Дедуктивні умовиводи (27269)

Посмотреть архив целиком

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО ТА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ








КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмету «Юридична логіка»

тема № 6: «Дедуктивні умовиводи»






Слухача І-го курсу

групи №

залікова книжка №







м. Київ-2008


ОПИС


ВСТУП

1. Загальна характеристика дедуктивного умовиводу

1.1 Безпосередні умовиводи

1.2 Простий категоричний силогізм

1.3 Аксіоми силогізму

1.4 Загальні правила категоричного силогізму

1.5 Фігури категоричного силогізму

1.6 Модуси категоричного силогізму

1.7 Характеристика І – ІV фігур

2. Роль формалізованої дедукції в законотворчості та законозастосуванні

Висновок

3. Список використаної літератури

4. Задачі


ВСТУП


Логіка - наука про мислення людини. Людина до якої б вона історичної цивілізації не належала, потребує знання істини. Питання пов’язані з пізнанням дійсності належать до найважливіших питань філософії. Отже логіка, що вивчає мислення і така, що застосовує метод пізнання є філософською наукою.

Логіка – філософська наука про форми в яких відображається та проходить людське мислення, про закони, яким воно підпорядковується.

Істина та логіка взаємопов’язані, тому значення логіки неможливо переоцінити. Логіка допомагає доводити істинні судження та спростовувати хибні, вона навчає мислити чітко, лаконічно, правильно. Логіка потрібна всім людям, робітникам самих різноманітних професій. Але особливе значення набуває логіка з її законами, у діяльності правоохоронних та судових органів, коли від правильності кваліфікації того чи іншого діяння, підчас залежить життя та здоров’я людей, встановлення істини у справі, віднайдення та покарання винних.

Судове дослідження, як і будь-яке пізнання, підлягає не тільки законам діалектики, діалектичної логіки, воно відбувається також за законами і правилами формальної логіки. З огляду на це знання законів формальної логіки і свідоме використання мають для судового пізнання виняткове значення. Предметом судового пізнання є, як правило, подія, що мала місце в минулому і недоступна безпосередньому сприйманню. Судове пізнання — це в основному пізнання опосередковане, вивідне. Головна роль тут належить логічним засобам пізнання, і насамперед — умовиводу. Щоб установити істину за справою, необхідно зібрати, факти (докази), що відносяться до злочинної події, логічно їх опрацювати, висунути версії, розвинути їх, перевірити істинність однієї версії і хибність останніх. Уся розумова діяльність слідчого і судді відбувається в певних логічних формах, підлягає законам і правилам логіки. Без дотримання правил логіки не може бути установлена об'єктивна істина за справою.

Наука логіка навчає, як правильно будувати умовиводи, прищеплює вміння оперувати поняттями й судженнями, застерігає від можливих логічних помилок. Незнання законів і правил логіки, невміння користуватися ними у процесі судового пізнання нерідко призводять до різноманітних логічних помилок, котрі в судовій практиці із логічних перетворюються в судові помилки. Помилки ж у судовій практиці, оскільки вони позначаються безпосередньо на долі конкретної людини, особливо неприпустимі. Мабуть, немає іншої сфери суспільного життя, де порушення законів логіки, побудова неправильних умовиводів, приведення хибних аргументів могли б заподіяти такої суттєвої шкоди, як у галузі права. Тому законодавець визнав за необхідне закріпити вимоги основних законів логіки в нормах права, перевести їх до рангу нормативних вимог.

Логічна грамотність — необхідна риса освіченості. Юрист у своїй діяльності широко користується такими логічними категоріями, як поняття, судження, умовивід, дедукція, індукція, аналогія, версія, доказ і заперечення, знання яких значно підвищують культуру мислення, професійний рівень дослідження правових явищ. У своїй роботі я намагатимусь приділи увагу лише одній з перелічених форм мислення, - дедуктивному умовиводу.


1. Загальна характеристика дедуктивних умовиводів


В процесі пізнання дійсності ми набуваємо нові знання. Деякі з них безпосередньо, в результаті впливу предметів зовнішнього середовища на органи чуттів; але бульшу частину знань ми отримуємо шляхом виведення нових знань з тих, що вже є. Ці знання називаються опосередкованими, або виводами.

Логічною формою отримання вивідних знань є умовивід.

Умовивід - це форма мислення, за допомогою якої з одного чи декількох суджень виводиться нове судження.

Будь-який умовивід складається із засновків, виводу та висновку. Засновками умовиводу називаються вихідні судження з яких виводиться нове судження. Висновком називається нове судження, що було отримано логічним шляхом із засновків. Логічний перехід від засновків до заключення називається виводом.

