Международное право (28963)

Посмотреть архив целиком

МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ УКРАИНЫ

ОДЕССКИЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ ИМ. И.И. МЕЧНИКОВА






Контрольная по курсу: «Международное публичное право»




Студента 3-го курса отделения международных отношений






























Одесса-2004


10. Основное предназначение международного права.


Одним из основных и необходимых инструментов управления международными отношениями служит международное право. При его помощи создается и поддерживается мировой порядок. Оно делает поведение государств более предсказуемым.

Государства обладают равным правом на участие в решении международных проблем, и прежде всего тех, что непосредственно затрагивают их интересы. Необходимо обес­печить уважение законных интересов всех государств, несмот­ря на их многообразие, добиваться гармонизации этих интере­сов. Баланс силы подлежит замене балансом интересов, кото­рый способен быть основой стабильности мирового порядка.

И в этом плане важная роль принадлежит международному праву. На его основе происходит согласование интересов. До­стигнутый баланс закрепляется, находит выражение в нормах. Последние содействуют сохранению достигнутого и служат инструментом реализации вытекающих из этого задач.

Новый мировой порядок и соответствующее ему междуна­родное право призваны создать условия для широкого сотруд­ничества в области экономики, науки, здравоохранения, куль­туры, от чего в растущей мере зависит благосостояние госу­дарств. В общем благополучии заключена суть нового мирового порядка и соот­ветствующего ему международного права. Это дает основания говорить о становлении международного права общего благо­получия.

Отражая не только национальные интересы государств, но и интересы их сообщества в целом, международное право ста­новится не просто межгосударственным правом, но и правом международного сообщества в целом.


39. Основные издания по международному праву.


Фундамент современного (или, как часто говорят, нового международного) права был заложен Уставом ООН. В социальном плане Устав ООН воплотил общечелове­ческие интересы и надежды на то, что совместными усилиями государства обеспечат мир и процветание.

В политическом плане положения Устава ООН отражали новое мышление. Устав предписывал отказ от доминировавшей на протяжении веков концепции господства силы и замену ее концепцией господства права. Устав порвал с легализацией колониального угнетения, характерной для классического международного права.

Устав ООН определил общие цели и принципы междуна­родного права, которые являются главными системообразую­щими факторами. Из совокупности норм право превратилось в систему на базе единых целей и принципов. Если в прошлом те или иные принципы нередко лишь декларировались, то после принятия Устава они становятся все более реальной катего­рией. Цели и принципы, провозглашенные в этом документе, наделены высшей юридической силой. Это к ним в первую оче­редь относится ст. 103 Устава, предусматривающая, что в слу­чае противоречия обязательств государств по какому-либо со­глашению их обязательствам по Уставу преимущественную силу имеют последние. Об особой силе принципов говорит и положение Устава, согласно которому ООН обеспечивает, что­бы даже государства, не входящие в состав ООН, действовали в соответствии с ее принципами, когда это необходимо для поддержания мира.


97. Внешнеполитическое и правовое значение положений ст. 9 Конституции Украины.


Положення статті 9-ої Конституції України мають надзвичайно важливе зовнішньополітичне і правове значення особливо в умовах активного входження України у світове співтовариство. По-перше, вони свідчать про вірність України своїм міжнародно-правовим зобов'язанням, які проголошуються обо­в'язковими для виконання поряд з національним законодавством, та про повагу до норм міжнародного права. По-друге, вони в певній мірі дають відповіді на питання практичного застосування положень міжнародних договорів в Україні та їх співвідно­шення з чинним законодавством України.

Положення цієї статті Конституції співзвучні з чинним законодавством України. Подані на ратифікацію міжнародні дого­вори України попередньо розглядаються Комітетом Верховної Ради України у закордонних справах і зв'язках з СНД, а в разі необхідності - іншими комі­тетами Верховної Ради.

Важливим є те, що у разі виявлення розбіжностей між договором, поданим на ратифікацію, і Конституцією України, договір має надсилатися до Конституційного Суду України для одержання ви­сновку щодо його відповідності Конституції.

