Економічне піднесення в Межиріччі у ІІІ-ІІ тис. до н.е. (57253)

Посмотреть архив целиком

1) Економічне піднесення в Межиріччі у ІІІ-ІІ тис. до н.е.


Економічна історія забезпечує тісний зв'язок історико-економічного пізнання з розвитком економічних знань в цілому. Як джерело фактичного матеріалу для всіх економічних наук вона допомагає у вивченні економічної теорії, економіки промисловості, сільського господарства, фінансів, грошового обігу тощо. Галузеві та функціональні економічні науки без обґрунтування історико-економічними дослідженнями втрачають власний теоретичний рівень. Поняття економіка таке ж старе, як і людське суспільство. Але оскільки економічна думка першоначально не відділяється від других форм мислення про суспільство, точно визначити її перші прояви неможливо. Народження економічної науки потрібно шукати в ученнях давнього миру, перед усім країн Стародавнього Сходу, Стародавнього Єгипту, Шумеру, Вавилонського царства - колибелі стародавнього світу.

На думку сучасних вчених, китайська цивілізація виросла на власному підґрунті. Стверджувати те саме щодо цивілізацій Месопотамії і Єгипту аж ніяк не можна. На думку професора єгиптології Лондонського університету Уолтера Емері, «приблизно у 3400 році до н. е. в Єгипті відбувається велика зміна, і країна стрімко переходить від культури неоліту до добре організованої монархії». А ось що пише з приводу виникнення найпершої в історії людства шумерської цивілізації Самюел Крамер у своєму дослідженні «Шумеры. Первая цивилизация на Земле» (Москва, 2002 рік): «Як би там не було, цілком ймовірно, що самі шумери не з’являлися в Шумері приблизно до другої половини ІV тисячоліття до н. е. До цього часу невідомо, де їх батьківщина. Згідно з циклом епічних творів про Енмаркера і Лугальбанду, цілком імовірно, що ранні шумерські правителі мали надзвичайно тісні та дружні стосунки з містом-державою Араттою, розташованою десь у районі Каспійського моря. Шумерська мова — аглютинативна, певною мірою нагадує урало-алтайські мови, і цей факт також вказує в напрямку Аратти. Проте, незалежно від того, звідки прийшли шумери і який тип культури вони з собою принесли, зрозуміло одне: їхня поява призвела до неймовірно ефективного етнічного та культурного змішання з корінним населенням і стала творчим імпульсом, який зіграв важливу роль в історії цивілізації». Такої ж думки дотримується і К. Керам — автор знаменитого роману археології «Боги, гробниці та вчені»: «Свого часу існування шумерів було відкрите на підставі непрямих даних. Ніхто зараз не має сумніву в реальному існуванні цього народу: згадати хоча б виставлені в наших музеях витвори шумерського мистецтва і ремесел. Проте про походження народу, який виготовив усі ці речі, нам, по суті, й зараз ще нічого не відомо. У цьому питанні ми вимушені, як і раніше, керуватися непрямими даними. Безперечним є лише одне: шумери, темноволосий, не семітського походження народ, «чорноголові», як їх іменують написи, прийшли в долину Євфрату і Тигру останніми.

До них країна вже була населена представниками переважно двох семітських племен. Шумери принесли з собою більш високу, в основному цілком сформовану культуру, яку й нав’язали семітам. Але де сформувалася їхня культура? Це одна з найбільших і до кінця не з’ясованих проблем археології».

Питання про таємничий народ із власною писемністю і розвиненою культурою землеробства, який на зламі ІV тис. до н. е. невідомо звідки з’явився на півдні Месопотамії та заснував перші шумерські міста-держави, хвилювало і одного з найавторитетніших знавців культури Месопотамії Лео Опенгейма (цитується за монографією «Древняя Месопотамия», Москва, 1990 рік): «У попередні тисячоліття людина навчилася узгоджувати свої потреби і надії з екологічними і технологічними реаліями довкілля і створила той особливий образ життя, який досить невдало названо «культурою сіл». У зв’язку з величиною території, на якій були розташовані ці села, вони, найімовірніше, відрізнялися один від одного, але від так званих «річкових цивілізацій» їх відокремлювала справжня прірва. Поки її не вдається заповнити ні новою інформацією, ні теоріями вчених.

