Культурно-національний рух в українських землях в XVI-XVII століттях (57986)

Посмотреть архив целиком










Контрольна робота з історії України.



Тема: Культурно-національний рух в українських землях в 16-17 ст.


План


  1. Організація і діяльність братств для захисту прав українського народу.

  2. Національне у культурне життя в Києві на початку 17 ст.

  3. Реформи П.Могили та їхні наслідки.



1. Організація і діяльність братств для захисту прав українського народу


Захопивши у XIV-XV ст. Галичину, Західну Волинь і Поділля, Польща прагнула оволодіти й українськими землями, які входили до складу Великого князівства Литовського.

Тому вже на середину XVI ст. були здійснені перші спроби підписання унії. Але реальних результатів сторони домоглися лише в 1569 р. на засіданні об'єднаного сейму у Любліні. Після того як частина литовських, українських і білоруських магнатів, не задоволених польським проектом унії, намагалася зібрати шляхетське ополчення для боротьби за свої права, король Сигізмунд III Август своїми універсалами приєднує українські землі — Підляшшя, Волинь, а потім Київщину і Брацлавщину, зрівнявши місцеву шляхту цих земель у правах і привілеях з польською шляхтою.

Люблінська унія 1569 р. відіграла, безумовно, велику історичну роль у долі України. При цьому вона мала досить суперечливі наслідки. Передусім вона сприяла посиленню польської соціальної, національної, релігійної, культурної експансії. Але вона ж возз'єднала українські землі, забезпечила зростання культурно-освітнього руху, знайомство з західноєвропейською культурою. Окрім цього, саме Люблінська унія викликала рух опору, соціальну активність різних верств українського населення в боротьбі за національне виживання.

Після 1569 р. більшість українських земель було зайнято найбільшими польськими магнатськими родинами, які стали там необмеженими власниками. Посилюється кріпацтво. Литовський статут 1588 р., який діяв у Речі Посполитій разом із польським феодальним правом, остаточно закріпачував селян, які прожили на землі феодала 10 років. Визнавалися необмежена панщина і заборона переходу селян в інше місце без дозволу поміщика.

Основою економіки українських земель й надалі залишалося сільське господарство, яке мало натуральний характер, тобто забезпечувало потреби передусім власника маєтку. Але поступово з'являються фільварки — феодальні господарства, які базувались, як і раніше, на примусовій праці селян, але вже значною мірою пов'язувалися з ринком. Окрім землеробства і тваринництва, у фільварках розвиваються різні ремесла — млинарське, риболовне, бджільницьке. Все це забезпечувало господарям фільварків значний прибуток.

Розвиваються міста — і державні, і ті, які перебували у приватному володінні. Мешканці міст боролися за введення Магдебурзького права — виборного місцевого самоврядування, — з тим щоби вийти з-під влади феодала. Тоді ці міста ставали опертям королівської влади у боротьбі проти свавілля магнатів.

Після 1569 р. посилився процес покатоличення українського населення. Кризовий стан православної церкви створював умови для поширення ідеї церковної унії в українському суспільстві й породжував її активних прихильників. Моральна деградація церковних ієрархів, дезорганізація православної церкви не давали можливості їй бути гарантом збереження національних традицій. Тому перед православ'ям України постала проблема вибору: або зберегти церкву, жертвуючи національною самобутністю, або, реформуючи церкву, врятувати цю самобутність.

На захист православ'я виступили братства — міщанські організації, створювані при парафіяльних церквах. Найбільш впливовим було львівське Успенське братство, яке мало функції контролю над духовенством. Спираючись на підтримку константинопольського патріарха, братство активно втручалось у внутрішньоцерковні справи, що не могло не викликати спротив вищого духовенства. Все це проходило паралельно активізації діяльності єзуїтських організацій у Речі Посполитій. Розгортається релігійна полеміка, де талановиті проповідники, такі як П. Скарга («Про єдність церкви Божої», 1577 р.), працюють на ідею унії.

У 1590 р. львівський єпископ Г. Балабан виступив за підписання унії. Його підтримали єпископи холмський, пінський та луцький. Вони подають заяву королеві Сигізмунду III, і той у 1592 р. відповідає згодою. У 1595 р. у Кракові папський нунцій схвалює умови унії, і 25 грудня того ж року в присутності папи римського Климента VIII вона була проголошена. Юридичне оформлення унії мало відбутися у 1596 р. в Бересті. Але собор одразу ж розколовся на дві частини — уніатську та православну.

