Тактика допиту підозрюваних, обвинувачених, неповнолітніх (34055)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


КАФЕДРА ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА, СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ ТА ЛОГІСТИКИ




КОНТРОЛЬНА РОБОТА


З предмету Криміналістика



На тему: «Тактика допиту підозрюваних, обвинувачених, неповнолітніх»



Варіант № 24



Виконала студентка

Гр.ТП – ІV – 1з

Цвілюк Віра Миколаївна

Номер залікової книжки: 41684

Перевірив: Ярослав

Юрій Юрійович



КИЇВ 2008


ПЛАН:


Вступ

  1. Поняття, загальні правила та різновиди допиту.

  2. Деякі положення психології допиту.

  3. Підготовка до допиту.

Висновок

Перелік використаних джерел.


Вступ


Криміналістична тактика – четвертий розділ криміналістики, це система наукових положень та розроблюваних на їх основі рекомендацій по проведенню окремих слідчих дій, направлених на збирання та вивчення доказів в кримінальних справах.

Криміналістична тактика нерозривно пов’язана з криміналістичною технікою, а також з організацією та методикою розслідування окремих видів злочинів. Тактичні прийоми та рекомендації забезпечують найбільш повне та ефективне застосування в процесі розслідування, а також судового розгляду кримінальних справ засобів та прийомів криміналістичної техніки. І навпаки, ці тактичні прийоми і рекомендації можуть бути повною мірою здійснені лише на основі широкого та вмілого застосування техніко-криміналістичних засобів і методів. Тактика проведення тієї чи іншої слідчої дії суттєво змінюється залежно від того, які технічні засоби застосовують при проведенні цієї слідчої дії. З іншого боку, потреби тактики приводять до того, що відповідні технічні засоби змінюються і стають якісно іншими.

Найважливішою умовою успіху у застосуванні прийомів та рекомендацій криміналістичної тактики є правильна організація попереднього та судового слідства. Вміле, побудоване на наукових засадах висування версій, планування розслідування, правильно організована взаємодія з оперативно-розшуковими апаратами, із спеціалістами, а також використання допомоги населення, як правило, дозволяють в короткі строки різносторонньо, повною мірою розслідувати навіть найбільш складні злочини. В той самий час належна організація розслідування припускає точне дотримання розроблених в криміналістичній тактиці прийомів і рекомендацій по проведенню слідчих дій.

Всі тактико-криміналістичні прийоми і рекомендації носять певною мірою загальний характер. В криміналістичній тактиці не розглядаються особливості проведення тих чи інших слідчих дій по відношенню до умов розслідування конкретних видів злочинів.


1. Поняття, загальні правила та різновиди допиту.


Допит – найрозповсюдженіша з усіх слідчих дій. В тактиці не може бути кримінальних справ, по яким не проводилися б допити. Як показують дослідження, на процес допиту слідчі витрачають не менше 25 % всього об’єму свого робочого часу.

Проведення допиту, на перший погляд не представляє особливих ускладнень. Однак, легкою ця справа здається лише на перший погляд. Далеко не завжди люди дають правдиві та об’єктивні свідчення. Дуже часто отримати такі свічення вдається лише після довгих і наполегливих зусиль слідчого, в результаті вмілого застосування цілого ряду тактичних прийомів.

Допит при попередньому слідстві можна визначити як слідчу дію, яка включає в себе отримання та фіксацію у встановленому законом порядку показів свідків, неповнолітніх, потерпілих, підозрюваних чи обвинувачених про відомі їм факти, що мають значення для розслідуваної справи.

Процесуальний порядок допиту регламентується нормами КПК України (статті 107, 143-146, 166-171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), дотримання яких є обов'язковим. Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.

Згідно зі статтями 143, 167 КПК України допит можна проводити у місці провадження досудового слідства або в місці перебування допитуваного, як правило, у денний час. Допитувані дають показання віч-на-віч зі слідчим, за винятком випадків, прямо передбачених у законі (присутність захисника, педагога, законних представників неповнолітнього та ін.).

Допит, як правило, проводиться в кабінеті слідчого, але може бути проведений і в іншому місці, якщо слідчий вважатиме це доцільним.

Всіх осіб, викликаних по одній справі, допитують окремо, причому слідчий слідчий приймає всі міри, щоб до допиту вони не могли спілкуватися між собою.

