Козацько-селянські повстання кінця ХVІ - першої половини ХVІІ ст. (57843)

Посмотреть архив целиком














Контрольна робота

на тему: «Козацько-селянські повстання

кінця ХVІ - першої половини ХVІІ ст.»


Зміст



Вступ…………………………………………………………………3


Розділ І Причини та наслідки козацько-селянських повстань під проводом К. Косинського, С. Наливайка та Г. Лободи............ 5


    1. Виступи 90–х рр. ХVІ ст……………….…..............5

    2. Козацько-селянські повстання 20-х рр. ХVІІ ст…..8


Розділ ІІ Народні виступи 30-х років XVII ст. Причини їх поразок

2.1 Виступи 30-х рр. ХVІІ ст. Причини поразок…….. 9

2.2 Феодально-кріпосницьке гноблення………...……11


Висновок……………………………………………………………...14


Список літератури………………...…………………………....17


ВСТУП


Актуальність теми зумовлена необхідністю більш ґрунтовного дослідження теми на основі документальних джерел і потребою детальнішого висвітлення ряду аспектів проблеми, зокрема, слід чіткіше визначити характер і масштаби, форми пасивного опору селянства, дослідити економічне підґрунтя соціальних конфліктів, визначити соціальну природу найбільших повстань кінця ХVІ та початку ХVІІ ст.

Ця тема актуально ще й тому, що це дає нам перевагу бачити та аналізувати свої помилки, які можна не допустити у майбутньому.

Історіографію досліджуваної теми умовно можна поділити на 2 групи:

1. Узагальнюючі праці з історії України. До них можна віднести авторські праці Грушевського М. С. “Ілюстрована історія України”, Субтельного О. “Історія України-Руси”, Зайцева Ю. “Історія України” та ін., а також вузівські курси: “Історія України. Курс лекцій”, “Історія України: нове бачення” та ін. Проте у цих працях дана тема висвітлена фрагментарно. Майже не акцентується увага на пасивні форми опору селянства, козацько-селянські повстання подані схематично. Більше уваги селянським виступам у 1569 – 1648 рр. Приділено в “Історії Української РСР” в 10 т., “Українська національна революція” із серії “Україна крізь віки”. У цих працях показується важке становище селянства, його боротьба проти польських і місцевих феодалів. Але, на мою думку, ряд епізодів вимагають документальної аргументації, а окремі питання, зокрема, хід ряду козацько-селянських повстань детальнішого висвітлення;

2. Спеціальні праці, в яких більш детально висвітлені різні аспекти досліджуваної теми. Зокрема, становище селян в 2 половині ХVІ ст. досліджують у своїх працях такі історики, як Марочкін В. П. “Антифеодальний і визвольний рух на Україні”, Поршнєв Б. “Феодализм и народные массы”, Легкий В. М. “Крестьяне Украины в начальный период освободительной войны 1648 –1654 гг.”, Бойко І. «Селянство України в 2 половині ХVІ — 1 половині ХVІІ ст.” та ін. Проблема козацько-селянських виступів в Україні в 2 половині ХVІ — 1 половині ХVІІ ст. досліджував Антонович В. у працях “Про козацькі часи на Україні”, “Коротка історія козаччини”, Леп’явко С. А. в праці “Козацькі війни в ХVІ ст. в Україні”, Щербак В. О. в праці “Антифеодальні рухи на Україні напередодні визвольної війни 1648 – 1654 рр.” та ін.

Вивченню даної проблеми на території Волині займалися такі дослідники, як Ткачук А. П., Кіку І. О. у статтях, які вміщені в збірках: “Минуле і сучасне Волині: Проблеми джерелознавства”, “Архіви України”. В науковій періодиці, зокрема в “Українському історичному журналі” надрукована стаття Щербака В. О. “До питання про еволюцію класово-станової структури феодального суспільства України”. Велика кількість праць, у яких висвітлюється дана тематика, видані ще за радянських часів. В них, на мою думку, простежується однобічний підхід до проблеми. Соціальні конфлікти вони висвітлювали у контексті положення про класову боротьбу як рушійну силу історії. Автори дещо спрощено трактували причини класових протиріч, не вдаючись до аналізу їх економічної основи. Важко погодитись із визначенням масових повстань кінця ХVІ — 1 пол. ХVІІ ст. як селянсько-козацьких. Виходячи з того, що розпочинало ці конфлікти козацтво, яке і було організованою рушійною силою, то метою цих рухів був захист у першу чергу станових козацьких інтересів, а селянство приєднувалося до козаків, оскільки їх виступи були спрямовані проти спільного ворога — магнатів і шляхти, то ці повстання доцільніше трактувати як козацько-селянські.

Сучасні дослідники намагаються більш ґрунтовно дослідити різні аспекти даної проблеми, залучивши ширше коло історичних джерел. У своїх працях вони детально аналізують економічні, політичні, соціальні, етнічні процеси, що мали місце в Україні у 1569 – 1648 рр. і у цьому контексті висвітлюють причини соціальних конфліктів, визначають їх характер. Цікавими є регіональні дослідження, у яких автори показують перебіг повстань в окремих регіонах і населених пунктах, серія історичних портретів козацьких ватажків.


Вибір теми: щоб на основі вивчення та аналізу різноманітних джерел, спеціальної літератури, показати історичні передумови соціальних конфліктів за участю українського селянства, визначити їх характер, показати найбільш характерні форми опору проти посилення феодального, національного, релігійного гноблення з боку Речі Посполитої.


