Законодавство в сфері соціальної роботи з дітьми сиротами (27845)

Посмотреть архив целиком

Зміст


1. Характеристика безпритульності і можливі її наслідки

2. Нормативно-правові основи соціальної допомоги безпритульним і бездоглядним дітям на державному рівні

Список використаної літератури


1. Характеристика безпритульності і можливі її наслідки


Дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки; діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти.

У історії людства дитяча безпритульність існує давно. Але в періоди політичних, соціально-економічних потрясінь: воїн, революцій, національних міжусобиць число безпритульних дітей зростає. Зміни, що відбуваються в політичній, економічній і соціальній сферах, духовно - етичні труднощі нашого життя є істотним чинником, що дестабілізує традиційні сімейні відносини. З кожним роком збільшується кількість сімей, не здатних належним чином забезпечити утримання і виховання дітей. Заявило про себе так зване "соціальне сиротіння", - сиротіння при живих батьках. Падіння рівня життя, збільшення числа несприятливих (асоціальних) сімей, втрата етичних засад привели до того, що діти часто "витісняються" на вулицю, слідством чого є небачене з післявоєнного часу зростання безпритульності. Неконтрольована алкоголізація, зростання споживання наркотичних засобів є визначальними чинниками погіршення психічного здоров'я населення України і вносять вирішальний внесок до депопуляції країни. Алкогольно-наркотична епідемія стає національною трагедією України, загрожуючи безпеці не тільки окремої особи, але і держави в цілому.

У країні продовжується неухильне зростання числа хворих алкогольними психозами і алкогольним недоумством. Критичним є положення з психічним здоров'ям дітей, продовжується зростання числа розумово відсталих дітей, що також обумовлене масштабами пияцтва і збільшенням числа хворих алкоголізмом в країні. Ростуть показники числа хворих алкоголізмом серед дітей, підлітків і жінок. Таке явище в України як соціальні сироти, є наслідком алкогольної деградації і втрати духовних цінностей.

Наша країна багато раз випробовувала своєрідні піки безпритульності: у проміжок між першою світовою і громадянською війнами, після голоду і епідемій 1930-х рр. Загрозливі розміри безпритульність прийняла в 1921 - 1925 рр. Згідно офіційній статистиці, в 1922 р. в України налічувалося 2 мільйонів безпритульних дітей, хоча реально їх було значно більше. За всю історію України аж до сьогоднішнього дня це єдиний період, по якому ми маємо певні цифри по безпритульних дітях. У 1920-і роки це була найбільша державна і суспільно-педагогічна проблема. У 1921 р. в країні почався жорстокий голод, у зв'язку з яким була організована широка агітація за збір пожертвувань в допомогу кинутим дітям.

Безпритульні діти - це діти, які не мають батьківського або державного піклування, постійного місця проживання, відповідних віку позитивних занять, необхідного догляду, систематичного навчання і розвиваючого виховання. По даним, затвердженим Генеральною прокуратурою України на початок 2005 року налічувалося півмільйона безпритульників. За різними джерелами статистики в України від 0,5 до 1 мільйонів безпритульних. Слід відмітити, що з цієї кількості зареєстровано тільки менша частина покинутих дітей, до числа яких входять діти, які іноді живуть в притулках, дитячих будинках.

Маса малолітніх безпритульних протягом року непостійна: вона зменшується з настанням холодів і зростає до максимуму в літні місяці.

На зростання безпритульності в умовах нестабільності політичного, соціально-економічного життя впливають кризові явища в сім'ї, порушення її структури і функцій, зростання числа розлучень, зростання багатодітних і бідних сімей. Розповсюдження вказаних соціальних явищ містить в собі очевидну загрозу нормальному розвитку держави, оскільки сприяє зростанню злочинності, наркоманії, збільшенню кількості захворювань, знижує продуктивність праці, підриває етичні засади суспільства. Безпритульність і бездоглядність дітей є загрозою, майбутньому України, оскільки перспективи розвитку держави безпосередньо залежать від фізичного здоров'я, етичного виховання і утворення підростаючого покоління. Основні причини підліткових правопорушень це: а) дефіцит сімейного, емоційного тепла; б) слабкий контроль з боку батьків (вахтовий метод роботи; асоціальна поведінка сім'ї, зокрема алкоголізація; соціальний аспект сімейного неблагополуччя (багатодітні, неповні, безробітні); ігнорування вимог школи батьками; у) недосконалість законодавчої бази, що регламентує відповідальність батьків за виховання дитини; г)"самоствердження" дитини в підлітковому середовищі: (зсув ціннісних орієнтирів; переважаючий вплив вулиці; схильність до ризику; неадекватність поведінки).

