Розміщення продуктивних сил (23681)

Посмотреть архив целиком

Розміщення продуктивних сил (РПС) – одна з найважливіших галузей економічних знань, що відіграє провідну роль у підготовці фахівців з економічних спеціальностей.

Об’єктом науки є продуктивні сили (ПС), які розглядаються як сукупність трудових ресурсів і засобів виробництва (рис.1), а предметом – їх розміщення і розвиток. Зв’язок продуктивних сил з виробничими відносинами (відносини, які виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу й споживання матеріальних цінностей) вивчає загальна економічна теорія (політекономія), їх розвиток у часі – економічна історія, а територіальний аспект розвитку продуктивних сил, тобто їх просторову організацію, – РПС.

Поняття “розміщення продуктивних сил” трактується в науці неоднозначно і може вживатись у декількох значеннях:

  • як процес територіальної організації продуктивних сил у конкретній країні чи районі;

  • як процес обгрунтування планування змін у територіальному розподілі продуктивних сил;

  • як сфера територіального управління соціально-економічним розвитком країни, тобто як один з напрямів стратегії регіональної політики.


Найпоширеніше визначення РПС належить Є.Б. Алаєву: “Розміщення продуктивних сил – це динамічний стан, що характеризує їх розподіл за територією відповідно до природних, соціальних, економічних умов та факторів, який визначається особливостями територіального поділу праці певної соціально-економічної формації”.

РПС охоплює вивчення трьох великих складових:

розміщення населення та трудових ресурсів;

розміщення виробництва і невиробничої сфери;

розміщення природних ресурсів.

Особлива увага приділяється таким складовим, як розміщення промисловості, розміщення сільського господарства, транспорту та сфери обслуговування.

Отже, предметом науки про розміщення продуктивних сил є вивчення закономірностей і принципів територіальної організації виробництва, ефективності розміщення галузей народного господарства в різних країнах і регіонах.

Наука про РПС зародилась у надрах економічної і соціальної географії, які вивчають переважно складні процеси суспільно-природної взаємодії, стан продуктивних сил на певний момент. На відміну від них, для РПС важливішим є економічний результат їх територіальної організації. Наука грунтується на економічних законах і категоріях економічної теорії, широко використовує результати наукових досліджень регіональної економіки, фінансів, економіки праці, економіки природокористування, економічної історії, статистики, економічної кібернетики, картографії. У свою чергу розміщення продуктивних сил збагачує ці та інші науки своїми категоріями, інформацією про територіальні економічні характеристики. Так, положення цього курсу використовуються при вивченні таких соціальних дисциплін, як економіка підприємства, менеджмент, маркетинг.

Без глибоких знань проблем РПС неможливе обгрунтування територіально-галузевого розподілу капітальних вкладень, інвестування. Адже інвестиційна привабливість тих чи інших регіонів значною мірою залежить від раціонального розміщення на їх території продуктивних сил.

Велика просторова диференціація природних та соціально-економічних умов України, складна територіальна організація її продуктивних сил, необхідність розробки і реалізації стратегії стійкого, підтримувального розвитку усіх регіонів України зумовлюють мету курсу “РПС”.

Мета курсу спрямована на оволодіння студентами науковими основами РПС, аналіз сучасного стану і визначення перспектив їх розвитку в умовах ринкових відносин.

Вона визначає й основні його завдання, які полягають у формуванні знань про:

  • теоретичні основи РПС та понятійно-термінологічний апарат курсу;

  • закономірності, принципи та фактори розвитку і розміщення продуктивних сил;

  • стан продуктивних сил, їх розміщення та перспективи розвитку;

  • природно-ресурсний потенціал України, його структуру;

  • демографічну і трудоресурсну ситуацію та її вплив на територіальну організацію продуктивних сил;

  • народногосподарський комплекс, його структуру та територіальну організацію;

  • систему економічного районування країни та стан продуктивних сил економічних районів України;

  • міжнародні зв’язки України та їх форми.

Отже, завданням курсу є формування у студентів умінь і практичних навичок при вирішенні проблем обгрунтування РПС з урахуванням конкретної виробничої ситуації.

Економічна наука почала активно досліджувати питання розміщення продуктивних сил наприкінці ХІХ ст. У цей час створювались основи економічної теорії розміщення виробництва, основоположниками якої були Й. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, В. Кристаллер. Їх теорії базувалися на визначальній ролі прибутку в умовах ринкового господарства. У 1826 р. Йоган Тюнен виклав свої погляди у праці “Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економії”, суть яких полягає в одержанні найбільшого прибутку завдяки вдалому розміщенню сільського господарства концентричними колами навколо ринку. Альфред Вебер у праці “Теорія штандорта промисловості” (1909р.) обирає як модель ізольоване господарство. У зв’язку з цим йому приписують те, що він сконструював теорію, суть якої полягає в тому, що виробництво розміщується за принципом найменших витрат, а розміщення промисловості визначається трьома “орієнтаціями”: транспортною, робочою, агломерацією.

