Проблема формування соцiальних стандартiв освiти (32698)

Посмотреть архив целиком















ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ ОСВІТИ




Основною умовою посилення політичної і економічної ролі України і підвищення добробуту її населення є забезпечення зростання національної конкурентоспроможності. У сучасному світі, що йде шляхом глобалізації, здатність швидко адаптуватися до умов міжнародної конкуренції стає найважливішим чинником успішного і стійкого розвитку. Головна перевага високорозвинутої країни пов’язана з її людським потенціалом, який багато в чому визначається освітою. Саме в цій сфері на сучасному етапі знаходиться ключ до забезпечення стійкого економічного зростання країни в середньо- і довгостроковій перспективі.

Сьогодні в нашій країні тільки закладаються засади цілісної стратегії розвитку освіти, яка б визначала цільові орієнтири держави в цій сфері, а відтак більш прозоро висвітлювала питання змісту, якості, соціальної доступності освіти, механізмів та обсягів її фінансування. Однак і зараз вельми проблематично виявити актуальні напрями розвитку сфери освіти, тому що незрозуміло, за якими критеріями виявляти першочергові задачі відповідної політики. В цих умовах і наукову, і практичну значущість має проблема розробки соціальних стандартів освіти.

Проблемі соціальної значущості освіти, державній освітній політиці присвячено дослідження багатьох вчених, зокрема Б. Данилишина, В. Дзоза, Ю.Терещенка, В. Ніколаєва [1-4]. Основні напрямки розвитку освіти окреслюються Президентом України та урядом [5-8]. Однак науково обґрунтована концепція соціальних стандартів освіти поки що не отримала належної розробки у наукових та державних колах.

У цьому контексті становить інтерес проблема методики вироблення соціальних освітніх стандартів, тобто принципів формування стандартів, способів їх операціоналізації і т.д.

Основною метою статті є теоретико-методологічне обґрунтування значущості та концепції соціальних стандартів освіти як основи політики держави в освітній сфері.

Основоположним соціальним стандартом є стандарт бідності і добробуту. Проте саме цей комплекс показників в Україні по суті і не розроблений. Стандарт бідності в першу чергу потрібний для розробки інших соціальних стандартів. Стандарти забезпечення соціальних прав, таких як освіта, охорона здоров’я, житло, взаємопов’язані із загальним стандартом благополуччя і бідності.

Початковою посилкою міркувань для нас стає положення про те, що будь-який напрям соціального розвитку пов’язаний з усіма іншими, а, відповідно, соціальні стандарти, які задають певну шкалу вимірювання соціальних проблем і шляхів їх вирішення, також повинні мати системний характер. Сучасне розуміння бідності далеко відійшло від виключно економічних показників. Бідність вбудована в такі явища, як дискримінація, ексклюзія, обмеження соціальної мобільності. Тому і вимірювання бідності набуває комплексного характеру. Бідність і соціальну нерівність визначають через інші соціальні проблеми. За допомогою аналізу забезпечення прав на освіту, охорону здоров’я, працю і житло оцінка бідності набуває якості соціальної політики, орієнтованої на оцінку ресурсної бази (тобто не тільки встановлення проблеми, але і визначення шляхів її вирішення).

Можна говорити про мультикомплексність соціальних освітніх стандартів, які навіть при розгляді включають декілька видів оцінки. По-перше, це міждисциплінарне оцінювання, засноване на застосуванні різних соціальних наук для розробки критеріїв оцінки однієї і тієї ж проблеми. По-друге, це комплексність проблеми освіти, яка складається з цілої низки проблем, напрямів розвитку, більш-менш пов’язаних один з одним. По-третє, це стандарти якості, які найбільш наочно зв’язують стандарт бідності і стандарт реалізації того або іншого соціального права. Як і інші соціальні проблеми, проблема освіти може бути розглянута в рамках даних оцінок.

Міждисциплінарна природа освітніх стандартів свідчить про те, що, як і будь-яка інша соціальна проблема, проблема освіти вимагає розуміння у світлі найрізноманітніших дисциплін і підходів. Соціальні стандарти освіти можуть включати: економічні і фінансові показники; організаційні і інституційні умови функціонування системи освіти в Україні; політичні і законодавчі основи, які забезпечують здійснення освітніх реформ і діяльність сфери освіти; соціально-психологічні стандарти.

У бюджеті України 2007 р. витрати на освіту становлять приблизно 33 млрд грн проти 25,7 млрд в минулому році, тобто темп приросту дорівнює 28%. Якщо взяти, скажімо, 2004 р., то витрати складали всього 18 мільярдів, тобто проти 2005 р. зростання відбулося у 1,55 раза. Зараз витрати на освіту складають 6,4% ВВП, а в 2006 р. складали 5,9%, в 2004 р. - 5,3%, були роки, коли вони складали менше 4%. При цьому декларується, що державна політика спрямована на доведення витрат на освіту до 10% ВВП.

