.д. а також тексти історичного змісту. Латинські написи (з 7 ст. до н.е.) виявлені на всій території Римської імперії й за її межами (Північне Причорномор'я, Кавказ, Передня Азія). Серед них є великі тексти: аграрні закони, муніципальний закон Юлія Цезаря, так зване «Замітання Августа», декрети й ін. Особливе місце належить античній керамічній епіграфіці (клейма на посудинах) – важливому джерелу по господарству й торгівлі. Напису громадських організацій – джерело соціальної структури античною суспільства. До греко-латинської епіграфіки належать нерозшифровані написи етрусків і інших італійських племен, у мовах яких епіграфічними методами вдалося виявити ряд політичних, релігійних і соціальних термінів, що поповнюють дані про Етрурію, її племінному складі й пантеоні.

Середньовічні й пізні написи на грецькій і латинській мовах (Балкани, Західна Європа) належать до так званої християнської епіграфіки (надгробні й церковно-будівельні). Давні германці залишили рунічні написи. Написи, складені семеро-арабським письмом і приналежні різним народам, поширені від берегів Атлантики до Тихого океану (з 6 ст.).

Для історії народів Кавказу велике значення мають вірменські й грузинські написи, що містять дані по політичній і культурній історії. Тюркські рунічні написи з 6 ст. відомі на території від Монголії до Угорщини. У Південному Сибірі відкриті орхоно-енисейскі написи на стелах.

Перші слов'янські написи (10 ст.), виконані кирилицею, походять із Македонії, Сербії, Хорватії й Чехії. Найдавніший російський напис 10 ст. виявлений на корчазі в одному із гнездовських курганів. Давньоруська епіграфіка з 11 ст. представлена написами на каменях, стінах соборів (у тому числі на Софійськім соборі в Києві), на церковному начинні й ін.


1. Зародження епиграфіки


Дані епіграфіки використовуються при вивченні матеріальної і духовної культури, писемності, мистецтва, побуту і традицій народу.

На важливе значення написів у вивченні історії звертав увагу ще Геродот, однак їх практичне дослідження почалося тільки у XV ст. Як самостійна дисципліна епіграфіка відмежувалася від палеографії у першій половині XX ст., хоч перші спроби її наукового дослідження та вироблення методики опрацювання епіграфічних джерел припадають на початок XIX ст.

Засновниками епіграфіки як науки вважаються німецькі вчені Август Бек (І785–1867) і Теодор Моммзен (1817–1903). Античні пам'ятки, з яких почався процес збирання інформації, вивчали ще в часи Відродження. Але тільки у XIX ст., античне епіграфічне колекціонування було поставлене на наукову основу. У першу чергу вирізняються праці Берлінської Академії наук, у результаті діяльності якої вийшли дві збірки; «Corpus Inscriptionum Graecorum» (СIG) – звід давньогрецьких написів (1828 1877, перевидання 1973 р.) та «Corpus Inscriptionum Latinarum» (СIL) – звід латинських написів (1863 1903, додаткові томи до нього зводу видаються і нині).

Розшифрування ієрогліфів Давнього Єгипту, вавилонського клинопису мікенської писемності значно розширили у XX ст. знання з епіграфії. Одним з перших українських вчених – дослідників єгипетських написів був В. Барський.


2. Дослідження епіграфічних колекцій в Україні


Першим серед українських учених найдавніші єгипетські написи описав в 1727–1730 р. учений-мандрівник В.Г, Панський. Історія вітчизняної епіграфіки тісно пов'язана з розкопками грецьких міст у Причорномор'ї в XIX ст. Першими описали пам'ятники члени Петербурзької академії наук П.С. Паллас, П.И. Сумароков, П.И. Кеппен, Я. Потоцкий. Пізніше вивченням грецької й латинської епіграфіки на цій території займалися Ф.Б. Грефе, Л.Э. Стефані, В.Н. Югевич, И.В. Пом'яловський. Проведенню робіт сприяло створення Одеського товариства історії й старожитностей, а також Російського археологічного товариства.

Епіграфічні тексти – одне з основних джерел політичної, соціальної та економічної історії та історії культури. Як правило, зміст напису віддзеркалює час, в який він був створений. До основних завдань епіграфіки належать визначення часу і місця появи написів, реконструкція та дешифрування текстів, технологія письма тощо. Чимало написів на стінах храмів, гробниць, на хатньому начинні залишили давні єгиптяни. Ще у 1923 р. дослідник епіграфіки – О. Болишаков писав, що наприкінці XIX ст. в Єгипті, на землі колишньої столиці фараона Ехнатона, буй віднайдений його т. зв. дипломатичний архів: глиняні дощечки із клиноподібним письмом.

Усі давні написи за змістом вчені поділили па дні групи: офіційні (закони, договори, угоди, розпорядження) та приватні (заповіти, відпускні рабам, епітафії).

Сучасні археологічні дослідження та знахідки періоду Київської Русі свідчать про існування у наших предків декількох графічних систем. Так, у Києві було знайдено ливарну кам'яну форму з написом імені власника. Відомі також написи на пряслицях X ст., на гральних кістках, на господарському посуді – корчагах та амфорах, котрі використовувалися для перевезення збіжжя, вина тощо. Цим періодом датується напис на амфорі, знайденій на Гніздівському могильнику поблизу Смоленська. У Новгороді під час археологічних розкопок знайдені написи, вирізьблені на дерев'яних циліндрах, що використовувались у давнину як пломби, що ними запечатували мішки з продуктами, хутровиною тощо, зібраними як податки.

Після проведення князем Володимиром релігійної реформи (988) розбудовувалися церкви та монастирі, працювали школи, переписувалися та перекладалися книжки тощо. Почалося карбування золотої та срібної монети з легендами (написами на них), що є цінним епіграфічним джерелом. Відомі монета-златник та монета-срібляник Володимира Святославовича (кінець X ст.) з написом Імені правителя. На злачниках з одного боку зображувалися князь з хрестом у руці, його князівський родовий знак – тризуб та напис кирилицею: «Владимир на столе». Зі зворотного боку – Христос з Євангелієм і напис: «Ісус Христос». Князь Ярослав (син Володимира) у період свого перебування в Новгороді як представник київського князя також карбував власну монету. На ній із лицьового боку було зображено Св. Георгія – покровителя князя, а зі зворотного – родовий знак тризуб і напис: «Ярославлє срєбро».

Мабуть, найціннішим епіграфічним матеріалом є написи-графіті на стінах давніх архітектурних пам'яток. Лідерство у їх дослідженні належить С. Висоцькому, який вивчав графіті церкви Михаїла Видубицького монастиря, печер та руїн Успенського собору, церкви Спаса на Берестові, Кирилівської церкви та ін. За тематичним спрямуванням ці написи систематизуються на історичні записи, поминальні, побутового характеру, звернення до Бога, окремі імена тощо.

Найбільший інтерес викликають графіті у Софійському соборі. У 1969 р. Висоцьким в апсиді Михайлівської нави було відкрито греко-слов'янську абетку, що складалася з 27 літер. У ній були зазначені літери Б, Ж, III, Щ для передання слів слов'янською мовою. Крім абетки, Висоцький описав сотні графіті, які у той чи інших спосіб уточнювали події «Повісті минулих літ», додали деталей до побутової та політичної історії Київської Русі. Це, зокрема, повідомлення про смерть Ярослава Мудрого 20 лютого 1054 р., напис про «раку» (саркофаг) князя Андрія (Всеволода) Ярославича, виявлений у центральній собору, та ін.


Случайные файлы

Файл
1693-1.rtf
165895.rtf
DM1.doc
65354.rtf
136721.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.