Соціальне походження промислової буржуазії України в XIX столітті (59583)

Посмотреть архив целиком
















Контрольна робота на тему:

Соціальне походження промислової буржуазії України в XIX ст.



До підприємницької діяльності у першій половині XIX ст. залучалися активніше ті стани, що були значно краще забезпечені коштами — поміщики та купці.

Цим двом соціальним групам і надалі вдавалося зберігати домінуючі позиції у промисловості. Таку високу питому вагу поміщиків серед організаторів промислових підприємств вдало пояснював тогочасний відомий статистик Журавськкй, «Поміщики, — зазначав вів, — переважно виробники: вони володіють головною і найважливішою сумою приватного майна — землею, а значить, чималою частиною матеріалів фабричного виробництва. За допомогою позик у кредитових установах вони завжди можуть мати у своєму розпорядженні величезні капітали для початкової організації закладів, та й організувати ті заклади легше їм через те, що вони використовують власні матеріали і робітників» .

Наявність коштів, нагромаджених за рахунок нееквівалентної торгівлі, також допомагала купцям в організації виробництва, хоча їм деякою мірою перешкоджала відсутність у першій половині XIX ст. вільних робочих рук. Однак, незважаючи на це, купецтво вже в той час значно активізувало свою промислову діяльність. За розрахунками дослідника соціально-економічних процесів на Україні переломної доби М. Бровера, який вважав усі міські фабрики і заводи купецькими через те, що поміщицькі, підприємства зосереджувалися переважно в маєтках, так представив динаміку розвитку купецького підприємництва: 1838 р. — 607 закладів, 1840 р. — 707, 1847 р. — 752, 1861 р. — 1575.

Отже, купецький капітал дедалі настійніше заявляв про себе у промисловості. Вже на час селянської реформи 1861 р. він посів домінуюче становище. На 1861 — 1862 рр. купецькому капіталу належало 72 % промислових підприємств різного типу. Майже у повному розпорядженні купецтва знаходилися швацькі, ливарні, салотопні підприємства, тим часом як цукроваріння монополізували поміщики. Географічно, поміщицьке підприємство переважало у Київській та Харківській губерніях а купецьке — у Херсонській. За умов і Засилля цих двох соціальних станів у промисловості лише поодиноким - представникам соціальних низів — селянам — вдавалося пробитися до лав більш-менш значних промисловців.

До таких, зокрема, належали родини Симиренків і Яхненхів, котрі започаткували бурхливу промислову кар'єру ще за кріпосницької доби. Розпочавши свою діяльність як дрібні торгівці, вони викупилися з кріпосної неволі і заснували в 1815 р. торговий дім, який вже на зламі двох епох був відомий не лише в імперії айв Європі Нагромадивши кошти на торгових ; операціях, вони у 40-і рр. першими у Російській імперії заснували парове цукрове виробництво на Ташлицькому та Городищенському цукрових заводах, за останнім словом техніки побудували Городищенський машино- і будівний завод і ціле робітниче містечко з недільною школою, парафіяльним міським та технічним училищами, бібліотекою, театром, лікарнею та церквою . На жаль, промисловий злет фірми був припинений її крахом на початку 80-х рр. XIX ст.

Бурхливий розвиток фабрично-заводської промисловості у лореформену добу викликав зростання нових соціальних сил і посилення їх ролі у громадському та економічному житті суспільства. Інтенсивне індустріальне будівництво яке розгорнулося, починаючи з 60-х рр. XIX ст., привело до того, що промислова буржуазія перетворилася у впливову частину класу капіталістів, котра специфічно була пов'язана з передовим у технічному відношенні господарством, а тому виступала носієм технічного прогресу. Потребуючи дедалі більше освічених кадрів, вона вільно чи невільно сприяла розвиткові як загальної так і спеціальної освіти. Вміло пристосовуючись до кон'юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків, промислова буржуазія удосконалювала виробництво, впливала на політику уряду, підштовхуючи його і далі по шляху реформування економіки.

У період поглибленого розвитку ринкових відносин, що відбувався у 2-й половині XIX ст. змінювалися шляхи, форми та інтенсивність становлення буржуазії взагалі і промислової зокрема. На цей процес певним чином, упливало і лореформеяне законодавство, яке стимулювало залучення до підприємництва демократичних низів. У 60-і рр. було ліквідовано обмеження у торгово-промисловій сфері для селян і міщан. Селянські свідоцтва 4-х розрядів скасовувалися. На селян поширювалися загальні юридичні права, формально протягом перших пореформенних років усувалися всі станові обмеження у підприємництві. Підприємцем міг стати будь-хто, кому під силу було придбати свідоцтво на право торгівлі чи промислу. Одночасно певним категоріям промисловців надавався цілий ряд пільг. Так, від промислових зборів звільнялися дворянські підприємства в маєтках та селянські за иісцем-пропнскн власника, якщо в кожному з них працювало не більше ,, 13 робітників. Не оподатковувалися млинарі, олійниці, цегельні, лісопильні і тому подібні заклади, розташовані за межами міст. Усе це, з одного боку, сприяло ширшій участі у промисловому будівництві менш заможних прошарків суспільства, а з іншого, — підтримувало дворянське підприємництво, що, як ми відзначали, вже на час реформи почало поступатися місцем купецькому.

