Форми вини за кримінальним правом Німеччини (36424)

Посмотреть архив целиком













ФОРМИ ВИНИ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ НІМЕЧЧИНИ


ЗМІСТ


ВСТУП

1. Роль та функції вини в німецькому кримінальному прав

2. Поняття вини та її елементи

3. Законодавча регламентація інституту вини та форми вини в кримінально-правовому законодавстві Німеччини

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП


Стан законодавчої регламентації інституту провини утворює базу реальної оцінки існуючих наукових розробок в сфері кримінального права. У німецькому кримінальному кодексі на відміну від українського законодавства не розкриваються ні поняття провини, ні поняття її видів. У літературі пояснюють це спірністю проблеми й відсутністю такої дефініції, що могла б розглядатися як загальновизнана.

Джерелами кримінального права ФРН є Основний закон (Конституція) 1949 р., Кримінальний кодекс ФРН 1871 р., федеральні кримінальні закони, кримінальне законодавство земель. Слід зазначити, що Кримінальне право ФРН кодифікується не повністю. Поряд з Кримінальним кодексом існують інші багаточисельні кримінально-правові норми, що не кодифіковані, містяться в різних законах. У зв’язку з цим слід розрізняти власне Кримінальний кодекс (акт, що кодифікує) і ширше поняття - кримінальне право, в яке входять як КК ФРН. Останні містяться в різних законах, складових так зване додаткове кримінальне право (Nebenstrafrecht). (Небенштрафтрехт).

У постмодерністській юриспруденції серед іншого істотно змінюється поняття правопорушення та юридичної відповідальності, що має й практичний вихід у подальшому реформуванні кримінального права сучасної України. Основні напрями такого вдосконалення – це забезпечення гуманізації кримінального законодавства, визначення співвідношення між злочинами та іншими правопорушеннями, реалізація міжнародно-правових зобов’язань України у сфері кримінальної юстиції.

Отже, стан законодавчої регламентації провини Кримінальному кодексі Німеччини можна характеризувати як такий, що закріплений неоднозначно. Тут відсутні загальнотеоретичні дефініції провини, наявні в вітчизняному карному законодавстві, і навпроти, закріплені окремі інститути (помилка, складна провина та ін.), які щонайменше заслуговують уважного розгляду. Таким чином дослідження форми вини за кримінальним законодавством Німеччини є актуальним.

  1. Роль та функції вини в німецькому кримінальному праві


У німецькій кримінально-правовій науці вина по суті розглядається у зв’язку з її функціями як кримінально-правовий принцип, що виступає як передумова відповідальності й покарання, як елемент вчення про злочин і, нарешті, досліджується як самостійний феномен у зв’язку з аналізом злочину або без цього. Між підходами до провини в вітчизняної і німецькій кримінально-правовій науці формально немає особливих розходжень. Особиста й винна відповідальність - принцип ще радянського карного законодавства, яке спадкувало й українська карне законодавство. Провина у радянській літературі зізнається ознакою або елементом злочину, що відбито в законодавчому визначенні злочину. Однак, можна стверджувати, що при дослідженні провини вітчизняні автори зосереджуються в основному на її ролі як ознаці суб’єктивної сторони складу злочину, характеризуючи більше не саму провину, а її види. Це особливо типово для існуючих підручників по карному праву.

Зупинимося на зазначених підходах докладніше. Розглядаючи провину як кримінально-правовий принцип, теоретики карного права ФРН підкреслюють, що він: а) обґрунтовує карне покарання, і без особистої провини воно неможливо в жодному разі ; б) встановлює пропорції між провиною й покаранням (призначення покарання в рамках вищої границі провини, без перевищення її); в) відмова від “провини за життєвий шлях”, тобто встановлення провини діяння, а не діяча. Принцип винності має фундаментальне значення, конституційний ранг. На думку проф. Гафта, він випливає зі ст. 11 Конституції ФРН [1, c.23]. Проф. Ленкнер, у свою чергу, підкреслює, що цей ранг підтверджується рішенням Конституційного суду ФРН від 1967 р. і властиво значимість даного принципу визначає необхідність постійного й свідомого звертання до проблематики провини [2, c.81].