У ситуації, що склалася, держава робить заходи, але вони не достатньо ефективні для вирішення проблем безпритульності і її зниження. Дитячим будинкам не вистачає покладеного по бюджету фінансування, щоб відремонтувати і облаштувати приміщення, в яких розселені діти. Вихованцям дитячих будинків не вистачає одягу, шкільного письмового приладдя, забезпечення, тепла і ласки з боку вихователів і педагогів. В результаті серед дитини з дитбудинку багато ослаблених і страждаючих хронічними захворюваннями дітей. Розповсюджується жорстоке і грубе поводження з дітьми в інтернатних установах і в сім'ях при зниженні відповідальності за їх долю. Звичайна сім'я дає дитині більше, ніж дитячий будинок. Такі установи потрібні не для змісту, а для подальшого пристрою безпритульника. Підлітки виходять з дитячого будинку, не підготовленими до самостійного життя, їм не виявляється повноцінна ні практична, ні психологічна підтримка в подальшому пристрої своєї долі. За даними статистики приблизно 40% випускників дитячих будинків і шкіл - інтернатів стають алкогольно і наркотично залежні, 40% потрапляють в злочинний світ, 10% кінчають життя самогубством. І лише 15% більш менш успішно влаштовуються в самостійному житті. Відсутність координації в роботі міністерств соціального блоку і органів виконавчої влади на місцях не дозволила створити в країні повноцінну систему профілактики бездоглядності, правопорушень і злочинності неповнолітніх. У результаті обов'язки контролю за юними бездоглядними дітьми розподілилися по різних відомствах, діти ж залишаються нічийними. Втративши колишні соціальні зв'язки, цінності і інститути, багато хто з них не зумів пристосуватися до нових умов життя, різні відомства не наблизили дітей до основних сфер життєдіяльності (спорту, школі, роботі).

Додатковим чинником ризику стала і позиція школи, яка відмовляється від дезадаптованих дітей. Згортання позакласної роботи в освітніх установах, зникнення дитячих громадських організацій під впливом ринкової стихії і у зв'язку із зубожінням державного бюджету обідняє вільний час дітей, їх виховання і розвиток. Надані самим собі, діти закидають навчання, віддають вільний час вулиці, неблагонадійній компанії, безцільному проведенню часу. Всі ці і багато інших чинників ведуть до соціальної дезадаптації, руйнування нормального процесу соціалізації дитини.

У ряді випадків безпритульність дітей - наслідок педагогічної безпорадності батьків, їх спотвореного уявлення про межі самостійності дітей, відсутність контролю за їх проведенням часу, заклопотаності дорослих лише проблемою задоволення природних і матеріальних потреб, порушення взаєморозуміння і довіри між дітьми і батьками. Джерелом ослаблення уваги до дітей є ситуації розлучень, які не тільки травмують психіку дитини, але і нерідко обумовлюють розлад з батьками; взаємна незадоволеність дорослих і дітей, прагнення останніх до автономізації; бажання до мінімуму звести контакти з рідними.

Характерна особливість останніх років - зміна структури злочинності неповнолітніх у бік корисливих, а також насильницьких злочинних діянь. Найбільш поширеним злочином залишаються крадіжки. На другому місці по поширеності серед неповнолітніх коштує такий тяжкий злочин проти власності як грабіж. Аналіз кримінальних справ свідчить, що 70% засуджених підлітків на момент скоювання злочинів ніде не вчилися і не працювали. Майже половина з них проживала в неблагополучних сім'ях. В середньому по України дитяча злочинність - 9,6%. Слід зазначити, що якісно змінилася характеристика самої злочинності, яка відрізняється високим ступенем організованості. Груповий характер - це сьогодні одна із специфічних особливостей злочинності неповнолітніх. За останні роки частка неповнолітніх, таких, що скоїли злочини у складі груп, стабільно перевищує 70%. Статистика свідчить про те, що злочинність неповнолітніх має стійку тенденцію до "омолоджування". Тому найгостріше встає проблема злочинності малолітніх, таких, що не досягли 14-річного віку, а також підлітків, які не підлягають кримінальній відповідальності. Їх на обліку в підрозділах органів внутрішніх справ полягає більше 93 тис.


Случайные файлы

Файл
16241-1.rtf
91156.rtf
FEDERAL1.doc
148876.doc
25240.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.