Характеристика емоцій і почуттів, їх вплив на діяльність юриста (34808)

Посмотреть архив целиком


Зміст


1. Характеристика емоцій та почуттів, їх вплив на діяльність юриста

2. Психологія особистості правопорушника

3. Тест

Список використаних джерел




1. Характеристика емоцій та почуттів, їх вплив на діяльність юриста


Емоції і почуття, так само як і психічні процеси, забезпечують відображення та пізнання навколишнього світу. Але, на відміну від сприймання, пам'яті, мислення, емоції і почуття відбивають реальну дійсність у формі переживань. Пізнаючи світ, людина по-різному сприймає предмети і явища. Одні події викликають захоплення, інші - печаль, гнів тощо. Захоплення, гнів, радість - все це прояви суб'єктивного ставлення людини до навколишніх предметів і явищ, емоційні переживання її. Отже, емоції - це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. В емоційних переживаннях відбивається життєва значущість інформації. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні - негативні.

Стенічні емоції підвищують життєдіяльність організму; астенічні пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб'єкта.

Розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. Прості (нижчі) - переживання, пов'язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.

Емоції можуть істотно впливати на процес діяльності. Переживання життєвого смислу явищ і властивостей світу, або емоцій, - необхідна передумова людської активності. Емоційні процеси забезпечують передусім енергетичну основу діяльності, є мотивами її. Емоції визначають якісну і кількісну характеристику поведінки. Вони також забезпечують селективність сприймання - вибір об'єктів середовища, які впливають на людину і мають для неї значення.

Почуття - одна з основних форм переживання людиною свого ставлення до явищ дійсності. Вони більш стійкі і постійні порівняно з емоціями, що виникають у відповідь на конкретну ситуацію, тобто ситуативні.

Структура почуття складається не лише з емоцій, а й з більш узагальненого ставлення людини, пов'язаного з розумінням, знанням. Тісний зв'язок почуттів з емоціями виявляється передусім у тому, що кожне почуття переживається і розкривається через конкретні емоції [1, с.151].

Тварини не мають почуттів. Емоції, спільні для людейі тварин (страх, гнів, цікавість, сум тощо), мають якісну відмінність.

Світ емоцій людини багатогранний. Емоцій стільки, скільки ситуацій, в яких перебуває особистість. В цілому почуття й емоції змінюються контрастно в таких напрямках:

задоволення (приємне переживання);

незадоволення (неприємне переживання);

подвійне (амбівалентне);

невизначене ставлення до дійсності.

При цьому людина перебуває в сильному напруженні, збудженні або ж у спокійному стані.

Фізіологічною основою функціонування найпростіших емоцій є діяльність нервових центрів, розміщених у нижніх відділах головного мозку, в підкірці. І.П. Павлов писав, що підкіркові центри є центрами складних безумовних рефлексів - харчових, захисних та інших, водночас вони є і фізіологічним підґрунтям елементарних емоцій.

Дані досліджень останніх років показали, що основу фізіологічного механізму емоцій становлять ретикулярна формація, яка активізує діяльність механізму мозку, і центри, розміщені в гіпоталамусі, таламусі, лімбічній системі та підкіркових вузлах.

Емоційні переживання супроводжуються виразними рухами, які, згідно з теорією Ч. Дарвіна, є рудиментами доцільних інстинктивних рухів тварин. Очевидно, ці рухи на певному етапі розвитку тваринного світу виявилися позитивними в плані пристосування тварин до навколишнього світу, що постійно змінюється.

Згідно з теорією фізіолога Кеннона, емоції, мобілізуючи сили організму, приводять його у стан готовності до втрачання енергії. Спочатку виникають емоції, а згодом, як наслідок, зміни в організмі.

У житті людини виявляються різноманітні емоційні переживання (страх, настрій, пристрасть, афект тощо), які різняться за специфікою плину і впливу на її діяльність.