У зв’язку з аналізом принципу провини проф. Ленкнер ставить вічну проблему співвідношення провини, відповідальності, свободи волі. Ця проблема, будучи пов’язана з біологічними й соціальними підставами провини, постійно одержує новий зміст в умовах життя людей, а її дослідження приводить до перегляду співвідношення юридичної й моральної провини, що вже склалися у теорії співвідношення провини й суспільної небезпеки й т.д.. У німецької кримінально-правовій літературі висловлені різні погляди на цю проблематику. Більшість юристів (але не всі) стоять на позиціях наявності свободи волі, що розглядається як індетермінізм. Так, проф. Хохенлайтнер писав: “Як незабаром ми робимо докір особі за його поводження, ми стаємо неминуче індетерміністами”. [3, с. 207] При цьому, однак, індетермінізм розуміється аж ніяк не прямолінійно й однозначно. Представники цієї позиції змушені враховувати численні критичні зауваження як з боку тих, хто вважаэ свободу волі мнимою проблемою, так і з боку тих, хто розглядає себе як детерміністів. Тому індетерміністи лише підкреслюють, що людина може вибирати між правдою й неправдою, законом і антизаконом, діючи в певному полі можливостей. Проф. Ешек, наприклад, вважає здатність людей контролювати внутрішні й зовнішні спонукальні сили, приймати рішення відповідно до їх змісту, оцінками й керуватися існуючими нормами. Треба відзначити, що в сутності аналогічна думка висловлювалася в радянській кримінології при аналізі процесу ухвалення рішення в механізмі злочинного поводження досить давно. Рішення про здійснення злочину як функція впливу системи факторів на поле можливостей людини [4, c.50].

Детерміністський підхід, у свою чергу, вважає поводження людини обумовленим рядом законів моралі, етики, положеннями релігії та ін. Однак принципова різниця між індетермінізмом щонайменше зменшується, коли автори конкретизують свої позиції.

Труднощі вибору між детермінізмом і індетермінізмом, прагнення підсилити нормативність розуміння провини приводять до тези про те, що передумови провини, а отже стан провини, її онтологичність, не можуть бути перевірені в рамках наукового аналізу.

Передумови провини, на думку проф. Ленкнера, повинні опиратися на ціннісні рішення суспільства, що не може захистити себе від зазіхань, створити порядок спільного життя, не прибігаючи до поняття провини, не визначаючи те або інше поводження винним [5, c.97].

Викладена позиція при певних обставинах може викликати докори у агностицизмі. Однак тут, на наш погляд, мова йде не про відмову від соціального пізнання як такого, а про визнання вже обґрунтованого в ряді робіт - положення, відповідно до якого методи пізнання не зводяться до науки. Етика, мораль, право, пізнаючи свої об’єкти, використовують різні шляхи, і ці шляхи далеко не завжди носять науково-гуманітарний характер.

Очевидно, практичний зміст викладеної позиції складається в захисті карного права від постійних спроб замінити юридичне покарання, кримінально-правові міри, мірами виховно-профілактичного характеру, що виходять не із провини (раз її немає, оскільки немає й свободи волі), а з неконтрольованими, обумовленими ситуаціями вибору засобів соціального самозахисту.

Провина як ознака злочину досліджується в німецькому карному праві зі своєрідних позицій. Їхнє розуміння вимагає досить скрупульозного аналізу. У цій якості вина виступає як один із двох основних ознак злочину, причому другим є так званий “унрехт” - правова неправда, протиправність, що розуміється як саме протиправно оцінене діяння і його кількісне вираження - ступінь неправди. Цій ознаці, на думку німецьких теоретиків карного права, підлеглі більше конкретні ознаки відповідності складу злочину й протиправності в змісті невідповідності конкретним правовим нормам.

У такій конструкції, очевидно, легше й зручніше розглядати провину, виводячи її за межі складу злочину, тобто як щось більше, ніж склад злочину. У зв’язку із цим проводиться досить широкий погляд на елементи провини, актуалізується проблема підстав провини стосовно до окремих видів злочинного поводження та ін.

Питання про функції провини піднімається в багатьох роботах. Досить змістовна характеристика дана в монографії проф. Ленкнера. Він, зокрема , пише про функції провини як ідеї, правового принципу, що обмежує саме поняття кримінально-правового, державного примуса, про функцію обґрунтування відповідальності й покарання, про функцію виміру покарання. Ця теоретична постановка питання відбиває чинність карного закону й має серйозне практичне значення. Зрозуміло, за умови послідовного її проведення в життя.

Дійсно, функція провини може бути реалізована на рівні законодавства - при встановленні відповідальності за те або інше діяння, на рівні правозастосування, - коли проводиться процедура встановлення підстав відповідальності за конкретне діяння. При цьому особливо підкреслюється - і ця думка взагалі неодноразово повторюється в роботах з німецького карного права, - що мова йде лише про провину за діяння, але не про провину діяча. У цьому змісті вина не може виконувати функцію, що вимірює.

Фіксація цієї позиції спрямована проти норми яка раніше діяла в німецькому карному праві, що регламентує загострення покарання стосовно так званого “звичного” злочинцям. Очевидно, є певний зміст із подібною точкою зору досліджувати інститут особливо небезпечних рецидивістів, з’ясовуючи, за що ж, за яку провину повинна відповідати особа, яка визнана особливо небезпечним рецидивістом, особливо у випадках, коли судимість не знята.


Случайные файлы

Файл
66481.rtf
24795-1.rtf
22379-1.rtf
79498.rtf
22418-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.