Педагогічна технологія (115759)

Посмотреть архив целиком

Педагогічна технологія


Прагнення постійно оптимізовувати навчально-ви­ховний процес зумовило появу нових і вдосконалення використовуваних педагогічних технологій різних рів­нів і різної цільової спрямованості. Подальший їх роз­виток пов'язаний з орієнтацією на реалізацію сучасних концепцій освіти й виховання.


Технологія як наука про майстерність


Суттєвою ознакою сучасних інноваційних процесів у сфері навчання і виховання є їх технологізація - не­ухильне дотримання змісту і послідовності етапів впро­вадження нововведень.

Історично поняття «технологія» (грец. techne ­- мистецтво, майстерність і logos - слово, вчення) у зна­ченні науки про майстерність виникло у зв'язку з тех­нічним прогресом. Найзначущішим воно є у виробничій діяльності, де технологія тлумачиться як сукупність знань про способи і засоби оброблення матеріалів, мис­тецтво володіння процесом. До основних ознак техноло­гії належить стандартизація, уніфікація процесу, мож­ливість його ефективного та економічного відтворення відповідно до заданих умов. Технологічний процес зав­жди передбачає чітку послідовність операцій з викорис­танням необхідних засобів (матеріалів, інструментів) запевних умов.

Провідним у будь-якій технології вважається де­тальне визначення кінцевого результату і точне досяг­нення його. А передумовами застосування поняття «технологія» щодо процесів у виробничій чи соціальній сферах є їх запрограмованість, окресленість кінцевих властивостей передбачуваного продукту, засобів його створення, цілеспрямоване моделювання умов їх здійснення, а також реальне функціонування цих процесів.

Науково-технічний прогрес зумовив технологізацію не лише матеріального виробництва, а й інтенсивно проник у сферу культури, гуманітарного знання. Усі технології поділяють на два види:

1. Промислові. До них належать технології пере­роблення природної сировини (нафти, деревини, руди тощо) або одержаних з неї напівфабрикатів (металів, деталей і вузлів будь-яких виробів). Вони вимагають неухильного дотримання послідовності передбачених технологічних процесів і операцій. Заміна одного про­цесу іншим, зміна їх послідовності часто знижує ре­зультативність або взагалі унеможливлює досягнення позитивного результату.

2. Соціальні. Для таких технологій вихідним і кін­цевим результатом є людина, а основним параметром змін - одна чи кілька її властивостей. Соціальні техно­логії гнучкіші за промислові. Проте неухильне дотри­мання послідовності навіть найрезультативніших про­цесів у соціальній сфері ще не гарантує досягнення не­обхідної ефективності. Адже людина є надто складною системою, на неї впливає багато зовнішніх чинників різ­ної сили і спрямованості, тому заздалегідь передбачити ефект конкретного впливу на неї неможливо. Специфі­ка соціальних технологій полягає в можливості присто­сування їх до будь-яких умов, оскільки вони здатні ско­ригувати недоліки процесів і методик технологічного процесу. Однак ці технології досить складні за організа­цією і здійсненням. На цій основі грунтуються твер­дження про них як технології вищого рівня організації.

Спільне між промисловими і соціальними техноло­гіями те, що завершальним результатом їх використан­ня є продукт із заданими властивостями.

Розвиток цивілізації завжди пов'язаний із прогре­сом у сфері обох цих технологій. З кожним витком циві­лізаційного розвитку зростали вимоги до соціальних технологій як важливого чинника гармонізації взаємо­дії людини і природи, людей на планеті. Не менш гос­трою є ця проблема і на постіндустріальному етапі роз­витку людства.

З цього приводу німецький філософ Іммануїл Кант (1724-1804), виокремлюючи культуру простих умінь і культуру дисципліни волі; зазначав, що культура умінь здатна торувати шлях злу, якщо культура ВОЛІ не стане їй противагою. Йдеться про інструментальну і гумані­тарну культури, на яких базується технологічний і мо­ральний потенціал суспільства. Як відомо, еволюційні кризи здебільшого виникали тоді, коли інструменталь­ний інтелект недостатньо стримувався інтелектом гума­нітарним. Тобто суспільство живе стабільно доти, доки руйнівний потенціал виробничих, зокрема і військових, технологій врівноважується якістю культурно-психо­логічних засобів стримування. Якщо ж енергетичний потенціал технологій, що прогресує, суттєво перевищує можливості нормативної регуляції, суспільство опиня­ється в кризовому стані. Надалі, нагнітаючи напружен­ня екологічних і соціальних конфліктів, воно або стає жертвою власної могутності, або встигає своєчасно пере­будувати технологічні, організаційні, інформаційні, нормативні параметри діяльності, виходячи на новий щабель розвитку.


Історичні аспекти педагогічної технології


Термін «педагогічна технологія» з'явився в освіті порівняно недавно. щодо навчального процесу його бу­ло вжито у 1886 р. англійцем Джеймсом Саллі (1842­-1923). Однак дискусія з приводу того, чи існує в приро­ді педагогічна технологія як певний інструмент навчан­ня й виховання, яким може оволодіти кожний педагог, триває дотепер. У ній окреслилося дві принципові пози­ції. Прибічники однієї переконані, що виховання й нав­чання є творчими процесами, інтуїтивним осягненням світу іншої людини і відповідним впливом на цей світ.

