Культурні процеси на початку XX ст. в Україні крізь призму політики (57985)

Посмотреть архив целиком

Культурні процеси на початку XX ст. в Україні крізь призму політики


Історія свідчить, що всі значні злети людського духу супроводжувалися широким просвітницьким рухом. Дане твердження є цілком характерним і для українського національного злету початку XX ст. Українська наддніпрянська інтелігенція, прагнучи національного відродження, розгорнула складну справу просвітництва українських народних мас, вдавшись до витлумачення народові, ким і чим він є серед інших європейських народів, якими прихованими потенціями володіє, якого майбутнього є гідним.

Просвітництво було необхідним не лише задля «зближення» з народом чи заради прискорення емансипації українців від сусідніх націй, а й заради відвернення мас від згубного впливу соціалізму, для проростання зерен якого, як з'ясувалося у ході історії, найсприятливішим виявився темний етнічний ґрунт.

Однак якщо зближення з народом на ділі було не таким уже й складним завданням (українська ж інтелігенція у своїй масі була вихідцем із народного лона), то завдання відвернення від соціалістичних (майже релігійних на російських обширах) ідей залишилось неосягненим українцями-інтелектуалами, а тому навіть не висувалося. Розум цих інтелектуалів на той час уже найтіснішим чином поєднував непоєднуване - ідеї російського соціалізму з українською національною ідеєю, стрижнем якої було унезалежнення нації. Напевно, у цьому й крилася одна з багатьох причин (поруч із такими чинниками, як детермінованість суспільно-історичних процесів умовами самодержавного політичного режиму, незрілість інтелігенції як соціальної сили, амбіційність її представників і т. д.), які стали на перешкоді поширенню просвітництва до галицьких масштабів і результатів у вигляді консолідації національних сил, піднесення їхньої самосвідомості, посилення здатності до самозбереження і самовідтворення власних форм буття.

Попри вади і прорахунки, просвітницький рух початку XX ст. дав позитивні результати, значною мірою зумовлені активнішим прилученням інтелігенції до просвітницької діяльності і, зокрема, її працею над створенням за галицьким зразком таких культурно-національних організацій, як «Просвіти».

Появу на Наддніпрянщині «Просвіт» уможливили революційні події 1905 р. Уже в жовтні 1905 р. «Просвіта» виникає у Катеринославі, потім - в Одесі. 'У наступному, 1906 р. «Просвіти» відкриваються у Києві, Кам'янці-Подільському, Чернігові, а у 1907 р. - у Житомирі та Миколаєві. В цілому протягом 1905-1907 рр. на Наддніпрянщині було зареєстровано дев'ять «Просвіт» у великих містах, які мали близько трьох десятків філій у містечках і селах. Наприклад, свої філії вдалося відкрити кам'янець-подільській, катеринославській «Просвітам». Київській же організації влада не дозволила закладати філії на території губернії (напевно, дався взнаки підсвідомий страх відродження традицій «матері міст руських»). Полтавське «Губернское по делам об обществах присутствие», розглянувши статут полтавської «Просвіти», не погоджувалось взагалі на реєстрацію товариства. Аргументація відмови була досить простою: «Маючи на увазі, що ті заходи, якими товариство хоче впливати на народ, вважаються у теперішні неспокійні часи дуже небезпечними, які можуть викликати непорядки, а ще до того ж Малоросія складає з себе частину однієї Великої Російської Держави і про розбудження національної і політичної свідомості малоросійського народу у цей час не може бути й мови, Губ. Присутствіє... визначаючи, що відкриття товариства "Просвіта" загрожувало б громадському спокою, постановило не реєструвати українське товариство "Просвіта"». В реєстрації статутів «Просвіти» було відмовлено і в Лубнах, Харкові, Черкасах. Мав рацію Дмитро Дорошенко, зауважуючи, що історія наших «Просвіт» «єсть наполовину історією "мертвих і ненарожденних", яким завчасно закрито очі, або й не дано навіть побачити світу».

Організаторами і активними членами «Просвіти» ставали представники різних прошарків української інтелігенції - літератори, журналісти, актори, музиканти, науковці, лікарі, земські діячі, а інколи - священики. Так, у створенні катеринославської «Просвіти» брав участь Д. Яворницький, одеської - І. Липа, С. Шелухін, М. Комаров, І. Луценко, полтавської - П. Мирний, кам'янець-подільської - К. Солуха, Ю. Сіцинський, К. Старинкевич, В. Чехівський, чернігівської - М. Коцюбинський, І. Шраг, Ф. Левицька, Л. Шрамченко, О. Андрієвська, О. Калинська, А. Глібов. У київському товаристві працювали Б. Грінченко, В. Леонтович, К. Стеценко, М. Лисенко, С. Єфремов, В. Винниченко, Леся Українка, А. Кримський, М. Старицька, Ф. Мату-шевський, М. Левицький, у миколаївському - М.Аркас, І. Лобко, П. Каракаєв, П. Скляр, Ю. Литвин, Г. Науменко, Л. Ківшик та ін.

Українські «Просвіти» виникали і в інших регіонах Російської імперії - там, де мешкало українське населення: у Криму, Катеринодарі, Мінську, Баку, Владивостоці, містах Середньої Азії.

