Меліорація як учасник водогосподарського комплексу (15066)

Посмотреть архив целиком













ТЕМА


МЕЛІОРАЦІЯ, ЯК УЧАСНИК ВОДОГОСПОДАРСЬКОГО

КОМПЛЕКСУ



  1. ЗРОШУВАЛЬНІ МЕЛІОРАЦІЇ


В теперішній час спостерігається інтенсивний ріст населення, особливо в країнах, що розвиваються. Необхідність забезпечення населення Землі продуктами харчування заставляє розвивати інтенсивні способи тваринництва і вирощування сільськогосподарських культур. В цьому відношенні зрошення земель займає ведучу позицію.

Сільськогосподарські землі складають десяту частину суші, а з них тільки шоста частина зрошується. Проте з цієї площі в світі отримують від 40 до 50 % сільськогосподарської продукції.

Інтенсивний розвиток зрошення, як в нашій країні, так і за її кордоном все більше і більше стримується не відсутністю зручних для зрошення земель, а дефіцитом водних ресурсів. Тільки в розвинутих країнах водоспоживання на потреби сільського господарства перевищує 700 км3.

Основними районами проведення зрошувальних робіт є зони недостатнього і нестійкого зволоження.

В сучасних умовах зрошувальне землеробство у всіх країнах базується практично на регулюванні водного і живильного режимів, що здійснюється шляхом періодичної подачі води і внесення добрив. Регулювання кількості тепла і світла поки що знаходиться поза компетенцією людини. Можливо в майбутньому з’являться вдосконалені агромеліоративні системи, де надходження перерахованих компонентів буде проходити у відповідності з біотехнічними потребами рослин на різних етапах вегетативного періоду.

Багатовіковим практичним зрошенням встановлено, що врожаї на зрошувальних землях значно вищі і за якістю кращі ніж на не зрошених площах. Регулярне зрошення в Україні дає можливість отримати врожаї пшениці до 50...60, рису 65...75, цукрових буряків 500...700 центнерів з гектара і т.п. За наближеними розрахунками, вартість всіх сільськогосподарських продуктів, отриманих з 1 га зрошувальних земель приблизно в 4 рази вища, ніж з не зрошеного гектару.

Загальна кількість води, яку споживає рослина за вегетативний період, може виражатись деякою умовною залежністю


Т = УР У,


де Т – транспірація, або споживання, води даним видом рослин, м3/га;

УР – урожай даної культури, ц/га; У – коефіцієнт транспірації, м3/ц.

Коефіцієнт транспірації залежить від кліматичних умов, типу ґрунтів, урожайності і інших факторів; величина його для одних і тих же культур коливається в досить широких межах. Наприклад, для бавовни – 120...250, для пшениці – 40...180, для кукурудзи – 60...150, для цукрових буряків – 5...30 м3/ц. Необхідно відмітити, що збільшення потреби у воді дає підвищення врожаю до певної межі, після якої спостерігається зворотне явище.

Задоволення потреби рослин у воді відбувається за рахунок природних можливостей у вигляді атмосферних опадів і запасу води в грунті, а також штучним шляхом при застосуванні зрошення. Додаткову кількість води, яку необхідно подати на протязі вегетативного періоду, або так звану зрошувальну норму, можна знайти за рівнянням


М = Т – О - П + В,


де О – атмосферні опади за вегетативний період; В – випаровування;

П – запаси води в грунті, яка використовується рослинами.

Остання величина включає в себе такі складові


П = ПН.Г. + ПК + ПК.В.,


де ПН.Г. – підживлення із нижче розташованих горизонтів за рахунок під земних вод; ПК – підживлення за рахунок капілярного руху води;

ПК.В. – поповнення води шляхом конденсації водяних парів.

Величина зрошувальної норми залежить від роду культур і природних умов. В міру переходу до півдня зрошувальна норма для одних і тих же культур помітно зростає. Наприклад, для овочів в умовах Чернігівської області вона складає 1500...2000 м3/га, а для умов південних областей України вона відповідно рівна 2500...5500 м3/га.

Зрошувальні норми в м3/га для основних культур в зрошувальних районах України приймають приблизно такими: бавовна – 5000...8000; цукровий буряк – 2500...6000; зернові – 1500...3500; багатолітні трави – 2000...8000; рис – 8000...15000.

Наведені норми називаються зрошувальними нормами нетто – це та кількість води, яку необхідно подати безпосередньо на поле. Для забезпечення цього, із джерела зрошення необхідно забирати великі об’єми води, оскільки значна її частина на шляху надходження втрачається на фільтрацію, випаровування, протічки в пошкоджених спорудах і невиробничі скиди. Характерним показником любої іригаційної системи є коефіцієнт корисної дії


КС =W 1 / W2,


де W 1 і W 2відповідно, кількість або витрата води, що поступила і що була забрана із джерела зрошення.

Для старих систем (за умови відсутності заходів з боротьби з втратами води) КС = 0,5...0,55; для більш вдосконалених (подача води облицьованими каналами) систем КС = 0,7...0,8; при використанні закритих трубопроводів КС = 0,9...0,95.