Великий регіон, що називається Стародавнім Світом, простягається з заходу на схід від сучасного Тунісу, де знаходився Карфаген, до сучасних Китаю та Індонезії, а з півночі на південь — від Кавказьких гір й Аральського моря до Ефіопії. Отже, в цій країні люди селилися з давніх часів. Євфрат і Тигр, які беруть початок у горах Вірменії і впадають у Перську затоку, регулярно зрошували і удобрювали навколишні землі, які давали багаті врожаї. Достатньо було вкинути насіння у грунт після спаду води, пустити туди табун овець чи свиней, які втоптували насіння в землю, і після цього через певний час можна було збирати багатий врожай. У ріках водилося багато риби, в лісах і горах — різна дичина. Особливо часто вживали сушену рибу. Нею харчувалися люди, а в розмеленому вигляді годували худобу. Полювання на диких звірів давало м'ясо і одяг зі шкур. Очерет використовували для будування жител і для виготовлення різного посуду, який обмазували глиною, а також предметів широкого вжитку. За браком каміння, металу й дерева широко використовували глину. З неї робили майже все: будували хати, палаци, оборонні стіни і башти, статуї богів, серпи з кам'яними зубцями, бочки і глечики, на ній писали. Визначальними рисами цього періоду були існування відтворюючого господарства, швидкий розвиток тваринництва і орного землеробства, виділення скотарських племен. Високим був рівень громадського ремесла, насамперед гончарного та бронзо-ливарного. Виникли місцеві центри металургії та обробки бронзи. Обмін набув постійного та регіонального характеру. Обмінювалися мідь, бронза, золото, бурштин, фаянс, сіль. Найдавнішим населенням на території південного Межиріччя були, найімовірніше, шумерійці. На північ від них жили семіти, яких в науці називають аккадцями — за назвою їх першої об'єднаної держави Аккад. Вони прийшли сюди, очевидно, з Аравії, яку вважають батьківщиною всіх семітських племен. Уже в У-ІУ тис. до н.е. шумерійці перейшли до осілого способу життя і землеробства, заснованого на штучному зрошенні. Займатися землеробством у постійно затоплюваній і заболочуваній долині можна було лише за умов проведення дуже трудомістких іригаційних робіт. Регулювання розливів рік вимагало об'єднаних зусиль, низки спеціальних робіт. Однак таке об'єднання ґрунтувалося вже не на кровній спорідненості а на територіальній близькості, на сусідстві людських колективів. Унаслідок цього відбувається процес розкладу первіснообщинного устрою, і на зміну родової приходить територіальна (сусідська) община. Наступний крок у соціальному розвитку суспільства — поява рабства. Поштовхом до цього був достатньо високий рівень розвитку продуктивних сил, коли безпосередній виробник міг виробляти продуктів більше, ніж це необхідно для забезпечення потреб своєї родини. У Ш тис. до н. е. рабів у Шумері було небагато, їхній статус — патріархальне рабство, тобто вони мали право заводити сім'ї і навіть викупити себе з неволі. У стародавній Месопотамії завдяки кліматичним умовам дуже рано, вже в IV тис. до н.е., йшов неухильний процес зростання продуктивних сил, соціального розшарування, і це тоді, коли в Європі всюди ще панував первіснообщинний лад. Іншою важливою обставиною, що сприяла швидкій появі рабства, була потреба у виконанні великого обсягу тяжких робіт, пов'язаних з освоєнням нових площ під землеробські культури, для спорудження нових каналів і дамб, транспортних шляхів та ін. Спочатку кількість рабів ще була обмежена, і праця їх переважно застосовувалась для домашніх потреб, а основний тягар так званих царських робіт лягав на плечі вільних общинників. Потім щораз більше рабів змушували працювати власне на цих громадських, публічних роботах. Тут у старожитності існували численні держави, що відіграли виключно важливу роль у становленні й розвитку світової цивілізації. Чудові умови для сільського господарства в басейнах рік, обмін і торгівля з сусідніми племенами сприяли швидкому розвитку продуктивних сил, виникненню великих поселень, декотрі з яких виросли у міста. Взагалі, місто (як наслідок процесу урбанізації) стало принципово новим явищем в історії людства; воно стає центром управління, ремісничого виробництва, релігії і мистецтва. Цивілізації Стародавнього Світу засновувались на рабовласницькій соціально-економічній системі, за якої суспільство поділяється на три основні класи: рабів, дрібних вільних виробників і панівний клас, до складу якого входили землевласницька, придворна й чиновницька аристократія, командний склад армії, жрецтво і заможна верхівка землеробських общин. Необхідність об'єднання і координації зусиль численних громад зумовила зростання ролі державної влади, створення специфічної форми такої влади — необмеженої монархії, яку часто називають «східною деспотією». Цар був не тільки носієм усієї повноти влади (законодавчої, виконавчої, судової), але й визнавався надлюдиною, ставлеником богів, їх нащадком або й навіть одним з богів. Перші рабовласницькі цивілізації сформувались на рубежі IV—III тис. до н.е. у Єгипті і Месопотамії; вони багато в чому визначили весь подальший розвиток Близького Сходу. На протязі ІІ — першій пол. І тис. до н.е. триває розклад первіснообщинного ладу і виникнення рабовласницьких держав в інших частинах Стародавнього Світу. Міста-держави (поліси) складаються у Східному Середземномор'ї (Угаріт, Ебла, Бібл та ін.), в Малій Азії і Північній Месопотамії формуються Хеттська й Ассірійська держави, закладаються основи індійської та китайської цивілізації. З невідомих нам причин центр урбанізації розташований був у Південній Месопотамії. Можна, і навіть необхідно сказати (хоча підкріпити це жодними задовільними доказами неможливо), що лише в цьому районі Близького Сходу урбанізація розвивалася спонтанно. У клинописних джерелах неможливо відшукати найменшого антагонізму між мешканцями міст і сільської місцевості, який був характерною рисою багатьох міських цивілізацій. Щодо початків шумерської писемності, то Лео Опенгейм, зокрема, відзначив: «Майже не викликає сумніву, що принцип логографічного письма було винайдено не шумерськими попередниками тих месопотамців, яким належать найбільш ранні з визнаних шумерськими написи на глині», або: «Клинописні тексти надають унікальну можливість побачити еволюцію системи письма. Зараз можна простежити майже всі стадії, крім найпершої».

Історична доля Месопотамії ("Межиріччя", "Дворіччя") була іншою, ніж у Єгипту. Єгипетська цивілізація склалася в долині однієї великої ріки - Нілу; месопотамська в долині Тигру і Євфрату. Необхідно відзначити, що природні умови Південної Месопотамії незрівнянно менш сприятливі для іригаційного землеробства, ніж дельта Нілу — для басейнового. Справа в тому, що сніг в горах Вірменії та на півночі Туреччини тане лише у квітні-травні (Ніл розливається на місяць раніше), а намул, принесений цими двома ріками, далеко не такий родючий, як нільський і фактично лише замулює русла рік і зрошувальні канали. Таким чином, посіви зернових у березні та червні необхідно було штучно зрошувати, а у квітні-травні — оберігати від затоплення. Крім того, пізній розлив річок посилював засолення ґрунтів внаслідок швидкого випаровування. Засоленість полів зменшувала врожайність і через певний проміжок часу доводилося освоювати нові ділянки землі. Тому традиції іригаційного землеробства в Межиріччі проіснували лише до початку нашої ери. Очевидно, що в таких складних умовах освоїти територію (а це означало вирити тисячі каналів та збудувати десятки тисяч дамб) і суворо дотримуватися технології зрошувального землеробства могли лише високоорганізовані і численні людські організації. У "широтному" же відношенні регіон чітко поділяється на південний Шумер і північний Аккад. Перший древніший, він виник у четвертому тисячоріччі до н.е., фактично це перша відома на землі цивілізація. Споконвічно тут склалася безліч дрібних міст-держав: Урук, Ур і т.д. Писемність шумерів розшифрована, але їх важко віднести до якої-небудь сучасної мовної родини. Аккадці відомі з третього тисячоріччя до н.е. коли виникли їх, аналогічні шумерським, міста-держави: Аккад, Мари, Лагаш... Аккадська мова, цілком обґрунтована, відносять до семітської групи великої семіто-хамітської мовної родини. У політичних і культурних відносинах Аккад є учнем Шумеру. Для історії древнього Дворіччя характерно був стан нестабільності, що, частково стимулювало відносно швидкий розвиток регіону. На кінець IV ст. до н. е. в Південній Месопотамії існували понад 20 дрібних держав. їх правителі називалися патесі, а самі держави в свою чергу - патесіати. Між найкрупнішими патесіатами - Ла-гашем та Уммою в кінці IV тис. до н. є. починається боротьба за об'єднання під своєю владою Південного Межиріччя. Міста запекло бороли за владу, що іноді виливалося в створення великих держав. Перша спроба побудови імперії була почата Саргоном Аккадським, який об’єднав усі Межиріччя.. У його війську налічувалося 5400 воїнів. Вважається, що це перше в історії постійне військо. За службу його воїни отримували від царя земельні наділи. Близько 2320 р. до н. е. в Лагаші вибухнуло народне повстання, кероване Урукагіною (Уруінімгіною), що стало переможним. Урукагіна за період шестирічного правління (2318-2312 pp. до н. є.) здійснив важливі соціальні реформи, які вважаються найдавнішими відомими правовими актами в галузі соціально-економічних відносин. Були скасовані побори зі жрецького персоналу, збільшено натуральне утримання підневільних храмових робітників, відновлено незалежність храмового господарства від царської адміністрації. Певні поступки були зроблені і рядовим прошаркам населення: зменшено плату за здійснення релігійних обрядів, скасовано деякі податки з ремісників, полегшено повинність на зрошувальних спорудах. Окрім цього, Урукагіна відновив судову організацію в сільських общинах та гарантував права громадян Лагашу, захистивши їх від лихварської кабали. Нарешті була ліквідована поліандрія (багатомужжя). Усі ці реформи Урукагіна видав за договір з головним богом Лагашу Нінгірсу, а себе оголосив виконавцем його волі. Реформи не зачепили землеволодіння знаті, не ліквідували повністю боргової кабали. Через шість років після переможного повстання Урукагіни землі Лагашу були захоплені армією Умми, а реформи Урукагіни - скасовані. Набагато більш серйозним явищем була імперія Третьої династії Ура, під керівництвом якої влада в регіоні знову перейшла до шумерів. Вона проіснувала більш століття. Економічне життя Месопотамії, керованої Уром, відрізняла крайня упорядкованість. Пануючою формою були великі державні господарства, усі виробничі процеси усередині який були розписані з надзвичайною старанністю (ми знаємо про це, тому що збереглися глиняні таблички, що містять велику документацію). Нерідко економіку Ура епохи Третьої династії називають планової, порівнюючи із соціалістичною практикою. Панування шумерської цивілізації простиралося від південного узбережжя Малої Азії через усі Дворіччя, охоплюючи південне узбережжя сучасного Ірану і північне узбережжя Аравії. Впливу ж шумерів були піддані і більш далекі країни, наприклад, хараппська цивілізація долини Інду. Однак імперія ця, будучи поліетнічної, (шумери складали в ній меншість населення), поступово стала ареною боротьби між провінціями. Західні (Сирія, Палестина) території виявляли тенденцію до відпадання. Проти них шумерські царі залучали войовничих еламітів (населення князівства на пов'язаною з Месопотамією території Іранського нагір'я). Боротьба прийняла спустошливий характер і привела не тільки до загибелі імперії і втраті шумерами політичної переваги, але і до їх асиміляції Аккадом. Одна з найдавніших світових культур — культура Месопотамії (межиріччя Тигру і Євфрату), культура стародавніх шумерів і аккадців (жителів Північної Месопотамії), що скорили міста Південної Месопотамії, але асимілювали і зберегли культуру шумерів. Як писав С. Крамер, історія починається в Шумеру. Саме там наприкінці IV тис. до н.е. на зміну первісній культурі прийшла писемна культура міського типу. Міста стародавньої Месопотамії — землеробські поселення, прив'язані до водних артерій — рік і каналів, якими звичайно здійснювався зв'язок між містами. В містах розташовувалися палаци і храми, житла хліборобів і ремісників. Невеликі за чисельністю жителів міста були одночасно державами з необмеженою владою царя і розробленою правовою регламентацією, як, наприклад, закони Хаммурапі. Правитель міста-держави нерідко мав титул — «лугаль» («велика людина»), так звичайно називали царя. Титул цей жрецького походження і свідчить про те, що спочатку представник державної влади був також главою жрецтва.