Страх - емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню людини і спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Індивід у психологічному стані страху, як правило, змінює свою поведінку. Страх у людини викликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, іноді паралізує її діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначеним або неусвідомленим, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом страху в людини виникають вегетативні дисфункції (серцебиття, тремтіння м'язів, рясне потовиділення), з'являється своєрідний вираз обличчя. У випадках, коли страх досягає сили панічного страху, жаху, він здатний нав'язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння, захисна агресія). Неадекватні реакції страху спостерігаються при різних психічних захворюваннях (фобії) [4, с.37].

Настрій - відносно тривалий, стійкий психічний стан помірної або слабкої інтенсивності, що виявляється як позитивний або негативний емоційний фон психічного життя індивіда. Настрій може бути радісним або сумним, бадьорим або пригніченим. Джерелом виникнення того чи іншого настрою є, як правило, стан здоров'я або становище людини серед людей; задоволена чи не задоволена вона своєю роллю в сім'ї та на роботі. Разом з тим настрій, у свою чергу, впливає на ставлення людини до свого оточення: неоднаковим воно буде у радісному настрої і, наприклад, у пригніченому. У першому випадку навколишня дійсність сприймається в рожевому світлі, в другому - уявляється в темних тонах. Настрій до певної міри залежить і від фізичного стану людини. Нездужання, сильне стомлення, недосипання пригнічують настрій, тоді як міцний сон, здоровий відпочинок, фізична бадьорість сприяють піднесеності настрою.

Пристрасть - це сильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над іншими спонуками людини і призводить до зосередження на предметі пристрасті всіх її сил і поривань. Причини формування пристрастей різні. Вони можуть визначитися усвідомленими ідейними переконаннями, виходити з тілесних потягів.

Афект - сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин; характеризується яскраво вираженими руховими виявами та змінами у функціях внутрішніх органів. В основі афекту лежить стан внутрішнього конфлікту, породженого протиріччями між вимогами, що ставляться до людини, і можливостями їх виконати. Афект розвивається в критичних умовах, коли людина не здатна знайти адекватний вихід із небезпечних, часто несподіваних ситуацій [6, с.332].

Ставлення однієї людини до іншої може виражатися у прихильності, ворожості, неприязні, ненависті тощо. Заздрість і ворожість, які виникли спочатку ситуативно, можуть при постійному внутрішньому дискомфорті перерости в стійку рису особистості. На ґрунті ненормальних міжособистісних стосунків і особистісних якостей можуть виникати різні порушення нервової системи і психіки. З другого боку, різні психічні і соматичні хвороби зумовлюють зміни емоційній сфері.

Юридична діяльність відрізняється надзвичайно високою відповідальністю. У руках юриста (наприклад, прокурора, судді, слідчого, оперативного працівника та ін) зосереджені особливі владні повноваження, право і обов'язок застосовувати владу від імені держави.

В багатьох юридичних працівників розвивається професійне почуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій. З психологічної точки зору складність розв'язання практичних завдань юристом полягає в тому, щоб почуття відповідальності не придушувало його активності, не спонукало до надмірної обережності і не сковувало його мислення.

Безпосередня практична діяльність юриста включає в себе різноманітні інтелектуально-пізнавальні, оціночні, комунікативні дії, які полягають у вивченні людей і виникаючих ситуацій (цивільні спори, конфлікти, злочини та ін), в прийнятті рішень і розробці плану їх реалізації, в координації дій з іншими спеціалістами і т.д.

Аналіз роботи слідчих, судців, адвокатів, інспекторів митних органів та інших показує, що вона відрізняється наявністю значних інтелектуальних навантажень, пов'язаних зі складністю завдань, що вирішуються, врахуванням великої кількості різноманітних (часом суперечливих) факторів. Інформаційні навантаження створюються через необхідність постійно тримати в полі зору цілу сукупність питань, які складають зміст розглядуваної юридичної справи [3, с.58].

Характерна особливість діяльності юриста - наявність в ній оціночних психічних процесів, мета яких полягає у визначенні своєї позиції, свого ставлення (позитивного чи негативного) до оцінюваної заяви, події, факту.