Відомо, що виробництво зерна на одного жителя сягає 500...600 кг у рік і, у подальшому, його потрібно довести до 900...1000 кг. Для отримання 1 кг пшениці потрібно витратити 750 л води, тобто, в перспективі, витрачатиметься 675...750 м3 води в рік на одну людину. При досягненні чисельності населення України у перспективі 60 млн. чол., щорічно буде використовуватись біля 40...45 км3 води. Якщо врахувати, що у середній за водністю рік в межах України формується лише 47,8 км3, а також те, що кожні два-три роки із п’яти у лісостеповій і степовій зонах спостерігаються засухи, регулювання стоку з метою використання його для зрошення і інших цілей набуває незамінного характеру. Особливо напружена ситуація складається в лісостеповій і степовій зонах, де зосереджено понад 80 % ріллі, а питома вага продукції з поливних земель складає 29 % ( в республіці Крим 46 %, в Херсонській області – 48 %).

Орієнтовно, витрата води для зрошення знаходиться за формулою


QЗР = 0,001 q F, м3


де q – гідромодуль зрошення, тобто питома витрата води на один гектар поливної площі, л/с на га; F – поливна площа, га.

Величина гідромодуля приймається: для північних районів України – 0,3...0,4; для центральних – 0,4...0,5; для південних – 0,5...0,6.

Площа меліорованих земель в Україні складає 5 млн. га, з них 2,6 млн. га – зрошуваних і 2,4 млн. га осушуваних.

Діють такі крупні системи, як Каховська – 269 тис. га, Північно- Кримський канал – 459 тис. га, Краснознам’янська – 63 тис. га, Фрунзенська – 36 тис. га, Північно-Рогачинська – 110 тис. га, Інгулецька – 60 тис. га, Явкінська – 50 тис. га.

За даними Держкомводгоспу України в 1992 році на зрошення було використано 6197 млн. м3 води, тобто в середньому на гектар зрошувальної площі подавалось 2355 м3 води.

Забір води із річок чи водосховищ для зрошення здійснюється самотічно, або за допомогою насосних станцій, продуктивність яких постійно зростає. Транспортування води із джерела до зрошуваних площ здійснюється магістральним каналом, довжина якого може сягати декількох десятків і навіть сотень кілометрів. Далі вода поступає в міжгосподарські канали, а потім у внутрішньогосподарську зрошувальну мережу, яка забезпечує полив та зволоження культур в потрібних межах.

Існуюча практика зрошення передбачає такі види поливів: поверхневе, дощуванням, підгрунтове.

Поверхневе самотічне зрошення відоме вже протягом тисячоріч і є найбільш розповсюдженим на Земній кулі. Воно може бути у вигляді поливу борознами і смугами, або у вигляді затоплення. Полив борознами застосовується для орних культур, а смугами – для культур вузькорядного посіву, до яких відносяться зернові і трави. Ці способи не завжди забезпечують рівномірне зволоження по довжині ділянки і можуть розмивати грунт. Полив затопленням застосовують при вирощуванні рису. Суттєвим недоліком поверхневого зрошення є значні втрати води на фільтрацію і випаровування. Просочування великої кількості води в нижче розташовані горизонти призводить до підйому рівня ґрунтових вод і сприяє засоленню землі. Іноді, із-за цього, приходиться припиняти подачу води на зрошувальні ділянки.

Більш вдосконаленим способом зрошення є дощування, суть якого полягає в створенні штучного дощу визначеної інтенсивності. З цією метою використовується велика кількість дощувальних машин, серед яких є коротко-струменеві, середньо-струменеві, і далеко-струменеві. Починаючи з 1971 року впровадили високопродуктивні дощувальні машини “Фрегат” і Волжанка”.

Зрошення дощуванням дозволяє подавати воду меншими дозами, забезпечує більш рівномірне зволоження, набагато скорочує невиробничі втрати води і підвищує механізацію праці.

Підгрунтове зрошення здійснюють шляхом влаштування труб чи спеціальних ходів-кротовин на глибині 40...50 см від поверхні землі, куди подається вода. При цьому вода поступає безпосередньо в кореневу зону, що усуває втрати на випаровування. Такі системи є більш прогресивними, проте більш складними і дорогими.

В останні роки отримало деяке розповсюдження капельне зрошення. Суть його полягає в подачі води за допомогою трубок малого діаметру (0,5...2 см), якими вона через спеціальні капельниці поступає до рослин. Порівняно з дощуванням, капельне зрошення характеризується значно меншою витратою води.

Зрошувальна норма для кожної культури – це сума поливних норм. Число поливів встановлюється в залежності від природних умов, способу зрошення, вимог агротехніки і роду культур. Так для пшениці необхідно 2...5, для кукурудзи 5...8, для бавовни 6...9, цукрових буряків 4...10 поливів. Тривалість кожного поливу здійснюється протягом 5...12 днів.


Случайные файлы

Файл
шпорки.doc
70972-1.rtf
182046.rtf
1448.rtf
3038-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.