У великих царських і храмових господарствах зосереджувалася стародавня культура: саме тут планувалося будівництво будинків і іригаційних споруд, велися необхідні розрахунки і все це на основі писемності. Писемність у формі клинопису вимагала багаторічної підготовки, залишаючись спеціальною навичкою вузької соціальної групи — писарів. Грамотність у Месопотамії, як і в інших країнах Стародавнього Сходу, була привілеєм незначної меншості. Навчалися тільки діти жерців, управителів, чиновників, власників суден і інших високопоставлених осіб. Писемність, відповідно, служила цілям державного і культового характеру, державні документи (на які спирався численний штат писарів і чиновників) самим детальним чином регламентували господарське життя (орендні відносини, наприклад), здійснювали правове регулювання відносин між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми. Такою же всеосяжною владою володіли і боги. Бог Мардук очолив боротьбу молодого покоління богів зі старим, за умови, що в нагороду він одержить право визначати долі всього сущого на небесах і на землі. В такому суспільстві переважала магічна свідомість. Магія як спосіб впливу на природу залишалася в арсеналі землеробського населення. Магічна діяльність — спроби впливати на уособлені закономірності природи емоційним, ритмічним, «божественним» Словом, жертвоприношеннями, ритуальними жестами і позами — здавалася настільки ж потрібною для життя общини, як і будь-яка суспільно корисна праця. Однак важко погодитися, що міська письмова культура, принаймні в особі своїх носіїв — шумерського чиновника — бюрократа і вченого писаря, переборює до рефлексивний рівень розвитку особистості.Ці «адміністратори» і «вчені», дійсно освоювали нові види діяльності, але не як свій особисту, а як професійну і одночасно соціальну навичку, де немає місця особистому вибору і рефлексуючому усвідомленню власного призначення і власного вибору. У цьому сенсі найбільш повною особистістю, чия воля відображалася в законі, повинна бути особистість царя, і примітно, що міркування царя Гільгамеша хоча і переломлюють характерні для шумерської літератури питання про устрій людської життя і порядку на землі через призму особистого щастя і сенсу життя, не дають відповіді на головне питання: що ж залишається людині в цьому житті, якщо в ній вже все визначене богами? Народи Стародавнього Світу створили виключно багату культуру, яка зробила величезний вплив на розвиток світової культури. Одними із найбільш ранніх культур Передньої Азії були культури країн, що знаходяться в басейні річок Тигру і Євфрату (Месопотамія, або Межиріччя). Саме вони розробили перші міфологічно-релігійні вчення і теологічні системи, які спонукали виникнення давньоіндійської, давньокитайської і давньогрецької філософії і монотеїстичних концепцій Старого і Нового Заповіту. Саме тут були створені ієрогліфіка і клинопис, які розвинулись у алфавітні системи писемності, запозичені греками, римлянами і багатьма іншими народами світу. Геніальні «Епос про Гільгамеша», «Оповідь Сінухе», твори давньоєврейських мислителів і поетів («Книга Іова», «Книга Екклезіаста» та ін.), священна книга іранських народів «Авеста», індійські Веди, «Махабхарата» і «Рамаяна», китайські «Лунь юй» і «Дао де цзин», давньоєгипетські піраміди, месопотамські зіккурати, палаци Ассірії і Персії, успіхи жерців-мислителів у галузях медицини, математики, астрономії — ось лише деякі досягнення народів Стародавнього Сходу, що увійшли до скарбниці світової цивілізації. Насамперед, слід виділити мистецтво Шумеру (IV— III тис. до н.е.), країни на півдні Передньої Азії. Завдяки археологічним розкопкам було відкрито кілька ранніх храмів, присвячених богам. Головні особливості цих споруд є характерними для архітектури Передньої Азії. Основним будівельним матеріалом служила висушена на сонці цегла. Храми зводилися на високій штучній платформі, стіни ділилися вертикальними нішами, вікна мали вигляд вузьких щілин, приміщення розподілялися довкола внутрішнього відкритого двору. Типовим для шумерської архітектури III тис. до н. е. є храм в Ель-Обейді (за 6 км від міста Ур), що стояв на цегляній платформі. Стіни храму членувалися вертикальними нішами. Над входом був налагоджений на стовпах навіс, з двох боків його охороняли дерев'яні статуї левів. Поверхню стін прикрашено трьома стрічками фризів із зображенням священних птахів і звірів, а також ритуальних сцен. Колонки на фасаді декоровані інкрустацією перламутром і кольоровим камінням. Над вхідними дверима — горельєф: левоголовий орел (грифон) тримає кігтями двох оленів. Ця композиція згодом стала популярною, і її почали повторювати. У шумерів виник зікурат — вид багатоярусної (3—7 ярусів) культової споруди із святилищем головного бога на верхньому ярусі. Деякі зікурати були заввишки 40 м. Усі вони вражали монументальними формами, чіткими пропорціями, масивними об'ємами. Зікурат в архітектурі Передньої Азії набув такої самої популярності, як піраміда в архітектурі Стародавнього Єгипту. Скульптура Шумеру тісно пов'язана з релігійною культовою і військовою тематикою. Статуеткам властиві видовжені або присадкуваті пропорції, великі інкрустовані очі, окремі деталі ледь намічені. Особливе місце серед скульптурних пам'яток Шумеру посідають рельєфи. У них своєрідна тематика зображень і композицій. Як правило, постаті царя чи бога виділяються збільшеними розмірами, постаті ж воїнів виконані у меншому масштабі, у статичних позах. Вершиною рельєфної пластики Шумеру можна вважати стелу, присвячену перемозі правителя міста Лагаша над сусіднім містом Уммою (ХХУ ст. до н.е.). З одного боку стели зображено верховного бога Лагаша, який тримає сітку з впійманими ворогами, з другого — правителя Лагаша на чолі війська, яке карає переможених. Значних успіхів мистецтво Шумеру досягло в галузі художнього ремесла (виготовлення виробів із золота, срібла, кольорових каменів). У другій половині III тис. до н. е. в результаті безперервних війн більша частина Межиріччя потрапляє в залежність від міста Аккада. Його цар Саргон називав себе "царем чотирьох

