Революція 1917 року в Україні (лютий-початок липня 1917 року) (59111)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Дніпродзержинський державний технічний Університет



Заочний факультет

Кафедра історії України




Контрольна робота

З дисципліни: « Історія України»


Варіант № 17


Тема: Революція 1917 року в Україні.

(лютий-початок липня1917р.)



Виконав:


Прийняв: професор

Ветров Р.І.







м. Дніпродзержинськ

2008р.

Питання до теми


  1. Лютнева революція 1917р. Становище в Україні після повалення царизму. Три табори влади в Україні: місцеві органи влади Тимчасового уряду; Українська Центральна Рада; Ради робітничих солдатських та селянських депутатів. Альтернативні шляхи розвитку України.

  2. Виникнення Центральної Ради, її склад, програма і соціальна база. Курс на політичну автономію України.

  3. Взаємовідношення Центральної Ради та Тимчасового Уряду. I-й Універсал Центральної Ради, його завдання і мета. Сформування Генерального Секретаріату. II-й Універсал Центральної Ради Та його зміст.


1. Лютнева революція 1917р. Становище в Україні після повалення царизму. Три табори влади в Україні: місцеві органи влади Тимчасового уряду; Українська Центральна Рада; Ради робітничих солдатських та селянських депутатів. Альтернативні шляхи розвитку України


Лютнева революція 1917р


У 1917 р. відбулися дві російські революції. Перша — Лютнева —Почалася вона коли 8 березня (23 лютого за ст. ст.) петроградські робітники оголосили страйк протесту проти нестачі продуктів. Але, отримавши наказ стріляти в цивільних людей, царські війська перейшли на бік робітників. За кілька днів подібне вчинила більша частина столичної залоги. Водночас населення міста заповнило вулиці, щоб продемонструвати солідарність із страйкарями. З поширенням демонстрацій по всій імперії Микола II зрікся престолу, його міністри й урядовці розбіглися, а ненависні жандарми поховалися. До 12 березня царський режим розсипався, як картковий дім.

Внаслідок цієї революції утворилося двовладдя — Тим­часовий уряд та Ради робітничих і солдатських депутатів. У країні було ліквідовано самодержавний лад, розпочали­ся демократичні перетворення. Всі політичні партії та гро­мадські організації стали діяти легально.

Тимчасовий уряд на чолі з позапартійним князем Г. Львовим, до якого входили представники ліберально-бур­жуазних партій і один соціаліст — міністр юстиції О. Керенський, проводив політику продовження війни, виявив неспроможність вирішити національне питання. Він зволі­кав з проведенням нагальних соціально-економічних ре­форм, а для заспокоєння народних мас давав щедрі обіцян­ки і пропонував чекати скликання Установчих зборів. За розпорядженням Тимчасового уряду на місцях створювали­ся «громадські комітети», призначались замість губерна­торів урядові комісари. На земських з'їздах розпочалось обирання виконавчих губернських комітетів.

Другою владою виступали створювані на місцях Ради ро­бітничих, солдатських, а потім і селянських депутатів, зас­новниками яких були загальноросійські партії соціал-демок­ратів та есерів. У середині 1917 р. в Україні налічувалося 252 ради, в тому числі в Донбасі — 180 (71%). Як і в Центральній Росії, багатопартійні Ради спершу очолювали переважно есе­ри і меншовики, лідери яких загалом підтримували Тимча­совий уряд. Ради почали на місцях боротися з продовольчи­ми труднощами, за встановлення на підприємствах 8-годинного робочого дня, формували загони народної міліції, чер­воної гвардії тощо. Проте в Україні вони не відігравали провідної ролі й на владу не претендували.


Становище в Україні після повалення царизму


На Україні процес повалення старої влади йшов над звичайно бурхливо. Робітники та солдати роззброювали поліцію та жандармерію, заарештовували представників царських властей. Створювались нові органи місцевої вла­ди — Ради робітничих і солдатських депутатів. У Харкові Рада робітничих депутатів остаточно сформувалась і поча­ла діяти 2 березня, у Києві — 3-4 березня. Всього ж про­тягом цього місяця виникло понад 170 Рад, у тому числі в Катеринославі, Одесі, Миколаєві, Херсоні, Вінниці, Єлисаветграді, Полтаві, Чернігові. У селах розгорнувся процес створення Рад селянських депутатів. Створення цих органів революційно-демократичної диктатури робітничого класу і селянства означало, що революція пішла далі «традиційних» буржуазно-демократичних революцій, які завершува­лись організацією влади буржуазії.

Вийшли з підпілля більшовицькі організації України. Загальна кількість членів партії на той час у них була невелика — близько 3 тис. Та з кожним днем лави більшо­виків зростали. Організовувались партійні комітети. У Хар­кові загальноміський партійний комітет було створено 3 бе-резня. На початок квітня Харківська більшовицька органі­зація налічувала 2 тис. чоловік.