Не можна не погодитись з тим, що освіта нині не є загальнодоступною, незважаючи на збільшення різноманітності її видів за профілем, формою власності та ін. Загальноосвітні навчальні заклади відвідують в Україні 78,6% дітей та підлітків віком 6-17 років. При цьому найнижчий показник спостерігається у одному з найбільш промислово розвинених регіонів - Донецькому (70,4%) [9].

Хоча прийом дітей у дошкільні навчальні заклади проводиться за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють (стаття 34 Закону України „Про освіту” [10]), це не звільняє державу від зобов’язання забезпечити обов’язкову початкову освіту. Крім того, недостатнє державне фінансування та скорочення у зв’язку з цим мережі державних та комунальних дошкільних освітніх закладів призвело до того, що громадяни, не маючи можливості влаштувати дітей у ці заклади, водночас неспроможні оплатити дошкільну освіту в закладах іншої форми власності. У зв’язку з цим Конституційний суд України в рішенні № 5-рп від 04.03.2004 р. зазначає, що право на освіту - це право людини на здобуття певного обсягу знань, культурних навичок, професійної орієнтації, які необхідні для нормальної життєдіяльності в умовах сучасного суспільства. Ст. 53 Конституції України гарантує освіту кожному, причому держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних та комунальних навчальних закладах. У рішенні зауважується також, що при тлумаченні терміна „доступність навчання” слід виходити з визначення доступності як „доступу для всіх отримати, користуватись, набувати щось”. На цій підставі „доступність дошкільної та загальної середньої освіти є гарантією права кожного на здобуття такої освіти, якому кореспондує обов’язок держави забезпечити реалізацію цього права. Доступність вищої освіти у закладах державної та комунальної форм власності полягає у створенні державою відповідних умов для їх функціонування і розвитку, за яких особа змогла б реалізувати своє право на здобуття вищої освіти на основі конкурсного відбору, з урахуванням своїх здібностей та інтересів у вільному виборі типу вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності, профілю навчання” [11]. Слід зазначити також, що безоплатність здобуття освіти забезпечується фінансуванням навчальних закладів державної та комунальної форм власності за рахунок державних і місцевих бюджетів згідно з визначеними нормативно-правовими актами, нормативами їх фінансового та матеріально-технічного забезпечення, що, однак, не виключає можливості фінансування галузі за рахунок розвитку позабюджетних механізмів залучення додаткових коштів, як це визначено законодавством про освіту.

Таким чином, в контексті положень ст. 53 Конституції України [12], ст. 14, 34 Закону України „Про освіту” [11], ст. 8, 18 Закону України „Про дошкільну освіту” [13]:

- на органи управління системою дошкільної освіти покладається обов’язок ведення обліку дітей дошкільного віку та контроль за виконанням вимог щодо їх навчання, окрема родина зобов’язана сприяти здобуттю дитиною освіти у дошкільних та інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту в родині відповідно до вимог базового компоненту дошкільної освіти;

-держава зобов’язана забезпечити доступність та безоплатність повної загальної середньої освіти, фінансування за визначеними нормативами матеріально-технічного та інших видів забезпечення передбачає покриття витрат на навчально-виховний процес за рахунок коштів відповідних бюджетів згідно зі стандартами освіти, держава повинна фінансувати у повному обсязі процес навчання учнів у межах Державного стандарту загальної середньої освіти;

- реалізація права громадян на безоплатне здобуття вищої освіти в державних та комунальних навчальних закладах здійснюється на конкурсній основі; законодавством надається можливість здобуття вищої освіти за рахунок позабюджетних джерел фінансування в межах ліцензійного обсягу прийому до ВНЗ.

Можна виділити комплекс соціально-психологічних характеристик, який характеризує ставлення більшості українців до освіти. Вища освіта стала нормою для переважної більшості випускників шкіл, через що кількість вступників до вищих навчальних закладів щороку збільшується. В умовах, коли через необхідність фінансового виживання більшість вузів «закриває очі» на рівень підготовки абітурієнтів, які подали заяву на контрактну форму навчання, в Україні за падіння народжуваності і існування великої кількості соціально-економічних проблем чисельність студентів на 10 тис. чол. населення зростає (рис. 1).


Случайные файлы

Файл
49717.rtf
105008.rtf
COLOR_mf.doc
17171-1.rtf
143375.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.