Мюнхенський диктат і подальша доля Чехословаччини (58162)

Посмотреть архив целиком











Контрольна робота на тему

Мюнхенський диктат і подальша доля Чехословаччини



На нараді 5 листопада 1937 р. Гітлер поставив на перший план приєднання до Третього рейху чехословацьких німців. Ця група населення числом близько 3 мільйонів 200 тисяч проживала в Судетській області. До поразки Австро-Угорщини в 1918 р. вони ніколи не належали до Німецької імперії. Ці німці більш-менш перемішалися з чехами й жили з ними в достатній злагоді. Судетська область була дуже розвинена промислово, і уряд Чехословацької Республіки збудував там потужні укріплення. У німецькій меншині налічувалося кілька політичних партій.

Після того, як у середині березня 1938 р. відбувся "аншлюс" Австрії, гітлерівська Німеччина перевела свій зловісний погляд на чергову жертву — Чехословаччину. Ще на початку 1937 р. генеральний штаб за вказівкою А. Гітлера розробив відповідний "план Грюн". Англія та Франція явно надавали Німеччині свободу дій у Центральній та Південно-Східній Європі, сподіваючись таким чином виторгувати собі безпеку за рахунок малих держав цього регіону.

Керівництво Чехословаччини розуміло, що насильницька анексія Австрії значно ускладнила міжнародне та військово-політичне становище республіки. Єдиний засіб запобігти прямій агресії воно вбачало в досягненні компромісу з Німеччиною, насамперед шляхом угоди з її "п'ятою колоною" — Судетсько-німецькою партією. Саме в цьому напрямі тиснули на Прагу Англія і Франція, які настійно радили піти задля миру в Європі на максимальні поступки К. Генлейну.

Зрозуміло, що аншлюс дуже стривожив Чехословаччину, хоча вночі з 11 на 12 березня Герінг запевнив чеського посла в Берліні Мастного, що введення німецьких військ в Австрію було лише "родинною справою" і що німецькі війська поважатимуть чеські кордони. Однак уже 16 березня Генляйн пообіцяв чітко дотримуватися вказівок німецького посольства в Празі.

21 березня фон Ріббентроп повідомив німецьких послів, що запевнення Герінга не означають збереження цілісності Чехословаччини. 16 березня Генляйн звернувся до всіх судетських німців і закликав їх приєднатися до його партії. 29 березня один із його заступників Ернст Кундт виступив у чехословацькій Палаті депутатів і зажадав повної автономії для Судетів.

Проте по-справжньому криза спалахнула лише наступного місяця. 24 квітня на з'їзді Судето-німецької партії в Карлсбаді (Карлових Варах) Генляйн домігся прийняття програми з восьми пунктів. Головними з них були відновлення повної рівноправності між "німецькою національною групою" й чеським народом, прийняття законів на захист судетських німців, які мешкають за межами цієї зони, відшкодування збитків, заподіяних їм після 1918 р., свобода визнавати нацистську ідеологію, узаконення німецької мови як офіційної в Судетській області. За два дні перед тим, 21 квітня, Гітлер і Кейтель виробили "Зелений план", яким передбачалося напасти на Чехословаччину після серії дипломатичних переговорів, які призвели б до кризи.

Карловарська програма була підготована в тісному контакті з Гітлером. Німецька преса брала дедалі різкіший тон щодо чехів. Головне було знати, до якої міри Франція й Англія підтримуватимуть чехословацький уряд. З квітня 1938 р. французький кабінет очолював Едуард Даладьє, а Міністерство закордонних справ — прихильник політики примирення Жорж Бонне. Французькі й англійські політики вважали за небезпечне спрямовувати чехів на опір і рекомендували їм іти на переговори. 28—29 квітня Чемберлен, Галіфакс, Даладьє й Бонне провели зустріч у Лондоні. Французький уряд, вважаючи себе ще зв'язаним французько-чехословацькою угодою, марно намагався добитись від Англії чіткої спільної гарантії для Чехословаччини, на чому активно наполягав СРСР. Єдиним результатом їхніх розмов стала постанова продовжити переговори на рівні генеральних штабів і звернутися до чехословацького уряду, що й було зроблено 7 травня. Франція й Англія закликали Чехословаччину розпочати прямі переговори з партією Генляйна в дусі порозуміння.

19 травня 1938 р. розпочалася передислокація німецьких та польських військ, зосереджуваних біля кордонів Чехословаччини. Згідно з "планом Грюн" приводом для вторгнення мало стати вбивство гітлерівською агентурою німецького посланника в Празі.

В ніч з 20 на 21 травня чехословацький уряд під приводом концентрації німецьких військ уздовж кордону оголосив мобілізацію одного року призову резервістів і спеціалістів інших років призову. Однак французький військовий аташе швидко встановив, що насправді ніякої концентрації німецьких військ не було. Навпаки, в наказі Кейтеля від 20 травня чітко зазначалося, що будь-який напад станеться не раніше 1 жовтня.