Наприклад:

"Слідчий не може брати участь у розслідуванні справи, якщо він є потерпілим(1). Слідчий Т. - потерпілий (2).

Отже Т. не може брати участь в розслідцванні справи (3)".

В цьому умовиводі 1-е та 2-е судження є засновками, 3-е судженнявисновком.

Відношення логічного слідування між засновками та висновком передбачає зв'язок між засновками за змістом. Якщо судження не зв’язані за змістом, то й висновок з них не можливий. Наприклад, з суджень "Дерево є рослиною" й "Метан горить" – неможна отримати висновку, оскільки ці судження не мають спільного змісту, а звідси виплива, що вони не пов’язані логічно. При наявності предметного зв’язку між засновками ми можемо получити в процесі міркування нове істинне знання при умові дотримання двох правил: по-перше, повинні бути істинними вихідні судження засновки умовиводу, по-друге в процесі міркування слід дотримуватись правил виводу, які обумовлюють логічну правильність умовиводу.

В залежності від суворості правил виводу розрізняють два види умовиводів демонстративні (необхідні) і недемонстративні (правдоподібні). Демонстративні умовиводи характеризуються тим, що висновок у них з необхідністю випливає із засновків, тобто логічне слідування у такого роду висновках являє собою логічний закон. У недемонстративних умовиводах правила виводу забезпечують лише ймовірне заключення із засновків. Поряд з поділом умовиводів за строгістю виводу важливе значення має їх класифікація за направленістю логічного слідування, тобто за характером зв’язку між знанням різного ступеню спільності, що виражені в засновках та значенні. З цієї позиції розрізняють три види умовиводів: дедуктивні, (від загального до часткового), індуктивні (від часткового до загального), умовиводи за аналогією (від часткового до часткового).

Дедуктивні умовиводи це умовиводи, у яких між засновками та заключеннями наявне відношення логічного слідування.

Наприклад:

"Всі риби дихають зябрами (1).

Всі карасі - риби (2).

Отже всі карасі дихають зябрами (3)."

Тут перше судження є загальноствердним та виражає більший ступінь узагальнення у порівнянні з висновком, що також є загальноствердним судженням. Ми будуємо умовивід від ознаки, що належить роду «риба» , до його приналежності до виду «карась», тобто від загального до часткового, до підкласу. Правила дедуктивного виводу визначаються характером засновків, що можуть бути простими (категоричними) або складними судженнями. В залежності від кількості засновків дедуктивні виводи із категоричних суджень поділяються на безпосередні, в яких висновок виводиться із одного засновку, та опосередковані, в яких висновок виводиться з двох посилок.


1.1 Безпосередні умовиводи


Безпосередніми умовиводами називаються такі, що робляться із одного засновку. До них традиційно відносяться наступні: перетворення, обернення, протиставлення предикату та умовиводи за логічним квадратом. Виводи у кожному із цих засновків утворюються у відповідності до певних логічних правил, які обумовлені видом судження – його кількісною та якісною характеристикою. Перетворення - вид безпосереднього умовиводу, при якому змінюється якість засновку без змінення її кількості, при цьому предикат висновку є запереченням предиката засновку. За якістю зв’язку категоричні судження діляться на стверджувальні та заперечні.

Наприклад: 1) S є P. 2) S не є не-P.

При цьому загально ствердне судження перетворюється на частковозаперче та навпаки, а загально ствердне судження перетворюється в загально заперечне та навпаки.

Можна виділити два часткових способи:

1) Шляхом подвійного заперечення, яке ставиться перед зв’язкою і предикатом:


S є P --> S не є не-P.


Підмети – головні члени речення. ---> Ні один підмет не є не головним членом речення;

2. Заперечення можна переносити із предиката в зв’язку:


S є не-P. ----> S не є P.


Всі галогени є неметалами. -----> Ні один галоген не є металлом.

Оберненням називається такий безпосередній умовивід, в якому у висновку (новому судженні) суб’єктом є предикат, а предикатом – суб’єкт вихідного судження, тобто відбувається заміна місць суб’єкта та предиката при збереженні якості судження. Наприклад: S є P. -----> P є S.

Обернення підпорядковується правилу розподіленості термінів, згідно якому суб’єкт розподілений в заперечному і не розподілений в стверджуваному судженнях. У відповідності до цього правила розрізняють просте (чисте) обернення та обернення з обмеженням.


Случайные файлы

Файл
81110.rtf
114470.rtf
31086-1.rtf
84235.doc
184913.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.