Українська архітектура другої половини XVII-XVIII ст. (59888)

Посмотреть архив целиком

Українська архітектура другої половини XVII-XVIII ст.


Архітектура посідала особливе місце в мистецькому процесі другої половини XVII—XVIII ст. Внаслідок своєї всебічної природи вона, мабуть, найповніше й найглибше відобразила особливості мистецької традиції, а численні пам'ятки роблять їх достатньо чисельними з відстані часу. Архітектурна думка на українських землях еволюціонувала в руслі власної традиції, активно використовуючи європейський досвід через діяльність, насамперед на західноукраїнських землях, майстрів європейського походження, їх зусиллями на Правобережжі в середині — другій половині XVIII ст. постав ряд видатних пам'яток. На Лівобережжі з кінця XVII ст. ширилася діяльність російських майстрів.

Для історії містобудування друга половина XVII ст. — малопродуктивний період. У цей час не стільки будується, скільки відбудовується зруйноване під час воєнних дій та ворожих нападів; заснування нових міст — рідкісне явище і відбувається лише на західноукраїнських землях. Найвідоміші приклади — Станіслав (Івано-Франківськ, 1662) та Христинопіль (Червоноград, 1692). Нечасто здійснюється й перепланування вже існуючих міських поселень

Згадки про оборонні споруди, зведені воюючими сторонами в період Руїни, як, наприклад, російські укріплення проти татар у південних районах України, залишилися на сторінках документів. Важливою подією в історії оборонного будівництва другої половини XVII ст. стало завершення Української укріпленої лінії на Слобожанщині, до якої входило сімнадцять фортець на чолі з Ізюмом. Ситуація змінилася лише з виходом Росії до Азовського моря й припиненням регулярних татарських набігів на українські землі. Проте радикальні переміни визначило насамперед вдосконалення артилерійської зброї: стіни та вежі втратили значення, їх місце зайняли бастіонні земляні укріплення з системою фортів. Саме такий характер мав Печерський фортечний комплекс у Києві, споруджений упродовж першої третини XVIII ст. Уже в 70-х pp. XVIII ст. збудовано захисну Дніпровську лінію, яка з ліквідацією Кримського ханства цілковито втратила значення. Відповідно до еволюції загальних засад оборонної архітектури змінювалося й

Перше з них репрезентують насамперед монастирі. Одним з кращих ранніх прикладів може бути відомий за гравюрами комплекс Почаївського монастиря середини XVII ст. Зведений у 1649 р. Троїцький монастирський храм входив до системи укріплень і за давньою волинською традицією був включений в оборонну стіну. Монастирський двір оточено стінами з вежами, дальша територія теж була частково огороджена дерев'яними стінами. Обороноздатність цих укріплень яскраво продемонструвала знаменита турецька облога 1675 р. У 60-х pp. споруджено систему укріплень Крехівського монастиря на Львівщині, яка також успішно витримала турецьку облогу 1672 р.; ряд її елементів зберігся до нашого часу.

На Лівобережжі друга половина століття відзначена появою таких укріплених монастирів фундації козацької старшини, як Крупицько-Батуринський, Лубенський, Мгарський, Густинський. їх фортифікації поступово втрачали оборонний характер, перетворюючись на муровану огорожу, як, наприклад, стіни чернігівського Троїцького монастиря, нові мури Києво-Печерської лаври, фрагментарно збережені стіни київського Софійського собору. Ця тенденція не менш виразно виявилася і в католицьких монастирях Правобережжя, хоч одночасно в них спостерігається й зведення потужних оборонних мурів, як у бердичівському монастирі кармелітів уже після Коліївщини.

У цивільному оборонному будівництві другої половини XVII ст. продовжують розвиватися тенденції, які перед серединою століття знайшли втілення в палаці в Підгірцях на Львівщині, де виразно домінує парадний, резиденційний характер споруди при маргінальному значенні оборонних елементів. Це видно й на прикладі палаців у Поморянах на Львівщині та Івано-Франківську. Такою ж була, мабуть, відома лише за писемними джерелами збудована в 1668—1675 pp. резиденція Яна Собєського в Яворові К Повністю позбавлений будь-яких оборонних елементів палац Сенявських у Раю поблизу Бережан на Тернопільщині (архіт. Августин Лоччі).

У другій половині XVII ст. надалі зберігаються дерев'яні резиденції на зразок тих, які так захоплено описував П. Алеппський. В окремих випадках вони трапляються й на західноукраїнських землях, як споруджений на початку 90-х pp. палац короля Яна III Собєського в Кукізові поблизу Львова. Дерев'яним залишався й ряд західноукраїнських замків, як, наприклад, частково навіть не закінчена на 1696 р. забудова Стрийського замку 2, замку в Калуші (1693) 3. За описом 1689 р. тільки дерев'яна забудова знаходилася на подвір'ї замку в Бродах 4. Відповідні приклади (їх ряд може бути продовжений) наголошують на істотній ролі дерев'яного будівництва в зазначений час, однак єдиним конкретним джерелом відомостей про неї залишаються досить обмежені свідчення писемних джерел.

