Міжнародно-правовий режим Антарктики (29154)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет ім. Лесі Українки












Контрольна робота

на тему: «Міжнародно-правовий режим Антарктики»






Виконав:

студент 31 групи

факультету міжнародних відносин

Гут А.В.






Луцьк 2009


Вступ


Правове положення Антарктики все більше й більше хвилює людство у зв'язку з підвищенням її значення в життєдіяльності нашої планети в цілому, і зокрема України, оскільки Україна бере активну участь у вивченні й освоєнні шостого континенту Землі і має там свою науково-дослідну станцію "Академік Вернадський".

На цій станції постійно працюють українські дослідники Антарктики. Правовий статус Антарктики вперше в офіційному міжнародно-правовому порядку був визначений у 1959 р. на Вашингтонській конференції представників дванадцяти держав, на якій був укладений Договір про Антарктику [4, C. 111].

З початку 20-го століття у міру проникнення в Антарктику європейців і американців односторонніми заявами різних держав став поширюватися на її простори суверенітет цих держав. Особливо активно у цьому плані діяла Великобританія, яка ще в 1908 р. заявила, а потім у 1917 році підтвердила заяву про поширення свого суверенітету на всі антарктичні території, розташовані на південь від 50-ї паралелі й обмежені 20° і 50° західної довготи, а також території, розташовані на південь від 58-ї паралелі й обмежені 50° і 80° західної довготи. У 1923 році Великобританія розширила свої територіальні домагання в Антарктиці. Це підштовхнуло до аналогічних дій і інші держави: Францію, Норвегію, Аргентину, Чилі, і пізніше - США. Тому при укладанні Договору 1959 р. була обумовлена необхідність призупинення (заморожування) територіальних домагань в Антарктиці [1, C. 418].

У процесі проведення Міжнародного геофізичного року (1957-1958 pp.) було організовано активне міжнародне співробітництво у вивченні Антарктики, що дало можливість домогтися значних наукових результатів і продемонструвало ефективність спільних міжнародних наукових досліджень, а також велике значення Антарктики для життєдіяльності всієї планети. Це, у свою чергу, обумовило можливість і необхідність проголошення в Антарктиці свободи наукових досліджень і показало всьому світу життєву потребу такої свободи у водах Світового океану.


1. Загальна інформація про Антарктику


Анта́рктика - південна полярна область Землі, до складу якої входить Антарктида та дільниці Атлантичного, Індійського і Тихого океанів, що межують з Антарктидою (групи островів: Південна Георгія, Південні Сандвічеві, Південні Оркнейські, Шетлендські, Крозе, Кергелен, Баллені,

Петра I тощо.

Умовна межа Антарктики проходить по 48-60 градусах південної широти. Площа біля 52,5 млн км², у тому числі площа материка Антарктида 13 975 000 км² [12, C. 270].

За міжнародною угодою від 1959 року територія південніше 60° південної широти - нейтралізована і демілітаризована зона, що використовується лише у мирних цілях при повній свободі наукової діяльності.

У вузькому розумінні це південна полярна область світового океану, куди входять пд. частини Атлантичного, Тихого та Індійського океанів і ряд островів. В ширшому розумінні Анта́рктика включає також і материк Антарктиду. Певних меж Анта́рктика не має. їх проводять по ізотермі +10° найтеплішого місяця або по крайній пн. межі пакового льоду (на 1 листопада), по межі поширення айсбергів. В останній час за межі Анта́рктики вважають зону антарктичної конвергенції, тобто зону збіжності полярних вод з водами помірних широт, яка розташована між 48 і 55° пд. ш. В цих межах площа Анта́рктики - близько 60 млн. км2, з яких понад 45 млн. км2 припадає на водні простори з плаваючою морською кригою та айсбергами. Води окраїнної частини Анта́рктики розташовані у смузі пануючих західних вітрів і беруть участь в існуючій тут коловій течії західних вітрів, яка обмиває всю земну кулю з Заходу на Схід. Води Анта́рктики характеризуються низькими температурами. Взимку в пд. частині температури поверхневих шарів коливаються в межах від -1,8 до -1,9°; у районі антарктичної конвергенції від +1 до +2°. Влітку у високих широтах температури води підвищуються до +2°, в районі антарктичної конвергенції до +3,5°. Дно антарктичної частини океану являє собою серію басейнів і западин (Австрало-Антарктична, Тихоокеансько-Антарктична та ін.), розділених підводними височинами і хребтами (Пд.-Антільський, Кергелен, Пд.-Тихоокеанський та ін.), увінчаними островами, переважно вулканічного походження (Баллені, Петра І, Пд. Сандвічеві, Кергелен, Скотта та ін.). Води Анта́рктики багаті на китів, тюленів, рибу. На о-вах і узбережжі Анта́рктики - велика кількість водоплавних птахів. У літні місяці у води Анта́рктики ряд країн опоряджує китобійні експедиції, які щорічно добувають тут десятки тисяч китів [11, C. 83].


