Право власності в цивільному праві (31435)

Посмотреть архив целиком

План


1. Теоретичні питання

1.1 Поняття, значення та законодавче регулювання договору міни

1.2 Сторони договору найму (оренди) земельної ділянки

1.3 Особливості користування гуртожитками та службовими житловими приміщеннями

1.4 Зміст інвестиційного договору

1.5 Відповідальність за договором складського зберігання

1.6 Відмінність договору управління майном від юридичних послуг

1.7 Платіжні доручення

1.8 Зміст спадкового договору

2. Задачі

3. Практичне завдання

Список використаних джерел


1. Теоретичні питання


1.1 Поняття, значення та законодавче регулювання договору міни


Договір міни — найдавніший договір цивільного права, який передував появі договору купівлі-продажу. В сучасному цивільному обігу договір міни має обмежене застосування. Мабуть, єдина причина його існування — це економія часу і засобів в тих випадках, коли наміри сторін продати один товар і купити інший збігаються[5, с.284].

Законодавче регулювання щодо міни (бартеру) містяться у ст. 293 ГК України та § 6 гл. 54 ЦК України. Операції, що мають ознаки бартерних, додатково регулюються законами України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.), від 23 грудня 1998 р. № 351-ХР/ "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", а також прийнятою на виконання останнього постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 756 "Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності". Крім того, Вищий господарський суд України в своїх інформаційних листах неодноразово звертався до проблем, пов'язаних зі здійсненням бартерних операцій (зокрема, листи Вищого арбітражного суду України від 10 травня 2000 р. № 01-8/204 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства", від 22 вересня 2000 р. № 01-8/ 516 "Про практику вирішення окремих категорій спорів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)", оглядовий лист від 11 грудня 2000 р. № 01-8/738 "Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних з вексельним обігом (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)"; також Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 29 серпня 2001 р. № 01-8/935 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів"[6].

Значення договору міни полягає у тому, що у період економічної чи фінансової кризи, або навіть у цивілізаційний занепад, коли гроші втратять свої функції, або ж їх просто не буде вистачати, міна буде єдиним способом і методом для виживання населення. Також, це економія часу і засобів в тих випадках, коли наміри сторін продати один товар і купити інший збігаються.

Згідно зі ст. 715 ЦК України:

  1. За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

  2. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує в замін.

  3. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

  4. Право власності на обмінювані товар переходить до сторін одночасно після виконання зобов’язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

  5. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

Законом можуть бути передбачені особливості укладання та виконання договору міни. [1,c.181]

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний.

Сторонами договору є продавець і покупець. Причому кожна із сторін договору є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує.

Істотними умовами договору є умови про предмет та кількість товару, правове регулювання яких здійснюється за правилами договору купівлі-продажу (якщо це не суперечить суті зобов'язання).

Форма договору визначається відповідно до загальних умов, що їх висувають до форми будь-якого цивільно-правового договору.

Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не передбачено законом. Однак сторони за домовленістю між собою можуть це правило змінити.

Зміст договору становлять права та обов'язки сторін, які полягають у тому, що кожна із сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні один товар взамін на інший. Зокрема, розподіл прав та обов'язків між учасниками договору міни, а також відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору визначається згідно з нормами про договір купівлю-продаж (якщо це не суперечить суті зобов'язання).

Зазначення в договорі ціни в грошових одиницях є необов'язковим, оскільки ціною є інший товар, що передається взамін. Договором може бути встановлено доплату за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) товару може переходити до покупця за договором міни до моменту виникнення на нього права власності на відповідний товар.

Поняття "міни" досить часто ототожнювали з поняттям "бартер". ЦК бартер розглядає як різновид договору міни, що застосовується у разі обміну не лише одного товару на інший товар, а й майна на роботи (послуги).

Правове регулювання бартерних правочинів здійснюють закони України "Про правове регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", "Про оподаткування прибутку підприємств" та інші акти [5, с.284-285].


1.2 Сторони договору найму (оренди) земельної ділянки


Згідно зі ст. 792 ЦК України За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

1. Поняття оренди земельної ділянки дається законодавцем за допомогою ознак, які виділяють найом (оренду) земельної ділянки як серед відносин найму (оренди) інших об'єктів, так і серед інших правових форм землекористування. Такими ознаками є:

1) специфічний об'єкт орендних відносин — земельна ділянка як важливіший природний ресурс, частина основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави. З урахуванням означених властивостей об'єкта норму, треба сприймати в контексті статті 9 ЦК, відповідно до якої положення ЦК застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сфері використання природних ресурсів, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Поняття земельної ділянки дається у статті 79 Земельного кодексу, яка визначає її як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами та закріплює просторові межі поширення на неї права власності (поверхневий (ґрунтовий) шар, водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд);

2) договірний характер орендного землекористування (рішення власника про передання земельної ділянки в оренду, в тому числі виражене в адміністративному акті, рішення суду, результати конкурсу чи аукціону тощо є правовою підставою укладення договору оренди, але самі по собі не породжують відносин орендного землекористування, не підміняють собою договору оренди земельної ділянки, і є лише передумовами його укладання);

3) строковість орендного землекористування (відповідно до частини 3 статті 93 Земельного кодексу оренда земельної ділянки може бути короткостроковою — не більше 5 років та довгостроковою — не більше 50 років);

4) платність орендного землекористування (відповідно до статей 19, 20 Закону України "Про оренду землі" орендна плата може встановлюватися у грошовій, натуральній, відробітковій та інших формах. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється згідно із Законом України "Про плату за землю"). [4]

Отже, сторонами договору є наймодавець і наймач. Наймач може передати земельну ділянку або її частину в користування іншій особі (піднайм, суборенду) лише з дозволу наймодавця.

Головний обов’язок наймодавця випливає із ч.1 ст. 792 ЦК України, це передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування.

Специфіка обов’язків наймача, окрім загальних положень про договір найму (оренди):

  1. використовувати земельну ділянку відповідно до мети, яку визначено в договорі;

  2. здійснювати комплекс заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню земельної ділянки;

  3. утримуватися від порушень прав власників сусідніх земельних ділянок і суб’єктів сервітутних прав. [5, с.300]


1.3 Особливості користування гуртожитками та службовими житловими приміщеннями


Случайные файлы

Файл
90281.rtf
104130.rtf
139994.rtf
117272.rtf
95613.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.