Частіше оціночний процес з боку юридичного працівника представляє собою розгорнуте співставлення фактичних даних з оціночними критеріями - правовими нормами і вимогами. У ряді випадків оціночне судження залежить від безпосередньої, часом беззвітної емоційної реакції. Іноді вибір визначається емоційною привабливістю тої чи іншої альтернативи.

У підсумку оціночних психічних процесів формується рішення про бажаний чи небажаний розвиток подій, про значимість соціально-правової проблеми, що виникла, про відносну роль різних факторів і умов, які впливають на хід і результати юридичної справи.

Оціночне судження специфічне тим, що воно залежить не лише від об'єктивної ситуації, від об'єктивного стану справ, але і від потреб, інтересів і намірів юриста, від його особистих переваг. Звідси випливає: в юридичній діяльності значну роль відіграють такі якості юриста-спеціаліста, як принциповість, об'єктивність, неупередженість, послідовність та ін.

Особливе місце в структурі юридичної діяльності займають комунікативні дії, спілкування юриста з колегами по професії, з керівниками підприємств (фірм) і закладів, начальниками відділів (служб) і рядовими співробітниками, а також з потерпілими, звинуваченими, підозрюваними, свідками, злочинцями та іншими особами [5, с.75]. Комунікативні дії включають різні види контактів:

бесіди з метою отримання важливої інформації, необхідної для прийняття рішення;

директивна взаємодія, пов'язана з постановкою завдань, доручень, стимулюванням активності та ініціативи з боку окремих осіб;

переговори з різною категорією людей;

колективне (групове) мислення як форма пошуку найкращого рішення в складній ситуації;

спостереження за мовою і діями співрозмовників і т.д.

Оскільки обсяг комунікативних дій в роботі юриста вельми суттєвий, з одного боку, і дуже важливий, з іншого боку, для успішного спілкування з людьми представнику юридичної служби необхідні розвинуті комунікативні якості: чуйність, сприйнятливість, товариськість, спостережливість, впливовість та ін.


2. Психологія особистості правопорушника


В окремому правопорушнику не можна абсолютизувати які-небудь злочинні його особливості. У той же час у кожного правопорушника можна виявити те спільне, що характерне для всіх правопорушників певної категорії.

Злочинна поведінка зумовлена взаємодією особистості з соціальним середовищем. Політичні, соціально-економічні, духовні сторони суспільства чинять зовнішній вплив на формування механізму злочину, а психічні особливості формують механізм злочину з середини.

Важливо підкреслити, що будь-які соціальні, тобто зовнішні, умови проявляються в злочині, переломлюючись через особистість, тобто через її внутрішній зміст. Тому особистість правопорушника не просто відображає зовнішні умови життєдіяльності, але є активною стороною взаємодії з тим чи іншим середовищем.

У психіці людини не існує якихось особливих "злочинних рис". Ще великий психолог ХІХ-ХХ ст. А.Ф. Лазурський у своїх працях підкреслював, що викривлений розвиток людської особистості пов'язаний не з відсутністю чи недостатністю тих чи інших психічних якостей (розуму, волі, емоцій), а більшою мірою з невідповідністю між особливостями психіки і тими зовнішніми умовами, в яких відбувається розвиток людини.

Вивчення особистості правопорушників і законослухняних громадян дозволяє спеціалістам зробити висновок про те, що правопорушники гірше засвоїли вимоги правових і моральних норм, вони більше відчужені від суспільства і його соціальних цінностей, від малих груп - сім'ї, трудових чи навчальних колективів, у них погана соціальна адаптованість [2, с.94].

Правопорушники відрізняються від законослухняних людей не "злочинними рисами" їх психіки, а тими негативними рисами характеру, тою спрямованістю особистості, які склалися в умовах їх життя, навчання і діяльності. Для правопорушника характерні агресивність в поведінці та імпульсивність в діях, відчуженість від суспільних цінностей і духовної культури, високий рівень тривожності і невпевненості в собі. Всі ці риси формуються в рамках індивідуального буття, а також біологічно зумовлених особливостей. Особистісні якості людини, які проявляються в злочинному діянні, - свідчення її морально-психологічних недоліків (жорстокість, соціальний негативізм, жадібність та ін).

