Дипломатичні привілеї та імунітети (27353)

Посмотреть архив целиком













Курсова робота

З міжнародного публічного права

На тему: "Дипломатичні привілеї та імунітети"


План


Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика дипломатичних привілеїв та імунітетів

1.1 Поняття дипломатичних привілеїв та імунітетів

1.2 Різниця між дипломатичними привілеями та імунітетами

Розділ 2. Види дипломатичних привілеїв та імунітетів

2.1 Привілеї та імунітети дипломатичного представництва в цілому

2.2 Особисті дипломатичні привілеї та імунітети

Висновки

Список використаної літератури



Вступ


Є загальновідомим, що міжнародне право регулює взаємовідносини між своїми суб'єктами - державами, міжнародними організаціями й іншими міжнародними інституціями. У процесі міжнародного спілкування вони ведуть переговори й укладають міжнародні угоди. Проте для цього їм необхідно бути належним чином представленими управомоченими на це органами або особами, а також не бути підпорядкованими правопорядку держави, на території її вони знаходяться і діють, щоб вільно і безперешкодно здійснювати свої функції, тобто користуватися визначеними імунітетами та привілеями. Отже, суб'єкти міжнародного права, і насамперед держави, об'єктивно беруть участь у таких зовнішніх зносинах, прагнучи до найбільш повної реалізації своїх економічних, політичних та інших потреб та інтересів. Для здійснення зовнішніх зв'язків з іншими державами й іншими суб'єктами міжнародного права держави створюють систему органів зовнішніх зносин, які поділяються на внутрішньодержавні та закордонні. Найважливішими закордонними органами зовнішніх зносин держави є дипломатичні представництва.

Для того щоб дипломатичне представництво могло здійснювати свої функції, воно та його персонал відповідно до міжнародного права наділяються спеціальним правовим статусом. Такі спеціальні права та переваги називають привілеями й імунітетами. У різний час обсяг і зміст привілеїв й імунітетів залежали і від могутності держав, і від їхнього ставлення одна до одної, і від титулу монарха як держави, що приймає, так і держави, що направляє, а також від рівня культурного розвитку кожної епохи. Того вигляду, у якому прийняті дипломатичні привілеї й імунітети в сучасному світі, вони набули протягом останніх 500 років. Дипломатичні привілеї та імунітети - це головна ланка, центральний інститут усього дипломатичного права і, можна сказати, права зовнішніх зносин узагалі.

Слід зазначити, що сучасна практика в галузі дипломатичних привілеїв та імунітетів досить суперечлива. З одного боку, міжнародне право збільшило коло осіб, на яких поширюється міжнародний захист (п.1 ст.1 Конвенції про попередження і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, від 14 грудня 1973 р.). З іншого боку, останніми роками за умов поширення доктрини обмеженого імунітету держав у практиці західних країн спостерігається тенденція до обмеження традиційно визнаних за дипломатами окремих видів дипломатичних привілеїв та імунітетів. Така обмежувальна практика не повинна вести до підриву принципу імунітету органів зовнішніх зносин та офіційних представників держави за кордоном. До останніх належать не лише глави держав, глави представництв, міністри закордонних справ і члени їхніх родин, які їх супроводжують, а й, звичайно, і члени дипломатичного персоналу органів зовнішніх зносин.


Розділ 1. Загальна характеристика дипломатичних привілеїв та імунітетів


1.1 Поняття дипломатичних привілеїв та імунітетів


Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року приділяє значну увагу дипломатичним привілеям та імунітетам. І це не випадково, тому що інститут привілеїв та імунітетів існує спеціально для забезпечення виконання дипломатичним представництвом і його персоналом своїх функцій. Цей інститут виник у глибокій давнині й спочатку його норми діяли в якості звичаєвих. В даний час вони зафіксовані в багатьох багатосторонніх і двосторонніх угодах.

У міжнародній доктрині існує декілька принципових підходів до обгрунтування надання дипломатичних привілеїв та імунітетів:

принцип взаємності - у його основі лежить розуміння того, що надання дипломатичних привілеїв та імунітету здійснюється на взаємній основі;

принцип альтернативності - у його основі лежить твердження про те, що надання привілеїв та імунітетів є правом, а не обов'язком держави;

принцип функціональної необхідності - у його основі лежить визнання того, що в державі перебування дипломатичному представництву іноземної держави повинні бути створені належні умови для ефективної діяльності. Слід зазначити, що саме на такому підході базується Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року.

