Правове регулювання екологічних відносин в Україні (31653)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Європейський університет

Юридичний факультет











Контрольна робота з Екологічного права























Київ 2007



Зміст



Вступ 3

1 Метод правового регулювання екологiчних відносин 4

2 Правовi заходи охорони земель у процесі землевикористання 8

Загальні висновки 14

Використана література 15





Вступ



В сучасних умовах розвитку суспільства і держави, коли стан довкілля в Україні призвів до того, що воно стало одним з безпосередніх джерел загрози життю та здоров’ю її громадян, процес пізнання цих явиш має особливе значення. Темпи деградації довкілля в Україні перевищили швидкість процесів біологічного пристосування живих організмів до середовища існування, тобто порушення екосистеми набуває необоротного характеру.

Оцінка впливу промислових підприємств з підвищеною небезпекою техногенного впливу на природне середовище — комплексна багатопланова правова проблема, яка потребує чіткого опрацювання на регіональному рівні програм взаємодії всіх інститутів влади, господарських підприємств, правоохоронних органів, участі громадськості.

Вихідні засади політики екологічної безпеки сформульовані у Декларації про державний суверенітет України, яка проголосила забезпечення екологічної безпеки громадян.

Подальший розвиток національна екологічна політика отримала у постанові Верховної Ради України «Про основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 5 березня 1998 р., де зазначено: забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, збереження її генофонду є обов’язком держави.

Мета цієї роботи полягає в дослідженні питання правового регулювання екологічних відносин, а також в аналізі правових гарантій та їх специфічних особливостей у сфері охорони землі, зумовлених природним об’єктом, з приводу якого виникають земельні відносини, — домінуючим елементом екологічної системи — землею.







1 Метод правового регулювання екологiчних відносин



Правозастосування у галузі екології пов’язано з регулюванням екологічних відносин, які виникають з приводу використання об’єктивно існуючих природних ресурсів, що розвиваються за своїми і притаманними тільки їм природним законам. На відміну від економічних відносин, екологічні відносини регулюються у значній мірі правовими приписами імперативного характеру, відступ від яких у процесі правозастосування не допускається.

Еколого-правові норми, які використовуються в правозастосовчій діяльності, направлені на підтримку екологічної рівноваги на території України, що диктує необхідність більш значного підходу у процесі їх застосування. Важливою особливістю у застосуванні еколого-правових норм є те, що значна їх частина сприяє забезпеченню екологічної безпеки на території України або в окремих її регіонах. Тому застосування таких норм у суспільному житті — непроста формальність розв’язання юридичної справи, що торкається тільки інтересів суб’єктів конфлікту, що виник.

По-перше розглянемо сутність поняття екологічних відносин. З урахуванням особливостей правового регулювання щодо охорони і використання зазначених складових елементів об’єкта екологічного права можна виділити чотири блоки екологічних відносин, які є визначальними для характеристики предмета правового регулювання екологічного права1.

До першого блоку належать відносини щодо охорони навколишнього природного середовища як комплексного природно-антропогенного явища. Слово «охорона» при цьому розуміють у широкому значенні — як комплекс заходів, спрямованих на збереження, відтворення і поліпшення стану цього середовища. Йдеться, по суті, про управління якістю довкілля.

Ця група «середовище-охоронних» відносин немов би пронизує усі інші екологічні відносини й об’єднує їх у єдиний комплекс. Переважна частина цих відносин виникає у сфері вироблення екологічної політики і організації екологічної діяльності у масштабах держави та адміністративно-територіальних одиниць, у промисловості, енергетиці, сільському господарстві та інших еколого-небезпечних галузях.

Другий, похідний від першого, блок екологічних відносин — це відносини щодо використання природних ресурсів. Ці відносини регулюються нормами природоресурсного права. Його тільки умовно можна розглядати як існуюче окремо від права охорони навколишнього природного середовища (екологічного права). Адже раціональне природокористування неможливе без еколого-охорон-них заходів і навпаки.