У частині другій даної статті Конституції зазначено, що укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції, можливе лише після внесен­ня відповідних змін до неї. Тобто, іншими словами, укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, забороняється. Тут важливо наголосити на тому, що зміна положень Конституції, якщо вони суперечать міжнародним договорам Ук­раїни, тепер можлива лише при вирішенні надзви­чайно важливих питань життєдіяльності держави і суспільства і якщо при цьому не виникає загрози національним інтересам та безпеці України.


126. Источники закрепления международных прав и обязанностей международных организаций.


Международные договоры, относящиеся к источникам права меж­дународных организаций, можно разбить на три группы: договоры между государствами; договоры между государствами и международ­ными организациями и договоры между международными органи­зациями. Среди договоров первой группы особое место занимают учредительные акты международных организаций. Они определяют правовую природу международных организаций, наделяя их правами и обязанностями, составляющими их правосубъектность. При этом Устав ООН, закрепивший основные принципы международного пра­ва, является источником» имеющим важное значение для всех отрас­лей международного права, включая право международных орга­низаций. Это означает, что международные организации должны действовать в соответствии с общепризнанными принципами и нор­мами, закрепленными в Уставе ООН.

Из других договоров между государствами следует выделить меж­дународные соглашения, устанавливающие нормы общего порядка для международных организаций. Так, в ряде соглашений признается принцип ответственности международных организаций, например в Договоре о принципах деятельности государств по исследованию и использованию космического пространства, включая Луну и другие небесные тела, от 27 января 1967 г. В договорах о привилегиях и иммунитетах международных организаций, например в Конвенции о привилегиях и иммунитетах ООН от 13 февраля 1946 г., регулируется правовой статус международных организации на территории го­сударств.

К группе договоров между государствами и международными организациями относятся соглашения о месте пребывания штаб-квартиры международной организации, о ее представительстве в государствах, функциональные соглашения, направленные на реали­зацию целей организации: о технической помощи; о финансовой помощи; об опеке; о предоставлении вооруженных сил и других видов военной помощи и т.д.


184. Формы правотворческой деятельности в международном праве.


Міжнародна правотворчість — це активно творча діяль­ність суб'єктів міжнародного права щодо формування правової норми через узгодження державних інтересів, волі (позицій). Звідси випливає висновок, що головним суб'єктом правотворчого процесу є держава.

Сформована державна воля, якщо вона може бути за­доволена в національних умовах, формулює внутрішньо­державний правовий акт; якщо для її реалізації необхідні зусилля інших держав, то вказана воля формує відповідну позицію держави для досягнення результату разом з інши­ми державами.

Це відбувається в певному правовому порядку. Про­цесу міжнародно-правового нормоутворення властиві дві стадії: а) досягнення згоди інших суб'єктів міжнародного права (передусім держав) щодо змісту правил поведінки; б) досягнення згоди (на рівні волевиявлення) стосовно визнання цих правил поведінки як норм міжнародного права.

Міжнародна правотворчість починається з правотворчої (договірної) ініціативи, що може здійснюватися у формі запропонування проекту угоди. Цьому передує доправотворча стадія, коли на основі усвідомлення своїх потреб та інтересів держава формує власну позицію і ус­відомлює, що захист її без зусиль інших держав немож­ливий. Сформована позиція держави, як правило, бу­дується на трьох основних компонентах: а) власному ба­ченні механізму розв'язання проблеми; б) прогнозі пер­спективи її впорядкованого розвитку; в) можливості ви­користання потенціалу інших держав при вирішенні вка­заної проблеми.


220. Классификация норм международного права.


Міжнародне право досить жорстко підходить до форму­лювання основних принципів. Зазвичай беруться до уваги три джерела, в яких держави прямо ставили за мету сфор­мулювати основні принципи міжнародного права: Статуї ООН, Декларація про принципи міжнародного права і За­ключний акт Гельсінкі 1975 р. Статут і Декларація назива­ють тільки сім принципів: 1) незастосування сили або за­грози силою; 2) мирного вирішення міжнародних спорів; 3) невтручання; 4) співробітництва; 5) рівноправ'я і само­визначення народів; 6) суверенної рівності держав; 7) доб­росовісного виконання зобов'язань за міжнародним правом.


Случайные файлы

Файл
19158-1.rtf
113120.rtf
13065-1.rtf
1783.rtf
20500.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.