Отже, відмінність злочинної поведінки від правомірної зумовлена ціннісними орієнтаціями, поглядами і соціальними установками індивіда. Загальновизнано, що саме в координатах ціннісно-нормативної системи особистості і соціального середовища, їх взаємодії слід шукати безпосередні причини злочинної поведінки.

У типології особистостей правопорушників виділяють:

загальний тип правопорушника;

особистість правопорушника певної категорії;

особистість правопорушника певного виду.

Ці градації відносяться між собою як загальне, особливе й одиничне. Вивчаючи правопорушника, юридичні працівники вивчають його індивідуальність (одиничні, неповторні риси), його особливі риси (ті риси, які притаманні, наприклад, шахраям чи учасникам розбійних нападів) і загальні риси (ті риси, які наявні майже в усіх представників злочинного світу).

Асоціальний тип правопорушника (менш злісний) відзначається несформуванням у людини позитивних ціннісних орієнтацій, позитивних соціальних установок, які не лише б чинили вплив на його поведінку, але й утримували від можливої протиправної поведінки в складних, часом конфліктних ситуаціях [5, с.78].

Антисоціальний тип (злісний) притаманний професійному злочинцю, який проявляє постійну готовність до злочинів, до злочинної поведінки. Як правило, це люди, які неодноразово здійснювали злочини, та мають стійкі підсвідомі кримінальні спонукання.

Корислива категорія правопорушників, які посягають на матеріальні блага суспільства і окремих громадян поділяється на види: а) корисливо-господарські правопорушники (незаконне підприємництво, ухилення від сплати податків, фальсифікація товарів і т.д.); б) корисливо-службові правопорушники (хабарництво, розкрадання шляхом зловживання службовим становищем, обман споживачів і т.п.); в) крадії, розкрадачі (корисливі посягання на чужу власність); г) шахраї (підробка документів, грошових знаків та ін); д) ненасильницькі вимагачі.

Корисливо-насильницька категорія правопорушників характеризується поєднанням корисливих посягань з насиллям над особистістю. Виділяють чотири види корисливо-насильницької категорії правопорушників: а) грабіжники; б) учасники розбійних нападів; в) насильницькі вимагачі (рекетири); г) вбивці з корисливою метою.

Насильницька категорія правопорушників, які відрізняються агресивною, антигуманною спрямованістю до життя, здоров'я і особистої гідності інших людей, ділиться на види: а) хулігани; б) злісні хулігани; в) особи, які посягають на честь і гідність особистості шляхом образи і наклепу; г) особи, які здійснюють агресивно-насильницькі дії проти особистості - вбивства, зґвалтування, нанесення важких тілесних ушкоджень та ін. [4, с.39]

Випадковий тип особистості правопорушника пов'язаний з дефектами психічної саморегуляції. Це особи, які здійснили злочин вперше в результаті випадкового збігу обставин, так як не змогли протистояти криміногенній ситуації через свій низький рівень самоконтролю. Здійснений злочин суперечить загальній поведінці даної особистості і є випадковим.

Для різних видів злочинів (корисливих, корисливо-насильницьких, насильницьких, "випадкових") характерні викривлення в мотиваційній сфері правопорушника. Тому, оцінюючи особистість людини, яка здійснила злочин, юристу необхідно виявити домінуючі мотиви його життя і діяльності.

Без цього важко, а часом і неможливо розкрити суб'єктивну сторону особистості правопорушника, так як злочинні діяння, однакові за юридичними ознаками, можуть бути зумовлені різними спонуканнями. Цікаве формулювання знаходимо у харківського спеціаліста А.Ф. Зелінського: крадіжка, наприклад, в одному випадку виявляє хижацьку і наживацьку спрямованість винного, а в іншому - слабовільність і навіюваність. Від першого швидше всього можна очікувати повторного розкрадання, від другого - найрізноманітніших вчинків.

Здійснюючи вчинки і дії, люди виходять з різних спонукань, нерідко керуються прямо протилежними мотивами, які відіграють виключно важливу роль в життєдіяльності кожного індивіда. Сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості, справедливо вважають ядром спрямованості особистості. Саме потяги і бажання, інтереси і переконання, установки та ідеали виступають механізмом регуляції поведінки людини [1, с.153].

