Поява робітничих організацій в Україні (58836)

Посмотреть архив целиком












Контрольна робота на тему:

Поява робітничих організацій в Україні


Організаційні засади пролетарського руху в Україні складалися значно пізніше, ніж у європейського робітничого класу. Це пояснюється особливостями соціально-економічного розвитку українських земель у складі Австро-Угорської та Російської імперій, традиціями господарювання і суспільної самодіяльності. У процесі формування робітничого класу України він вступав у систему різноманітних зв'язків з різними суспільними інституціями: державними органами, працедавцями, посередниками, іншими соціальними верствами. Інтегруючись в систему суспільних відносин, пролетарі змушені були жити й діяти у рамках певних законів та загальноприйнятих норм, традицій, звичаїв, водночас виробляючи власне соціальне кредо і стиль поведінки. Постійно контактуючи з організованими підсистемами (підприємцями, державними установами, управителями, орендарями) робітники поступово усвідомлювали необхідність консолідованих, узгоджених, продуманих дій, спрямованих на захист своїх соціально-економічних інтересів. Посідаючи власну, досить чітко окреслену нішу, пролетаріат виробляв специфічні, притаманні лише йому погляди на державу, економіку, політику, освіту, культуру, релігію. Завдяки цьому формувалася корпоративно-класова свідомість, особливий менталітет робітництва. Більш стрімко цей процес відбувався в середовищі робітників, зайнятих на технологічно й технічно складному виробництві, що вимагало певного рівня знань, умінь та навичок, — у металургії, металообробній галузі, друкарській справі, на транспорті.

Так, загальноосвітній рівень залізничників дозволяв їм не лише переводити стихійне невдоволення в організоване русло протестів, а й висувати зі свого середовища власних активістів, спроможних формулювати їх вимоги, вести переговори з керівництвом і впливати на свідомість пролетарських мас. Одним з таких робітничих лідерів став Ф.Ф.Народницький, який у травні 1882 р. склав прокламацію до робітників залізничного депо в Ромнах на Полтавщині. В її тексті зокрема роз'яснювалися дії керівництва останнього та пропонувалися засоби протидії йому. "Начальство наше, — писав Народницький, — у вигляді економії вирішило зменшити верстові й премію. Економія ця піде на користь суспільства, а також на користь нашого начальства, яке за пошук засобів до скорочення штатів і зменшення заробітків отримує від суспільства збільшення жалування й нагородні... Чому їм захотілося відбирати в нас частину верстових та премії? Чому для економії суспільства, про яке вони так турбуються, не зменшать своїх зарплат і не відмовляться від нагородних? Це тому, що вони можуть чинити опір, у них знайомства, зв'язки. А хто ж буде клопотатися за нас? Ніхто, тільки самі можемо щось зробити для себе. Сподіваємося, що наш приклад наслідуєте й ви, товариші, тому що тільки діючи разом та дружно, можна знайти порятунок від утисків начальства. Ким замінить нас начальство, якщо одного чудового ранку на паровозі не виявиться жодної бригади?"

Прокламації як форма революційної пропаганди до того використовувалися в основному народниками. Поява і поширення такого засобу впливу на робітників свідчили про формування корпоративних, усвідомлених інтересів пролетарських мас. Однак у 70 - на початку 80-х pp. робітничий рух значною мірою знаходився ще під ідейним впливом революційних народників. Гуртки "чайковців" у Києві й Одесі з початку 70-х pp. активно працювали в робітничому середовищі: створювали нелегальні бібліотеки, розповсюджували отриману з-за кордону та надруковану на території Російської імперії літературу. Як правило, пропагандистами були студенти, молоді вчителі, представники інших "вільних професій". Брошури і книги, які поширювалися й читалися робітникам, розкривали сутність капіталістичної експлуатації, містили рекомендації, як боротися за свої інтереси. Наприклад, серед матеріалів, які були вилучені у робітників київського передмістя Деміївки, значилися: "Безоброчный" П.Д. Нефедова, "Бог, да сам не будь плох" Л.О. Тихомирова, "Сказка о копейке" С.М. Степняка-Кравчинського, "Беспутный" В. Майнова, "Хитрая механика. Правдивый рассказ, откуда идут мужицкие денежки", "О том, что такое голод и как себя предо¬хранить от его гибельных последствий", "Кто и как дешево добывает деньги?" В.Є.Варвара, народницька газета "Работник". Крім того, серед робітників поширювалися журнал та газета "Вперед!". Всі перелічені видання друкувалися за кордоном російськими політичними емігрантськими гуртками і переправлялися в Росію й Україну нелегально. Одна наявність такої "протидержавної" літератури загрожувала серйозними неприємностями та переслідуваннями з боку поліції. Незважаючи на небезпеку, робітники охоче переховували і читали її, оскільки це була чи не єдина можливість ознайомитися з життям пролетарів інших регіонів імперії й за кордоном, перейняти їх досвід боротьби проти експлуататорів.