У подіях, які привели до створення Старовавилонської держави, приймали участь декілька царств, серед яких держава Ешнунна і царство Марі у середній течії Євфрату. Сам Вавилон вперше згадується у шумерській легенді про Саргона Аккадського (2369 – 2314 рр. до н.е.) і у документах ІІІ династії Ура. Велику роль Вавилон почав грати у часи І Вавилонської династії (1894 –1595), а під час правління славнозвісного царя Хаммурапі (1792–1750) він перетворився на найпотужніший центр не лише Дворіччя, а й усієї Передньої Азії. Можна зазначити 2 періоди розквіту Вавилонської держави – у 18 та 7(так зване Нововавилонське царство, що утворилося на руїнах Ассірійської імперії) століттях до н.е. При царі Навуходоносорі ІІ (604–562) вавилонська цивілізація досягла найвищого розквіту, здобувши ряд перемог над військами Стародавнього Єгипту і витіснивши останніх з Передньої Азії. Вавилон втрачає своє політичне значення з 538 року до н.е.(перське завоювання). Слід зазначити, що вавилонська культура має свої прямі витоки із стародавньої шумеро-аккадської цивілізації(ІV–ІІІ тисячоліття). Досягнувши значного розвитку,вона спричинила величезний вплив на культуру народів Азії й усього світу. Після розпаду Аккадського царства (XXIII — XXII ст. до н.е.) нове піднесення пережили південношумерські міста Лагаш і Ур. Історія стародавніх цивілізацій охоплювала період з IV тис. до н. е. до падіння Західної Римської імперії у V ст. н. е. Склалися два типи господарської організації — східне і античне рабство. Проте їм були властиві спільні риси:ручна технологія з індивідуальними та спільними знаряддями праці, провідна роль землеробства і натурального господарства, позаекономічний примус як засіб організації та привласнення суспільної праці. Східне рабство виникло в IV тис. до н. е. в Стародавньому Єгипті. Вигідне стратегічне та географічне положення сприяло його політичному та економічному розвитку. Зокрема, швидко розвивалося землеробство на високо урожайних, поливних землях долини Нілу. Другою важливою галуззю господарства було тваринництво, яке відтіснило мисливство. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Проте найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства. Заболочена, непридатна для життя долина Нілу у III тис. до н. е. перетворилася на квітучий оазис, коли Верхнє і Нижнє царства об'єдналися в єдину державу. Побудувати цей гідротехнічний комплекс,підтримувати його, давати надлишки сільськогосподарської продукції могли тільки великі вільні сільські громади. Поступово фараони, жерці, державні чиновники присвоїли общинні землі, перетворивши вільних селян на залежних від себе виробників. Згодом стародавні єгиптяни навчилися виплавляти бронзові вироби, виробляти тонке льняне полотно, прикраси з золота і срібла. Особливо високого рівня розвитку досягла обробка каменю. І сьогодні дивують своєю величчю і таємничістю єгипетські піраміди. Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими областями виникла жвава торгівля. У ринкові відносини втягнулися Синайський півострів, Нубія та Лівія, які були завойовані Єгиптом. Купці торгували золотом, сріблом, міддю, оловом, шкірами, слоновою кісткою, деревиною. У країні існували рабські ринки, де вільно купували і продавали невільників. Найбільшими рабовласниками були фараони, які привозили полонених із завойованих країн. Однак головною продуктивною силою були селяни — члени громад. Рабів їхні власники використовували як слуг, хоча великої різниці між селянами-общинниками та рабами не було. Перші могли потрапити в боргове рабство, другим дозволяли мати сім'ї. 525 року до н. е. Єгипет завоювали перси. До району східного рабства належало також Межиріччя (Месопотамія). Як і в Єгипті, тут Тигр і Євфрат, розливаючись, щедро удобрювали поля. Місцеві жителі, що здавна займалися хліборобством, збирали високі врожаї. Проте для цього треба було звести могутні проти повеневі греблі та інші іригаційні споруди. Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами тут були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, фігові, фінікові дерева,яблуні. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел та торгівлі. Основне населення — селяни, які, втративши власність на землю, працювали за частку врожаю на храмові господарства. З ремісничих професій поширеними були каменярі, теслярі, ковалі, пекарі,металурги. Найрозвиненішими державами Межиріччя в IV—III тис. до н. е. були Шумер, Ур, Ніппур, Урук та ін. У Ш тис. до н. е. рабів у Шумері було небагато, їхній статус — патріархальне рабство, тобто вони мали право заводити сім'ї і навіть викупити себе з неволі. У кінці III тис. до н. е. в Месопотамії утворилося могутнє централізоване Вавилонське царство. Найбільшого розквіту воно досягло за царя Хаммурапі (1792—1750 pp. до н. е.). Як і в Месопотамії в цілому, головною галуззю господарства вавилонян було землеробство. За Хаммурапі будувалися грандіозні канали. Як свідчить його кодекс, у той час існувало рабство,що трималося на війнах і боргах. Однак переважну частку сільськогосподарської продукції виробляли вільні селянські общини. Значного розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля. Вавилонські купці вивозили фініки, інжир, зерно, вовну, ремісничі вироби, а ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь. Існувало лихварство. Виникли ремісничі міста, торгівля. Знаряддя праці виготовлялися як з металу (міді, бронзи), так і з каменю. Гончарі славилися своїми глиняними виробами, ткачі — бавовняними тканинами. Вторгнення завойовників на деякий час загальмувало господарську діяльність місцевих жителів. Використовуючи залізні знаряддя праці, землероби на зрошуваних полях збирали два врожаї на рік цукрової тростини, пшениці,проса, льону, бавовнику, рису. Високого рівня розвитку досягли ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо. Грошовий обіг був нерозвинений, та й справжні монети з'явилися у формі шматочків срібла з печаткою лише у V ст. до н. е. Рабство мало патріархальний характер, сільська община зберігала панівне становище в економіці країни. Особливості східного рабства можна узагальнити так:

