Проголошення УНР. IV Універсал Центральної Ради (58954)

Посмотреть архив целиком












Контрольна робота на тему:

Проголошення УНР. IV Універсал Центральної Ради


У жовтні 1917 р. в Україні розгорнулася боротьба між трьома політичними силами – прибічниками тимчасового уряду, які гуртувалися навколо штабу Київського військового округу; більшовиками, які користувалися підтримкою рад робітничих і селянських депутатів; національні сили, що гуртувалися навколо Центральної Ради. Відразу ж після перевороту більшовиків в Петрограді. Вони здійснили спробу збройним шляхом вибити з Києва війська Тимчасового уряду. Почалися кровопролитні дні. Центральна Рада спочатку займала нейтральну позицію, але потім, намагаючись відстояти національні інтереси, укладають компромісну угоду з більшовиками і примусили штаб Київського військового округу покинути місто. У Києві склалося двовладдя: місто контролювали війська Центральної Ради й більшовиків.

Надалі ситуацію взяли під свої руки Центральна Рада, яка спочатку призначила тимчасового начальника КВО, роззброїла більшовицькі загони у Києві та ін.. містах, узяла під всій контроль більшу частину України. Таким чином уся влада перейшла до Центральної Ради, яку схвально зустріло українське населення.

7 листопада 1917 р. Центральна Рада біля пам’ятника Б. Хмельницькому виступила з Третім Універсалом. Що проголошував Українську Народну Республіку (УНР) у межах 9 українських губерній, що була частиною федеративної Російської республіки, проголошеної ще 1 вересня 1917 р. Цей документ передбачав:

  • Верховним законодавчим органом залишалася ЦР, а виконавчим – Генеральний секретаріат

  • Скасування поміщицького, монастирського землеволодіння та передачу його селянам без викупу;

  • Встановлення державного контролю над виробництвом, 8-годинного робочого дня

  • Забезпечення українського народові демократичних прав і свобод слова, друку, віри, зібрань, страйків, недоторканність особи, скасування смертної кари, амністія політв’язнів.

  • Надання національним меншинам національно-персональної автономії

  • Реформа місцевого самоврядування - зміцнення та розширення прав місцевого самоврядування

  • Скликання Українських Установчих зборів.

Реальні наслідки III Універсалу виявилися набагато скромнішими порівняно із закладеним у ньому політичним потенціалом.

По-перше, керівництво Центральної ради не зрозуміло політичних змін після більшовицького перевороту й продовжувало відстоювати федерацію з Росією. У стратегічному розумінні ідея мала під собою підґрунтя принаймні для перевороту, однак втратила всіляку реальність з часу більшовицького перевороту та проголошення диктатури пролетаріату — диктатури переважної меншості — замість очікуваної демократії.

По-друге, більшовики мали свої уявлення, плани щодо української державності. Вони почали готувати повстання проти Центральної ради з метою її повалення. Та спроба більшовиків повалити Українську Народну Республіку не вдалася. Українські військові частини оточили змовників, роззброїли їх і вислали до Росії.

По-третє, після невдалого завершення виступу більшовики повели агітацію за переобрання Центральної ради. Саме на це були спрямовані наміри скликати Всеукраїнський з'їзд Рад і розколоти українське суспільство. Хоча більшовикам і не вдалося досягти своєї мети на І Всеукраїнському з'їзді Рад у Києві, проте їх делегати виїхали до Харкова, де в цей час проходив обласний з'їзд рад Донецько-Криворізького басейну.

Керівництво більшовицького Раднаркому в Росії усвідомлювало, що без матеріальних та людських ресурсів України справа пролетарської революції приречена на поразку. Необхідно було встановити диктатуру пролетаріату у формі радянської влади в Україні.

Але наприкінці 1917 р. український національний рух ще йшов по висхідній лінії, про що свідчать результати виборів до Всеросійських установчих зборів, що пройшли в листопаді 1917 р. В Україні за більшовиків проголосувало лише 10 % виборців, а за українські партії – 75%.

За таких несприятливих обставин більшовики намагалися енергійними діями завоювати маси:

  1. Було розгорнуто широку агітаційно-пропагандистську кампанію, основою якої стало твердження про контрреволюційність та буржуазність ЦР.

  2. Підтримка більшовиками лівого крила українських партій

  3. Зовнішньополітичний тиск більшовиків (більшовики утворили в Могилеві революційний польовий штаб, який готувався для боротьби з ЦР)

  4. Наприкінці 1917 р. Рада Народних комісарів РСФРР звернулася з Маніфестом (ультиматумом) до ЦР з такими вимогами: відмовитися від дезорганізації фронту (йдеться про утворення Українського фронту), припинити роззброєння радянських полків, не пропускати через Україну козачі формування з фронту на Дон, пропустити більшовицькі війська на Південний фронт.