Теоретичні дослідження і кримінальна практика показують, що мотиваційна сфера особистості правопорушника характеризується егоцентризмом, неприйняттям ним соціальних цінностей, стійким конфліктом з частиною представників навколишнього середовища, оправданням себе.

В особистості правопорушника переважає викривлена система цінностей, яка формується в процесі соціалізації, так як не є вродженою. Багато злочинів пов'язані із заздрістю, що є передумовою для розкрадань, грабіжництва і розбою.

Одним з найнебезпечніших різновидів викривлених потреб є потреба в алкоголі і наркотиках, які виступають каталізатором злочинних дій. Вивчення осіб, засуджених за вбивства (500 чоловік), свідчать про те, що близько половини з них почали вживати спиртні напої і наркотики з раннього віку. Вони в кілька разів посилили прояв агресії і збільшили її вагу. Агресивні дії в основному проявлялися в погрозах, побиттях, образах і бійках, тобто були спрямовані проти особистості.

На базі викривлених потреб виникає відповідна система інтересів, яка є сходинкою від потреби до поведінки людини. Наприклад, у більшості розкрадачів, шахраїв, хабарників матеріальні інтереси, так званий "інстинкт накопичення", є основним змістом їх життя і діяльності. І вони, духовно бідні і навіть обділені, намагаються компенсувати цю бідність і обділеність грошима, речами, розгульним життям. Важливо підкреслити, що головною антисоціальною стороною цих викривлених потреб є вишукування неправомірних джерел їх задоволення.

Особливу небезпеку для суспільства становлять злісні правопорушники - вбивці, насильники, бандити, грабіжники. Особливо небезпечні рецидивісти, для яких злочинна діяльність є стійкою орієнтацією в їх житті. Вони відзначаються крайньою жорстокістю та імпульсивністю, відсутністю у почуття милосердя до людей, низьким рівнем культури. Переважна більшість злочинів здійснюється злісними злочинцями з прямим наміром. Поряд зі сферою свідомості у них починає функціонувати підсвідома спрямованість на здійснення певних злочинів, що штовхає їх на нові злочини [6, с.335].

Глибоке вивчення юридичними працівниками психологічних особливостей особистості звинуваченого дає можливість:

по-перше, більш правильно кваліфікувати здійснений злочин;

по-друге, здійснювати вибір найбільш підходящих психологічних прийомів впливу на звинуваченого в процесі проведення слідчих дій;

по-третє, більш успішно виявляти причини і у мови злочину.

Із змістовної точки зору психологічне вивчення особистості звинуваченого включає в себе дослідження його внутрішнього світу, потреб, інтересів, мотивів, які визначають вчинки і дії людини, емоційної і вольової сфери, індивідуальних особливостей мислення, пам'яті, сприйняття, уяви та інших психічних явищ.


3. Тест


Визначити, якому виду уяви відповідають положення:

а)"формує образи на основі опису об'єктів" - репродуктивна уява;

б)"створює нові оригінальні образи" - активна уява;

в)"відтворює образи за словесним описом" - репродуктивна уява.



Список використаних джерел


  1. Безсмертна Н.В., Кашинцева О.Ю., Іолкін Я.О. Підприємницьке право. - К.: Істина, 2005. - 448 с.

  2. Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М. Правові основи підприємницької діяльності. - К.: Видавництво Європейського університету, 2004. - 292 с.

  3. Крупка Ю.М. Правові й організаційні основи підприємницької діяльності. - К.: Університет "Україна", 2005. - 192 с.

  4. Никонов В.О. Підприємницьке право. - К.: ДАКККіМ, 2003. - 122 с.

  5. Ніколаєва Л.В., Старцев О.В. Підприємницьке право. - К.: Істина, 2006. - 208 с.

  6. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право. - К.: А.С.К., 2005. - 911 с.




Случайные файлы

Файл
10729-1.rtf
ref-15808.doc
1560-1.rtf
26866-1.rtf
124956.rtf