У 1940 році виходить з друку праця Августа Льоша “Географія розміщення господарства”, в якій основна увага приділяється ринкам збуту продукції як вирішальному фактору розташування виробництва. Автор запроваджує новий критерій оцінки розміщення підприємств – інтереси всього господарства країни. Цікавим для студентів є твердження, що завдання економіста полягає не тільки в тому, щоб пояснити негативні явища в господарстві, а й у тому, щоб вказати шляхи їх подолання.

Німецький вчений А. Гетнер на початку ХХ ст. обгрунтував так звану хорологічну (від грецького choros – місце) концепцію, за якою головне завдання науки про РПС полягає у вивченні територіальної диференціації земної поверхні, в описі земних просторів, а не їх пізнанні.

Нині в країнах ринкової економіки розвиваються різні теорії розміщення продук-тивних сил. З-поміж них найпомітнішою є “географічний детермінізм”, яка надає вирішаль-ного значення в розвитку людства географічному середовищу (включно з РПС). На думку детерміністів, саме природні умови формують структуру і розміщення виробництва і навіть визначають плин історії та спосіб життя народів. Соціальні процеси, таким чином, відіграють другорядну роль. Засновником вищезгаданої теорії – “вульгарного географізму” – був Елсворт Хентінгон, який вважав кліматичні умови основними факторами РПС.

До цього вчення близько стоїть “енвай-ронменталізм” – течія, що виникла у США (від англ. еvirоnment – оточення, середовище). Його представники (Е. Симпл, Р. Сміт, Г. Тейлор) стверджують, що міжнародний поділ праці складається залежно від природного середовища. Серед енвайронменталістів особливо популярною є теорія “кліматичних оптимумів” Е. Ган-тингтона, за якою найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі.

Теоретичні висновки представників “географічного детермінізму” спростовуються досягненнями науково-технічного прогресу (НТП), а це істотно впливає на розміщення сировинної бази окремих галузей промисловості, використання яких завдяки новим технологіям стало економічно вигіднішим. Масове впровад-ження енергозберігаючих технологій теж певною мірою зменшує значення чинника природних ресурсів при розміщенні окремих галузей промисловості. Водночас необхідно зазначити, що недооцінка географічного середовища при розміщенні окремих виробництв може мати негативні наслідки (розміщення сільсь-когосподарського виробництва, гірничо-видобувної промисловості та ін.).

Марксистська теорія розвитку й розміщення продуктивних сил базується на головному положенні: кожному суспільному ладу, крім загальних, властиві свої економічні закони й закономірності. У соціалістичних країнах такий висновок призводив до жорсткого центра-лізованого планування, що дозволяло зосе-реджувати ресурси в тих регіонах, які вважалися найбільш сприятливими з точки зору центральних органів управління. Проте з центру не завжди можна визначити оптимальний варіант РПС (приклад Чорнобильської АЕС). Тому і триває децентралізація управління та продовжується входження до ринкових структур колишніх складових Радянського Союзу, а економічні закони і закономірності набувають визначального характеру.

Теорія і практика РПС за умов переходу до ринкової економіки має дедалі більше значення. Аналіз сучасного розміщення продуктивних сил України дає підстави говорити про потребу його вдосконалення, бо порушена рівновага галузевої структури економіки; регіональне розміщення виробництва в державі – нераціональне; на території зосереджені матеріало- та енергоємні види виробництва; сконцентровані підприємства військово-промислового комплексу, загострилися екологічні проблеми.

Практичні кроки повинні здійснюватись на основі науково обгрунтованої концепції, яку необхідно прийняти на найвищому рівні.

На нинішньому етапі завдання науки – всебічне обгрунтування збалансованого РПС, яке максимально сприяло б досягненню економічної незалежності й могутності України. Над його вирішенням безпосередньо працюють науковці Ради з вивчення продуктивних сил України Національної академії наук України. Вагомий внесок у розвиток науки про РПС зробили: К.Г. Воблий, О.Г. Діброва, М.М. Паламарчук, О.М. Алимов, Ф.Д. Заставний, М.Д. Пістун, О.І. Шаблій, С.І. Дорогунцов, М.І. Долішній, В.І. Куценко, Я.І. Жупанський, П.Т. Ващенко, П.П. Борщевський, С. І. Іщук, Є.П. Качан, Б. Михайлишин. Методологія науки. Питання про засади розміщення продуктивних сил належить до найістотніших у науці про РПС. Власне, йдеться про виокремлення найголовнішої обставини, яка зумовлює саме таке, а не інше територіальне розташування об'єктів народного господарства.


Случайные файлы

Файл
27711.rtf
159086.rtf
140927.doc
69303.rtf
strahovanie.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.