Співвідношення комунікативного і когнітивного у навчанні студентів-філологів практичної граматики англійської мови (43260)

Посмотреть архив целиком

О.І. Вовк

Співвідношення комунікативного і когнітивного у навчанні студентів-філологів практичної граматики англійської мови


Метою цієї статті є розглянути основні цілі та завдання навчання практичної граматики англійської мови студентів-філологів та визначити співвідношення комунікативних і когнітивних компонентів у цьому процесі.

Проблему оволодіння граматичною стороною іншомовного спілкування досліджували такі вітчизняні і зарубіжні дослідники, як П.Б.Гурвіч, Ю.І. Пассов, Н.К. Скляренко, Л.М. Черноватий, С.П. Шатілов, J.Allen, M. Finocchiaro, J. Harmer, J. Isenberg та ін.

Не дивлячись на широке висвітлення в науковій літературі комунікативної сторони вищевказаної проблеми, свого розв’язання в рамках когнітивної науки вона ще не знайшла.

Сучасний стан методичної науки характеризується висуненням на передній план двох головних парадигм наукового знання – когнітивної та комунікативної. У комунікативній парадигмі мову та її аналіз пов'язують переважно з оволодінням мовленнєвою діяльністю (МД), у когнітивній – із когніціями, тобто пізнанням та пов’язаними з цим структурами і процесами, з усіма способами одержання, обробки, фіксації, збереження та використання знань. У той же час стає все більш очевидним, що для вирішення цілої низки методичних проблем необхідний певний синтез вищезазначених парадигм знання.

Навчання граматичного аспекту іншомовного спілкування студентів-філологів передбачає урахування як комунікативних, так і когнітивних компонентів. Розглянемо ці компоненти.

Основні компоненти комунікативної сторони навчання.

Процес навчання організується як модель реального спілкування. Спілкування є процесом, в якому здійснюється раціональна та емоційна взаємодія людей, виявляється та формується спільність їхніх думок, поглядів, згуртованість і солідарність, що є характерними для колективу, тобто це спосіб підтримки життєдіяльності індивіда в соціумі [1, 77].

Навчання практичної граматики англійської мови (АМ) здійснюється у процесі МД, коли учасники спілкування намагаються вирішити реальні та уявні задачі сумісної діяльності за допомогою іноземної мови (ІМ). МД є активним, цілеспрямованим, опосередкованим мовою та обумовленим ситуацією процес прийому і видачі мовленнєвого повідомлення у взаємодії людей між собою [2, 133]. МД співвідноситься із спілкуванням як часткове і ціле. Отже, МД формується у процесі спілкування, а граматичний аспект спілкування – у МД. Тому навчати потрібно МД і саме у процесі МД.

МД має трифазову структуру: 1) першою фазою є спонукально-мотиваційна; 2) другою – аналітико-синтетична; 3) третьою – виконавча [2, 133]. Вважаємо, що необхідна ще фаза зіставлення реалізації задуму із самим задумом чи фаза зворотної аферентації (термін П.К.Анохіна), що є, власне, ефектом зіставлення реалізації дії з заданою програмою. Четверта фаза має, на наш погляд, принципове значення, тому що під час навчання практичної граматики мовлення студентів неможливе без помилок, але саме у процесі навчання виявляється фаза зворотної аферентації, коли студент може звірити результат наміченої ним програми з її реалізацією та в разі необхідності внести певні зміни, тобто виправити себе.

Діяльність завжди розглядається поряд із категорією "активність", а іноді вживається як її синонім. На заняттях з ІМ активність студентів визначається прагненням пізнати щось нове, взяти участь у спілкуванні ІМ, виявити свої знання та здібності. Йдеться про мовні / мовленнєві здібності як індивідуально-психологічні особливості людини, що сприяють оволодінню знаннями, навичками та вміннями в галузі ІМ та їх використанню в МД.

У комунікативній діяльності особистість вирішує мовленнєві задачі (наприклад, щось заперечити, довести, схвалити і т.д.), для чого слід виконати мовленнєві дії, які забезпечують формування мовленнєвої навички. Відповідно, граматична навичка є окремим випадком мовленнєвої навички. Під граматичною навичкою розуміють автоматизований компонент МД, психофізіологічну основу якого складають так звані мовленнєві граматичні стереотипи, що формуються й функціонують в результаті постійного вживання мовлення, тобто у процесі надбання людиною індивідуально-мовленнєвого досвіду [3, 18]. В основі граматичної навички лежить динамічний стереотип, що є тонкою і гнучкою системою темпоральних зв’язків, які утворюються у свідомості людини [4, 197]. Дані фізіології вищої нервової діяльності про процес становлення динамічного стереотипу дозволяють визначити низку умов, дотримання яких робить формування граматичної навички успішним. Це: а) попереднє слухання; б) осмислена імітація в мовленні (за наявності мовленнєвої задачі); в) однотипність фраз, побудованих на основі мовленнєвого зразка; г) регулярність однотипних фраз; д) мовленнєві дії за аналогією; є) безпомилковість мовленнєвих дій; ж) різноманітність умов автоматизації; з) мовленнєвий характер вправ.