Під впливом інтелігенції робітники вживали практичних заходів до утворення керівних центрів страйкової боротьби, кас взаємодопомоги, бібліотек. У 1875 р. внаслідок об'єднання нелегальних політичних гуртків, діяльності бібліотеки та каси взаємодопомоги в Одесі сформувався "Південноросійський союз робітників" на чолі з Є. Заславським. Основні програмні положення його було сформульовано у статуті, в ході вироблення якого використано "Тимчасовий статут міжнародного товариства робітників" К. Маркса і статут "Міжнародної асоціації робітників Центральної Женевської секції". Основний документ товариства визначав мету й методи боротьби пролетаріату проти капіталу. Усвідомлюючи, що існуючий лад "не відповідає справжнім вимогам справедливості щодо робітників; що робітники можуть досягнути визнання своїх прав тільки шляхом насильницького перевороту, який знищить усілякі привілеї та переваги і зробить працю основою особистого й суспільного благоустрою, що цей переворот може відбутися тільки за повного усвідомлення всіма робітниками свого безвихідного становища та при повному їх об'єднанні", ініціатори створення "Союзу" визначили такі цілі: "по - 1, пропаганда ідеї визволення робітників з-під гніту капіталу й привілейованих класів; по — 2, об'єднання робітників Південноросійського краю, по — 3, боротьба зі встановленим економічним і політичним порядком".

При "Союзі" було створено касу, кошти з якої на перший час планувалося використати для пропагандистських цілей, а надалі — для фінансування самої боротьби. Членом об'єднання міг стати кожен, хто співчував боротьбі робітничого класу. "Союз" мав складатися з окремих гуртків, які будували свою діяльність на принципах конспірації. Кожен член такого гуртка повинен був сплачувати щомісяця 25 коп. протягом року, а в разі затримання внеску протягом 5 тижнів без поважних причин автоматично виключався з "Союзу". Зібрані кошти не можна було повернути — вони ставали власністю об'єднання. Основним обов'язком членів "Союзу" визначалося розповсюдження між своїми товаришами ідей товариства та залучення їх до організації.

"Союз" поділявся на дві організації — Одеську й Ростовську. Кожен гурток обирав свого представника (депутата) терміном на 1 місяць, який мав стежити за внесками до каси, піклуватися про потреби об'єднання та щонеділі брати участь у зборах депутатів.

Текст статуту "Південноросійського союзу робітників" і характер його діяльності свідчив про вплив на нього радикальних народницьких течій, ідеї й засади діяльності яких набули поширення та популярності в той час. Звичайно, "Союз" не був професійною організацією пролетаріату у класичному розумінні цього слова. Однак окремі його риси дають підстави деяким дослідникам (А.І. Епштейну, С.М. Куделло й іншим) вважати останній типовим зразком зародку профспілки. Звичайно, умови того часу наклали свій відбиток на його програмні положення, політичні акценти і радикальні засоби боротьби. Адже самодержавство негайно реагувало репресивними акціями на будь-які прояви вільнодумства й нових політичних організацій, що ставили під сумнів ідеальність існуючого ладу. Тому вже перші кроки "Союзу" супроводжувалися переслідуваннями, засилкою агентів та провокаторів до його лав.

Організатори й активісти "Південноросійського союзу" поширювали заборонену літературу. Поліції вдалося встановити, що це були газети "Вперед!", "Работник", а також "Сказка о 4 братьях", "Сказка о мудрице Наумовне" С.М. Степняка-Кравчин-ського, "Хитрая механика", "Почерки фабричной жизни", "Паровая машина" С.А. Подолинського, "Мужицька правда", "Грамота", "Истории одного французького крестьянина", "Артели рабочих" Л.М. Милорадовича, "Народные чтения в Соляном городке" (одна з назв "Хитрой механики"), "Французская революция", "Емелька Пугачев", статут "Південноросійського союзу" та інші.

Окрім пропагандистської, "Союз" займався практичною діяльністю організації акцій протесту пролетарів. Представники об'єднання керували двома страйками на заводі Белліно-Фен-деріх, а наприкінці року - страйком на заводі Гульє-Блоншара.

Крім того, одеський "Союз" використовував кошти, зібрані у касу (за неї відповідав С.Лушин), для допомоги робітникам, що втратили роботу. Внески членів гуртка сягали 1 крб. сріблом, і таким чином кілька десятків безробітних дістали підтримку в скрутний для них час.

У "Південноросійському союзі" об'єднувалося близько 200 членів. Однак відсутність конспірації дозволила поліції швидко вистежити й того ж 1875 р. ліквідувати товариство. Проте досвід, здобутий робітниками в ході організації та діяльності "Союзу", був використаний у наступній боротьбі проти визиску капіталу і політичної реакції20.


Случайные файлы

Файл
106382.rtf
8123.rtf
117099.doc
148431.rtf
34609.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.