Перед допитом свідка чи потерпілого слідчий зобов’язаний перевірити особу допитуваного, роз’яснити йому його обов’язки і попередити під розписку у протоколі про кримінальну відповідальність за відмову чи ухилення від дачі показів та за дачу завідомо неправдивих свідчень. Свідкам, що не досягли шістнадцятирічного віку, слідчий роз’яснює, що вони повинні правдиво розповісти все, що їм відомо по справі. Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань. Конституція України у ст. 63 проголошує імунітет свідка: «Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом».

На початку допиту свідка слідчий з’ясовує його стосунки із звинувачуваним та потерпілим та необхідні свідчення про особу свідка. Потім свідку пропонують розповісти все, що йому відомо про обставини події, у зв’язку з якою його було викликано на допит. Після такої розповіді слідчий може задавати допитуваному питання, причому дозволяється ставити лише конкретні питання.

При допиті свідків у віці до чотирнадцяти років, а якщо потрібно – то і до шістнадцяти років, викликається педагог. У випадку необхідності можуть бути викликані також законні представники неповнолітньої особи або її найближчі родичі. Перед початком допиту цим особам роз’яснюють їх права та обов’язки, про що робиться відмітка у протоколі. Вони можуть бути присутніми на допиті і можуть ставити слідчому питання. Слідчий вправі відвести задане питання, але воно все одно заноситься до протоколу.

Під час допиту обвинуваченого, слідчий спочатку повинен запитати, чи визнає він себе винним у звинуваченні, а потім ставити питання по суті звинувачення. Вислухавши його розповідь, слідчий за необхідності ставить звинуваченому питання.

Таким чином, допит будь-якого учасника процесу фактично розпадається на три стадії:

  • з’ясування особи допитуваного (заповнення анкетної частини протоколу);

  • довільна розповідь;

  • питально-відповідальна стадія (деякі автори виокремлюють ще й четверту стадію – фіксацію результатів допиту).

В ході довільної розповіді допитуваного не рекомендується переривати, слідчий, звичайно, може ставити уточнюючі запитання але, як правило, їх не слід відображати у протоколі.

Перші дві стадії є обов’язковими, третя – факультативна. Якщо слідчий, записавши свідчення допитуваного, данні в ході довільної розповіді, вбачає, що всі обставини події викладені в протоколі достатньо повно і точно, то немає необхідності ставити додаткові запитання.

Види допиту (див. рис. 1) на попередньому слідстві відрізняються залежно від:

  • процесуального становища допитуваного (допит свідка, потерпілого, підозрюваного, звинувачуваного);

  • віку допитуваного (без участі третіх осіб, з участю захисника, експерта, спеціаліста, батьків або законних представників неповнолітньої особи, педагога, перекладача);

  • складу осіб, що беруть участь (без участі третіх осіб, з участю захисника, експерта, спеціаліста, батьків або законних представників неповнолітньої особи, педагога, перекладача);

  • місця проведення допиту;

  • характеру слідчої ситуації (безконфліктна, конфліктна). Безконфліктна ситуація при допиті характеризується повним або частковим спів падінням інтересів особи, що проводить допит із допитуваним і виникає зазвичай, коли допитують потерпілого або свідка, тобто добросовісного учасника процесу. І навпаки, конфліктна ситуація, як правило виникає при допиті підозрюваного чи обвинувачуваного, який не бажає давати правдиві свідчення і відмовляється співпрацювати із слідчим;

  • того, проводили допит даної особи по цій справі, чи особу допитують вперше (первинний, повторний, додатковий допит). Повторним вважається той допит, коли даються свідчення з тих самих питань, з яких вини давалися на попередньому допиті, додатковим – коли свідчення даються з питань, які не були висвітлені в ході минулих допитів. При цьому, якщо в ході первинного допиту анкетна частина протоколу була заповнена повно і правильно, при повторних і додаткових допитах вона не заповнюється.

Не можна допускати постановку навідних запитань, які містять елементи сугестії (навіювання). Відповідно до кримінально-процесуального законодавства (ст.ст. 143, 167 КК України) забороняється  ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

Рис. 1 Основні види допиту

Деякі положення психології допиту.


Встановлення контакту з допитуваним – одне з найважливіших положень тактики допиту.

Існують різні визначення психологічного контакту. Можна його визначити і як взаємовідносини слідчого з допитуваним, при якому допитуваний свідомо і добровільно надає слідчому інформацію, яка має значення для справи. Н.И. Порубов визначає психологічний контакт як систему взаємодії людей в процесі їх спілкування, заснованого на довірі; як інформаційний процес, при якому люди можуть і бажають сприймати інформацію 1.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.