1. Воно не володіло суспільним виробництвом. Головна сфера економічного життя — сільське господарство — залишилось поза рабовласницьким виробництвом. Лише частково праця рабів використовувалася для обробітку ґрунту,особливо в системі царського і храмового господарства.

2. Раби належали в основному державі. Головними джерелами рабства були війни, піратство, боргове рабство.

3. Використання рабської праці було однобоким і не продуктивним. Рабів використовували для обслуговування рабовласників, вони брали участь у будівництві пірамід, каналів тощо.

4. Східне рабство не було класичним, у ньому перепліталися громадські та рабовласницькі елементи.

Два типи - східне та античне рабство їм властиві спільні риси: ручна технологія з індивідуальними та спільними знаряддями праці, провідна роль землеробства та натурального господарства, позаекономічний примус як засіб організації та привласнення суспільної праці. Східне рабство виникло в 4 тис до н.е. в Стародавньому Єгипті. Найбільшим господарським досягненням єгиптян стала зрошувальна система землеробства. Побудувати цей гідротехнічний комплекс, підтримувати його могли тільки вільні селяни. Поступово жерці, фараони присвоїли общинні землі, перетворили селян на залежних від себе виробників. У Єгипті виникла жвава торгівля між північчю та півднем. У країні існували ринки рабів. Найбільшими рабовласниками були фараони. Головною продуктивною силою були селяни. Великої різниці між рабами та селянами общинниками не було У 525 р до н е Єгипет завоювали перси. До району східного рабства належали Межиріччя Тигру та Євфрату. Основне населення - селяни, які обробляли землю і працювали за частку врожаю на храмові господарства. Незважаючи на існування рабства головними виробниками були селяни. Економіка східного рабства характерна і для Стародавньої індії та Китаю. Особливості східного рабства: воно не володіло суспільним виробництвом. Головна сфера економічного житті - сільське господарство опинилося поза межами рабовласницького виробництва. Раби належали державі, головними їх джерелами були війни, піратство,боргове рабство. Використання праці рабів було однобоким і непродуктивним, вони брали участь у будівництві храмів, пірамід, каналів.

У Греції переважало боргове рабство, община зникла, використання рабської праці стало різнобічним та ефективним, рабство перетворилося на класичне. У 5 ст. рабовласницьке суспільство в Греції досягло найвищого рівня розвитку. Ремесло і торгівля розвивалося на незначній території землі, на решті переважало сільське господарство. У майстернях ремісників працювали як раби так і вільні громадяни, був відсутній поділ праці. Багато рабів працювало в майстернях, каменоломнях, але переважна частина в сільському господарстві. Джерела рабів: війни, піратство,боги боротьба за землю була важливою ознакою економічного розвитку Риму. Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавилонського царства і Єгипту, які стали жертвою персидських завоювань. Однак цей режим відроджується в нових країнах Середземномор'я, куди поступово перемістилися центри Стародавнього світу. Це виявилося в економічному піднесенні Греції та Риму. У світовій історії розпочався новий період, відомий під умовною назвою античний (лат. antiquus — давній). Хронологічно він охоплював першу половину І тис. до н. е.— першу половину І тис. н. е.



