Внутрішня і зовнішня торгівля. Торгівельні компанії XVI-XVII століття (60285)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України


Дніпродзержинський державний технічний Університет


Заочний факультет


Кафедра історії України





Контрольна робота

З дисципліни: «Економічна історія України»


Варіант № 11




Виконав: ст. гр.ОА-08-1з

Косенко Н.М.


Прийняв: доцент

Хлибова Л.В.






м. Дніпродзержинськ

2008р.


Внутрішня і зовнішня торгівля. Торгівельні компанії (XVI-XVIIст.)


Зростання обсягів виробництва, як сільськогосподарського, так і ремісничого, викликало пожвавлення торгівлі, розвиток економічних зв'язків між різними населеними пунктами, ринками і землями. Чим глибшим був суспі­льний поділ праці, тим більшою ставала потреба різних соціальних і професійних груп у виробничому спілкуванні.

Неабияку роль у розвитку внутрішньої торгівлі відігравали міські торги та базари, кількість яких постійно зростала. Вони обслуговували місцеві ринки і проводилися раз або двічі на тиждень у визначені, часто святкові дні, перетворюючись поступово на елементи постійної торгівлі. Право на влаштування торгів і базарів надавалося містам і містечкам спеціальними привілеями. На них приїжджали переважно жителі навколишніх сіл і міст. Шляхта й купці, козаки і селяни звозили туди хліб, крупи, рибу, віск, мед, прядиво, худобу, шкури, сіно, вироби сільських промислів і хатнього ремесла. Основними споживачами цих товарів були міщани. Однак і купці скуповували великі партії хліба, худоби тощо, аби вигідно перепродати в інших містах. Великим попитом користувалася зброя.

Важливим предметом торгівлі була сіль. Вона поставлялася з Галичини і Північного Причорномор'я в усі землі України і за кордон. З'явилась окре­ма категорія торговців сіллю, яких називали солениками, а пізніше — чума­ками і коломийцями. Багатші з них в окремих містах монополізували торгі­влю сіллю.

Торги відрізнялися від базарів тим, що на них продавались товари певного виду. Так, у Дрогобичі в 1523 р. був установлений вільний торг м'ясом. На Лівобережжі продавали продукти харчування, сільсь­когосподарську сировину, вироби ремісників. Асортимент товарів свідчив про певну господарську спеціалізацію районів. У містечку Опішня на Лівобе­режжі крім «красного товару» і харчових продуктів продавали дерев'яний, глиняний і скляний посуд; у Глухові, Конотопі, Борзні — хліб; у Полтаві, Ромнах, Ніжині — тютюн; у Прикарпатті в містечку Лисець — шкіряні ви­роби; у Бережанах — вовну і полотно; на торгах і базарах Заліщиків і Зба­ража — зерно; у Львові — худобу і хліб.

Магістрати й ратуші стежили за якістю продукції і тим, щоб продукти харчування потрапляли передусім до міщан, а не до перекупників.

Обмежувалися права торговців, які не належали до відповідних цехових організацій. Так, «вільна» торгівля м'ясом у місті Дрогобичі в 1523 р. відбу­валася щопонеділка за такої умови: якщо чужі люди продаватимуть м'ясо, то мусять дати замку від кожної голови худоби лопатку; міщани від вола або телиці заплатити по одному грошу, від свині, вівці та теляти — півгроша.

За місце на торзі брали відповідну плату, що не була постійною і одна­ковою для всіх міст, її визначали залежно від товару. Доход ішов на користь замку.

З XV ст. набули поширення ярмарки — торги широкого значення, періодично організовувані у традиційно визначеному місці,які зв'язували між собою різні регіони України. Вони стали першою ознакою формування внутрішнього ринку і були спочатку універсальними, з часом посилювалася їх спеці­алізація. На ярмарках не тільки торгували, а й укладали угоди на виробництво та поставку певних товарів. Значно розширювалася оптова торгівля. Міста для проведення ярмарків визначались великокнязівськими і коро­лівськими грамотами (постановами).

Купці приганяли зі сходу України великі стада худоби, привозили хутро, мед, віск, шкури, рибу, ремі­сничі вироби. Активними учасниками ярмарків були міщани і селяни, які купували сукно, полотно, вироби ужиткового призначення, зброю тощо.

Крім базарів, торгів та ярмарків, розвивалася також постійна торгівля, якою займалися купці, багаті міщани, цехові ремісники через стаціонарні заклади — крамниці, магазини, рундуки, склади, корчми, шинки, ятки (ларки), де продавалися взуття, одяг, прянощі, прикраси тощо. Для прикладу, у Кременці та Володимирі-Волинському у середині XVIст. налічувалося відповідно 70 і 30 крамниць, Кам'янці-Подільському (1570р.) – 40, Овручі (1629р.) – 30. У 1566р. тернопільські купці отримали привілей на воло­діння оптовими магазинами текстильних товарів і солі, у 1585 р. польський король дозволив будувати 20 крамниць навколо ринку в Стрию. В середині XVI ст. на ринку у Львові працювали 15 крамниць, відкривалися нові. У тих крамницях («крамах») вирувало торгове життя: були ятки шевські, крамниці золотарів, аптекарів, кушнірів, слюсарів, будки перекупок, саджавки з ри­бою.