Їх опоненти доводять, що педагогічний процес має інс­трументальний характер. Його мета полягає у вихован­ні особистості із заздалегідь заданими властивостями.

Одним із перших оприлюднив ідею технологізації навчального процесу видатний чеський мислитель-гу­маніст, педагог, громадський діяч Ян-Амос Коменський (1592-1670), стверджуючи, що школа є майстернею, «живою типографією», яка «Друкує» людей. Учитель, на його думку, в педагогічному процесі користується тими засобами для виховання й освіти дітей, що й типо­графські працівники, створюючи книгу. Технологія нав­чального процесу, за переконаннями Я.-А. Коменського, повинна гарантувати позитивний результат навчання. Функціонально вона має бути своєрідною дидактичною машиною, яка, за умови правильного користування нею, забезпечувала б очікуваний результат. Для цього слід чітко окреслити цілі, вміло вибрати засоби, встано­вити жорсткі правила їх використання. Усе це свідчить, що Я.-А. Коменський розглядав технологізацію як важ­ливий засіб впровадження провідних дидактичних принципів.

Видатний французький філософ і педагог епохи Просвітництва Жан-Жак Руссо (1712-1778) основою розвитку особистості вважав вільне виховання, за якого «дитина живе в радості, самостійно відчуваючи, слуха­ючи, спостерігаючи світ, духовно збагачуючись, за­довольняючи жагу пізнання». Зважаючи на природу дитини, необхідно відмовитися від встановлених волею вихователя обмежень, відучати дитину від сліпого під­корення цій волі, дотримуватися непорушних природ­них законів. Внутрішньою мотивацією цього процесу є прагнення дитини до самовдосконалення, самопізнан­ня, творчого саморозвитку.

Швейцарський педагог Йоганн-Генріх Песталоцці (1746-1827) актуальним завданням педагогіки вважав СТворення «механізму освіти», що дасть змогу кожному Підготовленому педагогу, який докладе багато власних Зусиль, виховати будь-яку дитину.

Концепція розвитку особистості американського гу­маніста Карла Роджерса (1902-1987) основана на протиставленні когнітивного (засвоєння знань, розвиток Особистості учня під неухильним контролем педагога) і дослідного (зорієнтованого на особистісний розвиток та емоційну сферу учня) типів навчання. За твердженням Роджерса, особистий досвід самоцінний для учня і тому є єдиним критерієм оцінювання життєвих подій. Учін­ня, у процесі якого особистість самостійно розвиваєть­ся, приносить величезне задоволення, вирішальновпливаючи на особистість людини.

Австро-німецький філософ і педагог, засновник антропософії Рудольф Штейнер (1861-1925) започат­кував індивідуальний підхід до виховання дітей, який ліквідовував відокремлене навчання дівчаток і хлопчи­ків, поділ за соціальними прошарками, ступенем обда­рованості і належності до різних віросповідань. Най­важливішою проблемою людського мислення Ш тейнервважав необхідність «зрозуміти людину як засновануна собі самій вільну особистість». На основі антропосо­фії, яка вивчає людину в тілесному, душевному і духов­ному аспектах, він створив педагогіку, що охоплює роз­виток і саморозвиток цілісної особистості, її здібностейдо пізнання, мистецтва, розвитку власних почуттів, мо­ральних задатків і релігійних переживань. Завданняпедагога Штейнер вбачав у використанні технологій, що розвивають в особистості здатність до орієнтованих на різноманітність світу суджень і умовисновків. Саме цей принцип було покладено в основу навчання і вихо­вання у перlIIій Вільній вальдорфській ІІІколі.

Представники «педагогіки творчості» (Ф. Гансберг, Е. Лінде, Г. Шаррельман) засуджували спроби вплива­ти на неповторну особистість дитини за допомогою тех­нології. Будучи переконаними, що до кожної особистос­ті дитини необхідно добирати індивідуальні засоби ви­ховання, вони не визнавали ідеї і можливості створення педагогічної технології, яка могла б стати ключем до ду­ші дитини.

На відмові від педагогічної технології як інструменту впливу на дитину грунтуються традиції «вільного вихо­вання", які започаткували і розвивали в Росії Лев Тол­стой (1828-1910), Костянтин Вентцель (1857-1947),

Луїза Шлегер (1863-1942) та ін. Вони заперечували можливість «технологізувати» педагогічний процес, пропагували ідею створення особливого дитячого світу, «пробудження душі дитини», прагнення зберегти в лю­дині оригінальність і яскравість дитинства, а успіlIIністьчи неуспіlIIНість роботи навчального закладу оцінювалине на підставі використовуваних технологій, а зважаю­чи на творчу спрямованість особистості педагога, на створений ним клімат у процесі навчання й виховання.


Случайные файлы

Файл
131717.rtf
148047.rtf
1889-1.rtf
95273.rtf
118064.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.