2) Розвиток міжнародних монополій та їх роль у світовій економіці


В основу виникнення монополій покладено об'єктивний процес розвитку продуктивних сил наприкінці XIX - на початку XX ст. Становлення розвинутої підприємницької економічної системи вимагало адекватної виробничої бази у вигляді великого машинного виробництва. З розвитком техніки, в свою чергу, прискорювався процес витіснення дрібних підприємств: нова техніка могла бути використана лише на великих підприємствах. Технічні переваги давали змогу краще організувати виробничий процес, що разом з економією на загальних витратах, високою продуктивністю праці, розширенням можливостей у використаннікредиту сприяло розвитку великих підприємств і поступово збільшувало їхню роль у промисловому виробництві.З часом настав період, коли розвиток концентрації й централізації капіталу і виробництва на основі вільної конкуренції спричинив якісні перетворення у господарській системі. Основна частина суспільного виробництва виявилася зосередженою на небагатьох великих підприємствах, конкуренція між якими мала особливо руйнівний характер і загрожувала значними негативними наслідками. Щоб запобігти руйнівним силам конкуренції, мати змогу встановлювати високі ціни на товари й отримувати максимальний прибуток, великі підприємства стали групуватися, утворюючи монополістичні об'єднання. На зміну вільній конкуренції прийшла монополія. Вона заперечувала ринкову стихію і внесла елемент свідомого регулювання ринкових відносин. Аналіз виникнення і розвитку процесів монополізації був проведений у широковідомій праці В. І. Леніна "Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму". Для монополії характерні відсутність вільної, досконалої конкуренції на ринку, де вона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєї чисельності не можуть протидіяти згуртовано й узгоджено. Автори відомого американського підручника з економічної теорії "Економіко" К. Макконнелл та С. Брю підкреслюють, що монополія - це ситуація, за якої число продавців стає настільки малим, що кожний продавець уже в змозі впливати на загальний обсяг пропозицій, а отже, і на ціну продукту, що продається. Звідси можна визначити, що практично за своєю економічною сутністю монополістична ситуація на ринку виникає тоді, коли у певній галузі домінують кілька корпорацій, оскільки вони мають змогу офіційного, а також неофіційного зговору для панування на ринку й отримання монопольного прибутку. На відміну від досконалої конкуренції монополія обмежує ринково-конкурентну стихію і спрямовує свою дію на впорядкування господарської системи, захищаючи і стабілізуючи її з метою забезпечення економічних переваг висококонцентрованим господарським одиницям. Вже перші розвинуті організаційні форми монополій - картелі, синдикати, трести - суттєво підірвали внутрішньогалузеву конкуренцію. Картелі й синдикати обмежили вільну конкуренцію у сфері обігу. Укладення угод про особливі умови реалізації товарів і розподіл ринків збуту зруйнувало повну незалежність і свободу ринкових зв'язків і забезпечило умови для економічної реалізації їхнього панування. З появою трестів монопольне регулювання охопило також процес виробництва. Часткова планомірність не тільки стала формою руху капіталу в рамках окремого підприємства, як це було властиво періоду вільної конкуренції, а й поширилася на виробничі та комерційні зв'язки між підприємствами, що входили до складу тресту. Монополістична планомірність стала набувати нових масштабів, звужуючи водночас діяльність ринково-конкурентних сил. Монополізувавши виробництво в окремих галузях промисловості, трести сприяли подальшій концентрації виробництва і капіталу. Це створило матеріальну основу для їхнього впливу на виробників інших галузей і допомогло проникнути в нові галузі. З'явилися реальні умови для обмеження міжгалузевої конкуренції й становлення багатогалузевих монополій.Еволюція одногалузевих монополій у багатогалузеві відбувалася, по-перше, комбінуванням, тобто об'єднанням підприємств технологічно пов'язаних між собою галузей промисловості, наприклад, вугільної, металургійної, автомобілебудівельної; по-друге, через диверсифікацію виробництва - проникнення монополій у галузі, що прямо не пов'язані з основною сферою їхньої діяльності. Наслідком диверсифікації стали концерни - великі багатогалузеві утворення, які поступово захоплюють головні позиції як на ринках, так і у сфері виробництва. Формальними видами ринкової монополії господарських суб’єктів є білатеральна, або двобічна, монополія, обмежена і власне, або чиста, монополія. Білатеральна монополія утворюється за наявності на ринку лише пари контрагентів: один продавець - один покупець. Їм не загрожує конкуренція з боку інших економічних суб'єктів: на своєму ринку вони повні господарі, проте їхня економічна влада обмежена, оскільки ринкові відносини між ними характеризуються взаємозалежністю. В обмеженій монополії на галузевому ринку присутні один продавець (монополіст) і кілька покупців. Тут економічна влада монополії сильніша, ніж при білатеральній монополії: хоч покупців і небагато, але вони конкурують один з одним за право вступити у ринкові відносини з монополістом. Найбільша економічна влада у власне монополії: монополісту-продавцю протистоять багато покупців, відносини між якими будуються на конкурентній основі. Функція сукупного попиту виступає в цьому випадку як функція індивідуальної ринкової ціни монополіста. Для максимізації свого прибутку монополіст повинен досягти рівноваги між ціною і кількістю продукції, при якій утворилася б найбільша різниця між виручкою і валовими витратами. Тому його метою є відшукання рівноваги граничних витрат і граничної виручки. Монополіст створює дефіцит товарної пропозиції, який і обумовлює ціну, що значно перевищує граничні витрати. Створюється монопольний прибуток.Технічний прогрес у кінці ХІХ — на початку ХХ ст. активно вплинув на процес утворення великих промислових підприємств, які впроваджували у виробництво нову техніку та технології. Впровадження нової техніки вимагало великих капіталів. Це штовхало підприємства до об’єднання капіталів з метою організації виробництва з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу. В багатьох випадках власних фінансових коштів у промислових підприємств не вистачало, тому підприємства все частіше звертаються до банків з метою залучення їх коштів для розширення виробництва на новій технічній основі. За таких умов виникає можливість концентрації капіталу та утворення монополій для організації виробництва товарів на великих промислових підприємствах і одержання надвисоких прибутків завдяки встановленню монопольно високих цін на товари. Процеси утворення різних монополій наприкінці ХІХ ст. набувають масового характеру, а банки в утворенні монополій стали відігравати все більшу роль. Перша монополія виникла в 1872 р. у США. Це був нафтовий трест «Стандарт ойл», заснований Дж. Рокфеллером. Згодом на частку цього тресту вже припадало 90% переробки нафти. Створення перших монополій та встановлення ними монопольно високих цін на товари загострило конкурентну боротьбу між підприємствами та прискорило процес утворення монополій. Під загрозою банкрутства більш слабкі підприємства почали об’єднуватися з сильнішими. Так виникли різні монополістичні об’єднання: трести, картелі, синдикати, концерни. Отже, кінець ХІХ ст. характеризувався тим, що на зміну «вільній конкуренції» прийшли монополії, які встановили свій контроль над виробництвом у країнах Західної Європи та США і посіли чільне місце в їх економіці. Технологічні зрушення, які мали місце наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., фактично призвели до «другої промислової революції», прискорили процес індустріалізації після промислового перевороту. Індустріалізація в країнах набуває широкого масштабу, промисловість