Розділ І ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ КОЗАЦЬКО-СЕЛЯНСЬКИХ ПОВСТАННЬ ПІД ПРОВОДОМ К. КОСИНСЬКОГО, С. НАЛИВАЙКО ТА Г. ЛОБОДИ.

1.1 Виступи 90–х рр. ХVІ ст.

Наприкінці XVI ст. значно посилилася боротьба українського селянства і козацтва проти кріпацтва і національного гніту.

А втім, перші антифеодальні повстання в Україні були ще в XV ст. Так, протягом 1490-1492 рр. відбулося велике антифеодальне повстання селян у Східній Галичині та Північній Буковині під проводом Мухи. Десятитисячному війську вдалося захопити фортеці Снятин, Коломию, Галич. Селяни нападали на феодалів, спалювали і розоряли їхні маєтки, проте діяли вони в основному стихійно, локально, розрізнено і тому зазнали поразки.

У XVI ст. з'явилася нова форма антифеодальної боротьби — рух опришків. Уперше про них згадується в документах 1529 р. Цей рух охопив гірські райони Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття. Для боротьби з ними феодали Польщі та Молдавії в 1547 р. уклали угоду. Проте рух розростався і охопив Прикарпаття й Поділля. Особливо успішно діяли загони на чолі з Петром Чумаком, Марком Гатталою, Василем Чепцем та ін.

Як зазначалося, перше велике антифеодальне селянсько-козацьке повстання, очолюване К. Косинським, відбулося в 1591-1593 рр. У 1591 р. Косинський на чолі загону козаків за підтримки селян і міської бідноти захопив Білу Церкву. Згодом спалахнула широка антифеодальна боротьба на Київщині та Переяславщині. Повстанці захопили Трипілля і Переяслав, підійшли до Києва. Рух перекинувся також на Волинське і Брацлавське воєводства. Магнати, злякавшись, створили ополчення шляхти на чолі з київським воєводою князем Острозьким і виступили проти Косинського. У січні 1593 р. під містечком П'яткою на Житомирщині відбулася битва, що тривала тиждень, але так і не виявила переможця. Повстанці відійшли на Січ. У травні 1593 р. двотисячний загін козаків на чолі з Косинським знову вирушив із Запорозької Січі й незабаром оточив Черкаси. Черкаський староста, не дочекавшись допомоги, розпочав переговори з Косинським, запросив його до замку і вбив. Восени того ж року повстання спалахнуло з новою силою. Козацьке військо підійшло до Києва і оточило його, але в цей час татари напали на Січ і козаки змушені були повернутися назад. Шляхта придушила залишки селянських загонів на Київщині та Брацлавщині, жорстоко розправилася з непокірними, а потім почала самовільно збільшувати у своїх маєтках панщину і різні повинності. Усе це сприяло визріванню інших повстань.

Навесні 1594 р. знову почалося повстання проти польської шляхти. Очолив його виходець із сім'ї ремісника з міста Гусятина, що на Поділлі, — Северин Наливайко. У Запорозькій Січі він був сотником. У 1594 р. він очолив успішний похід у Молдавію проти турецько-татарських загарбників. Після повернення звернувся із закликом до запорожців розпочати боротьбу проти польсько-шляхетської влади. Незважаючи на незгоду частини старшини, запорожці вирішили послати загін козаків на чолі з гетьманом Лободою на допомогу Наливайку. Під його керівництвом козаки й міщани Брацлава розгромили загони шляхти й заволоділи містом. Невдовзі вони захопили міста Бар і Луцьк. Народне повстання охопило Брацлавщину і Волинь. Кріпосні селяни вступали в загони і оголошували себе козаками. Навесні 1595 р. військо повстанців розділилося. Частина його на чолі з Наливайком вирушила до Білорусії. Друга частина на чолі з Григорієм Лободою і Матвієм Шаулою — до південної Наддніпрянщини. Загін Наливайка захопив Старокостянтинів, Кременець, Слуцьк, Бобруйськ, Могилів і розбив війська шляхти. Селянські виступи почалися в усій Східній Білорусії. Водночас військо під проводом Лободи заволоділо Черкасами та Каневом. Піднявшись Дніпром, Шаула захопив Київ і пішов у Білорусію. Таким чином, усе українське Правобережжя та Південно-Східна Білорусія опинилися в руках повстанців. Цьому сприяло також те, що саме в ту пору польське військо на чолі зі Станіславом Жолкевським воювало в Молдавії.

Проте восени 1595 р. Молдавський похід закінчився, і тритисячне польсько-шляхетське військо вирушило в Україну. Литовські магнати об'єдналися для боротьби проти повстанців під керівництвом литовського гетьмана X. Радзивілла. Білоруська шляхта зібралася в Мінську під керівництвом воєводи Миколи Буйвіда. У грудні 1595 р. п'ятитисячний загін Буйвіда підійшов до Могильова, де перебувало 1,5 тис. козаків і селян на чолі з Наливайком. Відбулася битва, і хоча Буйвід відступив, Наливайко поспішив з'єднатися з другою частиною війська. При переході на р. Сині Води поблизу села Прилуки відбулася битва з військами Жолкевського, в якій перемогли козаки.


Случайные файлы

Файл
26565.rtf
16706-1.rtf
82971.rtf
ТР2_07.doc
124086.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.