Доволі поширеною була така форма торгівлі, як корчмарювання. Торгува­ли горілкою, пивом, медом. У Галичині корч­марювання було на відкупі у корчмарів, переважно польських євреїв.

Надзвичайно важливу роль у господарському розвитку України відігравала зовнішня торгівля. Серед її головних центрів виділялися такі міста, як Київ, Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк. Провідне місце у торгівлі як зі Сходом, так і з Заходом посідав Львів. Через нього йшли сухопутні шляхи левантійської торгівлі. Важливим транзитним пунктом був Київ, з якого йшли шляхи на Кавказ, у Середню Азію, Крим, Московську державу Конкурентом Львова у південній торгівлі був Кам'янець-Подільський. Однак ці міста не здобули монопольного права на торгівлю, як Львів.

У розвитку торгівлі певну роль відігравали річкові шляхи – Дніпром, Дністром, Тисою. Київські купці жваво торгували по Дніпру — із Твер'ю і Смоленськом, по Десні – з Москвою, по Дніпру, Прип'яті та Березині — із білоруськими та литовськими містами. В 1571р. в Києві існувала ціла торгова флотилія: 20 ком'яг — невеликих річкових кораблів.

Зі Сходу і з Півдня привозили переважно предмети розкоші – шовкові, парчеві тканини, оксамит, килими, саф'ян, вина, коней, із Заходу — сукна, полотно, залізо, сталь, зброю, скло, папір. З України вивозили продукти сільського господарства та промислів – мед, віск, хутро, деревину, худобу, шкури. Вивозили також рабів.

Із XVIст. значно активізувалися зовнішньоторгові зв'язки України із Заходом. Через бурхливий розвиток мануфактур та зростання міст там зменшилися обсяги сільськогосподарського виробництва. Як на­слідок, такі країни, як Англія, Голландія, стають величезним ринком збуту сировини та продукції сільського господарства з України. Водночас Україна була ринком збуту виробів мануфактурної промисловості західних країн.

На Захід вивозили передусім багато лісових матеріалів — бруси, дошки, клепки, щогли, попіл, а також волів, коней, зерно, шкури, мед, віск, закар­патські вина, полотно, пряжу, поташ, сіль тощо. Завозилися в Україну на­самперед промислові вироби для потреб заможних верств населення. На ринках можна було зустріти німецькі, англійські, голландські, французькі товари — ювелірні вироби, зброю, тонке полотно, сукно, прикраси, книги і т. ін. Торгові зв'язки здійснювали переважно магнати, які мали економічні переваги над купцями, середньою шляхтою, оскільки не сплачували регіонального мита і податків, користувалися безплатним гужовим транспортом своїх кріпаків для доставки товарів до пристаней на річках Сян, Буг, Вепр. Великі маєтки давали змогу їм нагромаджувати для продажу значну кіль­кість продукції, утримувати власні річкові судна, навіть цілі флотилії. У період сприятливої кон'юнктури останньої чверті XVI — першої чверті XVIIст. експорт з Галичини і Волині досяг великих розмірів.

XVI – перша половина XVIIст. характеризувалися також дальшим посиленням торгових зв'язків України з Молдавією, Кримським ханством, країнами Азії – Персією, Індією та Аравією. Зокрема, українські купці час­то отримували від молдавських господарств грамоти-привілеї на пільгову торгівлю. До Молдавії надходили свинець, мідь, залізо, золото, срібло, металеві вироби, тканини, головні убори, скло; з Молдавії та Волощини – вина, рибу-білугу, мед, віск, волів, шкури, горіхи.

Розширювався асортимент товарів зовнішньої торгівлі з Туреччиною. Королівська комісія, яка встановила в 1633р. у Львові «таксу» східних товарів, називала серед імпортованих з Туреччини шовк, атлас, перські килими, тигрові та борсукові шкури, дорогу сирійську зброю, індиго для фарбу­вання, арабських коней, прикраси, вина, рис, родзинки, прянощі. Зі Львова в Туреччину везли зброю і свинець, кушнірські вироби, сукно, ножі. У Сня-тині була головна митна «комора» для турецьких і молдавських товарів.

В імпорті з Угорщини чільне місце посідали вина, залізні вироби, мідь, срібло, золото, селітра, сукно, а в експорті – сіль, гончарні вироби. Угорсь­кі купці приїжджали за товаром до Старого Самбора – головного центру торгівлі поблизу кордону.

Доволі успішно розвивались українсько-московські торгові зв'язки. Українські купці торгували не тільки у прикордонних містах, а й возили свої товари в Москву, Курськ, Єлець, Тулу, Ярославль, Калугу, Рильськ, Твер, Нижній Новгород. Жваву торгівлю вели українські купці й на Дону. Московські купці збували свої товари у Києві, Львові, Луцьку, Володимирі-Волинському, Кам'янці-Подільському, Барі, Миргороді, Прилуках. В Україну завозили хутра, сукно, полотно, металеві та дерев'яні вироби, кін­ську збрую, сідла, зброю, одяг, ювелірні вироби. В Московську державу вивозили шкури, худобу, овець, коней, вовну, рибу, віск, хміль, папір, сіль, жито, пшоно, горілку, полотно, скло, гончарні та інші вироби. Московські купці везли з України книги


Случайные файлы

Файл
163238.rtf
63938.rtf
240-1481.DOC
11466.rtf
115685.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.