Динаміка сільського іменника (на матеріалі с. Мічуріне Тельманівського району Донецької області) (42598)

Посмотреть архив целиком















Динаміка сільського іменника

(на матеріалі с. Мічуріне Тельманівського району Донецької області)



Вступ


На сучасному етапі розвитку ономастичної науки особливої актуалізації набуває дослідження українського іменника. І це цілком закономірно, адже в житті суспільства антропоніми відіграють велику роль. На думку Л. М. Щетиніна, з’ясування їх природи є найбільш суттєвим для вивчення людської мови [4,с.4]. Система особових імен людей тісно пов’язана з життям народу різних історичних епох, особливостями побуту, матеріальної і духовної культури. Зростання кількості досліджень, присвячених сучасній та історичній антропонімії, пояснюється важливим значенням її для мовознавства та інших гуманітарних наук, зокрема історії, соціології, етнографії, а також – для адміністративно-юридичної практики, для упорядкування та вдосконалення засобів офіційної ідентифікації населення і для збагачення народного іменника. Національна антропонімія містить значну інформацію про особливості соціальної організації, економічний розвиток, культуру суспільства тощо.

Ґрунтовне, всебічне вивчення українського іменника у вітчизняній ономастиці дедалі виразніше висувається до ряду найактуальніших проблем як щодо збору конкретного антропонімного матеріалу, так і розв’язання комплексу теоретичних питань. Одним із найменш досліджених аспектів української регіональної антропонімії є вивчення складу особових імен, статистичної організації чоловічого і жіночого іменника, особливостей змін на різних синхронних зрізах. У російській антропоніміці в цьому плані на першому місці стоять роботи В.А. Никонова та В. Д. Бондалетова, в яких на широкому хронологічному тлі відображається динаміка іменника окремих регіонів Росії. Як підкреслює В. А. Никонов, глибоке дослідження динаміки особових імен дозволить уявити повністю всю антропонімну систему в усьому її русі від початку до перспектив [6,с.51].

У вітчизняній ономастиці проблема динаміки особових імен, яка найвиразніше постає в перспективі часу і простору, знайшла відображення у працях Л. В. Кракалії (іменник Буковини), І. Д. Скорук (особові імена м. Луцька), О. Ю. Касім (іменник Одещини), Д. А. Жмурко (антропонімія Ізмаїлщини), Ю. О. Карпенка (особові імена російського населення південної частини України), Л. В. Зайчикової (російський іменник м. Одеси), Р. В. Петрової (антропонімія Херсонщини), С. Є. Панцьо (іменник Лемківщини), Г. В. Кравченко (особові імена м. Донецька).

Враховуючи недостатність вивчення сучасної регіональної антропонімії України, зокрема відсутність досліджень, присвячених проблемі динаміки особових імен Донеччини, у запропонованій статті проводиться аналіз іменника с. Мічуріне Тельманівського району Донецької області за період з 1900 по 2004 рр.. Метою роботи є максимальне виявлення репертуару чоловічих і жіночих імен в українських та українсько-змішаних сім’ях села й динаміки їх з 1900 до 2004 р. Основні завдання полягають у тому, щоб встановити склад українського та українсько-змішаного іменника, визначити статистичну організацію іменника, встановити темпи його оновлення в якісному й кількісному відношенні, виявити як загальні закономірності, так і специфіку розвитку українського іменника с. Мічуріне у XX ст.. Задля реалізації поставлених завдань слід звернутися до історії села, національного складу мешканців та їхніх особливостей культури, що значно впливає на склад іменника, його статистичну організацію та зумовлює його специфіку.



Основна частина


Село Мічуріне було засноване у 1862 р. німецькими колоністами, що виїхали із Запоріжжя, і спочатку являло собою німецьке поселення Grün Tal (Зелена Долина). У ньому також мешкало кілька родин росіян, які переселилися сюди з сусідніх сіл. Свою нинішню назву населений пункт отримав після звільнення від німецько-фашистської навали – у 1943 р.

У перші десятиліття XX ст. з півдня України до села переїхало близько десятка сімей греків, а з 1949 по 1952 р. – багато вихідців із Західної України, зокрема з тих районів, що межували з Польщею.

Сьогодні в с. Мічуріне проживає 1180 осіб. Національний склад його неоднорідний: 79,98% українців, 13,08% росіян, 2,28% греків, 2,41% німців, 2,04% поляків, 0,31% молдован.

В антропоніміконі с. Мічуріне нараховується 138 особових імен.

Чоловіча підсистема іменника характеризується стабільністю та відносно небагатим складом: вона нараховує 55 імен, які було надано 545 мешканцям. Основу антропонімної системи складають імена християнського календаря: Анатолій, Василь, Іван, Микола, Михайло, Олександр, Петро, Юрій та ін. Меншою за кількістю є група антропонімів слов’янського походження: Богдан, Борис, Вадим, Владислав, Володимир, В’ячеслав, зовсім незначна група – це запозичені імена: Артур, Едуард, Франц.

Чоловічі імена з 1900 до 2004 рр. використовувалися нерівномірно: одні надавалися в усі десятирічні зрізи (наскрізні імена), інші – з перервами від 2 до 9 десятиліть (переривчасті імена), треті зустрічалися лише в одному з десятилітніх зрізів (разові імена) [2, с.141].