Виділяють три етапи формування мовленнєвої граматичної навички: 1) орієнтовно-підготовчий, де відбувається ознайомлення студентів з новим граматичним явищем і первинне виконання мовленнєвої граматичної дії за зразком; 2) стереотипно-ситуативний, де здійснюється автоматизація елементів дії, що продовжується й на наступному етапі. З метою формування граматичних мовленнєвих стереотипів тут відбувається цілеспрямоване мовленнєве тренування граматичної структури в однотипних мовленнєвих ситуаціях; 3) варіююче-ситуативний, де завершується процес створення гнучкості навички для застосування її в різноманітних умовах, що забезпечує не лише практичне володіння граматичним матеріалом, а й осмислення теоретичних знань.

У процесі комунікативного навчання практичної граматики АМ слід зважати на взаємодію всіх типів знань, які складають загальну базу знань мовців. Тому слід утворювати такі навчальні умови (ситуації), котрі б сприяли активізації цих знань. Із погляду сучасних підходів, загальна база даних є не статичним "сховищем інформації", а рухливою системою, що самоорганізується і саморегулюється та змінюється на основі нових даних. До складу загальної бази знань комунікантів входять, щонайменше, наступні компоненти: 1) мовні знання; 2) позамовні знання: а/ про контекст і ситуацію, а також про адресата; б/ фонові знання: про події, стани, дії, процеси і т.д., тобто знання про світ [5, 145]. Вищевказані компоненти бази знань, виступаючи комплексно, є умовою і гарантом успішного навчання граматичного аспекту спілкування АМ, що базується на двох типах механізмів: комунікативних і пізнавальних.

Основною метою навчання граматичного аспекту спілкування АМ є формування у студентів комунікативної компетенції. Це поняття було введено Д. Хаймсом, який визначив її як притаманні людині знання і вміння успішного та ефективного спілкування; систему знань про правила мовленнєвої комунікації, її процедуру, етикет, ритуал, яка відображає взаємодію інтелектуального, соціального і вербального в поведінці комунікантів [6, 20]. Комунікативна компетенція є багатокомпонентним явищем, що вміщує в собі інші види компетенцій, релевантними серед яких для навчання практичної граматики є мовна, мовленнєва і когнітивна.

Мовна компетенція є здатністю розуміти і продукувати необмежену кількість правильних у мовному відношенні речень за допомогою засвоєних мовних знаків і правил їх поєднання [7, 56]; конструювати граматично правильні форми і синтаксичні побудови, а також розуміти смислові відрізки у мовленні, які організовані у відповідності до існуючих норм мови, та використовувати їх у тому значенні, в якому вони вживаються носіями мови в ізольованій позиції. Мовна компетенція є основою для формування контрольно-мовленнєвого механізму, що сприяє запобіганню помилок, які виникають внаслідок як міжмовної, так і внутрішньомовної інтерференції.

Мовленнєву компетенцію розглядають як складну багатоступінчасту здатність людини до смислокодуючої / декодуючої діяльності та адаптивно-інформаційного орієнтування в ситуації спілкування [8, 45]. Ця діяльність відбувається завдяки набутим знанням, навичкам та вмінням. (Характеристику когнітивної компетенції див. нижче).

Комунікативне навчання практичної граматики АМ спрямоване на формування мовної особистості (МО). У багатьох трактуваннях МО, що з’явилися у 80-90 рр. ХХ ст., можна простежити два основні напрями: лінгводидактичний і лінгвокультурологічний, які по-різному розглядають цей феномен. Лінгводидактику вирізняє "широкий" масштаб при визначенні МО: у центрі уваги знаходиться індивід як сукупність мовленнєвих здібностей. Для лінгвокультурології, напроти, характерний "вузький" масштаб при визначенні МО: у центрі уваги знаходиться індивід як багатопрошаркова і багатокомпонентна парадигма мовленнєвих особистостей, тобто предметом дослідження стає національно-культурний прототип носія певної мови, який існує у просторі культури, відображеної в мові, у формах суспільної свідомості на різних рівнях (науковому, побутовому та ін.), у поведінкових стереотипах і нормах, у речах матеріальної культури тощо. Іншими словами, можна стверджувати, що не існує МО взагалі, вона завжди національна, завжди належить певному лінгвокультурному суспільству.

У широкий науковий обіг поняття МО було введене Ю.М.Карауловим, який розглядає МО як сукупність здатностей і характеристик людини, що обумовлюють створення нею мовленнєвих творів (текстів), котрі вирізняються: а) ступенем структурно-мовної складності; б) глибиною і точністю відображення дійсності та в) певною цільовою спрямованістю [9, 3].


Случайные файлы

Файл
30920-1.rtf
145814.doc
131186.rtf
109089.rtf
141036.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.