Всі ці зміни були зафіксовані у положенні від 8 січня 1863 р. «Про мито за право торгівлі та інших видів промислів» . Юридично ним визнавалися за всіма станами рівні права в галузі підприємницької діяльності Це положення залишалося незмінний аж до 80-х років, коли зміцнення ринкових засад викликало нові підходи в оподаткуванні підприємців .

В той час, як створювалися умови для торгово-промислової діяльності суспільних груп, що до того зазнавали обмежень, поміщики позбавлялися пільг, які вони мали у феодальному суспільстві Внаслідок реформ, і головним чином селянської 1861 р, дворянство зазнало відчутних матеріальних втрат, лишившись раптово ряду привілеїв. Насамперед воно втратило дармову робочу силу, на якій, по суті трималося їхнє господарства Як зазначалося на з'їздах сільських господарів, поміщики після реформи зіткнулися з труднощами економічного характеру: бракувало оборотних коштів, припинялися позики з опікунських рад під заставу маєтків, не існувало законів, які б регулювали і забезпечували умови найняття робочої сили, селяни, що викупились, не бажали працювати за наймом, навіть на прийнятних умовах; крім того, залізничне будівництво, що активно розгорталося, відтягувало найбільш кваліфікованих робітників від поміщицьких підприємств, зростали ціни на робочі руки . Все це зумовлювало кризу поміщицького господарства, складовою частиною якого були промислові підприємства.

До того ж, на початку 60-х рр. було скасовано монополію поміщиків ] у галузі винокуріння. Щоправда, за феодалізму на Україні ґуральництвом" займалися й козаки, військові обивателі та однодвірці Після реформи права на цей рід діяльності, надавалися всім тим, хто придбав відповідне свідоцтво. Тому в цю, фактично, суто дворянську галузь промисловості почали проникати капітали інших суспільних верств. Поміщики, не витримуючи конкуренції з боку технічно більш прогресивних підприємств купців, поступово витіснялися з таких традиційно належних їм галузей, як винокурна, цукрова, мукомельна, салотопна, сукняна тощо. Навіть проведений у 1890 р. в інтересах поміщиків закон про винокуріння, згідно з яким переваги надавалися дрібним підприємствам, що знаходилися у сільській , місцевості, тобто переважно в руках поміщиків, юридично мав загальноста-новий характер. Фактично знищувалася дворянська монополія на землю. Обмеження, що існували у першій половині XIX ст. при купівлі-продажу землі для податних станів, у пореформенний період було ліквідовано (однак за власниками землі зберігалося право на ЇЇ надра).

Отже, буржуазні реформи надавали всім станам суспільства однакові права. Працелюбність, енергія, бережливість, притаманні багатьом представникам соціальних низів — селянам, купцям, міщанам, допомагали їм успішно займатися підприємницькою діяльністю. Однак такі можливості були не в усіх. Дух грюндерства, що панував у суспільстві нерідко спонукав підприємців до нечесних шляхів наживи, відвертого шахрайства. Дуже точну характеристику цього періоду подав перший дослідник буржуазії П. Берлін: «На кінець 60-х років і на початку 70-х особливо яскраво розгоряється промислово-банківська вакханалія. Не тільки купці і промисловці, а й столбові дворяни беруть якнайширшу і жадібну участь у нашвнд-коруч організованих справах. Жадоба нажити капітали на промислових затіях, на залізничних концесіях, на підрядах і поставках охоплює добросердих вчорашніх поміщиків, що здатні були лише проживати гроші» . Захоплюючою атмосферою збагачення перейнялися й зовсім інертні в минулому і, здавалося б, не дуже придатні до підприємницької діяльності науковці, адвокати, лікарі, інженери.

Тодішній міністр шляхів сполучення граф Бобринський у своїй доповідній записці царю зазначав: «Система посередництва між урядом і акціонерами, посередництва, яке не потребує ні капіталів, ні знань, ні кредитів, має своїм наслідком те, шо кожна більш-менш зацікавлена особа, яка прагне особистої наживи і ледве знайома з ходом справ у міністерстві чи . у вищих установах, здобуває не тільки можливість, але й право бути за словником акціонерного залізничного товариства» . Щоб якось залучити -до залізничного будівництва більше рядових капіталістів та припинити слекуляції навколо нього, уряд запровадив у 1874 р. нові умови акціонування. Ефект від цього заходу був незначний . Великі ділки, добре опанувавши ситуацію, зуміли скупити більшу частину акцій, не гребуючи навіть послугами підставних осіб.


Случайные файлы

Файл
kooperac.doc
143172.rtf
122873.rtf
117566.rtf
179025.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.