Акт проголошення Незалежності України (60452)

Посмотреть архив целиком

Вступ


Актуальність цієї теми не можна переоцінити, вона полягає в тому, що проблема здобуття незалежності – це вічна проблема. Шлях до утворення незалежної і суверенної держави Україна був дуже тернистим. Ще в далекому минулому український народ прагнув ні від кого не залежати: боровся за свою свободу, незалежність і визнання у світі.

За часів Київської Русі слов’яни мали свою державу, свого правителя, мову (старослов’янську), християнську віру; відбивалися від нападників і знали за що боролися і що захищали. Пізніше козаки боролися за незалежність і створення своєї держави, проти кріпацтва і неволі, проти насадження чужої віри і мови. Ще пізніше, на початку XX століття, українці, шляхом революції проголосили Українську Народну Республіку, але тоді Росія не давала повної автономії Україні.

Отже, майже протягом всієї історії український народ прагнув до незалежності, і ось він здобув цю довгожданну незалежність. Ось чому ця тема так актуальна.

Мета цього реферату полягає в тому, щоб дослідити той шлях, яким ішла Україна до здобуття незалежності, етапи створення незалежної суверенної держави, посилити відчуття гордості за свою державу, відродити патріотизм в душах українців.

Завдання реферату:

  • з’ясувати причини і наслідки здобуття Україною незалежності;

  • проаналізувати етапи створення незалежної держави Україна;

  • вияснити зовнішньополітичні погляди України після становлення незалежності;

Огляд літератури:

Для написання реферату автор використовує ряд статей, в яких розповыдаэться про становлення незалежності України. Зокрема в статті Левка Лук'яненка розповідається про безпосередні події 19–24 серпня 1991 року – так званий путч. В статті Миколи Плав'юка розглядається співвідношення становища України перед і після проголошення незалежності України. В статті з журналу «Історія України» за серпень 2001 року, розповідається про те, як відбувалося становлення незалежності України, число виборців, які проголосували на референдумі 1 грудня 1991 року за те, щоб Україна була незалежною та інші факти з історії України.




1. Кінець перебудови, передумови проголошення незалежності України


1.1 Декларація про державний суверенітет України – основа послідовного утворення її незалежності


У зв'язку з обговоренням Декларації про суверенітет України в парламенті виникла криза. Влітку 1990 р. новообрані парламенти союзних республік один за одним проголошували декларації про державний суверенітет. У цій ситуації М. Горбачов, обраний позачерговим з'їздом народних депутатів СРСР у березні того ж року Президентом СРСР, запропонував укласти новий союзний договір, що передбачав збереження єдиної держави. Народна рада вимагала рішуче декларувати намір України стати незалежною.

На той час кілька десятків депутатів-комуністів відбули до Москви на XXVIII з'їзд КПРС, що поставило під загрозу наявність потрібної кількості людей для прийняття постанов. На вимогу опозиції 6 липня Верховна Рада вирішила відкликати до Києва всіх народних депутатів, де б вони не перебували, у тому числі й В. Івашка, який був головою редакційної комісії на з'їзді КПРС.

9 липня В. Івашко несподівано подав у відставку, заявивши, що він не бачить у Верховній Раді «надійної опори для здійснення програми економічного, соціального і культурного відродження України». (Незабаром він був обраний заступником Генерального секретаря ЦК КПРС). Депутатська більшість залишилася без лідера. Скориставшись цим, опозиція перейшла у наступ, і Декларація про державний суверенітет України була прийнята 16 липня в редакції, на яку раніше важко було розраховувати. На позицію українських парламентарів вплинуло й те, що кількома днями раніше аналогічний документ прийняла Верховна Рада РРФСР.

Декларація проголосила «державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах», верховенство Конституції та законів республіки на своїй території, виключне право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Декларація складалася з преамбули і 10 пунктів.

Великі суперечки викликало питання про майбутню армію України. Врешті-решт було прийнято формулювання: «Українська РСР має право на власні збройні сили». В Декларації записано, що «громадяни Української РСР проходять дійсну військову службу, як правило, на території республіки і не можуть використовуватись у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради Української РСР». Проголошувався намір У РСР стати в майбутньому постійно нейтральною державою і дотримуватися трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Щодо громадянства У РСР прийнято було компромісне формулювання: «Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР». Народній раді вдалося внести в Декларацію кілька поправок, зокрема, про самовизначення української нації як основу суверенітету України, про призначення Генерального прокурора республіки українським парламентом, про визнання всього економічного і науковотехнічного потенціалу, створеного на території України, власністю її народу.

За Декларацію проголосувало 355 народних депутатів, проти – 4. Здавалося, відкрився шлях до консолідації різних сил у парламенті. Але наступні події показали, що протистояння зберігається. Зокрема, Верховна Рада відхилила пропозицію надати Декларації силу конституційного закону, що знову загострило стосунки між більшістю й опозицією.