Предмет природоресурсного права є похідним від інтегрованого предмета права екологічного. Водночас він має свої особливості. Вони, зокрема, зумовлені тим, що відносини по використанню природних ресурсів мають місце насамперед у сфері економіки. Саме тут відбувається поєднання природних речовин з працею людини, створюється новий матеріальний продукт, призначений для задоволення різноманітних суспільних потреб із урахуванням екологічного чинника.

Третій блок становлять екологічні відносини, що стосуються забезпечення проголошеного Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 9), а потім і Конституцією України (ст. 50) права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля. У більш широкому плані йдеться про забезпечення екологічної безпеки, тобто запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров’я людей.

У юридичній літературі не вироблено загального ставлення до питання про предметну сферу правового регулювання екологічної безпеки та її місце в екологічному праві. Одні автори доводять, що відносини по забезпеченню екологічної безпеки є визначальними в системі екологічних відносин, другі відводять їм роль одного з інститутів екологічного права, а треті взагалі вважають, що ці відносини не мають специфіки і повністю охоплюються відносинами щодо охорони навколишнього природного середовища2.

У зв’язку з цим слід зазначити, що практична діяльність по забезпеченню екологічної безпеки в Україні останнім часом виділилася у відносно самостійний напрям екологічної діяльності. Вона є складовою частиною екологічної політики і системи національної безпеки України, предметом дедалі ширшої уваги з боку законодавця.

Ця діяльність звичайно певною мірою переплітається із заходами щодо охорони навколишнього природного середовища. Але це не є перешкодою для виділення відносин екологічної безпеки в окрему групу. Об’єднуючим фактором для цього є спрямованість відповідних відносин на забезпечення здорового для життя і здоров’я людей довкілля, тоді як діяльність по охороні навколишнього природного середовища має ширший спектр цілей3.

Нарешті, до четвертого блоку екологічних відносин належать відносини у сфері формування, збереження та раціонального, не виснажливого використання екомережі. Коло цих відносин постійно розширюється, і вони справляють істотний вплив на стан навколишнього природного середовища, задоволення сучасних та перспективних економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства. Саме правовий режим особливої державної охорони є об’єднуючою засадою для групування відповідних відносин до даного блоку. Він визначається цінністю, унікальністю або необхідністю відновлення деградованих або малоцінних земель.

Під методом правового регулювання суспільних відносин взагалі розуміють сукупність способів та прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини через поведінку суб’єктів конкретних відносин. Це загальне визначення методу правового регулювання суспільних відносин у своїй основі стосується й методу регулювання екологічних відносин. У правовій літературі з питань ролі правового регулювання в класифікації галузей права висловлено декілька думок. Метод правового регулювання розглядається як додатковий критерій поділу права на галузі, однак він не є головним у розмежуванні галузей права, оскільки основним його критерієм є певний вид суспільних відносин; по-друге, метод правового регулювання має вирішальне значення в розмежуванні галузей права, тому за відсутності методу правового регулювання певних відносин немає підстав говорити про окрему галузь права4.

Щодо екологічного права, то можна стверджувати, що для цієї галузі права характерним є змішаний метод правового регулювання екологічних відносин, який включає у себе головним чином адміністративно-правові і цивільно-правові способи і прийоми правового регулювання цих відносин. Змішаний метод правового регулювання екологічних відносин обумовлений самим характером відносин. Тут при визначенні методу вирішальне значення має екологічний фактор, зокрема, екологічні відносини виникають з приводу певних природних об’єктів, тісно пов’язаних між собою, розвиваються за своїми природними законами і складають єдину екологічну систему (навколишнє природне середовище).

Метод екологічного права — це сукупність засобів і способів впливу на учасників суспільних відносин з мстою забезпечення правових вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та екомережі, раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

Для комплексної галузі екологічного права його метод не є таким «своїм», як наприклад, методи класичних однорідних галузей права — адміністративного, кримінального, цивільного. Екологічне право запозичує методи правового регулювання у цих галузей права, використовуючи їх для власних потреб5. Це стосується й інших комплексних галузей права — господарського, аграрного тощо.


Случайные файлы

Файл
korablik.rtf
4687.rtf
55934.rtf
93896.rtf
14758-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.