Покладаючи на «Просвіти» великі надії, Б. Грінченко зазначав: «Наші просвітні Товариства понесуть хвилі розумного життя, світло науки і мистецтва в найдальші закутки Вкраїни, поширять і зроблять популярними надбання культури нашої української і світової». У статуті, складеному Грінченком для київської «Просвіти», мета товариства була конкретизована: «Товариство має на меті допомагати розвиткові української культури і першим чином прививати українському народу в його рідній мові». Задля цього планувалося видавати книжки, брошури, часописи українською мовою; створювати бібліотеки, музеї, читальні, книгарні; читати публічні лекції з українознавчої проблематики; влаштовувати загальноосвітні курси, спектаклі, конкурси; відкривати школи, притулки, ясла тощо.

Структурно «Просвіти» складалися із комісій чи відділів. Так, у складі миколаївської «Просвіти» працювали літературно-науковий, артистично-музичний, книгарні і книгозбірні, господарський відділи. Вся робота проводилась під контролем Ради товариства. Чернігівська «Просвіта» складалася з педагогічної, артистичної, лекційної комісій. Аналогічною була структура інших наддніпрянських «Просвіт».

«Просвіти» - єдиний, за висловом Лесі Українки, «ясний пункт на темному тлі українського життя» - ставали своєрідними центрами, зусиллями яких активізувалося національне життя українців, плекались тоненькі паростки української традиції, відроджувалася пам'ять нації. Зміцнювалася відпорність русифікації, зрештою, кристалізувалося самодостатнє національне «я», що забезпечувалося на практиці розгортанням роботи у кількох напрямках. Так, у київській «Просвіті» на чільному місці була видавнича справа. Серед її активних працівників були Д. Дорошенко, С. Єфремов, Л. Яновська, Є. Чикаленко і - назвемо окремо - Б. Грінченко, який склав близько півсотні популярних книжечок для народу з найрізноманітнішої тематики.

Видавнича діяльність київського товариства поширювалась на інші міста - Одесу, Могилів-Подільський, Полтаву, Катеринослав та ін. Київські просвітяни проводили акції, спрямовані на створення українських кафедр у Київському університеті; надсилали до українських представників у Державній думі прохання порушити в Думі питання про українізацію шкіл в Україні та про створення народного університету у Києві. Крім того, дбали про створення Народного дому у Києві, будівництво пам'ятника Тарасові Шевченку та ін.

Миколаївська «Просвіта» велику увагу приділяла лекційній пропаганді. «Хто ми і чого нам треба», «Індивідуальні риси української культури», «Україна», «Українські церковні братства і сучасні "Просвіти"», «Мета просвітніх товариств на Україні», «Історія українського театру» - такими були теми рефератів, підготовлених і виголошених просвітянами Миколаєва. Крім того, були прочитані лекції про життя та діяльність І. Котляревського, М. Заньковецької, П. Ніщинського, І. Карпенка-Карого, Б. Хмельницького. М. Аркас, голова товариства, завершивши роботу над рукописом «Історія України:Русі», прочитав курс із 14 лекцій з української історії.

Зусиллями просвітян закладалися недільні школи, створювалися самодіяльні хори, театри, влаштовувались концерти, літературні вечори. Така подвижницька діяльність вимагала коштів, що їх часто-густо надавали самі просвітяни, а також відомі українські меценати. Так, на кошти Є. Чикаленка виходила газета «Рада». І. Зборовський подарував «Просвіті» колекцію етнографічних матеріалів. Але це найвідоміші справи та імена, а були й зовсім невідомі чи маловідомі люди, пожертвування яких, зрештою, й уможливлювали існування й роботу «Просвіт».

Діяльність товариств ускладнювалась, а то й зовсім ставала неможливою внаслідок дій влади. На збори просвітян місцеві адміністративні органи засилали шпигунів, які звітували потім перед цими органами про почуте й побачене. На прохання «Просвіт» дати дозвіл на проведення того чи іншого заходу влада слала численні «откази». На просвітян накладалися штрафи, в їхніх житлах провадились обшуки; нарешті, влітку 1907 р. почались арешти, закриття українських просвітницьких закладів, створених членами «Просвіт».

Ось як описував ситуацію у Чернігові М. Коцюбинський у листі до галичанина А. Чайковського від 3 березня 1907 р.: «... Отож уявіть собі, попросту не дають жити «Просвіті». Хочемо скликати збори - заборона; хочемо зробити театральну виставу - забороняють. Навіть концерт Лисенка на користь «Просвіті» заборонили. їздиш, гризешся, пояснюєш - нічого не помагає. Кажуть - існуйте собі на папері, а жити не дамо».

Намагаючись протистояти владі, підтримувати життєдіяльність своїх організацій, просвітяни прагнули залучати до них нових членів. Проте наддніпрянським «Просвітам» не вдалося стати такими масовими, як у західноукраїнському регіоні. Так, наприклад, членами київської «Просвіти» у 1907 р. були 423 чол., миколаївської - 180 чол. Не перевищувала кількох сотень кількість членів і в інших «Просвітах» підросійської України.


Случайные файлы

Файл
48611.rtf
46999.rtf
91532.rtf
46058.rtf
61141.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.