Логічним продовженням Декларації про державний суверенітет став закон «Про економічну самостійність Української РСР», прийнятий 2 серпня 1990 р. Головними принципами економічної політики України було визнано:

власність народу на її національне багатство та національний дохід;

різноманітність і рівноправність форм власності та їх державний захист; децентралізацію власності і роздержавлення економіки; повну господарську самостійність і свободу підприємництва усіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів України;

введення національної грошової одиниці, самостійність регулювання грошового обігу;

національну митницю, захищеність внутрішнього ринку.

Економічний суверенітет передбачав також взаємовигідні зв'язки з іншими республіками, вступ України у міжнародні економічні і фінансові організації й співтовариства, право створення на власній території вільних економічних зон тощо.

Протистояння між «демократами» та «партократами» продовжилося під час виборів нового Голови Верховної Ради. На цю посаду було висунуто 27 кандидатур. Серед них перший секретар ЦК КПУ С. Гуренко та другий секретар ЦК КПУ Л. Кравчук від більшості, І. Юхновський, Л. Лук'яненко, В. Яворівський, Л. Скорих, С. Хмара від опозиції. Тепер уже не тільки опозиція, а й депутатська більшість вирішила скористатися парламентською трибуною для пропаганди своїх поглядів. Напередодні голосування більшість кандидатів дружно зняла свої кандидатури. Залишилося п'ятеро претендентів. Після другого туру голосування переміг Л. Кравчук, за якого було подано 239 голосів.


1.2 Спроба державного перевороту 19-21 серпня 1991 року


Вранці 19 серпня 1991 року о шостій годині ранку майже в усіх містах по радіо люди дізналися про те, що в Москві створено Державний Комітет із надзвичайного стану. До складу комітету (незаконного, бо його створення не було передбачено тодішньою Конституцією Радянського Союзу) увійшли віце-президент СРСР Геннадій Янаєв, прем’єр-міністр СРСР Валентин Павлов, голова КДБ СРСР Володимир Крючков, міністр оборони Дмитро Язов, міністр внутрішніх справ Борис Пуго, заступник голови Ради оборони СРСР Олег Бакланов, президент Асоціації державних підприємств та об’єднань промисловості, транспорту та зв’язку Олександр Тізяков, голова Селянської спілки СРСР Василь Стародубцев. Цей комітет був створений для того, щоб усунути від влади Президента СРСР М. Горбачова. Для надання своїм діям видимості легітимності путчисти заявили, що Президент СРСР Михайло Горбачов не може виконувати свої обов'язки за станом здоров'я. Його функції було покладено на віце-президента Янаєва. До Москви було введено війська, а Горбачова заблокували на дачі в Криму. Заборонялася діяльність опозиційних КПРС громадських об'єднань і випуск демократичної преси, відновлювалася цензура. У «Постанові №1 ДКНС» було перераховано перелік заходів, якими буде порятовано країну:

1. По-перше, оголошувалися недійсними закони та рішення органів влади та управління союзних республік, що суперечили законам СРСР. Це був сигнал Литві, Латвії, Естонії, Грузії, Вірменії, Молдові та Україні, котрі вже ухвалили Декларації про державний суверенітет.

2. По-друге, призупинялася діяльність політичних партій, громадських організацій та масових рухів, «що чинять перешкоди нормалізації ситуації». Це був «привіт» народним фронтам та рухам, зокрема, й Народному Руху України.

Керівництво Російської Федерації на чолі з Президентом РРФСР Борисом Єльциним, маючи підтримку росіян, перш за все, москвичів, вчинило опір путчистам. У зіткненнях із введеними до Москви військами загинуло 3 людини. Реакція на путч у різних республіках була неоднаковою. Лідери Литви, Латвії та Естонії не визнали ДКНС не тільки тому, що він не відповідав радянському Основному Закону, а й тому, що більше не вважали себе частиною СРСР. У ці дні динамічно розвивалися події на Україні. Ранком 19 серпня Кабінет Міністрів УРСР прийняв ухвалу «Про створення тимчасової комісії для запобігання надзвичайним ситуаціям», яку підписав перший віце-прем'єр Костянтин Масик. За всіма ознаками, перші рішення українського уряду були пропутчистськими. У всіх виступах державних посадовців України 19–20 серпня проходила турбота «про врожай». На цьому, зокрема, наголошував у виступі по республіканському телебаченню тодішній голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук. Однозначно і негайно засудили московських заколотників політики та партії з націонал-демократичного та націоналістичного таборів: НРУ, УРП, Союз українського студентства, «Меморіал», Товариство Лева, СНУМ. Учасників подій підтримали донецькі шахтарі, які також постановили не визнавати розпорядження ДКНС, оголосили про безстроковий політичний страйк, вимагаючи заборони КПРС та КПУ. Підтримали путчистів лише партійні функціонери ЦК КПУ.


Случайные файлы

Файл
2.DOC
7998-1.rtf
132266.rtf
46058.rtf
konkur1.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.