Від початку XVIII ст. елементи оборонної архітектури повністю перестали використовуватися, й остаточно утвердився європейський тип парадної резиденції. На Правобережжі раннім прикладом є палац Вишневецьких у Вишнівці (до 1740 р.) 5, втрачений палац Любо-мирських у Рівному, Чорторийських у Корці, резиденція львівських католицьких архієпископів в Оброшино.

Окремо слід згадати частково перебудовану резиденцію греко-католицьких митрополитів при соборі святого Юра у Львові (1760—1762). В останніх десятиліттях XVIII ст. на українських землях поширився ранній класицизм 6, характерними зразками якого є новий палац Потоцьких у Тульчині та завершений уже на початку наступного століття палац Хоткевичів у Млинові на Волині (не зберігся). Особливістю цих резиденцій є поєднання їх із парками.

Цілком відмінний характер мав цей тип будівництва на Лівобережжі, де в ролі еліти виступала козацька старшина з незрівнянно меншими потребами. Резиденції навіть вищого її прошарку мали дуже скромний характер, про що свідчать кам'яниці Лизогуба в Седневі та Чернігові, будинок І. Мазепи в Іванівці, так званий будинок Полуботка в Чернігові. Щодо планово-просторової структури — це традиційні для України хати на дві половини. І лише матеріал, розміри та оздоблення фасадів виділяли їх серед сучасної забудови.

Цей принцип лежить і в основі реконструйованої у середині XVIII ст. резиденції київських митрополитів на подвір'ї Софійського собору 7, з боків урізноманітненої симетричними корпусами, які ускладнюють і збагачують її образ. Високий дах із заломом, стримана, як для української традиції, декорація фасадів, у якій виділяються форми фронтону, вказують на запозичення з європейської палацової архітектури. Загалом митрополича резиденція виглядає скромно, тим більше у зіставленні з наступними зразками київської архітектури такого призначення, а стримане оздоблення її екстер'єру — поряд з багатими декоративними формами брами Заборовського (архіт. Й. Шедель). Митрополичий палац — характерний приклад української резиденційної архітектури того періоду, коли вона лише

Світські споруди громадського призначення у другій половині XVII— XVIII ст. не набули значного поширення. До них належать насамперед нечисленні урядові будівлі. Один із ранніх прикладів давала розібрана на початку XIX ст. ратуша в Жовкві, яку почав будувати у квітні 1687 р. спроваджений з Кракова королівський будівничий вроцлавського походження Петро Бебер 8. На Правобережжі виділяються ратуші в Могилеві-Подільському й особливо Бучачі (архіт. Б. Меретин, середина XVIII ст.), скромніший характер має нововіднайдений нереалізований проект Яна де Вітте 1742 р. для фасаду польського магістрату в Кам'янці-Подільському (ЛНБ).

Бучацька ратуша — один із шедеврів української архітектури. її ядро творить двоярусна, увінчана шоломом вежа, оточена двоповерховим, завершеним балюстрадою, корпусом, який слугує для неї своєрідним стилобатом. Балюстраду прикрашав цикл скульптур на теми подвигів Геракла (зберігся частково), фронтон виділений пишним картушем з гербом власника міста — канівського старости Миколи Потоцького. Ратуша є унікальним для світської архітектури зразком центричної вертикальної композиції, активно розроблюваної у церковному будівництві Центральної та Лівобережної України.

До рідкісних зразків світського будівництва належать полкові канцелярії в Козельці (архіт. А. Квасов, І. Григорович-Барський, бл. 1756) й Прилуках та резиденція Малоросійської колегії в Глухові (1782), а також будинок Київської академії (1703). Первісно одноповерховий, він виводився з традиційного для українського будівництва планування за принципом хати на дві половини, об'єднуючи три секції, розташовані в одну лінію, з аркадою на фасаді, ритм якої відповідав розплануванню інтер'єрів.

Аналіз відомих фактів історії світського будівництва та пам'яток показує, що впродовж другої половини XVII— XVIII ст. на Лівобережжі з Києвом воно мало традиційний характер і скромні форми, поки в середині XVIII ст. не з'явилися споруди, орієнтовані на російські столичні зразки. Світська архітектура Правобережжя у складі Польщі, природно, наслідувала європейські взірці.

Світське будівництво не мало значного поширення на українських землях, внаслідок чого займало скромніше місце в мистецькому процесі. Найповніше розроблена найцікавіша тема архітектури другої половини XVII—XVIII ст. — храм, насамперед церква як найпоширеніший у численних часових та регіональних варіантах його зразок, а також характерні для Правобережжя костьоли і синагоги. Світське будівництво не виробило власної розбудованої традиції й до кінця XVIII ст. тут остаточно запанував загальноєвропейський зразок, проте в церковному будівництві національна архітектурна школа проявила себе цілком оригінально, тому її здобутки є однією з яскравих сторінок європейської та світової культури.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.