остаточно бере першість над сільським господарством, причому в самій промисловості найбільш швидкими темпами розвиваються галузі важкої промисловості: металургійна, машинобудівна, хімічна, нафтодобувна та нафтопереробна. Процес індустріалізації ще більш прискорився з утворенням монополій, які активно впливали на промислове виробництво, на розширення внутрішнього та світового ринків. Утворення наприкінці ХІХ ст. великої кількості монополій сприяло остаточному формуванню світового ринку, на якому завдяки зовнішній торгівлі відбувався обмін товарами між національними ринками різних країн. На розвиток світового ринку і втягування в його сферу впливу провідних індустріальних країн активно впливало будівництво сучасних залізниць, шосейних доріг, каналів, портів, освоєння корисних копалин у колоніях, що сприяло розвитку зовнішньої торгівлі як світової. Поряд з розвитком зовнішньої торгівлі розвивається світовий кредитний та валютний ринки. Все більша частка країн світу підпадає під вплив різних фінансових операцій. Світовий ринок також активно впливає на промисловий розвиток країн Західної Європи та США. Він був місцем збуту їх товарів та одержанням сировини, сприяв міжнародному поділу праці та розвитку міжнародних економічних зв’язків. Важливий вплив на формування світового ринку мав міжнародний поділ праці та спеціалізація країн у виробництві окремих видів товарів. На кінець ХІХ ст. спеціалізація країн уже чітко визначалася. Так, Англія займала провідне місце в експорті різних машин і механізмів; Німеччина — сільськогосподарських машин, паровозів, верстатів, спирту, цукру, виробів електротехніки, хімічної промисловості; Франція — дорогих шовкових тканин, парфумів, одежі, взуття, текстильних машин; США — виробів чорної металургії, машин, тканин, сільськогосподарських продуктів, особливо пшениці. Одним з найголовніших підсумків технологічних зрушень кінця ХІХ початку ХХ ст. було прискорене зростання економіки в провідних індустріальних країнах, а особливо — відносно молодих держав — США та Німеччині і, навпаки, зниження темпів економічного розвитку Англії та Франції. Уже під кінець 80-х років ХІХ ст. США за обсягом промислового виробництва посіли перше місце в світі, випередивши Англію. Водночас швидко розвивалася економіка Німеччини, що дало їй можливість випередити за обсягами виробництва промислової продукції спочатку Францію, а потім і Англію та зайняти друге місце після США. Європейські держави Англія і Франція втрачають свою економічну першість, і центр світової економіки переміщається з Європи в Північну Америку, в США. Таким чином, основні тенденції розвитку провідних країн світу в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. полягали в тому, що під впливом кардинальних технічних та технологічних зрушень відбулися суттєві зміни в промисловому виробництві, що вплинуло на обсяги виробництва та галузеву структуру промисловості, привело до укрупнення підприємств завдяки концентрації виробництва та капіталу. Все це створило сприятливі умови для виникнення монополій, які почали відігравати провідну роль в економіці країн. Утворення монополій позитивно вплинуло на подальшу індустріалізацію, формування та розвиток світового ринку. Процес монополізації та одержання монополіями надвисоких прибутків створювали сприятливі умови для накопичення та вивозу капіталу. Монополізація розпочалася з виникненням залізничної імперії Вандербільта. Першою формою монополістичних об'єднань були пули (або картелі), які встановлювали ціни, розподіляли замовлення та прибутки. У 1866 p. виник соляний пул у штаті Мічиган, у 1870 p. — Чиказький пул, який контролював залізничні перевезення. Панівною формою монополій спочатку в легкій, потім у важкій промисловості стали трести. Першим з них був нафтовий трест Рокфеллера "Стандарт ойл Компані", утворений у 1870 p. У 90-х роках провідна роль у монополізації промисловості, транспорту, банків перейшла до холдинг-компаній та концернів. У 1901 p. в США налічувалося 440 трестів з загальним капіталом 20,3 млрд. дол.Одночасно відбувалася монополізація банків. У 1890 p. у Нью-Йорку було 64 банки, що володіли капіталом 302 млн. дол., у 1900 p. — 58, капітал яких збільшився до 548 млн. дол. Інтенсивно, внаслідок злиття банківського та промислового капіталів, формувався фінансовий капітал. Найбільшими американськими монополіями були групи Рокфеллера (контролювали 95% американського видобутку нафти і 90% її експорту, промислові підприємства, банки, залізниці), Моргана ("Юнайтед Стейтс Стіл", що монополізував виробництво 2/3 сталі, трести в сільськогосподарському машинобудуванні, торговому пароплавстві, електротехнічна корпорація "Дженерал електрик", підприємства зв'язку, міського транспорту, страхові компанії), Пенсільванська група, група Вандербільта, групи Гульда, Гаррімана, три автомобільні корпорації: "Форд", "Дженерал моторс", "Крайслер" та ін. Фінансові групи Рокфеллера та Моргана контролювали 112 банків. Уряд намагався обмежити економічне панування монополій. У 1890 p. було прийнято закон Шермана про заборону монопольної змови, який регулював торгівлю за межами окремого штату. В 1914 p. закон Клейтона заборонив встановлювати різні ціни на товари для окремих категорій покупців, скуповувати акції для послаблення конкурента, обмінюватися директорськими посадами. Однак антитрестівське законодавство фактично не застосовувалося. У Німеччині активний розвиток акціонерної власності (грюндерства) почався з будівництва залізниць у 70-х роках XIX ст. У 1870 p. існувало 418 акціонерних товариств, за період 1871—1872 pp. з'явилося 978 нових з акціонерним капіталом 2,8 млрд. марок. Процес монополізації охопив усі галузі промисловості. На відміну від США, монополії об'єднували більшу кількість підприємств (кілька сотень), існували у формі картелів і синдикатів. У 1879 p. їх кількість становила 14, в 1900 p. — 300, перед першою світовою війною кількість їх зросла в 2 рази. У кінці 90-х років XIX ст. — на початку XX ст. з'явилися перші трести: електротехнічні корпорації АЕГ і товариство "Сіменс". Інтенсивно формувався фінансовий капітал. У 1913 p. існувало 1850 банків; 9 берлінських банків контролювали 85 % банківського капіталу (11,3 млрд. марок). До таких банків належали Німецький (капітал 3 млрд. марок і контроль за 87 банками). Дрезденський, Дармштадтський банки, Облікове товариство (власний капітал 300 млн. марок), їхній прибуток в 1895—1900 pp. становив 38,6—67,7% щорічно. Німецькі банки вкладали капітали в основному в промисловість. Так, 6 берлінських банків контролювали 751 підприємство. У Великобританії ще на початку 60-х років XIX ст. було 639 акціонерних корпорацій. Проте перші монополії виникли лише в кінці 80—90-х pp. XIX ст. У 1888 p. виник Соляний союз, що контролював 90% продукції. В 1894— 1896 pp. у Шотландії утворилося монопольне об'єднання з виготовлення труб. Поступово монополії з'явилися в хімічній, трубопрокатній, воєнній промисловості, суднобудуванні, на транспорті. В 1913 p. у Великобританії їх налічувалося 93. Отже, формування монополій розпочалося пізніше, ніж в США та Німеччині, здійснювалося повільніше. В основному вони об'єднували ЗО—50 фірм. Контроль над галузями був практично відсутній. Найменше монополій було в легкій і добувній промисловості. За темпами монополізації банківський банках за 1880—1908 pp. зросли в 2,8 раза, їм належало 25% всіх цінних паперів світу. В 1913 p. 12 банків на чолі з Англійським зосередили 70% всього світового капіталу. Для економіки Франції характерним було збереження великої кількості невеликих підприємств, повільний процес концентрації виробництва. На початку XX ст. лише 30% підприємств мали понад 50 робітників. Швидке зростання кількості акціонерних товариств почалося в перші роки XX ст., коли щорічно виникало 600—700, а в 1907 p. — 1000 нових