2. Міжнародно-правові акти відносно режиму Антарктики


Проблема встановлення правового режиму Антарктики виникла на початку ХХ ст. у зв'язку з розширенням досліджень і посиленням інтересу до її практичного освоєння і, насамперед, до використання її природних ресурсів. Капіталістичні держави неодноразово починали спроби вирішити цю проблему в однобічному порядку. У різний час Англія, Нова Зеландія, Австралія, Франція, Норвегія, Чилі й Аргентина заявили про поширення свого суверенітету на окремі частини. Та, однак це не одержало міжнародного визнання, викликало суперечки і зіткнення між державами, що претендують на ті самі райони Антарктики (зокрема, суперечки між Англією, Чилі й Аргентиною).

СРСР завжди вважав, що правовий режим Антарктики, повинен бути визначений на основі угоди між зацікавленими державами з обліком їхніх законних прав і інтересів. У ноті Норвегії від 27 січня 1939 СРСР зарезервував свою позицію відносно державної приналежності земель, відкритих і досліджених росіянами - мореплавцями і вченими на початку ХІХ ст. Свою точку зору відносно державної приналежності земель в Антарктиці зарезервували також США (у 1939) і Японія (у 1940). Разом з тим США прагнули розв'язати проблему режиму Антарктики сепаратним шляхом, розраховуючи установити свою гегемонію над всією Антарктикою. У 1948 р. США почали неофіційні переговори з країнами, що висунули територіальні претензії в Антарктиці, однак це зустріло заперечують відношення з боку Норвегії, Чилі й Аргентини. Уряд СРСР у меморандумі від 7 червня 1950 заявив учасникам зазначених сепаратних переговорів про те, що воно не може прилягати законним будь-яке рішення про режим Антарктики, буде прийнято без участі СРСР, і запропонувало обговорити це питання в міжнародному порядку. Ця позиція одержала підтримку всіх зацікавлених держав [1, C. 417].

Економічна криза і дві світові війни в Європі дещо відсунули економічний і територіальний інтерес Старого світу до Антарктиди. І тільки в 50-х роках почалося цілком закономірне міжнародне співробітництво з вивчення Антарктики. У зв'язку з цим була підготовлена і проведена з 15 жовтня по 1 грудня 1959 року у Вашингтоні Міжнародна конференція з Антарктики. Її учасниками були 12 держав, які до часу скликання Конференції безпосередньо вели наукові дослідження в Антарктиці. В їх число входили як держави, які висували територіальні претензії на антарктичні райони (Австралія, Аргентина, Великобританія, Нова Зеландія, Норвегія, Франція і Чилі), так і держави, які не признавали цих претензій (Бельгія, СРСР, США, Південно-африканський Союз та Японія). Конференція закінчилася підписанням 1 грудня 1959 року Договору про Антарктику. Договір набрав чинності тільки 23 червня 1961 року. Договір про Антарктику носить безстроковий і відкритий характер. Він відкритий для приєднання до нього будь-якої держави-члена ООН або будь-якої іншої держави, що може бути запрошена приєднатися до Договору за згодою всіх договірних сторін, представники яких мають право брати участь у Консультативних нарадах.

На початку 90-х років учасниками договору були вже 35 країн світу.

Станом на 1 липня 1996 року у договорі вже брали участь 41 держава. Договір на довгий час визначив міжнародно-правовий режим Антарктики і став помітною подією в міжнародному житті того часу [4, C. 115].

Основні положення договору про Антарктику 1959 року:

- просторова сфера Антарктики визначається районом, розташованим південніше 60-ї паралелі південної широти (ст. VI);

- Антарктика оголошується демілітаризованою і нейтралізованою зоною, й у ній заборонені "будь-які заходи воєнного характеру" (ст. І);

- в Антарктиці оголошується свобода наукових досліджень (ст. II);

- всі територіальні претензії в Антарктиці, які існували до укладення Договору 1959 року, заморожуються на весь час дії Договору (ст. IV) [3].

Стаття І Договору про Антарктику встановлює: "Антарктика використовується тільки в мирних цілях. Забороняються, зокрема, будь-які заходи військового характеру, такі як створення військових баз і укріплень, проведення військових маневрів, а також випробування будь-яких видів зброї" (п. 1).

Договір проголошує волю наукових досліджень в Антарктиці. Для сприяння міжнародному співробітництву в галузі досліджень учасники договору погодилися робити обмін інформацією щодо планів наукових робіт в Антарктиці, науковим персоналом між експедиціями і станціями, а також обмін даними і результатами наукових спостережень (ст. ІІІ).






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.