Наскрізністю вживання протягом досліджуваного періоду характеризуються 10 імен (18,9%): Валерій, Василь, Віктор, Віталій, Володимир, Георгій, Микола, Михайло, Олександр, Руслан. Разових антропонімів – 15 (27,2%): Антон, Артур, Борис, Владлен, Дем’ян, Лук’ян, Марко, Омелян, Пилип, Ростислав, Сафроній, Семен, Тадей, Франц, Яків.

Найбільшу за кількістю групу складають переривчасті оніми, їх 30 (53,9%). Одні з них наближаються до стійких: Анатолій, Дмитро, Євген, Іван, Ігор, Олег, Олексій, Петро, Роман, Сергій, Федір, Юрій, Ярослав, інші – до разових: Андрій (1950-і й 1970-і роки – по одному носію), Артем (1980-1990-і – 3 носії), Богдан (1950-і та 2000р. – по одному носію), Вадим (1950-і й 1980-і – по одному носію), Валентин (1940-і та 1970-і – по одному носію), Владислав (у 1930-х і 1970-х по одному, у 1990-х – 3 носії), В’ячеслав (у 1950-х – 1, у 1990-х – 2 носії), Геннадій (1940-1950-і – 2 носії), Григорій (1990-і – 2 носії), Едуард (1950-і, 1970-і та 1980-і – по одному носію), Ілля (1900-й і 1970-і – по одному носію), Йосип (1930-1940-і – 2 носії), Костянтин (1980-1990-і – 4), Леонід (у 1930-х – 1, у 1970-х – 2 носії), Максим (з 1990-х до початку XX ст. – 4 носії), Павло (у 1920-х та 1970-х по одному, у 1930-х – 2, у 1950-х – 3 носії), Станіслав (з 1960-х до початку XX ст. – 2 носії).

Узагальнивши дані про зміни в чоловічому іменнику з 1900 по 2004 р., знаходимо, з одного боку, найуживаніші (частотний десяток) та широковживані, з іншого – маловживані та рідкісні імена [2, с.141].

Найвагомішу групу становить частотний десяток імен, який обслуговує 355 носіїв (65,86%): Анатолій, Василь, Віктор, Віталій, Володимир, Іван, Микола, Михайло, Олександр, Сергій. Склад її відзначається одноманітністю і повільними темпами розвитку, а зміни, які відбуваються, насамперед стосуються активності онімів упродовж 1900-2004 років.

Перше місце в частотному десятку посідає ім’я Олександр (75 носіїв – 13,46%), яке функціонує в іменнику з 20-х років XX ст., у середині століття переживає пік популярності (58 носіїв), а з 1990-х років переходить до групи маловживаних (5 носіїв). Така популярність імені зумовлена цілим рядом факторів: традицією називати новонародженого на честь батька, діда, відомих історичних та культурних діячів, дотриманням установ церковного календаря, але визначальним фактором є висока частотність оніма на всій території України. Порівнявши склад групи найуживаніших імен у кількох регіонах, бачимо, що в м. Луцьку, Донецьку, на Буковині, у Південній Україні ім’я Олександр майже в кожному з періодів очолює частотний десяток [8, с.5; 4, с.12; 5, с.135 ].

Микола та Михайло – давні традиційні українські імена, які мають високу частотність у церковному календарі. Очевидно, цим пояснюється їх широка вживаність серед українського населення, а також – в українсько-змішаних родинах. З 1910-х років імена поступово набувають популярності. Ім’я Микола (73 носії – 13,39%) утримує перше місце протягом двадцяти років (1930-1940-і), але врешті переходить на другу позицію (після імені Олександр), хоча кількість його носіїв збільшується з 9-7 у 1930-1940-х до 13-21 – у 1950-1960-х. З 1970-х років до кінця XX ст. ім’я стабільно надається 3-5 новонародженим.

Ім’я Михайло (28 носіїв – 5, 13%) функціонує в іменнику села з 1920 року і відзначається хоча й не високою, але постійною вживаністю, яка зумовлюється великою шанованістю серед сільського населення святого Михайла. Цей онім надзвичайно популярний у чисто українських родинах.

Найбільш динамічним у частотному десятку є ім’я Володимир (47 носіїв – 8,62%), яке, з’явившись у 1930-х роках як поодиноке (2 носії), уже в 1950-1970-х стає другим за вживаністю, у 1980-1990-х належить 5-3 носіям і в кінці XX ст. зникає з іменника. Особливо поширене ім’я в середині XX ст. у сім’ях переселенців із Західної України. Якщо порівняти іменник с.Мічуріне з іменником м. Луцька, бачимо, що на Волині онім Володимир виступає найуживанішим [8, с.5], а отже, зрозумілою є його висока частотність серед вихідців з цього регіону.

Іван (27 носіїв – 5,5%) і Василь (18 носіїв – 3,3%) – імена найбільш шанованих християнами святих, які часто зустрічаються в церковному календарі і є популярними на всій території нашої держави як в українських, так і змішаних сім’ях. З’явившись в іменнику села на поч. XX ст., вони одразу потрапляють до частотного десятка (Іван – 8, Василь – 5 носіїв), але, коли з 1960-х років церковний фактор перестає бути визначальним при найменуванні новонароджених, ці імена стають маловживаними, а в кінці XX ст. – поодинокими.


Случайные файлы

Файл
ref-19296.doc
23319.rtf
139335.rtf
markova.doc
2791-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.