У Катеринославі загальноміський комітет було обрано на партійній конференції, що відбулася 5 березня. На по­чаток квітня Катеринославська більшовицька організація налічувала близько 1000 членів партії.

Значно зросли більшовицькі організації Донбасу. Так, Луганська організація, до складу якої в перші дні рево­люції входило близько 100 чоловік, у квітні об'єднувала вже 1500 комуністів.

На своєму першому засіданні обрали партійний комітет і київські більшовики. До нього ввійшли В. О. Ватін (Бистрянський), І.М.Крейсберг, М. М. Лебедєв, М.М. Майоров, М.О. Савельєв (Петров) та ін. На початку квітня Київська більшовицька організація налічувала близько 2 тис. членів партії. У ряді міст України — Одесі, Мико­лаєві, Херсоні, Маріуполі, Полтаві, Чернігові та деяких інших – більшовики входили до складу об'єднаних соціал-демократичних організацій. На середину літа більшовицькі організації України налічували 33000 чоловік.

Одночасно із створенням Рад формувалися й органи місцевої влади Тимчасового уряду — так звані громадські комітети. Ініціаторами їх стороння виступали гласні колишніх міських дум, фабрикати і заводчики, земські поміщики, ліберальна професура тощо. Все ж у ряді про­мислових центрів України, зокрема в Донбасі, авторитет Рад вже в перші дні їхнього існування був значно вищим, ніж у громадських комітетів.


Три табори влади в Україні


Звістка про падіння царського режиму досягла Києва 13 березня 1917р. За кілька днів представники найголовніших установ і організацій міста утворили Виконавчий комітет, що мав утримувати порядок і діяти від імені Тимчасового уряду. Водночас осередком радикально настроєних лівих стала Київська Рада робітничих і солдатських депутатів. Але на відміну від подій у Петрограді, в Києві на арену вийшла й третя дійова особа: 17 березня українці заснували організацію, - Центральна Рада. Це громадське об’єднання було створено З березня 1917 р. у Києві з ініціа­тиви ряду політичних, наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій. Головою Ради був обраний визначний історик та громадський діяч М. С. Грушевський лідер Товариства українських поступовців - партії, програма якої у соціальній та політичній сферах багато в чому була близькою до програми російських ка­детів. Провідну роль у Центральній Раді відігравали партії соціалістів-федералістів, українських соціал-демо­кратів, есерів та їх лідери — В. Винниченко, С. Петлюра, С. Єфремов. Це були партії соціалістичної орієнтації, роз­рахованої на віддалену перспективу. Своєю найближчою метою вони ставили досягнення широкої автономії для України в складі Російської Федеративної Республіки. До складу Центральної Ради входило понад 800 чоловік, які пред­ставляли селянські, профспілкові, робітничі організації, українські національні, дрібнобуржуазні партії та громад­ські організації інших національностей (російські есери, Бунд та ін.). За рекомендацією Центральної Ради почали створюватися підлеглі їй місцеві органи влади — так звані «українські ради» (губернські, міські, повітові).

Керівники Центральної Ради використали могутнє пат­ріотичне піднесення мас українського народу, підхопивши їх загальнодемократичні вимоги про скасування будь-яких обмежень щодо української мови, культури, суспільно-полі­тичного життя.


2. Виникнення Центральної Ради, її склад, програма і соціальна база. Курс на політичну автономію України


Створення Української Центральної Ради


Події в Петрограді прискорили початок Української національно-демократичної революції. Водночас із конку­руючими владними структурами 3—4 березня 1917 р. в Києві було сформовано ще один центр влади, який став носієм ідеї національного відродження України, — Українську Центральну Раду. Вона швидко перетворила­ся на впливовий представницький орган народної влади. Ініціаторами створення Центральної Ради були лідери То­вариства українських поступовців (в червні 1917 р. воно були реорганізовано в Українську партію соціалістів-федералістів), українських соціал-демократів і соціалістів-революціонерів. До складу Центральної Ради увійшли представники політичних партій (члени українських пар­тій, російських меншовиків, есерів, кадетів, єврейських і польських партій та ін.), громадських, культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських організацій, на­укових осередків, православного духовенства. Централь­на Рада, яка до квітня 1917 р. фактично була громадською організацією, повідомила телеграмою Тимчасовий уряд про своє створення, висловивши при цьому сподівання на те, що «у вільній Росії задоволено буде всі законні права українського народу».

Лідерами Центральної Ради стали М. Грушевський (Го­лова), В. Винниченко, С. Єфремов, С. Петлюра, М. Порш та ін. Ідеалом М. Грушевського була «федерація соціалістич­них республік Європи», рівноправними членами якої мали бути «Українська Радянська Республіка і Російська Совєтська». На сторінках відновленої у 1917 р. газети «Нова Рада» М. Грушевський висував головний лозунг національ­но-визвольного руху на тогочасному етапі — побудова на де­мократичних засадах національно-територіальної автономії України в Російській федеративній республіці.


Случайные файлы

Файл
14053.rtf
177930.rtf
60555.rtf
50187.rtf
107190.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.