Певних успіхів більшовицька політика досягла серед малосвідомих селянських мас, які за демагогічними обіцянками соціальної справедливості не могли бачити дійсних планів більшовиків щодо України. Ця пропаганда знайшла прихильників також серед анархізованої частини війська. Саме тому Центральна рада швидко почала втрачати соціальну базу. Особливо прискорено цей процес відбувався в містах, де більшовицька агітація була ефективною серед населення неукраїнського походження або зрусифікованого українства.

Проте такі більшовицькі методи не могли дати негайного результату.

4 грудня 1917 р. у Києві розпочав роботу Всеукраїнський з’їзд рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, на якому більшовики планували здійснити внутрішній переворот та захопити владу. Проте з більшості діючих в Україні рад так і не були представлені на з’їзді, а ті, хто приїхали, становили лише незначний відсоток і тому не могли оволодіти владними важелями До того ж, з’їзд підтвердь волю українського народу, виявлену на виборах до установчих зборів і висловив довір’я ЦР.

Більшовики, розуміючи, що все йде не за їх сценарієм, залишили Всеукраїнський з’їзд рад і перебралися до Харкова, який був форпостом більшовизму в Україні.

Саме в Харкові 11 – 12 грудня 1917 р. альтернативний перший Всеукраїнський з’їзд Рад, який не відображав волю українського народу, бо спирався на незначну частину виборців – в основному на російське населення. З’їзд проголосив встановлення радянської влади в Україні та обрав Центральний виконавчий комітет рад України. ЦВК затвердив перший радянський уряд України – Народний секретаріат.

Після відхилення ультиматуму з 5 грудня 1917 р. розпочався наступ більшовиків на війська ЦР.

У Києві 15 грудня було утворено Особливий комітет з оборони України (М. Порш, С. Петлюра). Опорою Центральної Ради були підрозділи Вільного козацтва (Гайдамацький кіш Слобідської України, Галицький курінь січових стрільців тощо) та добровольчі формування (26 грудня Генеральний Секретаріат прийняв рішення про створення армії УНР на засадах добровільності та оплати).

Вирішальні події розпочалися 25 грудня, коли В. Антонов-Овсієнко віддав наказ 30-тисячному радянському війську про наступ проти УНР. Просуваючись прискореним темпом, війська, очолювані М. Муравйовим, досить швидко оволоділи Катеринославом, Олександрівськом, Полтавою, Лубнами, перед ними відкривався шлях на Київ.

Отже, враховуючи політичне, воєнне та соціально-економічне становище, Центральна рада потрапила в надзвичайно складну ситуацію, яка багато в чому була наслідком саме її діяльності.

По-перше, зовнішньополітичні умови потребували участі делегації УНР у міжнародній мирній конференції щодо припинення воєнних дій. Така участь ставала реальною тільки у тому разі, якщо Україна здобувала правовий статус незалежної суверенної держави.

По-друге, як суб'єкт міжнародного права УНР могла сподіватися на міжнародну допомогу, в тому числі воєнну, для захисту від агресії ззовні, в цьому разі від московсько-більшовицької інтервенції.

По-третє, як незалежна держава Україна могла розраховувати на матеріальну компенсацію внаслідок розрухи, завданої першою світовою війною

За цих обставин для Центральної Ради головними стали три завдання:

  • мобілізувати та організувати український народ для відсічі агресору;

  • формально відмежуватися від більшовицького режиму;

  • створити передумови для самостійних переговорів з Німеччиною

  • та її союзниками.

Спробою реалізувати ці завдання і став IV Універсал, ухвалений 11 січня 1918 р. де проголошувалося, що "Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу". Центральна Рада закликала всіх громадян республіки захищати "добробут і свободу" у боротьбі з "більшовиками та іншими нападниками".

Але початку 1918 р. Центральна Рада втрачає позицію за позицією — у середині січня радянську владу було встановлено в Миколаєві, Одесі, Херсоні та інших містах України.

Нерішучість та непослідовність Центральної Ради призвели до того, що у вирішальний момент 16 січня 1918 р. у бою під Крутами (станція між Ніжином та Бахмачем), де вирішувалася доля Києва, вона могла розраховувати лише на багнети 420 студентів, гімназистів та юнкерів, більшість з яких загинули в нерівному протистоянні.

Ситуація стала критичною, коли проти Ради 16 січня повстали робітники столичного "Арсеналу". І хоча це повстання було придушено (понад 200 робітників потрапили в полон і були безжалісно розстріляні, загальні втрати повстанців перевищили 1 тис. осіб), утримати Київ все ж не вдалося.


Случайные файлы

Файл
54333.doc
2951.rtf
150784.rtf
24797.rtf
313.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.