компаній. Монополізація у формі картелів і синдикатів почалася в 70-х роках XIX ст. Так, в 1876 p. утворився металургійний синдикат (13 заводів), у 1883 p. — цукровий картель. На початку XX ст. велика кількість картелів виникла в хімічній, текстильній, вугільній, металургійній промисловості, на торговому флоті, у машинобудуванні. За темпами монополізації банківський капітал випереджав промисловий. У 80-х роках XIX ст. кількість приватних банків зменшилася до 172, а кількість акціонерних досягла 91. Депозити в банках за 1880—1908 pp. зросли в 2,8 раза, їм належало 25% всіх цінних паперів світу. В 1913 p. 12 банків на чолі з Англійським зосередили 70% всього світового капіталу. Для економіки Франції характерним було збереження великої кількості невеликих підприємств, повільний процес концентрації виробництва. На початку XX ст. лише 30% підприємств мали понад 50 робітників. Швидке зростання кількості акціонерних товариств почалося в перші роки XX ст., коли щорічно виникало 600—700, а в 1907 p. — 1000 нових компаній. Монополізація у формі картелів і синдикатів почалася в 70-х роках XIX ст. Так, в 1876 p. утворився металургійний синдикат (13 заводів), у 1883 p. — цукровий картель. На початку XX ст. велика кількість картелів виникла в хімічній, текстильній, вугільній, металургійній промисловості, на торговому флоті, у машинобудуванні. Винятково високими були темпи концентрації банківського капіталу. За 1870—1909 pp. три банки "Ліонський кредит", "Національна облікова контора", "Генеральне товариство" збільшили обсяг капіталів в 4,4 раза, вкладів — у 10,2, кількість відділень — у 19,2 раза. Загальна сума банківського капіталу досягла в 1914 p. 11 млрд. фр. Головним центром фінансового капіталу був Французький банк. І Однак діяльність банків була спрямована не на інвестиції у промисловість, а на позиково-лихварську діяльність. Капіталовкладення всередині країни щорічно зростали на Й 1 %, експорт капіталу — на 3 %. Перед війною обсяг експортованого капіталу був в 1,6 раза більший, ніж капіталовкладення в національну промисловість і торгівлю. Акціонування та монополізація економіки в Японії розпочалися в 80-х роках XIX ст. Лише за 1905—1906 pp. виникло 180 акціонерних компаній. У 1913—1914 pp.25% усіх робітників працювали на підприємствах з кількістю працюючих понад 500 чол. У 1913 p. капітал акціонерних корпорацій досяг 2 млрд. дол. З них 38% належало 0,4% корпорацій, кожна з яких мала понад 5 млн. єн. Першими монополіями були старі банківсько-торгові компанії Міцуї контролювали добувну і текстильну промисловість), Міцубісі (панували у судноплавстві, транспортному машинобудуванні). У 1880 p. була створена Японська паперова, у 1882 p. — Японська пароплавна компанії. Процес монополізації прискорили фінансова криза 1887—1898 pp. та світова криза перевиробництва 1900—1903 pp. Основними формами монополій були картелі, синдикати, концерни. Швидко зростав банківський капітал. Перший Національний банк Японії був утворений у 1873 p. компаніями Міцуї та Оно. В 1879 p. кількість банків досягла 153. У 1912 p. банківський капітал становив 570 млн. єн.. Розорення невеликих і середніх підприємців сприяло концентрації та централізації виробництва, капіталу. Монополістичні об'єднання в Україні, особливо великі, були тісно пов'язані з іноземним капіталом. Понад 25 % усіх іноземних капіталів, вкладених у промисловість Російської імперії на початку XX ст., припадало на Україну. Так, у вугільній промисловості іноземцям належало 63 % основного капіталу, в металургії — 90 %. Іноземний капітал приваблювали в Україну високі прибутки, які майже повністю йшли за кордон. Величезна роль у розвитку української промисловості належала акціонуванню. Поява значної кількості акціонерних товариств у найважливіших галузях промисловості України свідчила про те, що розпочався новий етап становлення великої індустрії. Нагромадження капіталу невеликою кількістю акціонерних компаній у провідних галузях української промисловості стало важливою умовою для створення тут монополій. Переломним моментом процесу зростаючої концентрації виробництва була економічна криза 1900—1903 pp. Вона безпосередньо призвела до краху сотень невеликих і слабких підприємств та створення ряду великих монополістичних об'єднань. За концентрацією виробництва в основних галузях промисловості Україна займала перше місце в Російській імперії. Так, у 1901 p. на 12 великих металургійних заводах (з 16 діючих) було зосереджено 96 % усіх робітників металургії Півдня України. На кожному з них працювало понад 1 тис. робітників, які виплавляли 87 % чавуну в цьому регіоні. Високий рівень концентрації був характерний також для вугільної промисловості Донбасу. Тут частка 25 акціонерних товариств (з 26 діючих у цій галузі) у 1912 p. становила 95,4 % видобутку всіх акціонерних товариств і понад 70 % видобутку вугілля в Донбасі. Важливим фактором у монополізації промисловості України в цілому і вугільної зокрема була організація в 1904 p. синдикату "Продвугілля", який об'єднав майже весь видобуток і продаж кам'яного вугілля в Донбасі. Це був один з найбільших синдикатів Російської імперії. До нього входило 18 великих акціонерних вугільних товариств, підприємства яких зосереджували майже 75 % усього видобутку вугілля в Донбасі. Напередодні першої світової війни на підприємствах "Продвугілля" працювало 64 тис. робітників.У 1902 p. в Україні засновано найбільший у металургії синдикат "Продамет". Його мета — торгівля виробами заводів цього об'єднання. У синдикат входило 12 підприємств (товариств), серед яких були Південно-російське Дніпровське металургійне товариство "Провідане" та ін. На початок 1908р. "Продамет" зосередив у своїх руках дві третини всього виробництва заліза і сталі Південної України. Синдикат продавав залізо різного ґатунку, балки, рейки, бандажі, осі в імперії Романових. У харчовій промисловості найбільшим був синдикат цукрозаводчиків, заснований у 1887 p., бюро якого знаходилося в Києві. Найвпливовіша роль у ньому належала цукровим магнатам Бобринським, Браницьким, Береденкам, Хряковим. Спочатку синдикат об'єднував 78 %, а в 1892—1893 pp. — 91 % усіх цукрових заводів України. Основним його завданням було регулювання цін на цукор і забезпечення підприємцям високого монопольного прибутку на внутрішньому ринку. Всього в середині 90-х років в Україні діяло 153 цукрових заводи, які виробляли 23,9 млн. пудів цукру. Як і в перші роки існування цукрового синдикату, підприємці скорочували продаж цукру на внутрішньому ринку і збільшували його експорт. Вивозячи частину цукру за кордон, вони штучно підтримували високі ціни на нього в Російській імперії. Монополії охопили своєю діяльністю й інші галузі народного господарства. Напередодні першої світової війни в Україні вже не було жодної важливої галузі промисловості, в якій тією чи іншою мірою виробництво не було б монополізовано. Якщо в 1901 p. працювало лише 17 підприємств, на кожному з яких було зайнято понад 1 тис. робітників, то в 1913 p. їх налічувалося вже 42. У 1900 p. 5 великих металургійних заводів виплавляли 49 % усього чавуну в Україні, забезпечивши понад 25 % його загальноімперського виробництва. В 1913 p. на ці самі підприємства припадало вже 55 % виплавленого чавуну Півдня України і 37 % виробництва його у Росії в цілому. Усі монополістичні об'єднання, що діяли в Україні, з самого початку мали не регіональне, а загальноімперське значення. Індустріальний розвиток не був поступальним. Починаючи з 1825 p. його переривали кризи (1825,1836,1847,1857, 1866, 1873, 1883, 1893, 1901—1902 pp.), внаслідок чого він набув циклічного характеру. Розорення невеликих і середніх підприємців сприяло концентрації та централізації виробництва, капіталу


Случайные файлы

Файл
50795.doc
6 v1.doc
3966-1.rtf
25277.rtf
41767.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.