Уніатська частина затвердила греко-католицьку церкву, підпорядковану папі римському. Визнавалися основні догмати католицької церкви, але мова богослужіння залишалася церковнослов'янською, а обряди православними. Уніатське духовенство урівнювалося з католицьким: не сплачувало податків, отримувало місця у сеймі. Уніатська шляхта могла претендувати на державні посади. Таким чином, ватиканська ідея унії, яку й було реалізовано, означала приєднання української національної церкви до католицької, але православний собор, що проходив водночас, не визнав правомірність рішення уніатів. Замість консолідації українське суспільство ще більше розкололося. Після Берестейського собору починається наступ на інтереси православ'я. Церковні землі передавались уніатам, православні фактично втратили вищу церковну ієрархію. Не набагато кращим було становище й греко-католицької церкви. Католицька верхівка розглядала її радше не як самостійну церковну організацію, а як засіб посилення власного впливу. Опинившись зрадниками для православних, уніати не стали й повноцінними, з погляду Риму, католиками. Отож Берестейська унія не сприяла об'єднанню православних і католиків, але в історії України ці дві церкви міцно пов'язані між собою.

Розвиток культури у зазначений період проходив у вкрай суперечливих умовах. З одного боку, розвивалися продуктивні сили, зростали міста тощо, з іншого ж — посилювався іноземний тиск на православну віру, українську мову і культуру. Але український народ не втрачав своєї самобутності. Його культура, зберігаючи нерозривність із давньоруськими традиціями, разом із тим відчувала значний вплив європейського Відродження.

Найважливішим чинником піднесення національної самосвідомості, потужним рушієм етнічного розвитку на новому історичному етапі виступала українська мова. З'являються перші книги рідною мовою, зокрема Пересопницьке Євангеліє (1556— 1561 рр.). Українська мова набула такої ваги, що за рішенням Люблінського сейму 1569 р. нею стали користатися навіть у польському діловодстві.

Розвиткові української мови і культури значною мірою сприяло книгодрукування. У 1561 р. в маєтку Г. Хоткевича І. Федоров і П. Мстиславець заснували першу друкарню, яка видала Псалтир та Часослов. У 1573 р., переїхавши до Львова, І. Федоров друкує «Апостола», а пізніше — повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. Згодом друкарні створюються в Києві, Чернігові, Луцьку, Новгороді-Сіверському, Рогатині. Найбільш потужною була друкарня Києво-Печерської лаври.

У другій половині XVI ст. зароджується нова українська література, яка починалася з антикатолицької, антиуніатської полеміки. Г. Смотрицький написав у 1587 р. перший полемічний твір — «Ключ до царства небесного». В свою чергу єзуїт П. Скарга у книзі «На захист Берестейської унії» (1597 р.) виступав за об'єднання церков. Видатним православним полемістом був острозький шляхтич М. Броневський, автор «Апокрисису» (1597 р.).

Важливу роль у формуванні національної культури грала усна народна творчість, яка відбивала найважливіші події у житті українського народу, передусім боротьбу проти турків і татар. Постає новий жанр — героїчний епос (думи, історичні пісні). Серед них — «Втеча трьох братів з Азова», «Плач невільника», «Самійло Кішка». Розвивається літописання, створюються Острозький, Густинський літописи. Велика увага в цей період приділялася освіті. В 70-х роках XVI ст. засновується Острозька академія, де вивчалися діалектика, астрономія, грецька й латинська мови. Першим ректором академії був Г. Смотрицький.

Видатну роль у поширенні освіти відігравали братства, які об'єднували при церквах православне населення міст. Перше братство виникло у Львові 1586 року. Впливовим було й Київське братство. Поступово такі організації створюються і в інших містах України. Існували вони на внески їхніх членів і добровільні пожертви. Братства виступали проти покатоличення українського народу, проти засилля духовенства у суспільному та культурному житті. Значним був внесок П. Сагайдачного у захист православ'я в Україні. Він залучив усе Військо Запорізьке до складу Київського братства, відновив втрачену після Берестейської унії вищу церковну ієрархію, висвятив на сан київського митрополита Іова Борецького, архієпископа і кількох єпископів. Велику увагу Сагайдачний приділяв розвиткові української культури й освіти, все своє майно він заповів братствам Києва і Львова.

Братські школи існували в Галичині, на Волині, Поліссі. Провідною була Київська братська школа, опікувана самим гетьманом П. Сагайдачним. У 1632 р. вона об'єдналася з Лаврською школою і стала називатися Києво-Могилянською колегією, яка за рівнем викладання наближалася до західноєвропейських університетів.

В Острозькій і Львівській братських школах у другій половині XVI ст. виникає шкільний театр. Вистави відбувалися у вигляді декламацій та діалогів. Популярним був і театр ляльок — вертеп.


Случайные файлы

Файл
153530.rtf
77204-1.rtf
money.doc
D-21.doc
BIONEHNO.DOC




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.