Дипломатичні привілеї та імунітети - це сукупність особливих пільг, прав і переваг, наданих іноземним дипломатичним представництвам, їх персоналу та іншим особам, що користуються за міжнародним правом захистом на території держави перебування.

У широкому розумінні дипломатичні привілеї та імунітети можна визначити як сукупність (систему) міжнародно-правових норм, які передбачають особливі права, винятки та переваги, що надаються іноземним дипломатичним і консульським представництвам, спеціальним місіям, постійним представництвам держав при міжнародних організаціях і місіям постійних спостерігачів при них, делегаціям держав на сесії і в органи міжнародних міжурядових організацій, делегація на міжнародні дипломатичні конференції і деяким іншим органам зовнішніх зносин, які представляють суб'єкти міжнародного права. Такими самими особливими правами, винятками і перевагами користується і дипломатичний персонал зазначених органів зовнішніх зносин - Для забезпечення нормального функціонування і представництва останніх.

Загальновизнаною і первісною базою надання привілеїв та імунітетів є один із провідних принципів міжнародного права - принцип суверенної рівності держав, що втілюється насамперед У такому основоположному в цій галузі міжнародно-правовому акті, як Віденська конвенція 1961 р., а також інших конвенціях, що стосуються цієї галузі міжнародного права.

Базова конвенція 1961 р. виходить із загального принципу, який записаний У її преамбулі: привілеї та імунітети" надаються не для вигоди окремих осіб, а для ефективного забезпечення дипломатичних представництв як органів, які представляють державу".


1.2 Різниця між дипломатичними привілеями та імунітетами


На необхідність розрізняти поняття "дипломатичний імунітет" і "дипломатичні привілеї" звертає увагу М.І. Лазарев. Якщо імунітет є цілком необхідною гарантією нормального здійснення дипломатом своїх функцій (особиста недоторканність, недоторканність службових і житлових помешкань і майна, вилучення з-під юрисдикції місцевих органів влади і т.д.), то дипломатичні пільги і привілеї (звільнення від мита, різних зборів, право на прапор, право на носіння форми, на старшинство і т.п.) - це чинники, що сприяють дипломатичній роботі і полегшують її. Дипломатичні привілеї та імунітети - це єдине, комплексне поняття, але з точки зору історії питання і природи кожної з його складових (тобто імунітету - з одного боку, і привілеїв - 3 іншого) можна виокремити й деякі особливості цих складових. Наприклад, різницю між імунітетами і привілеями іноді вбачають у тому, що імунітет - це галузь правових гарантій для нормального здійснення функцій дипломатичних представництв і самих дипломатів, тоді як привілеї, як вважається, - це питання престижу держав, що їх представляють дані органи, і тому привілеї засновувалися у минулому скоріше на нормах міжнародної ввічливості, а не права. Однак нині вони мають, як правило, єдину основу - договірні норми міжнародного права, які прийшли на зміну звичаєвим нормам і нормам ввічливості.

Ураховуючи викладене, можна вважати, що дипломатичний імунітет - це, в широкому розумінні, базоване на основних принципах міжнародного права непідлягання іноземних дипломатичних представництв та їхнього персоналу місцевій юрисдикції, а точніше - їхня непідлеглість, вилучення зі сфери дії примусових заходів, тобто санкцій, які в інших, звичайних, умовах застосовуються у випадку порушення законів і правил даної держави. При цьому важливо підкреслити, що дипломатичний імунітет зовсім не звільняє дипломата від обов'язку дотримуватися правопорядку країни перебування, дотримуватися її законів і правил як таких (ст.41 Конвенції 1961 р.). Дипломати звільняються, як уже зазначалося, лише від застосування до них заходів примусу, пов'язаних з обмеженням їхньої особистої свободи у країні перебування. І якщо немає відмови від імунітету, максимум можливих дій місцевої влади - це оголошення у відповідних випадках дипломатів персоною нон грата зі всіма правовими наслідками, що з цього випливають. Однак імунітет від юрисдикції країни перебування не звільняє дипломатичних агентів від юрисдикції своїх держав, і як громадяни цих держав вони можуть відповідати перед судом своєї країни, якщо збігаються складові складу злочину, який кваліфікується як такий в обох державах.

Щодо дипломатичних привілеїв, то під ними розуміються деякі особливі права і переваги, які надаються іноземним офіційним представництвам та їхньому персоналу виходячи з поваги до суверенітету держави, яка акредитує. Вони покликані полегшити роботу іноземних представництв, створити їм для цього додаткові можливості.


Случайные файлы

Файл
651.doc
15149-1.rtf
10240.rtf
131666.rtf
38589.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.