Опівночі 22 травня британський посол сер Ерік Фіпс домігся зустрічі з Бонне і вручив йому ноту, в якій французький уряд застерігали від будь-яких ілюзій щодо можливої позиції Британії: вона втрутиться лише в разі неспровокованої агресії проти Франції. Британський уряд виключав можливість будь-якої війни в Європі (результат якої неможливо було передбачити) через Чехословаччину. Французький уряд погодився з цими висновками, але нагадав, що в разі німецької агресії вступить у дію союзний договір. Врешті-решт Гітлер утримався від виступу, і військові заходи були скасовані 24 травня. Проте він залишився невдоволений і 30 травня підписав генеральну директиву про виконання "Зеленого плану" не пізніше 1 жовтня. Водночас гарячково провадились роботи зі спорудження "лінії Зігфріда" [5, 21]. В наступні місяці французький уряд не раз, зокрема 12 липня, перед візитом у Париж англійського короля, а потім 8 серпня підтверджував своє бажання вимагати виконання союзного договору.

Крім цього, Франція намагалася зміцнити свою дипломатичну позицію. 12 травня 1938 р. Бонне зустрівся в Женеві з Литвиновим. Радянський уряд заявив, що готовий прийти на допомогу Чехословаччині, але за умови, що його військам буде дозволено пройти через Польщу й Румунію. Та ці дві країни не дали своєї згоди. Польща, яка була в поганих стосунках із Чехословаччиною, просто запевнила французького посла Леона Ноеля, що не нападатиме на неї. Румунія ж боялася за Бессарабію. Крім того, вона могла надати російським військам лиш одну поганеньку залізницю. Водночас, ще 16 квітня, Бонне повідомив Італію, що Франція готова також укласти "джентльменську угоду". Але ця пропозиція зависла в повітрі, бо 4—8 травня Гітлер побував з важливим візитом у Римі, відчутно зміцнивши цим вісь Рим — Берлін, а 14 травня Муссоліні задоволено висловився в промові про злагоду з Англією, але заявив, що переговори з Францією скоріш за все завершаться нічим. Зазначимо, що Англія зразу відреагувала, заявивши, що в такому разі англо-італійська угода втрачає найбільшу частину свого значення.

Становище Чехословаччини було вкрай обтяжене капітулянтською позицією керівництва західних країн. Так, 22 квітня з Парижа надійшло повідомлення, що Франція, як і Англія, не зможе надати допомогу Чехословаччині в разі нападу на неї Німеччини. А на початку травня англійський та французький уряди після спільної зустрічі порадили керівництву Чехословаччини піти на поступки А. Гітлеру. Аналогічну позицію зайняли США.

У вересні переговори не дали кращого результату. Коли Бонне зустрівся в Женеві з радянським (Литвинов) і румунським (Комнен) міністрами, то останній неофіційно заявив, що переліт радянської авіації над Румунією буде допущено — з огляду на слабкість румунської протиповітряної оборони. Ще й досі неясно, які були справжні наміри Рад. Те, що вони погоджувались утрутитися — згідно з договором від травня 1935 р. — тільки за умови дозволу Польщі чи Румунії, або, як 2 вересня заявив Литвинов, за постановою Ради Ліги Націй, може вказувати на свідоме небажання діяти. В цьому плані посол у Румунії Андрієн Тьєрі категоричніший. Він стверджує, що Румунія офіційно погодилася пропустити радянські літаки (10—15 вересня), і на час Мюнхена двісті радянських літаків уже були в Чехословаччині. Але все це видається дуже сумнівним. Там були лише літаки, постачені чехословацькій армії. І все ж 23 вересня заступник народного комісара закордонних справ Потьомкін заявив польському повіреному в Москві, що СРСР денонсує договір з Польщею про ненапад від 25 липня 1932 р., якщо польські війська вступлять на чеську територію. Але Червона армія не починала готування до можливої війни.

Отже, у випадку німецької агресії проти Чехословаччини Франції, можливо, довелося б виступити самій. Та вже 19 липня — як здасться, без відома Даладьє, — Бонне сповістив чеського президента Бенеша, що йому не слід розраховувати на втручання.

Англійський уряд, зі свого боку, не лишався бездіяльним, хоча його дії мали переважно посередницький характер. 20 липня, під час перебування короля Георга VI й королеви Англії в Парижі, лорд Галіфакс повідомив, що 3 серпня до Праги виїздить лорд Рансімен із неофіційним завданням зіграти роль посередника між празьким урядом і Судето-німецькою партією. Французький уряд схвалив цей крок, але відмовився брати участь у цій акції, щоб не поставити чехословацьке керівництво в незручне становище.

Як тільки Рансімен прибув до Праги, його буквально закидала інформацією Судето-німецька партія. Судети вимагали повного виконання восьми пунктів Карлсбадської програми і перебудови чехословацької держави на федеративній основі. Прага погоджувалась лише на те, щоб надати їм широку адміністративну автономію, та, зокрема, на те, щоб адміністративною мовою в цьому районі була німецька.


Случайные файлы

Файл
146121.doc
143986.rtf
183862.rtf
115556.rtf
170060.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.